Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Олег Олексюк. Затуманені плачем
Вісник Таврійської фундації. Випуск 4
Микола Братан. Шоста заповідь
Вісник Таврійської фундації. Випуск 6
Анастасьєв А., Лепешко В. Звідси починається Вітчизна
Микола Братан. Побите серце
Курай для пожежі
Ілюстративні матеріали: 

Микола Василенко
Курай для пожежі

 

 

1 9 8 2

5 січня 1982

Переклав з болгарської 23 поезії для збірника "Линем до одного моря-океану". Збірник планують видати цього року з нагоди побратимства міст Херсона і Шумена.

 

Снежина Кралева

* * *

Як витягти тебе на білий свт,

подвійнице, душе моя,

щоб не пила сон з моїх очей,

як потайна хвороба?

Як відірвати тебе від живої плоті?

Мене кохали не уповні,

мені казали півсловами.

Досить!

Хочу гніватися і радіти,

відчувати гіркоту й солодкість:

іще жила не вдосталь.

 

8 січня 1982

Григорій Сковорода говорив, що найціннішим у житті є час. "Користуйтеся ним, не марнуйте ні хвилини". Ці слова були сказані мовби нам. Незважаючи ні на труднощі, ні на слабке здоров'я, ні на поважний вік, ми повинні рухатися, іти в ногу з часом, пам'ятаючи, що здатність рухатися дає Бог, а дорогу собі вибирає людина.

Наша дорога - це змагання за національну вільну Україну. Український патріотизм повинен бути над усе.

Відомо, що випадково ніхто не стає добрим. Так саме випадково ніхто не стає патріотом. Його треба виховати, зліпити з патріотичної глини, в його серці породити любов до рідного краю і людей.

 

10 січня 1982

Григорій Порфирович надіслав мені збірник поезії класика білоруської літератури Максима Богдановича (серія "Перлини світової лірики"). У збірнику мій вірш "Ворона й Чиж".

Ось його початок:

 

* * *

Пригода ця недавно у гаю була.

Ворона вгледіла Чижа

(а Чиж на сили небагатий)

Та й ну його питати:

- Скажи, чи я подібна до орла?

А знає Чиж - погані з нею жарти,

Та й власний чуб таки чогось там вартий.

- Достоту як Орел! - лякливо писнув Чиж...

. . . . . . . . . . . . . .

 

12 січня 1982

Брав участь у зібранні товариства "Екологія". Ставилися серйозні й болючі запитання: як захистити доокружний зелений світ від жадібних нищителів, як зберегти Дніпро й водосховища від забруднення отруйними речовинами промислових виробництв?..

Виступав Іван П. Він сказав: "Я, як комуніст, категорично проти зеленого прапора товариства. Зелена барва розкладається на жовту і голубу. Сьогодні прапор зелений, а завтра може розкластися на блакитно-жовтий. Товариші, не смійтеся, а краще задумайтеся над екологією радянського патріотизму!".

 

15 січня 1982

Чергова глупота: заводу надіслали підвищений план на металобрухт.

Знову різатимуть нове устаткування, бо металобрухту нема, а здавати необхідно, за невиконання плану накладають великі стягнення.

 

З-під поли придбав видану у Франції збірку поезії Василя Голобородька "Летюче віконце", - Українське видавництво Смолоскип ім. Василя Симоненка, 1970 р. Париж.

В анотації збірки Іван Дзюба пише: "В сучасній поезії, особливо молодій, Василь Голобородько - явище осібне й несподіване".

Про його творчість у свій час похвально відгукнулися Дмитро Павличко, Андрій Малишко, Володимир П'янов, Маргарита Малиновська та інші серйозні поети. Поезія В.Голобородька за своєю тематикою і формою не вкладалася в прийняту уніформу соцреалізму і її перестали друкувати. Вона почала поширюватися засобами "самвидаву". Через стислу форму, насиченість образами, афоризмами, символами, дехто вважає його поезію дуже складною. Видання "Летюче віконце" - це той щасливий випадок, коли читач має можливість без кон'юнктури ознайомитися з творчістю цікавого, талановитого поета.

 

"Украли моє ім'я (не штани ж -

можна і без нього жити)

і тепер мене звуть той,

у кого ім'я украдено".

 

20 січня 1982

У жовтні 1789 року до Херсона, коли у місті лютував тиф, прибув, щоб лікувати хворих, англійський лікар-філантроп Джон Говард. 20 січня 1790 року він помер у Херсоні, залишивши духовний заповіт: "Не хочу ні монументів, ні написів, але я хотів би, щоб на моїй могилі поставлено був годинник". Мешканці Херсона з великою жалобою проводжали в останню путь іноземця-філантропа, "англицького лікаря", який "всі свої знання, все своє мистецтво присвятив хворим, неімущим". Поховали його на березі річки Вірьовчиної (с.Степанівка) на дачі купця Дофіна, де він часто бував. На могильному камені були висічені слова: "1790. Иван Говард. Кто бы ты ни был, здесь друг твой скрыт". 1950 року там відкрили кам'яний кар'єр і - могилу зруйнували, а надмогильну плиту знищили.

1828 року херсонці у своєму місті спорудили йому із блоків білого інгульського каменю пам'ятник - десятиметровий чотиригранний обеліск за авторством архітектора В.П.Стасова. Перебуваючи якийсь час у Херсоні, О.С. Афанасьєв-Чужбинський тоді писав: "На лицевой стороне сделан силуэт филантропа и вокруг написано: "болен бых и исцелисте мене, в темнице бых и посетисте мене". На пирамиде под силуэтом солнечные часы".

В 1890 році на честь сторіччя з дня смерті безкорисливого філантропа головну вулицю в Херсоні Поштову було перейменовано на вулицю імені Джона Говарда. На жаль, у 1947 році, ігноруючи історичну пам'ять і високу гуманність, проросійський комуністичний міськвиконком, "ідучи назустріч побажанням громадськості міста Херсона", перейменував вулицю імені Джона Говарда на проспект імені Ф.Ф.Ушакова, який ніякими добрими справами не відзначився у місті.

У Херсоні Ушаков перебував усього кілька днів, допоки прийняв командування кораблем, збудованим на херсонській верфі.

На жаль, тепер пам'ятник філантропу у занедбаному стані, бронзовий барельєф із зображенням Говарда і сонячний годинник на пам'ятнику не збереглися. Чи реставрують коли? Адже ж наші люди повинні порозумнішати.

Джон Говард

Від круч Альбіону,

зачавши вояж,

в Росії він свій

зупинив екіпаж...

