Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Семенівське шосе
Микола Василенко. Курай для пожежі
В’ячеслав Друзяка. Україна – мій біль і надія
Сергій Гейко. Церков величність
Микола Швидун. Ти до мене прийшла
Олег Олексюк. Доки живі. Тисячовесни
Поезії

Пісні України - це поклик у мрії,
Це клекіт кохання і подих весни,
Це матері ніжність і світлі надії.
Це долі тремтливі, як зорі, ясні!

 

Станислав

Пусть край родимый внешностью обычен,
Пускай селом зовется: Станислав -
Я каждый раз дорогою привычной
Спешу к нему, как в юности, стремглав!

…Вот те поля, где зрела золотая,
Вот и дорожки в поле напрямик…
Здесь испытал я цену каравая
И трудового счастья первый миг!

Здесь я изведал радость косовицы,
Встречал зарю под пенье пить-пидем,
Дарил венок из скошенной пшеницы,
А он казался солнечным лучом!

Здесь столько дней счастливых пролетело,
Заветных дат осталось позади…
А сердце снова трепетно запело:
Седой лиман открылся впереди!

Сейчас пройдусь я по пескам упругим,
Присяду там я на корявом пне
И, как со старым, добрым, верным другом
Вновь помечтаю с ним наедине!

…Вот и волна, что так меня качала!
Вот и уха в чугунном казанке…
И мирный ритм рыбацкого причала,
И парусник, плывущий вдалеке…

 

Весна

Весна пробудилась игриво,
Дыханье свое обнажив,
И снова полился над миром
Загадочный легкий мотив.

Порой еще вьюжат снежинки
И нехотя тают во мгле…
Несут озорные прожилки
Тепло по озябшей земле!

Капели густым разнобоем
В аккордах хрустальных звучат…
Журавушки радужным строем
К родимым гнездовьям спешат.

И бьет чародейка красою
По струнам сердечным моим…
Пусть будет земля молодою
И небо - всегда голубым!

 

Осенний костер

Запах листьев осенних,
Дым и блестки огня
Дивной юности песней
Дышат вновь на меня…
Вспоминается прежний
Тихий треск на заре,
Вкус картофелин свежих,
Что пекли на костре…
Как ходили в походы
Затаенной тропой
И встречали восходы,
Хмель вдыхая степной!
И под зорями спали
На стогах золотых,
И запоем мечтали
О "Высотах Больших"…
И, быть может, мечталось
Той порою не зря -
Талисманом встречалась
Нам в полетах заря!

 

* * *

Я так давно не видел серебристых взлетов,
Дыхания не слышал быстрокрылых птиц,
А в памяти: живые будни военлетов,
Улыбки светлые их мужественных лиц!

 

Моя "Даная"

Мне так тревожно без тебя,
Заря моя земная,
Мне бы сейчас хоть горсть огня
Из рук твоих, "Даная"!
Мне бы прижаться потесней
К щеке твоей губами,
Мне бы сказать тебе скорей
Надежными словами…
Что мне без нежных глаз твоих
Так не хватает света,
Что вижу все цвета я в них
Погожего рассвета…
О том, что волосы твои
Я и во сне ласкаю,
Что вижу трепетные сны,
Я о тебе мечтая.
Мне так тревожно без тебя,
Заря моя земная,
Мне бы сейчас хоть горсть огня
Из рук твоих, "Даная"!

 

На посту тишины

Земля замечталась под шубою снежной,
Застыли наметы искусной резьбой,
И мягко луна, проплывая в безбрежье,
Лукаво моргает, маня за собой…

Умолкли давно суетливые звуки,
И сонно горят на столбах фонари…
И тянутся ветви деревьев, как руки,
Навстречу улыбке морозной зари!

И мирно вокруг: там, на дальней границе -
Солдаты, Отчизны любимой сыны,
Под лунным сияльем зимы-кружевницы
Бессонно стоят на посту Тишины!

 

Отчего

Отчего весною слышится свирель,
Излучают чары травы и сирень?
Отчего заметен голос разных птиц:
Воробьев неброских, красочных синиц?
Отчего весною небо голубей,
И пленяют звезды нежностью своей?
Отчего пьянящий воздух-бирюза,
И пылают страстью у подруг глаза?
Отчего вся к солнцу тянется земля,
Крылышки растений и душа моя?
А душа, душа-то лирикой полна -
Ох и чародейка девица-весна!

 

* * *

Не торопясь, иду я по аллеям,
Как не спешат при встрече с дорогим...
Я улыбаюсь белостволым феям,
Пожизненным любимицам моим!
Когда-то шел я по аллеям этим
С любовью рядом юною моей...
А с той поры прошли десятилеться,
И феи стали старше, но стройней!

 

Повернулись додому птахи легкокрилі

Знову линуть над містом ті, веселі світання,
Гомінким переспівом різних-різних птахів…
Чом не чується щебет, що весіннім вітанням
Повертається стрімко із далеких країв?
…Прилетіли до міста чаклуни легкокрилі,
І лунає розливом у блакиті ясній
Щебет ніжний та милий, той повік незрадливий -
Повернулись додому ті птахи навесні!
Повернулись, бо зовсім не співається птахам
В тих краях, що не любі для співочих сердець…
Бо співається там лиш, де гніздечко пі дахом,
Де той спів, наче долю, колисає вітрець!

 

Краю не зможу свого залишать

Осіннє багаття духмяно горить,
Вітрець ледь дерева гойдає…
А липа така золотава стоїть,
Неначе весілля чекає!

Здається, життя вже сповільнило хід,
Лелечі ключі десь курличуть…
Чом, доле, у той, у високий політ,
Мене за собою не кличеш?

