Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Тимошенко. Мій степосвіт
Микола Братан. Семенівське шосе
Анатолій Анастасьєв. В чарівному світі дитинства
Микола Василенко. Курай для пожежі
Микола Братан. Футбол з парасолькою
Микола Швидун. Стою на перехрестi
Курай для пожежі
Ілюстративні матеріали: 

Микола Василенко
Курай для пожежі

 

1 9 7 8

5 січня 1978

Мало-помалу роблюся "придворним" поетом друзів та родичів. З нагоди свят чи днів народження вимагають римованих привітань.

Така "творчість" відволікає від справжньої поезії, зменшує творчу напругу і голод на віршування. Формується ремісництво...

 

350 років минуло від того часу, коли у Києві видрукували "Лексикон" українського вченого, друкаря і поета Павми Беринди. Протягом тридцяти років eчений працював над "Лексиконом" і був упевнений, що його праця "милостю народу мого... у потомних вдячность отнесет". Він не шукав прижиттєвої ні слави, ні матеріальних вигод, а працював задля науки і добра майбутніх поколінь. І не помилився. Його подвижницька праця стала надійним підмурівком відродження української нації.

Павмо Беринда був не тільки вченим-лексикографом, але й архітектором, друкарем, редактором, перекладачем, автором фундаментальних видань, палким полемістом, талановитим поетом. Він був одним із перших зачинателів української поезії. Жаль, що його наукова і поетична спадщина ще мало відома українцям і як належить не вивчається, і не пропагується. Комусь він стоїть поперек дороги. Кому?

Брак освіти рідною мовою призводить до зниження рівня письменності.

Щоб бути цивілізованими, необхідно навчитися мислити на рівні світових стандартів.

Кожного науковця чи поета час зробив таким, яким він дозволив себе зробити.

 

8 січня 1978

Газети повідомляють, що затока, де знаходиться середньовічне абатство Мон-Сен-Мішель, заповнюється піском і катастрофічно міліє. Якщо процес триватиме такими ж темпами далі, то швидко Мон-Сен-Мішель буде оточений сушею. Французькі вчені розробили план роботи по збереженню пам'ятки старовини.

В Україні також є чимало аналогічних пам'яток, і один Бог знає скільки їх уже загублено, і скільки загубиться: Батурин, о. Хортиця, Чигирин, Олешшя... А людям жити без пам'яток старовини (мистецтва, літератури, історії та ін.) все одно, що дихати повітрям, в якому обмаль кисню. Необхідність збереження пам'яток повинна бути духовною потребою кожного громадянина.

Херсонщина багата історією. З далеких давен через її територію проходили різні племена і народності. Вони залишили свої історичні сліди. На жаль, внаслідок вандалізму за ранніх і пізніших часів значна частина їх зникла назавжди. Багато пам'яток знищено і за нашого часу, коли комуністичні вожді (у 30-40 роки) у пориві бездуховної сліпоти наказували своїм "товаріщам" нищити церкви, монастирі, залишки історичних фортець, дозволяли розорювати скіфські кургани в степах тощо. До сьогодні нічого не робиться по збереженню залишків Олешківської Січі, Кам'янської Січі, "Дівочої фортеці" - Кизи-Кермен в прибережній частині м. Берислава, храму Деметри, древньогрецьких колоній Кермена, Таміракі, Науберум (Станіславський мис), "Таврійської камчатки" - Донузлавський півострів, фортеці Тафрос, древнього укріплення кримських татар Ор-Хану (Вхід до орди), 8 км. від м. Скадовська, не позначена зимівка Святослава Ігоревича на Білобережжі (Великий Потьомкінський острів), належно не вивчається херсонське підземелля, в яких на стінах знаходили древні записи і малюнки, якісь символічні знаки тощо. У результаті топонімічної неграмотності старі географічні назви стираються з карти Херсонщини, села й вулиці іноді перейменовують без врахування історичної їх ваги. Давно назріла потреба створити музей просто неба, щоб не тільки зберегти останню "класичну землянку", вітряк чи млин, знаряддя праці дідів наших, але і виховувати молодь у дусі українського патріотизму.

Не меншої уваги потребують пам'ятки української писемності.Давно республіканське видавництво планувало видати твори козацьких літописців Самійла Величка, Григорія Грабянки та Самовидця., але пощастило тільки Самовидцю. Залишився поза друком "Густинський літопис", в якому невідомий автор викладає історію з часів Київської Русі до 1597 року і подає цінні відомості про зовнішньо-політичне становище України ХVІ ст. Царське самодержавство гасило найменші прояви передової української думки з наміром якнайшвидше зросійщити українську націю. Заборонялося видавати твори Петра Могили, І.Гізеля, А.Радивиловського, С.Косова, Л.Барановича, І.Полятовського та книги світського змісту українською мовою. Назріла необхідність повертати народові оте духовне надбання.

 

10 січня 1978

Ялинка, яку я привіз із Карпат кілька років тому й посадив у своєму саду, акліматизувалася й пишно розрослася. Напередодні Нового року ми її прикрасили, і вона виглядає особливо гарно. Гості, які приходять до нас, ощасливлюються її світлою красою.

 

Із "Записної книжечки", Інта, Комі АРСР, 1954 р.

- Якщо вивчатимеш лише людей, довідаєшся і про звірів.

- У листі. Бажаю скорого звільнення, і цьолюю. (Я.П.)

- Щоб бути інженером, вистачить освіти; щоб стати письменником потрібно ще щось від Бога.

- Живи епохою, а не днем.

- У житті зупинок немає: або ти йдеш уперед, або назад. Людина завжди в дорозі.

- Не смерті бійся, а порожнього життя.

- З появою ворогів, з'являються і друзі.

- Кохання для людини - друге сонце.

- Перемогу легше здобути, ніж її використати.

- Іноді й смерть любить пожартувати.

- Людина тільки тоді є людиною, коли крім спинного хребта, вона має ще і моральний.

- Любити всіх можна, ненавидіти - ні.

- Персидський цар Дарій І в 513 р. вторгся на територію Скіфії (Північне Причорномор'я), був розбитий скіфами завдяки тактики заманювання.

- Скіфи-кочівники за мовою належали до іранської групи племен.

- Суть тотемізму полягає в уявленні, ніби кожна родова група людей має спільного предка у вигляді тварини або рослини, якого вважає своїм покровителем (родоначальником). Така тварина або рослина була тотемом (богом) для роду. Куди подівся наш тотем? Адже ж він був!

- Люди не можуть мати таку організовану одностайність, яку мають бджоли, тому, що розум зробив людей недосконалими.

- Шануймо дурнів, бо коли б не було їх, не було б і розумних.

- Духовний нігілізм - страшніший смерти.

- У житті намагайся якомога ширше розпластати свої крила. Безкрилих людей немає.

- Чурек (грузин.) - корж із кукурудзяної муки.

- Він, як горобець, часто крилами махає, та недалеко летить.

- Лагерний девіз: Поближче до кухні, подалі від начальства.

- Коли думаю про тебе, у пам'яті спливає Венера. Хіба і ти з піни морської?

- Не думай про свою долю. Вона про тебе сама думає.

- Свої дрібні речі (ложку, окуляри, мундштук, олівець) носить на мотузці.

- Там такий поет, що я тобі кажу! Із нічого вірша зробить.

- У нашого чиновника душа, як неякісний папір - пропускає чорнило.

- Коли ти родився, плакав, а всі сміялися. Зроби так, що коли будеш помирати, щоб усі плакали, а ти сміявся.

- Лех азазель (єврей) - Іди к бісу.