. . . . . . . . . .

 

25 січня 1982

Цікаво розповідав М.Авдальян про О.С.Пушкіна, коли той, перебуваючи в опалі царя, мандрував Україною. Пушкін жив (1820-1824) у містах Катеринославі (Дніпропетровськ), Кам'янці, Тульчині, Києві, Одесі, Умані. За час своїх поїздок відвідав 120 населених пунктів. Він першим з російських письменників познайомився з цілинним степом Херсонщини (вересень 1820). Про свої враження писав: "Степи рівні, одинокі, без якихось змін і предмета. Вони відзначаються великою кількістю трави, ковилою, котра при сході сонця являє собою чистого срібла хвилююче море".

Мій дідусь Хома, коли я був дитиною, розповідав про цілинні степи за його молодості, які були довкола Загорянівки, - це тридцять кілометрів від Херсона. Говорив, що тоді в степах були дикі коні (тарпани), які негадано появлялися біля хутора й витолочували посіви; багато було степових орлів, вовків, лисиць та іншої звірини. Мабуть, останнього степового орла 1935 року вполював мій дядько Гнат, рідний брат батька. Тоді із орла він зробив чучело з розпростертими крилами і карими великими очима (уставив гудзики). Я часто ходив до нього, щоб полюбуватися отим дивом.

Повертаючись із Криму до Кишинева, Олександр Пушкін їхав через поселення турбаївців, - селян Полтавщини, покараних російською царицею Катериною Другою переселенням в "дикі степи" Херсонщини за активну участь в антикріпосницькому повстанні в 1789-1793 роках, -Чаплинку і Чорну Долину. Далі поїхав через Каховку, Берислав, Дрімайлівку, Тягинку, Токарівку, Дар'ївку, Херсон. По дорозі до Миколаєва заїжджав у с. Білозерку (колишній маєток І.А.Ганнібала, дядька матері Пушкіна). З цього приводу він писав: "Мій дід І.А.Ганнібал побудував Херсон". Ось так! Побудували не будівничі, а російський генерал.

 

* * *

...Будували голодні, холодні, без прав.

А вправний історик в аналах запише:

"Цей град на Дніпрі генерал збудував".

 

3 лютого 1982

Обікрали квартиру Віри Михайлівни. Вона викликала міліцію, показала металеву відмичку, яку загубив злодій, сказала: "Приведіть собаку, нехай візьме слід". - "Дурниці, - сказав міліціонер, - собаки беруть сліди тільки в кінофільмах". Вона поскаржилася прокуророві. Привели вівчарку. Собака швидко взяла слід і привела до сусіда.

 

Придбав Василя Мисика "Планету". Гарна, цікава поезія, а ще кращі переклади з Гафіза, Нізамі, Рудакі, Сааді, Хайяма, Кітса. Мисик - людина складної долі. Кажуть, емгебешники повинні були репресувати Василя Минка, який мешкав у будинку, в якому жив і Мисик, але на поверх вище. Помилково вони зайшли до Мисика й арештували. Поскільки жертва потрапила до їхніх рук, то вони швидко знайшли йому статтю "політичної неблагонадійности", за якою і судили.

Наскільки це правда, не знаю, але немає диму без вогню. Про свою долю Мисик завуальовано написав у вірші "Чорнотроп"

 

* * *

"Неабияке в тебе щастя -

Пройшов ти погані царства:

Перше - чорне, друге - колюче,

Третє не лучче ...".

 

4 лютого 1982

У Херсоні судили перукаря Романа Рубеля, колишнього члена Української повстанської армії, який ніби мав псевдонім "Сірий". "Наддніпрянська правда" (2.02.1982 року) пише: "Позбавили волі і відправили в колонію суворого режиму, враховуючи попередні "заслуги" Романа Васильовича".

10 лютого 1982

Колись Григорій Порфирович подарував мені збірку поезії польською мовою Леопольда Стаффа "Wybor poezji", Варшава, 1963, з якої я переклав кілька віршів. Сьогодні чомусь знову потягнуло на Стаффа.

Підвалини

Будував на піску -

завалилося.

Будував на скелі -

завалилося.

Тепер будуватиму

із диму над комином.

 

15 лютого 1982

На території заводу висіло гасло "Рабочая минута - народное богатство! Завод - твой! Будь бережливым!". Позавчора на прохідній заводу затримали робітника, який намагався за поясом під джемпером винести три пляшки вина. Почали складати акта про крадіжку. Тоді робітник, показуючи рукою на гасло, сказав: "Читайте. Завод - мій! Отже я не вкрав, а взяв своє".

Сьогодні парторг заводу зняв те гасло і повісив нове: "Грядущий день - коммунизм!".

18 лютого 1982

Померла мого шурина, Віктора Губченка, теща, дружина радянського генерала (командира дивізії), розстріляного в 1937 році сталінськими опричниками. Реабілітували в 1954 році. Панахиду священик відправив у кладбищинській церкві.

 

21 лютого 1982

У 1966 році Леонід Куліш подарував мені біобібліографічний довідник "Письменники Радянської України", Київ, 1966, на якому він експромтом написав:

"Настане час - і ти, мій друг Миколо,

Навічно ввійдеш в це велике коло,

Водитимеш веселий хоровод.

А поки що ти сам пісні співаєш...

Скажу по-правді, добру душу маєш,

Що нею зачаровуєш народ".

13.VІ.66. Херсон. Л.Куліш.

 

Сталося так, що довідник був загубився і я вже голову посипав попелом. Тільки сьогодні випадково знайшов, переглядаючи свою бібліотеку. Досі "пророчество" Л.Куліша не збулося. Книг моєї поезії не друкують.

 

2 березня 1982

Спільне засідання дирекції та заводського комітету. Знову за рибу гроші. Ділили квартири, розглядали скарги робітників. Квартири, які були виділені робітникам заводу, одержали люди, які жодного відношення до заводу не мали. Щоб утихомирити робітників, виділили однокімнатну квартиру робітниці Пласкальній, яка стояла в черзі на отримання житлової площі з 1965 року і яка найбільше писала скарги у високі судові та партійні інстанції.

 

3 березня 1982

На заводі показовим судом судили вантажника Костю. Він у нічну зміну вдарив пляшкою по голові водія вантажівки Васильєва, який помер від ран. Свідок Раїса сказала, що робочі не любили Васильєва, бо він сексот, доносив на них начальству, і Костя його не бив, бо тоді кохався з нею у кімнаті "роздягалка". Суддя відклав справу, запропонував слідчим органам дорозслідувати. Робітники кажуть, що Раїсу купив Костя. Вона хоч і "тягалася" з ним, але тоді в "роздягалці" не була, і це знають усі.