Я краю не зможу свого залишать,
У небо чужеє злітати…
На рідній землі краще кущиком стать,
Чим пісню в чужині сховати!

 

Вклонюсь тобі, омріяне кохання

"Де знайти такого:
дужого і доброго,
гарного і мудрого,
трішечки бентежного?.."
Світлана Шеремета

Почув тебе, і знов заграло серце
Таким незгасним сонячним вогнем -
То я пізнав: твоє джерельце б'ється
П'янке, що в цілім світі лиш одне!

Я маю все, чого ти так жадаєш,
Та я не той, кого шукаєш ти -
Я маю вади, про які не знаєш,
А я ніяк не можу їх звести…

Я едельвейсів сплячих не бентежу -
Люблю і квіти й вранішню росу…
Люблю я за пробудженнями стежить
І дарувать світанкову красу.

Не можу стиснуть серце полум'яне
В об'єми вишні, чи чогось іще
Задля того, щоб не хворіть коханням,
Коли ятриться рана і пече!

Я трішечки бентежитись не можу,
Радію і бентежуся до дна.
Виходить, що на "того" я не схожий,
На жаль - життя одне й душа одна…

Вклонюсь тобі, омріяне кохання,
Вклонюсь тобі, як віщому вогню…
До тебе, до найвищого жадання
Я душу й серце вдячно прихилю!

 

Візьму тебе я в простір жайворовий

Коханій

Не дам тобі я, радість дивокрила,
З небес високих впасти до землі -
Я дам тобі голівку свою милу
Схилити ніжно на плече мені.

Не дам тобі забути про світання,
Що росами сріблястими тремтять -
Я дам тобі згадати про стрічання,
Що й досі в серці дивом пломенять!

Згадаєш ти про тихі літні ночі
І зоряні цілунки на вустах…
І як дивились спрагло очі в очі,
І як радів, витьохкуючи птах!

Візьму тебе я в простір жайворовий,
Скупаю у ромашках польових…
Веселку подарую кольорову,
Щоб вічно грала у очах твоїх!

 

Полечу я в світи

Знову подихом свіжим
Освятилась земля,
І душа, така грішна,
Завесніла моя!

Доторкнутися хочу
До надії крила -
Може долі наврочу,
Щоб коханням зійшла!

Через ріки і сушу
Полечу у світи,
Щоб розкрилену душу
Ту, єдину, знайти!

Тільки б крил не зламати -
На крило її взять…
Тільки б разом літати
І негоди долать…

Тільки б любої очі
Посміхались мені
І у зоряні ночі,
І в захмарені дні!

 

Не може повірити мати

(Доля)

Покликали сурми до бою солдата,
Дороги війни повели на фронти…
Весни в сорок п'ятім діждалася мати,
А сину судилось у вічність піти.

Не може, не може повірити мати,
Що син її любий поліг у бою -
Все ходить і ходить вона зустрічати
Єдиного сина, надію свою.

Згадалася рідній пора довоєнна,
Прокладена сином земна борозна...
Як сяяли сонцем на колосі зерна...
Як їсти носила у поле вона...

Згадалось облаччя усміхнене сина
І жвава розмова на ниві земній...
Як мати, його хліборобська стежина
Чекає, чекає на нього з війни!

Дороги, дороги, одвічні дороги -
До миру ведуть і ведуть до війни.
Стихають в чеканні родинні пороги,
Та сняться і сняться солдатам вони!..

 

Живе чарівниця на схилі Дніпровім

Де хата маленька, неначе лелека,
На схилі стоїть на Дніпровім крутім,
Живе чарівниця, що може здалека
Вогонь розпалити у серці моїм.

Де грають веселкою раночки,
І хвилею мрія пливе,
Там зореока Дніпряночка,
Краса-чарівниця живе!

Плекається сонцем та хата біленька,
І хвилі Дніпрові вітають здаля...
Схиляється степ чарівниці низенько,
І силу, і пісню дарує земля!

У серці виспівують радісні дзвони,
І мрії зринають жадані, п'янкі,
Коли повертають дороги додому,
Дороги звилясті мої не легкі.

Де грають веселкою раночки,
І степом духмяна земля,
Чекає на мене Дніпряночка,
Кохана, єдина моя!

 

Під крилом моя рідна земля

(Погляд з польоту)

Під крилом моя рідна земля,
Де і затишок мій і кохання…
Колисалась там доля моя,
Що омріяна в юності ранній!

Під крилом зеленаві поля,
Білі хатки і степ жайворовий,
І живе там єдина моя,
І ясниться мій берег Дніпровий!

Під крилом знову схили круті,
Грають хвилі Дніпра в позолоті…
Зберігаю я обрії ці
В моїм серці й високім польоті!

Під крилом моя рідна земля…
Не ревнуй мене, люба, до неба -
Всю красу, берегине моя,
Принесу я з польоту до тебе!

 

Я прийду в твої спогади піснею

Я прийду в твої спогади піснею,
Що під зорями тихо пливе,
Як природа красою первісною
Після сну, навесні, оживе…

Я прийду в надвечір'ї травневому,
Як затьохка в гаю соловей,
Як зоріє у квіті вишневому
Дивопогляд коханих очей…

Я прийду, як до болю, до відчаю
Тебе доля притисне бува…
Поведу тебе стежкою звичною
У поля, де не треба слова…

Там співають цілющої жайвори,
Там голубить звичайна трава,
Не буває там зайвого гамору -
Там не треба, не треба слова!

Я прийду в твою долю розкрилену,
У тривожну і в зоряну мить...
Я прийду, щоб любові перлинами
Все в житті дороге боронить!

Я прийду в твої спогади піснею…

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)