 

Середина зимы в Коми АССР.

В лесу зимует "птичья мелочь" корольки, синицы, поползни, клесты, из более крупных птиц - дятлы, вороны, сороки. Птицы зимой держатся стаями. Больше в движении. Часто дятла сопровождают синицы, кормясь "остатками" с его стола. Тетерева, глухари, рябчики зимою также движутся стаями. Спят тетерева во время сильных морозов в снегу. Вспугнутые птицы поднимаются из-под снега с сильным шумом и быстротой. В морозное тихое утро можно слышать токование тетеревов. Из хищных птиц зимуют соколы-сапсаны и дербники, а из ночных - филин. Из зверей - волки, медведи (спят в берлогах). Стадами ходят лоси. Когда лоси проваливаются в насте и не могут быстро бежать, их одолевают волки. Куницы поедают белок.

 

Коми АССР. Осень.

Улетают стайками чижи, чечетки, утки. Поет тетерев. Белка летний красно-рыжий мех сменила на голубовато-серый. Заяц-беляк (зимой), рысь, лисица по снегу делают себе тропинки. На них охотники ставят капканы и проволочные плети. Суетливая норка, горностай, ласка охотятся за мышевидными грызунами.

 

25 січня 1978

Поет Багрицький у 20-ті роки був на Херсонщині - в Олешках та на Кінбурнській косі. Там написав вірш:

"Присоски и щупальцы, радуга рыб,

Бродячей медузы пылающий гриб

Да белый мартын над простором воды

Кидается за отражением звезды".

 

До космічної орбітальної станції, оснащеної стикувальними вузлами, причалили два космічні кораблі. На орбіті навколо Землі - комплекс "Союз-26" і "Союз-27". На борту екіпаж із чотирьох космонавтів: Ю.Романенко, Г.Гречко, В.Джанібеков і О.Макаров.

* * *

І ось,нарешті, у землян збулось!

Вдихнувши власну тягу у ракету,

Вони везуть життя зелену брость

У світ зірок, на пращурну планету...

 

8 лютого 1978

Ходили до Аркадія. У нього був Станіслав Іванович. Він працює капітаном на чехословацькому морському кораблі.

ЧССР не має виходу до моря, але має свій морський торговельний флот - 12 кораблів різних класів. Кораблі приписані до порту "Прага", куди ніколи не пришвартуються. Бази флота - Гданськ, Гдиня, Росток, Одеса та низка портів Югославії. Моряки називають такі кораблі сиротами.

15 лютого 1978

Цього року виповнюється 200 років від дня народження Квітки-Основ'яненка, класика української літератури. Його внесено до календаря пам'ятних дат ЮНЕСКО.

Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко один з перших українських письменників за свого часу став на позицію народності й реалізму в літературі. Незважаючи на неодноразові закиди В.Г.Белінського на те, що він пише "мертвым малорусским наречием" і пише на "мужицкие темы", які не цікавлять "образованного русского человека", письменник не зійшов зі свого вибраного шляху - і не помилився. Його твори зокрема "Пан Халявський", "Маруся", "Сватання на Гончарівці", "Сердешна Оксана", "Шельменко-денщик" та "Конотопська відьма" витримали випробування часом, залишилися жити і успішно працюють на людину.

 

20 лютого 1978

Дивні долі бувають у людей. Даніель Дефо, автор всесвітньовідомих художніх творів "Робінзон Крузо", "Життя й пригоди капітана Сінгільтона", "Молль Флендрес", був активним громадським діячем, виступав проти аристократії, захищав загальнолюдські принципи особистої доблесті й шляхетства, за що був запроторений до в'язниці. Згодом, щоб вийти із в'язниці, став секретним агентом своїх катів.

І тоді були перелякані письменники.

 

На заводі готують групу туристів із начальства, які поїдуть у Францію. На всіх написали для КГБ похвальні характеристики за одним зразком... "Дисциплинированный, исполнительный, пользуется авторитетом среди коллектива завода, принимает активное участие в общественной жизни, морально устойчивый, идейно подкованный, в быту и на производстве ведет себя правильно. Женат, имеет детей... Администрация, партком и профсоюзная организация завода рекомендуют для туристической поездки во Францию в качестве туриста и несут за него моральную ответственность...".

Характеристика - наочна перестраховка переляканих посадовців.

23 лютого 1978

Знову заговорили про естетику структуралізму. Вона не нова. Мукаржавський та Трубецький своєю методологією намагаються пояснити загальнотеоретичні проблеми літератури й культури в широкому філософському розумінні. "Саме буття людини - це тільки сітка символів, що підлягають формалізації". Чи так?

"Так гостро дивлюсь, а бачу тільки видиме...". В.Свідзинський.

 

4 березня 1978

Я - самовар. Віта чистила мої мідні боки пастою аж доки я не засяяв.

Тоді влила воду, великим ножем наколола дерев'яних скіпок, взяла сірника і підпалила. Приємний струмінь тепла поплив по моєму тілу. На душі зробилося легко й весело.

Віта підклала ще дрівець - і мені захотілося співати. Великого голосу не мав, але намагався співати так, щоб сподобатися їй, тягнув різні мелодії, які приходили в мою гарячу голову, і розумів, що псую, але Віта слухала і такі співи. Вона сиділа за столом на ослінчику і, склавши калачиком на грудях руки, дивилася на мою чарівність, у якій бачила себе. У карих очах засвічувалися радісні зорі, а по вродливому обличчю розливалося моє тепло і робило її ще гарнішою... Так, замріяна у своє видиво, сиділа поряд мене, пила чай і грілася моїм щастям, а я грівся її вродою. Раптом стрепенулася, мабуть, згадала щось прикре, бо швидко звелася на ноги і хлюпнула води у мій вогонь. Мені зробилося холодно і самотньо.

* * *

Отим хвилям вдячний,

що тебе весною

крадькома пригнали

упритул зі мною.

 

15 березня 1978

На заводі новий порядок: щопонеділка робітники та інженерно-технічні працівники повинні протягом 30 хвилин слухати політінформацію.

Сьогодні лектор із обкому КПУ говорив: "Американська пропаганда змальовує нас, росіян, варварами і дикунами. Прикладом варваризму і дикунства подають Степана Разіна, Омеляна Пугачова, Петра Першого, Івана Грозного та інших відомих в історії російських подвижників.

Поскільки у США лікарні приватні й треба за лікування платити, то убогі люди народжують дітей просто на вулиці і повитухами стають дільничні поліцаї. Слабосильних дітей умертвляють, бо їм, коли виростуть, американське життя буде непосильне. Безробітні одержують матеріальну допомогу тільки три місяці. Щоб якось прожити, люди, які позбавлені допомоги, ідуть у мафії та банди. США не шкодують грошей для цукерманів, які вихваляють буржуазію, імперіалістів, агресорів, мілітаристів, фашистів та інших експлуататорів".

Слухаєш такого пропагандиста і невільно себе запитуєш: чи при своєму він розумі? На яких наївних людей розраховані такі казочки?

 

"Нехай жодне гниле слово не виходить із вуст ваших, тільки те, що будує". Апостол Павло.

 

4 квітня - 4 червня 1978

Я у Дніпропетровську на курсах удосконалення кваліфікації інженерів з техніки безпеки й охорони праці харчової промисловості УРСР.

Дніпропетровський сільгоспінститут.

Нас, 25 інженерів курсантів, щоб поселити до гуртожитку, комендант змусив пройти санпропусник. Від інституту до санпропусника їхали трамваєм, потім автобусом, а потім ішли пішки. Мали при собі валізи з різними необхідними речами, дорога далася нелегко. Ішов дощ.