 

16 березня 1982

Події в Польщі. "Солідарність" не на жарт стурбувала радянських керівників профспілок. Почали ретельно перевіряти біографії профспілкових активістів, вимагати від них характеристики завірені директором заводу і партбюро.

Лектор сказав, що "Солідарність" - це контрреволюційна організація в Польщі і її мета - захопити владу і приєднати Польщу до країн капіталу. Воду варить Рейган, він сказав: Або я знищу комуністів, або спущу дух. Рядові американці бояться свого президента, бо він не політик, а артист: грав ролі вбивць у ковбойських фільмах і там набив руку вбивати... Американці зробили "Шатл" для обстрілу планети із космосу. Ми сказали: ви зробили "Шатл", ми також зробимо, але це буде кращий вашого.

 

26 березня 1982

На підприємствах міста запроваджено картки на одержання робітниками вершкового масла, - 400 гр. в одні руки щомісячно. Парторг сказав, що карточна система - це мудре рішення партії та уряду: не потрібно буде губити робочий час, стояти робітникові годинами в черзі за маслом.

"Хліб наш щоденний дай нам сьогодні".

 

4 квітня 1982

У нашому краєзнавчому музеї експонуються скіфські навершя VІ-ІVст. до нашої ери, які були предметами язичницького культу. Їх знайшли археологи в курганах на Херсонщині біля села Петропавлівки Каховського району та села Дем'янівки Нижньосірогозького району. Вони литі з бронзи. На них рельєфні зображення звірів, птахів та міфічної крилатої істоти. Це безцінні пам'ятки стародавнього мистецтва. Дивишся на них - і мов читаєш надзвичайно цікаву книжку історії прабатьківської землі, яку написало життя, щоб наша історична пам'ять не погасла, а духовний погляд був глибоким і мудрим.

 

19 квітня 1982

Колишній пацівник обласного комітету КПУ С.І.Кривошеїн, який народився і безвиїзно живе в Херсоні, у "Наддніпрянській правді" спогадує "херсонську революцію 1917 року". Тоді він навчався у міському училищі і дуже добре пам'ятає тодішні революційні події.

"Напроти нашого училища на Забалці з'явилася наспіх збита трибуна. Виголошувалися промови, виникали палкі дебати між промовцями - представниками різних партій. "Будемо воювати до переможного кінця!" - вигукували одні. "До біса твою війну!" - кричали другі. "Створимо свою, незалежну Українську державу!" - переконували треті". Кривошеїн згадує прізвища херсонців, які агітували за більшовиків - це Кириченко, Мазуренко, Крохмаль; за есерів виступали Ведоменко, царський офіцер Татарський, Підлубний. Згадує херсонця Андрія Хмеленського, який до першої світової війни "закінчив учительську семінарію, був призваний в армію як російський офіцер, воював, а в 1917 році повернувся в Херсон переконаним більшовиком..."

На заводі працює Ігор Хмеленський, каже, що він родич Андрія Хмеленського і добре знає "історію його сім'ї", і тих херсонських більшовиків-революціонерів, яких згадує С.Кривошеїн, - усі вони після громадянської війни були знищені Сталіним, у тім числі і Андрій Хмеленський, - його розстріляли в 1937 році.

 

Хокку

У серці - рана.

З рубінової зірки

капає кров.

 

25 квітня 1982

Післявеликодні проводи. Погода сонячна, тепла. На Кіндійське кладовище, де поховано батька, їздили на поминки всією родиною. Спогади тривожать душу. Батько - рахівник колгоспу "Нове життя", із Херсона привіз солодке печиво "від зайця" і книжечки українських казок. Я у батька на руках, він розповідає про лисицю, яка від Херсона бігла всю дорогу за його бідаркою (бричкою), просилася підвезти, але він не підвіз, бо пригадав казку про хитру лисицю і діда, який взяв її до возу, а вона викрала в нього всю рибу... 1944 року мама пише мені в Німеччину: Тепер наше село - це сльози. Твоїх друзів уже багато немає, усі вбиті, Льоня (мій рідний брат) загинув у Білорусії на фронті, десь там воює і батько...

 

Недавно на кладовищі поховали солдата-"афганця". Поставили пам'ятник із червоною зіркою. На надмогильній плиті напис: "Погиб геройски при исполнении служебных обязанностей".

Війна - зло, а загарбницька - подвійне.

 

26 квітня 1982

Письменникові Івану Плахтіну - 70. Йому як письменникові й довголітньому активному комуністові співають осанну. У Будинку вчителя - вечір присвячений ювілянтові. У вечорі брав участь секретар обкому КПУ Рилєєв. По закінченні вечора Плахтін запросив присутніх письменників, у тім числі й мене, до ресторану. У ресторані були начальник обл. управління культури В.Ч., редактор "Наддніпрянської правди" І.Гайдай та В.Рилєєв. Стіл був сервірований смачними стравами та напоями. Були цікаві дружні тости, спогади. Рилєєв сказав, що він у Херсон приїхав за велінням партії із Тамбова і спочатку йому працювати в обкомі було трудно - не володів українською мовою, але пізніше, читаючи книги Плахтіна, вивчив "украінскій язик".

Хтось сказав, що той, хто не вивчає мову титульного народу, той сам себе обкрадає. На жаль, тепер обкрадених половина українців.

 

30 квітня 1982

Обком профспілки виділив заводу тринадцять чотирьохденних туристичних путівок у Волгоград. Путівку дали і мені. Сьогодні з групою заводських туристів їду в Сімферополь, щоб звідти літаком дістатися до Волгограда.

 

Волгоград (Царицин, Сталінград) - місто на правому березі Волги, простягається вподовж річки на 70 км., має понад 600 тис. мешканців. Вперше згадується в грамоті 1589 р., був заснований на острові Царицин. Відігравав роль військової фортеці. 1670-1671 р.р. повстанці, яких очолював Степан Разін в час селянської війни, здобувши місто, утримували його протягом року.

4 листопада 1917 року більшовики у місті установили радянську владу. У грудні 1917 року у місті повністю зліквідували повстання російських козаків під командуванням Каледіна.

