Братан М.І.
Парасолька йде по місту: Вірші для малят. — Херсон: Просвіта, 2000. — 19 с.: іл.
Є сусід у мене Костик,
Я за ним — неначе хвостик.
Костик ходить в перший клас,
Знає “двічі два — чотири”,
А живе він у квартирі
Під підлогою у нас.
Я гуляю, а в цю мить
Друг сидить, уроки вчить.
І наказано мені
Не крутити каруселі,
Щоб по Костиковій стелі
Я не гуцав на коні.
Насмішила всіх нас Алла,
Як гасала по двору.
Самокат свій зупиняла —
На весь двір гукала “Тпрру!”
Покуштував Андрійко диню спілу,
До діда завітавши на баштан,
І заявив: — Мені не зрозуміло,
Чому він круглим виріс, цей банан?
В дитсадку у нас таких немає,
Хто кота за голову тримає,
Хто його тягає за хвоста…
Не зловити нашого кота!
Дощик сіється краплистий,
Петрик вийшов погулять.
Парасолька йде по місту —
Лише кеди миготять.
Горобець в морозну днину
У тролейбус залетів.
Покататись, як дитина,
Чи погрітись захотів?
Телефонує Вові Дьома,
— Твої шнурки, — питає, — дома?
А Вова Дьомі відповів:
— У мене туфлі без шнурків.
Ніяк не може він збагнуть,
Чому батьків шнурками звуть.
Я ходжу на пляж із другом,
І ніяк я не збагну:
Цуцик плаває без круга,
Я ж без круга знов тону.
Баба усміхається,
Крутить вуса дід.
Я малюю зайця,
А виходить — кіт.
В нас на дачі
Кішка плаче,
Ви не знаєте: чия?
Загубила кішка хату,
Хто поможе відшукати?
— Я.
Це не паличка, не свічка —
Я зліпила чоловічка.
Нумо, жабко, геть з дороги,
Бо тобі відтопчуть ноги.
В саду я вгледів їжака,
Поснідать — яблуко шука.
А де ж сьогодні та їда:
Останнє листя опада.
Як тут не подивуваться,
Хай побачив би дитсад:
Ходить білка по гілячці,
Як по дроту акробат.
І джинси, й модну сорочину
У спеку Ярик знов не зняв.
— Тобі не холодно, хлопчино?
— Так я ж одітий, — відказав.
Я люблю цього пташка,
Праця в нього затяжка:
Не жаліючи себе,
Знову дерево довбе.
Стережися, короїд, —
Будешь дятлу на обід.
Якщо лис є і лисиця,
Значить, є — і пес, і псиця,
Є кавун — і кавуниха,
Кенгурун — і кенгуриха.
|
|
Додати коментар