У санпропуснику сказали, що гарячої води немає і не буде.

Видали нам довідки, що "пройшли санпропусник", і ми повернулися в інститут. Гуртожиток студентів інституту (вул. Лізи Чайкіної, 2) справив гнітюче неприємне враження: кімнати брудні, стіни облуплені, шиби вікон замурзані, ліжка давно нефарбовані, туалети й умивальні в антисанітарному стані. На наше зауваження комендант гуртожитку сказав: "Так усі спочатку кажуть, а потім привикають. І ви привикнете".

Він мав рацію, ми "привикли", бо на наші скарги ніхто не реагував. Прибиральниць не було і ми мусили самі прибирати кімнати й коридор. У кімнаті № 28, в яку мене поселили, 5 ліжок, 2 тумбочки, стіл, 3 стільці, 2 саморобні шафи для одягу, а на стіні кольорова репродукція картини М.Соколова "В.І.Ленін у Смольному в Жовтневі дні". Не встигли прибрати ліжка й помити підлогу в кімнаті, як хтось із наших інженерів приніс пляшку горілки - і почали знайомитися. Я сказав, що оковитої не вживаю, у мене печінка...

- А в кого її немає? Мені пити також не можна, а треба. Курити врачі забороняють, а я курю, бо живіт, як у беременої, росте, - сказав Іван, інженер з радгоспу Харківської області. - Зараз маю 102 кг, а перестаю курити - набігає 115.

Перебиваючи розмову присутніх, розповів про себе. Він 1923 року народження, партизанив, пізніше командував на фронті взводом, має військове звання ст. лейтенанта. У партизанщину і на фронті різав фріців, як курей, а поліцаям та старостам відривав голови й викидав собакам. Член партії з 1943 року. По війні навчався в с/г технікумі. Працював головою колгоспу, директором радгоспу, агрономом, а тепер інженером з техніки безпеки. Приїхав на курси, щоб мати хоч якогось папірця, бо технічний інспектор обкому профсоюзу смердить, каже, агроном - професія не технічна і такий не має права займати посаду інженера з техніки безпеки. Він говорив українським суржиком, іншої мови не знав. Випивши дві шклянки горілки, Іван перекинув шклянку догори дном, сказав:

- Всьо! На цьому ставлю точку, як обіцяв жінці, вона в мене врач. Всьо, не питиму і не куритиму.

І він тижнів зо три не палив і не вживав спиртних напоїв. Щодня ходив на лекції в інститут, сідав за парту і ретельно вів конспект. Напередодні травневих свят раптом зібрався й поїхав додому, щоб "приїхати власним "Жигулі".

За два тижні повернувся без машини з дюжиною пляшок самогону і лікарняним листком для "оправдання". Відтоді почав пити щодня (вдень і вночі), із такими, як сам п'яничками. Днів за десять схопило серце, і його відвезли до лікарні. Повернувся напередодні іспитів, худий, тихий, пригнічений. За день до іспитів староста групи у декана якимсь чином дістав для нього екзаменаційний білет. Іван із підручників переписав відповіді й "склав" іспити на відмінно.

Василь Жолобов із Ворошиловоградської області, технічної освіти не має, але працює інженером т.б. в радгоспі. Йому 40 років від дня народження, не противник випити, але за чужий рахунок. Привіз транзисторного приймача і щовечора на повну потужність включає "Голос Америки" або "Свободу" російською мовою. Йому мешканці кімнати не заперечують, слухають радіопередачі, але не дискутують. Одного разу, коли Василь вловив "Голос Америки" українською мовою, Іван вигукнув:

- Виключи бандерівців!.. Не люблю западенців. Тільки й кричать: Україна!.. Україна!.. Ми всі - і кацапи, і хахли - руські.

Василь переключив на "Свободу", й Іван замовк. За день Василя викликало КГБ, і він продав на ринку транзистор.

Був Едік з Алушти, ставний, витриманий, з гарними манерами, освіту має вищу, працює інженером т.б. на якійсь харчовій фабриці. В Алушті має теплицю, вирощує ранню городину, продає і має зиск 5000 руб на рік. На лекції ходив не щодня. Їздив то в Москву, то в Ленінград. Звідти привозив французькі духи, коштовні сукенки, туалетне мило, дефіцитну помаду, пудру і дарував методистові курсів, викладачам, навіть проректорові. Голова його була завжди забита комерційними справами: ціна помідорів, черешні, автомашин, шляхи їх збуту тощо. Максим сказав мені:

- Нюхом чую. Едік - гофман.

Методиска напередодні іспитів дала Едікові екзаменаційний білет і відповіді, і він "склав" іспити на відмінно.

Староста збирав по 3 руб. з кожного курсанта на подарунки викладачам та проректорові. Викладач Лариса Анатоліївна замовила імпортну люстру. Староста два дні ходив по магазинах, але такої люстри не знайшов, купив настільну лампу. Лариса Анатоліївна висловила своє незадоволення.

9 квітня 1978 р. в гуртожиток до мене приходив Микола Соколовський (Сарма). Ми розцілувалися. Зустріч була радісною і тривожною. Давно не бачилися. Душу охопили спогади. Інта. Бараки, колючий дріт, наглядачі, шмони, голодне життя, тяжка праця, тортури... Соколовський в бараку грає на бандурі. Соколовський пише вірші, малює портрети в'язнів...

Я швидко одягнувся і він повів мене до Кузьменка. Ми згадували колишніх спільних побратимів по Інті, ОЛП-2, де навчалися любити свою націю.

Микола Соколовський зовні змінився, постарів, але його світобачення залишилося таким же, як і було. Він не словом, а серцем любить Україну, глибоко знає її історію, культуру. Він і тепер пише вірші, прозу, хоча на видання і не надіється. Недавно переїхав із Донбасу у місто Новомосковськ. Живе з дружиною Варварою Степанівною, біля них внука Мирося.

Таким же переконаним українцем залишився і Кузьменко.

У недільний день Микола повів мене до Олеся Завгороднього. Обідали. Читали свої вірші, ділилися поглядами на сучасний літературний процес.

Олесь Завгородній вивчив естонську мову, працює в жанрі художнього перекладу й має значні успіхи. Каже, Естонія відкрила йому очі на Україну. Олесів батько Сергій Завгородній відомий письменник. Протягом кількох років займав посаду відповідального секретаря Дніпропетровської філії СПУ.Олесь із дарчим написом подарував мені "Нечестивого..." Таммсааре у своєму перекладі. Наступного дня із Олесем ходив у парк до пам'ятника Т.Шевченкові, оглянули палац Потьомкіна, панораму Дніпра тощо.

 

Заходив до Панаса Діденка. Він підполковник у відставці, запеклий аматор-фотограф, пише вірші українською мовою. Мешкає в будинку на території інституту. Помешкання отримав від інституту, коли працював у ньому викладачем "воєнної справи". Частував мене чаєм і показував знімки пам'ятників відомим діячам української культури, літератури, яких замовчують, пам'ятки, що пов'язані з іменами декабристів на Україні (Чернігівський полк) та програвав платівки із записами пісень у виконанні Мишуги, Шаляпіна та деяких інших великих співаків, котрих любив слухати Коцюбинський. Він, незважаючи на свої 70 років, любить мандрувати по Україні і фотографувати визначні історичні пам'ятки, спілкується з працівниками музеїв

Негадано четвертий номер "Всесвіту" зняли з продажу. Почалися пошуки журналу. Неодноразово я підходив до яток "Союзпечать" і завжди мені відповідали: "Нету". А в одній ятці продавець сказала: "Его конфисковали. Приехали в шляпах и все номера в киосках забрали". Кому пощастило дістати журнал, перечитує "від корочки до корочки" і, не знайшовши крамоли, розчаровується. За два тижні "Всесвіт" знову появився в ятках, але ним уже ніхто не цікавився.