В період війни (1942-1943) - розгром 6-ї німецької армії (300 тис.) генерала-фельдмаршала Паулюса. У битві на Волзі брало участь понад 2 млн. радянських солдатів. Загинуло понад 800 тис. (Путівник "За оборону Сталинграда"). Місто було зруйновано. Тепер стоять нові будинки, але якісь одноманітні, сірі, збудовані за одним архітектурним шаблоном. Вулиці засмічені, асфальт зруйновано. Магазини напівпорожні, бракує харчових продуктів. Але волгоградці не ремствують, кажуть, що у війну їм було гірше, сам себе гриз би та не було чого - самі маслаки, а тепер від голоду ще ніхто не помер; хто працює на виробництві, одержує м'ясні котлети, а іноді й вершкове масло.

Музей оборони Волгограда багатий на мальовничі панорами, картини, зразки зброї, обмундирування, скульптурні портрети та документи з часів війни. Експонується протокол комсомольських зборів одного з підрозділів 62-ї Радянської армії. Дослівно. "СЛУШАЛИ: О поведении комсомольцев в бою.

ПОСТАНОВИЛИ: Лучше умереть в окопе, но не уйти с позором. И не только самому не уйти, но сделать так, чтобы и сосед не ушел…

ВОПРОС К ДОКЛАДЧИКУ: Существуют ли уважительные причины ухода с огневой позиции?

ОТВЕТ: Из всех оправдательных причин только одна будет приниматься во внимание - смерть".

"Острів " Людникова - це клапоть берега Волги на якому, оточена німцями рота радянських солдатів, утрималася до капітуляції армії Паулюса. Не треба мати велику фнтазію, щоб уявити, яка смерть очікувала воїнів.

Функцію "заградительных отрядов" виконувала 10-а дивізія МГБ. Їм на території міста поставлено пам'ятник, - на високому обеліску бронзова статуя чекіста з мечем.

Споруджені нові пам'ятники Леніну, Дзерджинському, бійцям оборони Царицина в громадянську війну, а також пам'ятник на братській могилі захисників міста у Другу світову війну і величний монумент героям битви на Мамаєвому кургані. На все це дивишся і душу охоплює тривога. Не дай, Господи, Третьої світової війни.

 

День свого народження відсвяткував на прогулянковому катері з усією групою туристів, коли нам показували мальовничі береги Волги.

* * *

Коротшає мій шлях із року в рік -

І говорю: Усе те не зробити,

Що взяв на себе, - куций людський вік.

І я в житті спішу активно жити.

 

15 травня 1982

У житті людини є такі матеріальні речі, без яких вона не зможе існувати й хвилини - це повітря. Але існують і речі духовного стану, без яких вона також не може існувати - це творчість. Людина, яка бачить у творчості сенс свого життя, і коли оту творчість насильно припиняють, вона впадає в хворобливий стан. Таку "хворобливість" я відчув сьогодні після розмови з К., який сказав: "Для вашого блага совітую припинити нікому не потрібну вашу творчість".

 

20 травня 1982

Відповідно до наказу директора винтресту Гульчака проводив перевірку стану охорони праці й техніки безпеки по радгоспу-заводу "Червоний маяк". Радгосп - велетень, має великі виноградні плантації, фруктовий сад, посівні поля і свою "флотилію" на Каховському водосховищі. Три роки тому в радгоспі збудували очисну споруду, здали в експлуатацію, але вона за місяць зруйнувалася і відтоді не працює. Зливну технічну воду, як і за царя оного, скидають у водосховище. Природа гине на очах людей… а винного немає. На території заводу стоять залишки споруд чоловічого монастиря. Його колись зруйнували активісти комуністичної партії. У радгоспі є музей трудової слави, але в музеї жодної згадки про монастир. Зав. бібліотеки мені "тихцем", щоб ніхто не бачив, показала малюнки та графіку ХІХ ст., які таємно зберігає вдома. На малюнках зображений монастир, його споруди, церква, дзвіниця… Це диво-монастир! Неординарна краса церков із золотими банями й хрестами над Дніпром, буйні дерева довкіл, мабуть, полонили не одну людську душу своєю величчю. І оту Божу красу… безжально зруйнували. Жахливо!

 

2 червня 1982

У Херсон із сином приїхала поетеса, редактор львівського видавництва "Каменяр" Майя Білан. Вона має "руку" в обкомі КПУ, і хоче там прилаштувати свого сина. У клубі письменників презентувала свою збірку віршів "Ми єсмо, або вічні". Вірші посередні, шаблоновані і дуже партійні. Я про це сказав їй. На жаль, вона мої зауваження сприйняла за особисту образу. Як це можна! Як він посмів критикувати редактора видавництва? Зі мною перестала розмовляти. На прощання усім присутнім подала руку, а мене демонстративно обійшла. Амбіція виявилася її хворобою.

 

9 червня 1982

Із Полюгами, - Дариною та Любомиром, - я і Ліна, ходили в к-т Ювілейний - співали Мареничі. Виконання пісень прегарне, публіка неодноразово викликала виконавців на "біс". Велику, могутню національну енергетику має українська пісня. Дякуючи пісні, душа українця живе і житиме, і кінця-краю їй не буде.

 

10 червня 1982

Знайшли листа Тараса Шевченка до свого брата Варфоломія, який у вересні 1859 року приїхав у Херсон з наміром улаштувати свого сина Каленика до училища торговельного мореплавання. 10 вересня 1858 року Шевченко пише: "Ти хлопців возив у Херсон. Добре зробив єси! Та чи притокмив ти у те училище торгового мореплавання? Якщо притокмив, то молися Богу та лягай спати: з хлопця будуть люди".

Міська газета "Юг", що видавалася в Херсоні 1901 року, пише, що внучатий племінник Тараса Шевченка Михайло працював у маєтку Фальц-Фейнів, у слюсарній майстерні, і там стався з ним виробничий нещасний випадок, - механізм відірвав ліву руку.

На Херсонщині мешкає багато людей з прізвищем Шевченко, і багато хто з них себе називає правнуком Тараса Григоровича.

 

13 червня 1982

В.Куликівський сказав, що його рукопис "ріже" Неля Башмакова, редактор видавництва. Питаю:

- Чого мовчиш?

- Хіба не знаєте, чия вона родичка? Її дядько в ЦК.

 

Українська література конкурентно слабша за російську, але вона має більший творчий потенціал для розвитку, бо добре загартувалася в умовах постійної заборони і підозри.

 

20 червня 1982

У приямок вічного вогню, що на могилі Невідомого солдата в Херсоні, люди "на щастя" кидають мідяки. Учора якийсь бомж погасив "вічний вогонь", заліз у приямок і забрав усі мідяки. Його розшукує міліція.

На заводі робітник розказав мені анекдота.

Питає кум кума:

- Що таке усі "за", а кожен "проти"?

- Нууу?..

- Це вибори до Верховного совета.

 

Люди скажуть - як зав'яжуть.

 

25 червня 1982

Провідник вагонів Собко мені розповідав, як він у московському продуктовому магазині позачергово купляв ковбасу. "Дивлюся - черга на півдня, а я маю тільки півгодини часу. Дай, думаю, вдамся іноземцем, зімітую японську мову - і забелькотав сам не знаю як. Дивлюся, люди відступають, дали стежку до прилавка. Мімікою і "язиком" японця дав зрозуміти продавцеві, що мені потрібна ковбаса. І віриш чи не віриш, а вона з приємною усмішкою зважила мені аж цілий кілограм московської ковбаси".

 

26 червня 1982

Як виборець і представник від заводу ходив у школу № 37 (агітдільниця № 35) на зустріч із кандидатом у депутати обласної ради В.І.Жаданенком. Виборці не прийшли. Тоді міліціонер із опорного пункту привів чотирьох затриманих нероб, прийшов директор школи і представник Дніпровського РК КПУ. Жаданенко розповів про себе: де і коли народився, яку має освіту, що робить і де працює. На тому зустріч завершилася. Склали протокол, що зустріч із кандидатом у депутати відбулася. Ось так! Легко і просто. Головне: вчасно поставити "галочку", що зустріч відбулася, а там, хоч трава не рости.

 

26 червня 1982

На заводі знову навчання з цивільної оборони. Лектор сказав: "Майбутня війна - не такий страшний чорт, як малюють. Гарантія нашої перемоги в ядерній війні це морально-політична підготовка особового складу, високий рівень сприймання ленінського світогляду".

Отже, виходить, що помиляються ті, хто каже, що ядерна війна - це уготована людству смерть. "Ленінський світогляд" - ось який захист пропонують нам від атомної бомби. Чи нормльні такі лектори? А може, лектор жартував? Тільки ж ні, говорив серйозно.

* * *

Я хочу миру.

А хтось гукає сипло з далини:

"Бажаєш миру -

готуйся до війни!".

Si vis pacem, para bellum.

 

5 липня 1982

Зателефонував мені технічний інспектор, сказав, що прийде на завод, коли прокинеться Радянський Союз. На моє здивування: коли конкретно? - відповів: "Ти що не знаєш? СРСР прокидається о десятій годині, коли відчиняють горілчані магазини".

Учора вантажники заводу самовільно у своєму приміщенні, що давно вимагає ремонту і знаходиться в антисанітарному стані, повісили гасло: "Там, где нет заботы о людях, там хорошей работы не жди! Брежнєв". Адміністрація перелякалася. Допитували: хто це зробив і як посмів?

Сьогодні почали приміщення ремонтувати.

 

9 липня 1982

Місяць тому у степовому крутому яру я побачив лисенят. Вони біля нори між кущами гралися, повискуючи. Було їх троє. Маленькі, мов цуценятка. Вперше, мабуть, вилізли з нори і ще не бачили людини, бо, угледівши мене, не злякалися і не заховалися в норі. Я стояв на віддалі п'яти метрів від них і, не рухаючись, спостерігав за ними. Вони також утупили на мене чорні лискучі оченята, запитували: Хто такий? Але, переконавшись, що "предмет" мовчить і не робить їм шкоди, знову почали мирно гратися, не звертаючи на мене уваги. Аж тут негадано появилася лисиця, залягла метрів п'ятнадцять від мене у траві. І хоч лежала мовчки та лисенята відчули її присутність, наставили мордочки в її бік. Здавалося, що вони слухають її беззвучне казання. Нараз, як за командою, метнулися в нору. За кілька хвилин визирнули звідти, але назовні не виходили. Я зрозумів, лисиця дала їм перший урок про людину, яку треба боятися.

Сьогодні ходив подивитися на лисенят, але нора виявилася порожньою. Жаль, якщо вони потрапили до рук жорстокої людини.

 

16 липня 1982

Наталя Савченко вийшла заміж за алжирця, свого однокурсника по Запорізькому медичному інституту. Його батько володіє фармацевтичною фабрикою. Наталя їде в Алжир на постійне проживання. Сьогодні проводжали. Ніхто не плакав.

 

* * *

Мов планета,

серце має свою орбіту...

єдину.

Серце веде людину.

 

На розгіллі космічних доріг,

де зірок повний міх,

по чужинній межі,

мов по власній душі,

у щасті й скрусі -

серце в постійному русі.

 

Серце, не квапся туди,

наберешся біди.

Де зірка Алькора,

немає семафора.

Занебесна далина

пощади не має.

Його це не лякає...

Мов планета,

свою орбіту має.

Летить.

Про себе не дбає.

 

27 липня 1982

"Ікарусом" на завод привезли туристів-англійців - 18 осіб, переважно жіноцтво. Показували їм заздалегідь підготовлені виробничі об'єкти.

Директор доручив начальникові цивільної оборони стежити за ними, аби туристи не залишили якоїсь забороненої літератури.

 

6 серпня 1982

Від обкому профспілки працівників харчової промисловості мав доручення провести перевірку стану охорони праці й техніки безпеки по радгоспу-заводу ім. Леніна.

У радгоспі гарні санітарно-побутові приміщення для працівників винцеху. Але їх відчиняють тільки тоді, коли згори приїжджають комісії або іноземні туристи.

На березі Дніпра недалеко від заводської території існує радгоспівський "закритий пляж". Він обнесений дерев'яним трьохметрової висоти парканом. Користується пляжем тільки районна й обласна партійна номенклатура. Інженер з техніки безпеки мені казав, що номенклатурники приїжджають зі своїми бе..., двері на пляж замикають на замок і там опалюються на сонці без стороннього ока. Недавно робітник цеху зробив дірочку в паркані і сфоторграфував пляжників, коли вони голі борюкалися з чужими жінками. Був страшенний переполох. Чуть було директор не злетів з посади, але вдалося йому викупити фотонегативи - і скандал зам'яли.

 

11 серпня 1982

Неймовірно, але, як пишуть археологи, факт: на території Херсонщини років 20-30 тисяч тому існували мамонти, - слони льодовикового періоду з довгою вовною та великими бивнями. Кістяк мамонта знайшли в кар'єрі на глибині 13 метрів, видобуваючи глину для цегли.

Палеозоологічні знахідки знайдені й під час будівництва Каховського гідровузла. Це скам'янілі кістяки у вапнякових відкладинах. Залишки мамонтів знайдені поблизу Херсонського винзаводу, біля сіл Князе-Григорівки, Ушкалки, Нової Збур'ївки та Дудчан. Залишки гіпаріонової фауни - слона, зубра, оленя, коня Стенона - знайдені у прибережних вапняках поблизу Каїр, а біля Берислава - залишки велетенської свині і хижака з групи собак, а поблизу Каховки - залишки викопних жирафів.