 

Ходив до будинку (вул. Шевченка, 5), в якому жив Д.І.Яворницький. Там кімната-музей. На дверях музею оголошення: "Музей працює в среду и субботу с 12 до 17 часов"... А поряд напис червоною фарбою: "Ремонт". Кажуть, музей зачинено з перших днів його відкриття. Вікна будинку навхрест забиті дошками, на дверях висить великий замок. Ганок заріс травою, засипаний сміттям. Таке враження, що тут ніколи не ступала людська нога.

Доцент с/г інституту Т.Т.Коцюбинський читав лекцію "Історія нашого краю". Він говорив російською мовою, хоч запевняв нас, що українською володіє досконало. Натякнув, що українською говорити в інституті "не положено". Але лекція була цікава .Буквально всіх нас заполонив розповіддю про великі подвиги наших славетних предків з часів Київської Русі до Запорізької Січі. Протягом 2-х годин із затамованим подихом слухали лекцію. Коли доцент завершив лекцію, всі курсати схопилися на ноги й кілька хвилин аплодували. Потім ще довго між собою дискутували на історичні теми.

* * *

Не буду лукавити - серцем стою

За край свій у студінь і в днину погожу.

Я батьківську землю і небо люблю,

І скільки б не жив - розлюбити не зможу.

 

У травні 1978

Їздив у м. Новомосковськ до М.Соколовського (Миколи Сарми) автобусом, а повертався до Дніпропетровська із Діденком судном на підводних крилах річкою Самарою.

Привітне місто Новомосковськ (Новоселиця), цікава пам'ятка української архітектури - дерев'яний (без цвяхів) дев'ятикупальний Троїцький собор Самарської паланки, про якого тепло згадує Олесь Гончар у романі "Собор". Троїцькому соборові дивом пощастило уникнути руки комуністичного агресора-атеїста, який гірше азійського ординця руйнував усе святе і мудре. Зараз собор реставрують, у ньому планують відкрити музей атеїста. Може хоч таким манером збережеться для нащадків безцінна пам'ятка.

М.С. мешкає по вулиці Українська, має охайну квартиру, бібліотеку в п'ятиповерховому будинку. Затишно. Але вода до їхнього поверху не доходить (малий тиск), воду відром носять із низу. Микола Соколовський - обдарований поет, але його твори не друкують, має "запачкану" біографію, - багатолітній політичний в'язень. На пенсії, одержує "копійки", на прожиття допрацьовує малярством. Його діти живуть окремо. Соколовського дружина Варвара Степанівна лагідна, привітна людина. М.С. читав у чернетках віршовані начерки до поеми про гетьмана Івана Мазепу.

 

До інституту приходив І.Шаповал, автор "В пошуках скарбів" про Д.І.Яворницького. Розповідав про сучасний літературний процес на Дніпропетровщині. Говорив, що, коли Леонід Брежнєв очолював комуністів Дніпропетровщини, він працював у міській раді, і з Брежнєвим особисто знайомий, неодноразово зустрічався, обідав (випивав) з ним. Тепер усі свої нові твори, що виходять друком, надсилає йому в Кремль, і щасливий тим, що вони, як подарунок керівникові держави, взяті на особливий облік і будуть зберігатися вічно. Розповідав про академіка, науковця в галузі металургії, який був другом Петровського і великим диваком. "Він, коли заходив до трамваю, скидав калоші. Таким чином на трамвайних зупинках багато валялося його калош. А якось, повертаючись додому від друзів, він одягнув жіночу шубу господині. В автобусі пасажири, дивлячись на нього, сміються, а він ніяк не може второпати: чому це вони з нього сміються? І тільки тоді зрозумів, коли господиня приїхала до нього додому за шубою. Або, "академік біжить в інститут, в якому робив, біжить та не тротуаром, а бордюрою. Прибіг до інституту і стоїть, не знає як зійти з бордюри".

 

Дніпропетровськ - велике, гарне місто, має свою цікаву історію, але, на жаль, "закрите". Це негативно впливає на культуру. До міста заборонено приїздити інтуристам, проводити міжнародні творчі вечори, конференції, з'їзди, виставки, фестивалі тощо. Може, тому "на ремонте" тривалий час український драматичний театр ім. Т.Шевченка, музей-будинок І.Яворницького і художній музей, а інтер'єр головної вулиці виконаний без урахування сьогоднішніх естетичних вимог.

Але є гарний театр опери і балету. За час перебування на курсах я дивився балети: "Лебедине озеро" П.Чайковського, "Бахчисарайський фонтан" Б.Асаф'єва, "Баришня і хуліган" Д.Шостаковича, "Жізель" А.Адана та опери: "Євгеній Онєгін" П.Чайковського, "Травіата" Д.Верді, "Севільський цирульник" Д.Россіні, "Князь Ігор" О.Бородіна та оперету "Весела вдова" муз. Ф.Легара.

 

В аудиторіях інституту не почути українського слова. Дисципліни викладають російською, хоча готують спеціалістів для села. Студент, який поступає до ВУЗу, ще говорить українською, а по закінченні навчання повертається в село до своїх земляків зрусифікованим космополітом.

 

Мав аудієнцію в доцента Коцюбинського. Він пише книгу про історію Дніпропетровщини з часів Київської Русі. Розповідав про Київських князів. Мені подарував Н.Равича "Дві столиці", Голобутського "История Запорожской Сечи".

 

Років 15 тому була постанова уряду про заснування на острові Хортиця історичного меморіального комплексу Запорозької Січі. На жаль, постанова вмерла, але надія на справедливість залишається.

 

"Та ой, як крикнув же та козак Сірко,

Та ой, на своїх же, гей, козаченьків:

Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,

Та збирайтеся до турка в гості...".

 

У червні 1978

Ходив прощатися до Кузьменків. Там був М.Соколовський, він читав нові свої вірші. Соколовський цікавий поет, пише на незбиті теми. Оксанка Кузьменко гарно грає на бандурі й співає. Кузьменки всі співають. Особливо гарно виконують "Ой на горі вогонь горить". На світлині О.К. експромтом я написав на спогад:

* * *

Я був у Вашій теплій хаті

І вина пив, і їв пиріг.

Нехай Ви будете багаті

І велелюдним Ваш поріг;

Нехай всміхаються Вам ранки,

І справедливим буде світ,

А світла музика Оксанки

До звершень кличе людський рід.

 

9 червня 1978

У "Наддніпрянській правді", за 2 квітня 1961 року знайшов свій вірш "Ранок", - чернетка загубилася. Тоді під віршами я підписувався псевдонімом - Микола Очерет. Вірш написав 1960 року, коли одержав диплом техніка-електрика. Добре пам'ятаю той світлий день, той ранок і оті барвисті хмаринки над обрієм, що сповіщали світові про схід сонця. Від українського слова світле походить світ (всесвіт).

Р а н о к

В густі сади попадали зірки.

Вітрець на сході сушить позолоту.

Гудуть заклично заводські гудки -

І я іду проспектом на роботу.

 

В руках новий - новісінький диплом,

А в чистім серці - голоси весняні.

Як по дощі веселка над селом,

Пливуть над обрієм хмаринки ранні.