Далекий геологічний період не менш загадковий і цікавий, як і сучасний світ. Він своєю притягальною силою збуджує людський інтелект на постійну працю. Тим життя і прекрасне, що воно у постійному поступі свого розвитку, в існуванні незбагненного живого світу, в якому діє постійна боротьба між хижаками і ссавцями, добром і злом. Життя настільки милосердне, наскільки і жорстоке.

Людино, живи - і не переставай дивуватися геніальній будові світу.

 

15 серпня 1982

Брав участь у семінарі інженерно-технічних працівників з цивільної оборони. Говорили про найстрашніше - можливу ядерну війну та її наслідки. Якщо таке станеться, то Земля почне обертатися навспак.

Люди планети, як груші з дерева, посипляться в безкінечний простір холодного космосу на вічне перебування в замороженому стані".

* * *

Гей, можновладці,

не грайтеся з вогнем!

Люди не хочуть руйнувати неба,

в якому сонячна могуть.

Люди досить мали колючого терну,

не хочуть завдавати болю

ні горам,

ні ланам;

не хочуть казати:

"Кохана, прощай!".

 

Нехай не впадуть радіоактивні хляби

на гнізда лелек,

на груди зелених дерев...

Нехай буде непідвладна смерті

Земля!

 

23 серпня 1982

На запрошення "банкіра" Ромаса і його дружини Берюте, родичів литовця Вітаускаса Подяріса, нашого друга, колишнього політв'язня Інти, автомашинами (я і Ліна) їдемо з Полюгами (Любомиром і Дариною) в Литву. Погода гарна, сонячна, настрій відмінний. Білорусію проїхали без пригод і зупинок.

Місто Вільнюс - столиця Литовської РСР, розташоване в долині річки Неріс при впаданні в неї річки Вілії, - 250 тис мешканців. Уперше місто згадується в листах литовського князя Гедиміна 1323 року. Після окупації Росією Литви, 1795, місто стало центром Віленської губернії. У Віленському університеті навчалися видатні польські поети А.Міцкевич і Ю.Словацький. У 1829 - 1831 р.р. у Вільнюсі перебував Т. Шевченко. Згодом, у Косаралі, в 1849 році, він, згадавши литовську трагічну притчу про студента і молоду єврейку, написав вірш "У Вільні, городі преславнім...". Оглянули площу Гедиміна та руїни замка (14-15 ст.), костьол Петра і Павла (17 ст.), кафедральний собор і ратушу (18 ст.), Вільнюський державний університет ім. В.Капсукаса. На жаль, кімната-музей Т.Шевченка була зачинена. Після війни у місті багато збудовано житлових і громадських споруд у стилі "совєтської" архітектури.

 

25 серпня 1982

Каунас (кол. Ковно), 250 тис. жителів, заснував місто литовський князь Кунас, 13 ст."Привітне місто Каунас зачарувало швидко нас". Ромас і Берюте зустріли привітно. Ходили оглядати місто. Заходили до художнього музею. Дивилися картини геніального Чурльоніса, були в музеї "чортів".

 

* * *

І роззявляли ми роти

в музеї, де чортам чорти

демонстрували, мов коти,

свої нам роги і хвости.

 

Вечором з дружиною прийшов Іоніс Даугуветіс, колишній політв'язень Гулагу Інти, мій соузник. Згадували друзів, минулу ув'язнену молодість.

Іоніс закінчив Ленінградський інститут культури. Виглядає бадьоро, упевнений у перемогу здорового людського глузду. Переймається європейською культурою. Сталінізм, коли людину змушували ставати перед вибором - погоджуватися з офіційною ідеологією або загинути, називає випробуванням націй на міцність.

 

26 серпня 1982

Із Гінтарі, дочкою Ромаса, ходив до будинку-музею литовської поетеси Саломеї Неріс (Бачинскайте - Бучиене), 1904-1945.

Берюте, дочка Вітаускуса, доцент університету, водила нас на цвинтар до могили свого батька, який у 1966 році трагічно загинув на морі із дружиною і сином. Поклали квіти на спільну могилу, посумували, згадували каторжні беріївсько-сталінські табори.

Ходили в колишній костьол слухати органну музику.

* * *

Ми щиро вдячні Берюте

за серце ніжне, золоте,

за страви на столі смачні, -

яєшню й сливи на вині.

 

27 серпня 1982

Ромас дістав мисливську путівку і я з ним їздив на озера полювати пернату дичину.

* * *

Была охота. Птицы пели

и утки стаями летели.

Но утки были высоко...

И мы стреляли в "молоко".

 

У Литві багато озер овіяні поетичними легендами. Розповідають, що озеро Скайстіс (Прозоре) утворилося із сліз молодої красуні, яка усе життя плакала за коханим, який не повернувся з війни. Про озеро Гальве існує така легенда... Якось раптово в озері піднялася вода і почала топити прибережні села. Люди звернулися за допомогою до князя Вітаутаса. Князь наказав стайничому напоїти з озера його коня. Кінь випив зайву воду в озері і таким способом відвів лихо.

Оглядали Тракайський замок. Він збудований у другій половині ХІV ст. У війну 1410 року слов'янські полки спільно з литовськими під командою князя Вітовта виступали проти Тевтонського ордену.

* * *

Тракайський замок дивиться привітно.

Ласкаві промені в його бійницях,

хоч сірі стіни у кривавих ранах, -

старі сліди облогів і тарана...

. . . . . . . . . . . . . .

Вранці 31 серпня 1982 року виїхали із Каунаса, зупинялися й оглядали Хатинь - Мінськ - Бобруйськ - Гомель - Чернігів - Київ.

У Херсон приїхали пізнім вечором фізично утомлені, але щасливі, що поталанило побачити цікавий світ, проїхати пару тисяч кілометрів авто без особливих шляхових пригод і негараздів.

 

3 вересня 1982

Микола Головченко сказав, що в їхньому селі недавно були якісь два чоловіки, вони видавали себе за ченців і у бабусь випрошували, а якщо ті не віддавали, то купували в них старинні ікони, немов би для церкви. Їх арештувала міліція. Виявилося: вони не ченці, а мешканці Москви, які у бабусь видурюють ікони й за великі гроші продають іноземцям.

Українська ікона має понад тисячолітню історію і вона відома в усьому світі як неординарне явище іконописного мистецтва. В силу історичних обставин найбільші шедеври українського іконопису знаходяться в Росії або за кордоном, але і досі іноді їх знаходять в далеких селах, в родинах, які не цуралися своєї віри і свято зберігали ікони своїх пращурів. За такими іконами і полюють "митці легкої наживи".

 

20 вересня 1982

Вихід у світ історичного роману - це знакова подія не тільки у літературному жанрі, але і в науковому плані. У романі, крім художньої образності, подається й історія вибраної епохи, життєві процеси народу чи народів, побут, культура, звичаї. Наскільки це вдалося зробити авторові, оцінює читач.

Іван Білик видав історичний роман "Меч Арея". Роман розповідає про священний меч скіфського бога Арея, який був загублений у давні часи, але за тисячу років знайдений у скіфському кургані і переданий гунському цареві Аттилі, завдяки якому Аттила легко перемагав ворогів. Автор гунсько-готську історію вважає за слов'янську. За версією автора, згідно з пам'ятками писемності, Аттила - це київський князь Богдан Гатило (ІV-V ст.). Таке бачення історії не вклалося в рамки радянської історіографії - і твір піддали нищівній критиці. Наказали вилучити роман із бібліотек, наклали табу. Виникає питання: чому забороняють письменникові розуміти історію так, як він сам розуміє, маючи на те нові відомості з історичних джерел? Чи історія про Київську Русь це тільки та, що викладена у шкільних підручниках?

 

Івана Білика треба не ганити, а хвалити, що спромігся на художній твір, який зацікавив не тільки пересічного читача, але і науковця.

 

6 жовтня 1982

"Свобода" передала, що у червні 1941 року Сталін протягом двох тижнів не міг вийти з шоку від несподіваного нападу фашистської Німеччини, а коли вийшов, запропонував Гітлерові мир, подібний до Брестського 1918 року; без компенсації обіцяв віддати Україну і Білорусію. Але Гітлер, сп'янілий від легкого успіху, маючи намір заволодіти й Росією, відхилив пропозицію.

У 1943 році, коли настав перелом у війні, після поразки під Сталінградом, Гітлер, згадавши пропозицію Сталіна, погодився на мир, проте Сталін уже , маючи успіх у перемозі й прагнучи заволодіти Європою, відмовився. Ось так цинічно вирішувалася доля народів слугами сатани.

 

9 жовтня 1982

В'ячеслав Корнілов римує вірші. Сьогодні йому виповнилося - 60. Святкували усією "капелою" у нього вдома. Були Фурмани, Савостіни, Перельмани та інші друзі. Виголошували гарні тости, читали цікаві вірші, розповідали пристойні мудрі анекдоти, танцювали, співали пісень. Згадували воєнні роки, особисті злети і падіння.

* * *

Нам лити сльози не пора,

і не пора лишати трасу...

Росте мудріша дітвора,

не зупинивсь годинник часу.

 

11 жовтня 1982

Віктор Ж. сказав, що він бачив книжку віршів В.Маяковського з написом Людмили, сестри В.Маяковського: "Комсомольцам Херсонщины на добрую память от Маяковских - потомков Запорожской Сечи. С сердечным приветом, Маяковская". Слова "потомков Запорожской Сечи" перекреслені. Комусь не сподобалося, що Володимир Маяковський з роду українців та ще й із козаків Запорозької Січі.

Генетична нитка української нації міцна і її ніхто не обірвав, бо хоч вітряків, як каже народна мудрість, уже немає, проте вітри дують і Божі жорна, хоч повільно, але мелють вірно. Усе іде, усе минає, а сліди людської мудрості залишаються.

 

23 жовтня 1982

Я у Москві. Москвичі з остахом розповідають про вчорашню трагедію, коли вкінці футбольного матчу на Кубок УЕФА між "Спартаком" і голандською "Харгемом" із-за стовпотворіння загинуло багато, кажуть, кілька тисяч уболівальників. Люди відкрито звинувачують міську московську владу, яка побудувала стадіон без належної кількості секцій та проходів, що привело до такої трагедії.

Мудрість людей народжується "опісля".

 

28 жовтня 1982

Минув тиждень від дня трагедії на Дніпрі, коли потонуло понад 20 людей, а і досі газети, радіо і телебачення мовчать. Як у рот води набрали. Чому? Кого влада боїться? Адже ж мовчання породжує багато вигадок, міфів.

Схоже, що дозвіл на оприлюднення винних осіб, що допустили порушення правил мореплавства, залежить не від закону. Сумно.

 

10 листопада 1982

Про смерть Брежнєва (люди його називають Бормотушкою) першою сповістила "Свобода", а за добу і наше радіо. Прості люди сприйняли повідомлення спокійно - ніхто не плакав і не шкодував. У людей появилася надія на краще життя, на правдиву інформацію влади.

На заводі за порадою обкому КПУ знову зачислили у бригаду провідників готової продукції якогось пілота Петрова, який загинув сорок два роки тому у час війни. Бухгалтерія щомісяця нараховує на його ім'я зарплату і перечисляє у "фонд миру". Кого дурять і задля чого?

17 листопада 1982

Прислали закриту рецензію Д. Білоуса на мої переклади з болгарської мови. Переклади надіслали у кримське видавництво "Таврія" до збірника віршів болгарських поетів "Линем до одного моря-океану", який планують видати наступного року.

 

Іліана Стоянова

Істина

Усі вулиці ведуть до мого серця.

Моє волосся і руки обважніли здоров'ям.

Коли приходить зима,

з пустотливими собачатами

я скочуюся з горішніх сковзких вулиць.

Зима коротка

і гріх не кататися на санчатах.

 

26 листопада 1982

Анатолій прибив мертву сову до дверей свого будинку.

Він десь вичитав, що в стародавньому Римі люди прибивали сову до своїх дверей, щоб відвертала всяке зло.

"Тепер, - каже Анатолій, - я спокійно сплю, бо сова безоплатно охороняє мене".

Світ не без диваків. Може, це і добре. Без диваків і жартівників людське життя було б сумніше.

Людина - відвічна таємниця.

 

* * *

На узліссі, де братова хата,

запитав я молодшого брата:

"Думав, брате, не віриш ти в чари,

не боїся сліпої покари,

але бачу, неначе обнову,

ти у хаті повісив підкову".

 

Брат до серця узяв мою мову

і сказав, що повісив підкову

лиш тому, що не вірить у чари,

ні в чортів, ні у їхні покари.