Досвітній час, а помахами рук

Невтомні крани сни женуть із міста.

З гнучких дерев на вичовганий брук,

На плечі падає роса іскриста.

 

Встає хвилясто шум на мостовій,

Спішать в цехи замріяні смаглянки.

Хай будуть вічно на землі моїй

Такі ясні, такі погожі ранки.

 

16 червня 1978

Справили Валентинове і Вірине весілля. Було 86 осіб гостей. Томадою вечора був лікар Андрій Савостін.

Грав естрадний оркестр (найняли), було багато цікавих тостів, оголошень. Святкували до ранку. Вранці молоді поїхали в Генічеський район, село Ярошки до батьків нареченої.

* * *

Згідно батьківських традицій,

Не машина - коні-птиці,

Коні-змії повз левади

Молодих везуть з сільради.

 

Не догнати їх ні грому,

Ні обмові, ні біді...

Їдуть з піснею додому,

Їдуть, їдуть молоді.

. . . . . . . . . . .

 

10 липня 1978

На заводі лекція для робітників "Проблема народонаселення". Лектор із тов. "Знання". Планета Земля може прогодувати не більше 10 млрд. осіб. "Варвари перемогли римлян тому, що вони не вживали м'яса. Від м'яса людина глупіє, а від рослинного харчу - розумнішає". Приріст населення в європейських країнах катастрофічно зменшується. Україна - на нулю.

 

* * *

І висота, і глибина - бездонні.

Летять орли, мчать білопінні коні,

Високу воду прірва поглина... -

Бездонна глибина!

Безмірна висота!..

 

Поетова незалежність - це свобода як природний стан мислячої людини. Пам'ятаймо вольтерівське: "Я не згоден із вами, але готовий віддати власне життя, щоб ви мали змогу висловити свою думку".

 

13 липня 1978

На заводі чергова політінформація. Виступав секретар парторганізації

Пучков А.: "Картер сказав, що фізично звоювати Радянський Союз неможливо, його можна взяти тільки із середини. Тому появилися ідеологічно нестійкі люди, вони поширюють антипартійні та антидержавні анекдоти, ведуть нерадянські розмови, пишуть різні листи на захист дисидентів, активізувалися релігійні секти тощо.

Про Китай. Довжина кордону СРСР із Китаєм - 12 тис. км. За 1977 рік Китай порушував наш кордон 3508 разів. Юрби китайців переходять кордон, щоб у радянських людей випросити шматок хліба. Ми їх годуємо, одягаємо і повертаємо назад. А вони замість того, щоб подякувати, починають викрикувати антирадянські гасла. Трапляється, що китайці вбивають китайця і возять труп по Китаю, і кажуть, що китайців убивають "московські гегемоністи і совєтські ревізіоністи". На кордоні Китай тримає 80 дивізій, але він до війни ще не готовий. Боїться нашої ядерної зброї.

Про Єгипет. Садат - колишній гітлерівський агент. Порвавши дружні стосунки із СРСР, лиже задницю США.

Про дисидентів. Щиранський, Гінзбург, Руденко, Орлов та ще дехто арештовані. Вони шпигуни та агенти міжнародного імперіалізму. Їхній духовний батько - Сахаров. Вони хочуть повалити радянську демократію..."

* * *

Сусіду мало власної землі.

Сусід плете мережу на сусіда.

Тому й живе, мов павучок у млі,

Як на кожусі гнида.

 

15 липня 1978

Приїхав із села Микола Головченко, розповідає:

- Із села пачками тікають молоді люди. Куди? - запитаєш. У місто, щоб набратися лінощів. Шукають жар-птицю. Для чого? - запитаєш. Щоб красиво жити - і не працювати. Земля для них стала мачухою, а українська мова "нєкрасівою". Запитаєш: Хто робить на селі? Скажу. Ніхто. Їхню роботу не можна назвати роботою. Землезнущання. Аби від ранку до вечора, щоб не казали, що вони тунеядці. Живуть із краденого. Вночі тягнуть із колгоспного поля. Скажеш: не всі люди погані. Авжеж, не всі, але і їм уже уготована смерть. Запитай партійного чиновника, якої він нації, той ніколи не скаже, що він українець, а з гордістю бовкне: я хахол!

- Миколо, - кажу, - ти це говориш серйозно?

- Ні, не серйозно. Але коли б я був при владі, то зібрав би усіх отих перекотиполе та й кинув би на них атомну бомбу. Це кажу серйозно.

 

Шарль Бодлер писав: "У кожній людині є два одночасні прагнення, одне до Бога, і одне до сатани. Поклик Бога - це прагнення внутрішньо піднестися, а поклик сатани - це одержати насолоду від власного падіння".

 

15 липня 1978

Знову мені натякнули на те, що інших поетів друкують, хвалять, нагороджують орденами, платять гонорари, дозволяють брати участь у турпоходах за кордон, вони цікаво живуть, а я духовно мертвий, бо іду не в ногу з сучасним життям, навіть не паралельно, а супроти.

Тяжко слухати такі слова, але ще тяжче, коли чуєш таке від рідних.

Це правда, я читачів не маю, крім Бога і самого себе, а доброї слави та грошей - тим більше. Але слави я і не шукаю, пишу тільки тому, що хтось пише моєю рукою. Я люблю життя. А любити життя і не любити людей - неможливо. Працюю, мислю, намагаюся докопатися до суті людського буття, що постійно викликає велике здивування. Це і є мені нагорода. А більшої і не потребую.

 

25 липня 1978

Сто років з дня народження визначного польського поета Леопольда Стаффа. Творчий шлях поета не був легким. Протягом своєї тривалої літературної діяльності він пройшов складну ідейну еволюцію. Завдяки виникненню нових літературних течій, носієм яких він був, Л.Стафф зумів відбити у своїх творах визначальні тенденції своєї доби і проявити здатність до постійного розвитку й оновлення власної творчости. Його поезії свідчать про мудрість автора і життєву наснагу. Співець духовної гармонії, культу прекрасного в житті й мистецтві. Поезію Стаффа я прочитав польською у Заполяр'ї, і тоді почав його перекладати.

Кожен поет вносить у скарбницю рідної літератури щось своє, визначене особливостями його життєвого і творчого досвіду. Тільки мужній поет формує золотий фонд вітчизняної літератури.

 

28 липня 1978

Криваві події в Ірані. Політична криза, "масовий гіпноз" іранців. Аятолла Хомейні відкрив нову сторінку історії соціальних і релігійних революцій. Безперечно, влада короля буде повалена, буде Ісламська Республіка, а кермуватимуть священнослужителі.

 

5 серпня 1978

З великими труднощами пощастило дістати сімейну путівку в пансіонат на Арабатську стрілку. З нами в пансіонаті була родина Віктора (Михайловича). Кажуть, відпочивати краще, ніж працювати. Я так не сказав би. Праця, яка тобі до серця, набагато краща, ніж щоденне вилежування на морському піску під гарячим сонцем. У пансіонаті жодних культурних чи спортивних розваг, якщо не брати до уваги літній кінотеатр. Людина, яка звикла до праці, не знаходить собі місця на березі пансіонату. І тільки думка про те, що море і сонце поліпшують твоє здоров'я, змушують миритися з бездіяльністю. Арабатська стрілка - кузня здоров'я людини. На жаль, можливості "кузні" уповні не використовуються. Усюди сліди байдужості, естетичної безграмотності, господарської невмілості...