 

4 грудня 1982

Журнал "Жовтень" № 7, 1982 р. опублікував цікаву добірку виважених віршів "Любов, як промінь навесні" Івана Гнатюка, колишнього в'язня 54 ст. Кажуть, що редактора журналу Романа Федоріва "викликали" і винесли догану за "партійну промашку". У вірші "Тисмениця" вони угледіли замаскований образ України.

"Бульдозери - зарубинецькі буйволи -

Бредуть по Тисмениці в гравії,

По течії, що протестує буйно,

Полискуючи в сніговому безправ'ї.

Як безпритульна, бродить по долині

Без рідного русла - між берегами, -

Збульдозерена, зрита, в тихоплині

Засне, лишень завіяна снігами".

 

"В мои года не должно сметь

свое суждение иметь" - Грибоедов.

 

10 грудня 1982

Іван Плахтін видав книжку спогадів "Літа-дороги", в-во "Таврія", Сімферополь. У книзі оповідає про тяжке життя у дореволюційному Донбасі, своє нелегке дитинство і юнацтво, навчання, участь у революційних більшовицьких загонах, свою партійність, літературний успіх, зустрічі і дружбу з відомими поетами й прозаїками - Ольгою Кобилянською, Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Юрієм Яновським, Олександром Довженком та іншими членами Спілки письменників. Твір читається легко, є цікаві "відкриття", трапляються ненадумані діалоги, монологи, але багато кон'юнктури і суб'єктивізму, брак об'єктивності. У роки війни І.Плахтін працював армійським коресподентом.

 

15 грудня 1982

Був у радгоспі ім. Леніна. Руїни палацу князя Трубецького говорять про нашу низьку культуру, про епоху варварства. Палац був у списку пам'яток архітектури ХІХ століття і його треба було б зберігати як національну цінність. На жаль, цього не сталося. Люди села, не усвідомлюючи руйнацьких дій, духовного потенціалу, із "князівського" каменю будують гаражі, сараї, кухні, вимощують доріжки, можливо, що і скоро зруйнують цілюще джерело, яке б'є із-під руїни, вода якого цілорічно плюс 15 градусів.

Влада продовжує навчати людей, як не любити свою історію.

 

18 грудня 1982

Після реконструкції нарешті відчинили обласний краєзнавчий музей. Він розташований в одній з пам'яток архітектури ХІХ століття. Це добра ознака. Музей має великі 32 зали, 10 тисяч цікавих експонатів, половина з яких представлено вперше. Експозиції гарно художньо оформлені, виставлено 14 діорам, що широко розкривають еволюцію флори Херсонщини з часів далекого геологічного періоду, гіпаріонової фауни до наших днів. Представлено і гербарій рідного краю, зразки порід дерев, рослинності та моноліти грунтів. Музей - це захоплююча книжка символів пам'яток історії, флори і фауни, побуту предків і духовності. На нашій території людина з'явилася 10 тисяч років тому.

Музей заснований 1890 року досліджувачем пам'яток Північного Причорномор'я В.І.Гошкевичем, і був розміщений у міській бібліотеці.

 

19 грудня 1982

Короткочасні дощі. Велике коливання атмосферного тиску негативно впливає на стан мого здоров'я.

Сьогодні день народження Алли. Їздили в Чорнобаївку. В автобусі хтось сказав, що Мозговий, перший секретар обкому КПУ, поїхав у Москву вітати Брежнєва з днем його народження, "бо коли не поїде і не підлеститься, загубить посаду секретаря. А чули? Радіо "Маяк" передало, що у Чілі звільнили комуніста Луіса Корвалана, і він уже приїхав у Москву. Кажуть, його обміняли на поета Буковського, який сидів у тюрмі".

 

20 грудня 1982

Херсонські русофіли піднімають питання про відновлення пам'ятника О.В.Суворова на Кінбурській косі, якого колись установив онук Суворова на честь перемоги над турками. На постаменті ("Под Кинбурном я отбил у турок охоту делать высадки...") стояв бюст російського полководця, а навколо - трофейні гармати.

Влітку я був у Прогноях (тепер село Геройське). На Кінбурській косі не залишилося і сліду ні від Кінбурської фортеці, збудованої у ХV столітті, ні від пам'ятника Суворова. На косі зустрічаються заболочені озерця, ростуть верби, багато різнотрав'я. Тут гніздяться водоплавні птахи, а також журавлі та білі чаплі.

 

Коли вболіваєш за ідею - відростають крила; і тоді ти стаєш невидимим, можеш проходити крізь стіни.

 

23 грудня 1982

Першого грудня цього року Міжнародний планетний Центр заніс нову відкриту малу планету до каталогу Малих планет за № 2701 і дав їй ім'я Херсон. Це велике радісне повідомлення для патріотів міста. Планета рухається навколо Сонця в просторі між орбітами Марса і Юпітера. Відстань від Сонця становить 475 мільйонів кілометрів. Повний оборот по орбіті навколо Сонця мала планета Херсон робить за п'ять років. Відстань планети до Землі становить від 250 мільйонів кілометрів до 395 мільйонів кілометрів. Чергове зближення з Землею до мінімальної відстані буде у липні наступного року. Поперечник планети Херсон становить 10 кілометрів. Це - диво.

Дивом є і комета Галлея.

* * *

Комету Галлею

зліпив Бог із глею.

Зліпив із глею

і зігнав зі світу:

Шукай, Галлеє, собі орбіту!

І пішла Галлея -

в догоду Богу -

в незвідану дорогу.

Не день, не два

кружляє вона.

Аж бачить: Земля!

То що за морока?

Чия планета синьобока?

Летить і далі навмання,

аж бачить на Землі комашня.

Оце диво з див!

Хто комашню двоногу породив?

Комашні багато...

А де ж людина?

Думає, спущуся нижче

і придивлюся ближче.

Придивилася - і в печалі

полетіла далі.

 

25 грудня 1982

Давно було сказано: час народжуватися і час помирати; час руйнувати і час будувати; час розкидати каміння і час збирати; час говорити і час мовчати.

На жаль, час говорити ще не настав. Він прийде пізніше, і, оминаючи "грандіозне будівництво комунізму", розкаже про існування колишніх каторжних гулагівських таборів політичних в'язнів, про дикі безпідставні репресії простого люду, сатанинські трибунали, голодомори, переслідування і масові розстріли безневинних людей.

Цього року знов багато поетів прийняли до СПУ. Поетів багато - поезії мало.

* * *

Куди поділися крилаті коні,

що подолали всесвіту огром?

Вони стоять на мокрій оболоні,

стриножені цензурним ланцюгом.

 

 

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 117 книг;
1,508 статей;
343 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)