 

Своєчасно вийшла Постанова уряду "Про охорону і використання пам'яток історії та культури". Пам'ятки є надбанням народу, вони відображають матеріальне й духовне життя минулих поколінь, багатовікову історію нашої України, становлять невід'ємну частину світової культурної спадщини; свідчать про вклад нашої нації в розвиток світової цивілізації. Бережливе ставлення до пам'яток історії - це наш патріотичний обов'язок.

 

10 серпня 1978

Сучасні поети тяжкої долі - це В.Забаштанський, Г.Світлична та О.Журлива. Ціною щоденних зусиль вони зуміли піднятися над своєю бідою і перемогти фізичну безпорадність. Для цього потрібна особлива мужність, безкомпромісна наполегливість і щоденні героїчні вчинки.

 

Вода Каховського водосховища розмиває берег. Біля села Любимівка, море вже зруйнувало 50 м. берега. Археологи ведуть охоронні розкопки. Вважають, що біля Любимівки знаходилося городище пізньої скіфської культури. Городища населяли нащадки скіфів, які прийшли на тареторію Північного Причорномор'я у VП ст. до н.е. Це вони в степах Херсонщини залишили кургани. Скіфи мали свою державу, що успішно протистояла в 514 році до н.е. персидському цареві Дарію.

 

15 серпня 1978

Формою "самвидаву" поширюється конспект лекції кандидата технічних наук В.Г.Ажажі. У ній мова іде про появу нерозпізнаних летючих об'єктів (НЛО). У лекції багато фантазії, але не без здорового глузду. Людина приречена Богом шукати істину, і вона шукає, намагається розгадати нерозгадане. Це спонукає до фантазії, без якої людина була б глухою і сліпою.

Вольтер, коли писав "Мікромегаса", уже чув про тогочасні НЛО. Він сприймав їх як реальність. Може тому його вистраждана книжка і досі зачаровує читача своєю буйною фантазією і філософськими висновками.

Андрій Сахно намагався переконати мене, що наша планета знаходиться в руках гуманоїдів-інакопланетян, а ми (люди) у них піддослідні "кролі".

Людина - завжди міфотворець, бо вона покладається на своє шосте почуття, тобто на присутність паралельного світу, якого не бачить, але відчуває.

 

20 серпня 1978

Переглядав свій літературний архів - прозу 50-тих років, - оповідання "Марфа", "Божевільний", "Рятівник", "Лаодіка". Прочитав, посумував над "дітьми своїми". Ото і вся моя радість. Вони, як і рання поезія, ще школярські, але мені особливо дорогі, бо в них моя буйна молодість, перші парості устремлінь і творчих пошуків. Вони підтримували в біді, скрашували буденну сірість життя, відновлювали втрачену душевну рівновагу і повертали віру в справедливість.

 

Із колишнього записника:

1. Якщо є тиран (Сталін), то мусить бути і тираноборець.

2. Двох правд немає, якщо правда, то тільки одна.

3. У режимному совєтському таборі треба говорити мовчки.

4. "Ванька, жмі, дерьовня блізько!"

5. - Уксус Помидорович зі мною: Вась-Вась.

6. День канту в лагері - місяць жизні.

7. За кодексом комуністичного Кремля українець - "соціально небезпечний елемент".

 

* * *

Вже мало залишилося вкраїнців

На березі вкраїнського Дніпра.

Сутужно братові і тяжко жінці,

І тріумфує капосна мара.

 

На українців кидають каміння,

Занурюють без жалю у багно

І нищуть їхнє золоте коріння,

Аби невгасне погасить горно.

 

25 серпня 1978

У виставковому залі персональна виставка скульптур П.І.Кравченка. Він народився 1926 року в селі Кавказ Херсонської області. Автор пам'ятника адміралові Ф.Ушакову в Херсоні, низки портретів, зокрема свого батька, лейтенанта П.Шмідта, І.Котляревського, Дніпрової Чайки.

Культура є неодмінною умовою цивілізації. Яка культура, така і цивілізація. Яка цивілізація, такий і добробут народу.

 

6 вересня 1978

На завод хтось приніс листа членів секти актентивістів. У листі пишуть про тяжке переслідування секти, безпідставні арешти та ін… Прохають "ради Господа Бога нашего, письмо в семи экземплярах размножить и передать ближнему". Секретар парткому лист передав до КГБ.

 

По Херсонській області 360 єврейських родин подали заяви про виїзд до Ізраїлю.

Постанова ЦК КПУ "Про підготовку до святкування 325-річчя возз'єднання України з Росією". Свято "спрямовувати на дальше поліпшення комуністичного виховання трудящих, показувати морально-політичну єдність суспільства, нової історичної спільноті - радянського народу".

По радіо і телебаченню почали частіше транслювати українську музику. Навіть союзне радіо "Маяк" іноді передає українську пісню. Лисиця знає, чиє м'ясо з'їла.

 

"До тебе, Україно, наша бездольна мати,

струна моя перша озветься".

Леся Українка.

 

10 вересня 1978

Широко відзначається 150-річчя від дня народження російського письменника Л.М.Толстого. Він у російській літературі, як Т.Шевченко в українській - унікальний. Його художній реалізм відзначається світлою людською мораллю. Він шанував самобутність українського народу. Позитивні образи українців подав у творах "Рубання лісу", "Севастополь у серпні 1855 року", "Старий у церкві" та ін. Був особисто знайомий із М.Заньковецькою, М.Кропивницьким, Марком Вовчком.

1968 року на майдані Праги чеський студент Палах спалив себе, протестуючи проти вторгнення військ "Варшавського договору" у Чехословаччину. Що це: героїзм чи розпач?

 

* * *

Чи не пора і нам узять кресала,

Бо зрілих сил в душі надмірно стало,

І викресать вогню палючі квіти,

І наче Палах, вогнищем згоріти?

 

15 вересня 1978

З нагоди Дня радянської літератури в Херсоні у кіноконцертному залі "Ювілейний" відбувся літературний вечір за участю поетів та прозаїків СРСР. Найбільший успіх випав Булату Окуджаві. Присутнім сподобалися оригнінальні, художньо індивідуальні й емоційні його пісні, особливо "Молитва". Добре сприйняли вірші "Крила" Івана Драча, Людмили Татьяничевої, Раїси Ахматової, Акрама Айліслі. "Совєтські" вірші прочитали Борис Олійник, Володимир Бровченко, Джемс Паттерсон... Погано виступив Юван Шесталов, зачинатель мансійської літератури.

На вечорі виступив перший секретар обкому КПУ І.Мозговий. Говорив російською, а по завершенню, згадавши, що він очолює область, у якій живуть українці, сказав українською "Спасибі вам за свято поезії, подароване нам", - немов кинув шматочок ковбаси із панського столу.

 

* * *

Коли в наш край, немов онова,

Свобода прокладе маршрут,

Тоді воскресне рідна мова,

Принизливий залише кут.

 

Тоді згадай, козаче, гідно,

Згадай, мій друже, без хули,

Що рідну мову, слово рідне

Тобі поети зберегли.

 

25 вересня 1978

Здавалося, що таке шахи? Гра, що відбувається між двома противниками на квадратній дошці, що складається з 64-х клітин; гра, що поєднує елементи спортивної боротьби і розвиває аналітичні здібності. Вона завжди мала обмежену свою аудиторію. Але гра в м.Багіо спростувала таке твердження. Спортивна гра в шахи перетворилася в ідеологічну боротьбу протилежних партійних таборів.

Чемпіон світу А.Карпов і претендент В.Корчной талановиті шахісти, але на різних політичних позиціях.

Голова шахової федерації СРСР В.Севастьянов сказав, що перемога Карпова залежатиме від моральної підтримки народом СРСР. І народ "підтримує": день і ніч про Карпова говорить радіо, пишуть газети виступають лектори. Люди хапають газети, слухають останні новини: а як там у Багіо? Є такі, що вперед прогнозують хід гри, кажуть, що переможе Карпов, але свої 325 тис. доларів США не отримає: уряд не дозволяє нашим чемпіонам мати великі гроші, щоб не втікали із Союзу, як це сталося зі Спаським і Корчним.

* * *

Страшна війна уже гримить,

Іде без перепон...

Чого ти, серце, плачеш?

Цить!

Адже ж це тільки сон.

 

26 вересня 1978

Мав відрядження у Кіровоград, розслідував нещасний випадок, що стався на залізничній станції з провідником готової продукції винзаводу. На околиці міста - уранові копальні. Років п'ять тому в них працювали тільки в'язні. Дротяну огорожу демонтували і тепер там працюють вільнонаймані. У навколишніх селах, де розпрацьовують уранові рудники, взяли аналіз води, яку п'ють селяни - і вжахнулися: у воді знайшли великий домішок радіоактивних речовин. Колодязі опломбували і пити з них воду заборонили. Проклали трубопроводи і почали подавати воду із водосховища. Селянам не сподобалася така вода, вони самовільно розпломбували колодязі, кажуть: "Із наших колодязів батьки, діди і прадіди пили воду і жили по сто років". Воістину життя - таємниця.

 

25 вересня 1978

Із робітниками заводу їздив у радгосп збирати помідори. Порядок збирання цього року не кращий минулого. Не вистачає тари (ящиків) для помідорів, транспорту... Спочатку зрілі помідори сипали на купу, а коли вони на палючому сонці згоріли, почали збирати тільки зелені. Стиглий помідор залишився на полі догнивати.

Боляче дивитися як на очах гине врожай, зводиться нанівець тяжка праця трудівника із-за недолугого адміністративного планування.

* * *

Карався за пісні не раз, не два,

Та ними знову повна голова.

Безбоязні слова болючих тем

Озвалися в душі - і б'ють ключем.

 

26 вересня 1978

Іван Савич (Лук'яненко) у статті "Зустрічі з Роменом Ролланом ("Літературна Україна" ц.р.) пише, що "У ряді творів Ромен Роллан цілком поділяє ленінські положення про партійність літератури, виступає проти гасла "мистецтво для мистецтва". Іван Савич не називає "ряд творів", у яких письменник поділяє ленінські положення. Якщо до них належать "Кола Бруньйон" або твори про французьку революцію, або про Бетховена, Толстого та ін., то Іван Савич грубо помиляється, бо Ромен Роллан у таких творах відстоює свободу людини і демократизм у літературі.

* * *

Хоч майорить ще прапор кумача,

Але народ вже в іншому горінні.

Знайомі здавна риси Ілліча

В сучасному вгасають поколінні.

 

7 жовтня 1978

На заводі лекція на міжнародні теми. Запитали у лектора: Де тепер Віктор Біленко, який утік на військовому літаку до Японії? Лектор відповів, що Біленко працює в американській військовій школі, "клевещет на Союз".

 

"Циганські події". Хтось убив цигана. Цигани пікетують обком КПУ. Міліція, дружинники та пожежні команди чергують у робітничих виселках.

 

М.Ростроповича та Г.Вишневську позбавили радянського громадянства.

 

12 жовтня 1978

Карпов переміг Корчного, зберіг титул чемпіона світу.

 

Соломія Крушельницька - воістину "троїста і єдина", геніальна співачка, актриса і музикант. Це - українське диво. Вона захоплювала серця своїх шанувальників у всьому світі й не тільки чарівним голосом чи добрим серцем, а непохитною переконаністю в перемогу ідеї визволення українського народу. Її світогляд складався під впливом І.Франка, М.Павлика, В.Стефаника. Полюбивши і зрозумівши високі ідеали і прагнення українського народу до самоствердження, вона полюбила і зрозуміла інші народи. Соломія Крушельницька співала поруч зі славетними співаками Яном Решке, Енріко Карузо, Олександром Мишугою та Маттіа Баттістіні. Нею захоплювалися великі українці Микола Лисенко, Леся Українка, Ольга Кобилянська; її малювали М.Манфрадіні І.Труш та інші відомі художники. Незважаючи на те, що її ім'я у нашій країні тривалий час замовчували і тепер не широко рекламують, інтерес нашого сучасника до її неповторної творчості проявляється гостро.

* * *

Мамцю,

дайте грудочку рідної землі

і дайте клаптик неба з нашого вікна.

Покладу їх до медальйона,

нехай лопочуть крильми,

як птахи,

і зогрівають мені серце.

А як поїду за кордон,

і в "Ла Скала"

чи десь за Рейном,

Карузо скаже:

"Пробачте,

це ж не дівка,

а сам Бог із України,

Крилатий голос!...".

 

Тоді сміятимуся і не скажу,

що то голос рідної землі,

якого маю зроду...

. . . . . . . . . . .

 

17 жовтня 1978

Великої слави і пошани заслуговує інша дочка українського народу - славетна артистка й патріотка України Марія Заньковецька. Позиція патріотизму Заньковецької визначилася вже тоді, коли О.Суворін намагався переманити її до театрів Москви. Тоді вона відповіла йому рішучою відмовою. Незважаючи на матеріальну нестабільність, до останніх днів своїх залишалася провідною артисткою кращих українських труп (М.Кропивницького, М.Старицького, М.Садовського, П.Саксаганського) і своїм генієм навчала людей розуміти й любити Україну. Її другом був Лесь Курбас.

Життя - це сон, що сниться Богові.

* * *

Дві матері на світі маю -

Обох шаную і кохаю.

Одна із них проста людина,

А друга мати - Україна.

 

1 листопада 1978

Кажуть, коли не вистачає часу - ти на вірній дорозі. Але ж знову таки: яка це "вірна дорога", коли не вистачає часу? Парадокс. Але парадокс не без логіки. Протягом усього життя людина пізнає себе і на якійсь межі стає перед дилемою: стати баластом суспільства, збайдужіти до загальних інтересів або, напруживши зусилля і, слідуючи своєму внутрішньому голосу, працювати й працювати на благо Батьківщині, на користь людям. І тоді при виборі останнього людині часу не вистачатиме.

Мені не вистачає часу внаслідок щоденної праці на заводі задля шматка хліба. Доводиться викроювати час по хвилинах, щоб хоч трохи побути наодинці з пером. Іноді охоплює сумнів у доцільності такої праці, серце починає робити перебої, озиваються хвороби, про яких ти нічого не знав, - і перо випадає із рук, і ти падаєш з високої гори в глибоке провалля на гостре каміння, мов на мечі, і калічиш собі груди, роз'юшуєш носа. Тоді на мить з'являється образ смерті - і вона охолоджує, ставить на ноги - і ти знову на вершині гори, бо ще багато добрих справ і задумів, які очікують твоєї праці.

 

10 листопада 1978

Був у Києві, зустрівся з Н.Околітенко. Ходили до пам'ятника Лесі Українки, якого невідомі особи вночі поставили в парку. Ходили до пам'ятника Володимиру Великого. Читав їй "Діда Кузьму" та "Калнишевського". Вона безпартійна, працює в "Україні". Пише цікаві інтелектуальні оповідання, повісті.

Здається Образцов колись сказав, що буваючи за кордоном і спостерігаючи за поведінкою дітей, не можна було не помітити, що вони мають дуже відмінну рису виховання від наших дітей - це дитяча розкутість і спільна доброзичливість. Наші діти внутрішньо закуті й мають приховане недовір'я до старших. Тут загадки немає. Діти - це віддзеркалення суспільства у якому живуть. А суспільство, яке пройшло через горнило диктатури, брехні й злиднів, не могло дати розкуту душу своїм дітям.

 

Їздив до Кочура в Ірпінь. Він чимсь був дуже стривожений, замкнений, натяками дав зрозуміти, щоб я був обережнішим із незнайомими людьми. Дм.Паламарчука спіткало лихо. Його донька Оксана викинулася (чи хтось викинув) з вікна 4-го поверху студентського гуртожитку в Києві і розбилася на смерть. Дмитро Паламарчук у тяжкій депресії. Його вдома не було - поїхав у якесь село.

Завтрашній день народжується сьогодні.

 

* * *

Змагатимусь за правду непорушно -

Горітиме вогонь мій у віках.

Де людям буде голодно і душно,

Я воскресатиму, як фенікс-птах.

 

15 листопада 1978

Помер Микола Трибушний. Вдома після відправлення священиком панахиди грав духовий оркестр. На кладовищі уповноважена від комунхозу жінка (радянський піп) виголосила стандартну траурну промову, яку читала з папірця. Поскільки похоронів було багато (15-20 на день), то вона скорочувала казання, іноді плутала імена і прізвища. Траплявся скандал. За ритуалом "радянський піп" усіх померлих хвалить на один копил "...был активным строителем коммунизма, хорошим семьянином, добросовестным работником. Он пользовался большим авторитетом на производстве среди своих товарищей, постоянно выполнял и перевыполнял производственные задания, награжден правительственными орденами и медалями, честный сын (дочь) Родины - Советского Союза, активный член славной всепобеждающей партии коммунистов... (або) ... хоч был беспартийным, но вдохновлялся идеями марксизма-ленинизма..."

Гірко і соромно за народ.

 

27 листопада 1978

Жахлива трагедія сталася в американських джунглях: 999 членів релігійної секти "Храм народу" загинуло в результаті самогубства. Як вдалося лідерові секти Джміну Джонсу протягом тривалого часу тримати в рабській покорі понад тисячу чоловік і привести їх до фатального краю? Кажуть, вони жили "комуною" і були ізольовані від зовнішнього світу, від чужої інформації та ідей.

Тут є правда. До ізоляції народу вдавався не один диктатор і, вміло жонглюючи брехнею, брав душі людей у свою залежність. Релігійний фанатизм живиться обмеженою культурою, так саме, як і політичний.

 

Наша преса почала більше й правдивіше писати про правозахисний рух, що існує в Союзі, і якого вже не приховати.

Прізвища правозахисників (дисидентів) - Сахаров, Гінзбург, Галанський, Руденко, Тихий, Снігірьов, Орлов, Григоренко, Вольпин, Романюк, Плющ, Солженіцин, Лук'яненко, Чорновіл та інші стали притчею во язицех пересічної людини. Про дисидентів уже творяться міфи...

 

28 листопада 1978

У своїй статті "Внешняя политика русского царизма" Енгельс пише, що в період своєї могутності Росією керували іноземці - Катерина II, Нессельроді, Лівен, Бенкельдорф та інші відомі можновладці; що Росія є оплотом європейської реакції і агресором, і тому майбутня війна проти Росії - це війна визвольна. Пише: "Якщо Росія почне війну, то вперед на росіян та її союзників, хто б вони не були!". Написав, як відрубав. А написане пером, не вирубаєш "топором".

 

3 грудня 1978

Видавництво "Наукова думка" видало книгу "Українські народні пісні у записах Осипа та Федора Бодянських". Це велика подія в культурі нашого народу. З відомих причин розвиток української фольклористики протягом століття навмисне гальмувався російськими шовіністами. Хоч до згаданого видання не все включено, що по крихтах збиралося Бодянськими. Книга народних пісень розкриває давнє могутнє джерело становлення національної культури, світогляд українців минулих віків, їхнє бачення і розуміння поезії, творення культурних цінностей на основі самобутності. Як тут не згадати Т.Шевченкові слова:

 

"Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь".

 

8 грудня 1978

Тривожно у світі. На планеті не вгасають локальні війни. Москву не задовольняє пропекінський режим у Кампучії. Вирує Іран. Шах, посівши трон, зубами тримається за владу. Не хоче бачити й не розуміє нової політичної стиглості народу, вимог демократичних перетворень.

 

10 грудня 1978

264-м папою католицької церкви став польський кардинал, архієпископ м.Кракова Кароль Войтила, нарікши себе ім'ям Іоанн-Павло Другий.

За останні 400 років папою обраний неіталієць і, що не менш цікаво, представник прокомуністичної країни.

 

16 грудня 1978

У Херсоні хронічно не вистачає електроенергії, бензину й вугілля. Існує дефіцит харчових продуктів, особливо м'яса, масла, молока. З метою економії електроенергії відключають електроспоживачів на тривалий час. На вулицях темрява, завод із-за браку електроенергії годинами простоює, виробничий план не виконується.

 

Держава заборгувала винзаводові 300 тонн фондового вугілля. Щоб "вибити" хоч якусь частину фонду, директор Онищенко мене з начальником відділу постачання і збуту Михайлом Демочком відрядив у м. Донецьк "вибивати вугілля", бути, як тепер таких посланців називають, товкачами. У Донецьку вразила кількість "толкачей", які правдами і неправдами (більше неправдами) домагаються одержати належне їхнім виробництвам вугілля, якого чомусь бракувало. Якщо на моє відрядження держава витратила 240 руб., то скільки ж тоді даремних грошей витрачається на "толкачей" по Союзу, якщо їх десятки тисяч?

Для винзаводу ми швидко "вибили" вагон вугілля, дали хабаря (вином) начальнику відділу збуту. Як це було? Зайшли до нього в кабінет з пакетами вина і поклали їх коло письмового столу. Начальник мовчки краєм ока зиркнув на них, наче вгадував скільки в пакетах пляшок, і одразу дав розпорядження на відвантаження вугілля.

 

29 грудня 1978

Дмитро Яворницький у публікації "Про козаків запорозьких" пише: "Щодо зайшлих і заїжджих людей запорозькі козаки завжди були гостинні й привітні, і нарівні з гостинністю та привітністю над усе ставили особисту чесність, як у себе, на Запорожжі, так і на війні щодо ворогів православної віри. "Хоча в Січі люди були різні, - говорить якийсь католицький пастер, - однак панувала там чесність і така безпека, що люди, які приїздили з товарами, не боялися згубити й волосини з голови своєї. Можна було на вулиці залишити гроші, не потерпаючи, що їх украдуть".

Добре було б наведені слова викарбувати на гранітній стелі й установити її на острові Хортиця.

* * *

Курінний почав гукати:

"Гей, козацтво, годі спати!

Насувається біда:

Азіатська йде орда.

Хоче збройно подолати,

Щоб у ярма запрягати.

Гей, до зброї, козаки,

За пищалі і клинки!

Наша сила не ледача,

Ворог ще слізьми заплаче.

Не захопить нас зненацька,

Не дріма душа козацька.

 

25 грудня 1978

Кажуть, найбільша гіркота - це бути щасливим у минулому. Тут є правда. Варто згадати своє гарне дитинство, батьківську любов, бентежну юність, перших школярських друзів, перші погляди дозрілих дорослістю дівчат, з якими бавився в дитинстві, пізніше ходив до школи, мріяв про світле безхмарне життя - і тобі зробиться гірко й самотньо.

 

 

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)