Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Нариси з історії Бериславщини. Випуск 7
Вісник Таврійської фундації. Випуск 7
Микола Василенко. Усе царство — за коня!
Анатолій Анастасьєв. Потоки
Бериславщина: рік 1903
Бериславщина: рік 1905
Любов Єрьомічева. Пісня надії
Пісня надії
Поезії
2002

Єрьомічева Л.В.
Пісня надії: Поезії / Передм. Н.Врищ. - Херсон: Просвіта, 2002. - 19 с.

 


 

Все в житті буває вперше…

А ось перша книжка в 17 років - це вже знаково.

Люба Єрьомічева ще школярка, але зрілість думок, багатство образів, та ще досконала форма її віршів ставлять творчість дівчини в ряд з творчістю досвідчених творців красного слова.

Її вірші, навіть написані в 8-9 класах, на диво дорослі.

А ще дивує багатство уяви дівчини, котра написала про війну, яка від неї на відстані вічності, щемні слова, описала так точно відчуття ветеранів:

"Пам'ятає гуркіт канонади
І гвинтівки доторк до долонь…"

У свої юні роки авторка змогла осягнути та образно відтворити всю гаму складних людських почуттів: любов, надія, вірність, образа, лицемірство, брехня, та ще й вірно розставити акценти.

Ця книжечка - справжня пісня надії. Вірю свято: авторку чекає майбутнє визнання, і ім'я її почує вся Україна (тільки б не наврочити).

А зараз нею пишається рідна школа № 1, що в Білозерці, і всі бажають їй, щоб обов'язково збулася її мрія і вона стала журналісткою.

Щасти тобі, дівчино!

Керівник літературної студії "Біле озеро"
Надія Врищ

 

 


 

 

Скільки років спливло…

Скільки років спливло…
Вже давно відгриміли гармати,
В небуття відійшло
Чорне горе, заплакана мати.

І на вулицях знов
Розцвіли і каштани, і квіти,
І тюльпани, як кров,
На алеях почнуть червоніти.

Скільки років спливло…
Не загоїлась рана століття,
Посвітліло чоло
Від війни, від її лихоліття.

Не діждав хтось весни,
Не вдихнувши і радості, й болю,
Чорні тіні війни
Покалічили щастя і долю…

Скільки років спливло…
Немов кров, на алеях тюльпани,
І життя розцвіло,
Лиш душі не загоїлись рани…

Знов настала весна,
І убралися рясно каштани,
Відгриміла війна,
Вам спасибі за це, ветерани!

 

 

Вічна пам'ять

Пам'ятає серце сорок п'ятий,
Не згасає в пам'яті вогонь,
Пам'ятає гуркіт канонади
І гвинтівки доторк до долонь…

Пам'ятає серце ті краплини,
Що з очей лилися матерів,
І дорослий погляд у дитини,
І прощання, і скорботу слів.

Пам'ятати вічно ми повинні
Ті солдатські долі непрості,
За Вкраїну битви до загину
Шану ми повинні їм нести…

 

 

Пісня надії

Присвячується Вірі, Надії, Любові

Я вдячною буду, людино,
Коли про любов ти згадаєш,
Проллєш ти бодай хоч сльозину
І совісті муку пізнаєш.
Тоді я тебе привітаю,
Як в серці твоїм лід розтане,
Ім'я я твоє увінчаю
І більше судити не стану.
Коли в твоїм серці проміння,
Неначе добро, зажевріє,
Любов розростеться з насіння -
Тобі подарую надію.
Неси її, наче зернину,
Що віри зросте колосками,
Даруй її кожній людині,
Нехай колоситься між вами.

 

 

Дитинство

Де, потонувши в морі хвилювань,
Дитячий сміх, немов перлина, сяє,
Де перед вами радість сподівань,
І де душі живий промінчик грає,
Живе дитинство, сонячне й ясне,
Глибоке й чисте, як сльоза дівоча,
Просте і тихе, часом - голосне,
Наївно знову заглядає в очі.
Де все життя - це таїна свята,
І кожен день, як пісня колискова,
Де правда знову чиста і проста,
Де веселить чи ранить кожне слово.
Дитинства світ зникає десь у снах,
Десь у бездонних і казкових мріях,
Спішить туди, де знову є весна,
Де розцвітає ранок, як надія.
Дитинства птах востаннє покружляв,
Махнув крилом, неначе на прощання.
"Дитинство, де ти?" - голос твій кричав,
Та відповідь йому - лише зітхання…
І знову хтось малює квіти мамі,
І знову хтось в калюжах баче світ…
Дитинство, де ти? Ще побудь із нами.
Ти не дивись, що нам вже стільки літ.

 

 

Пісня щастя

Нестримно стрілою із неба летить
Потік невимовного щастя.
І кличе, і манить, зове, аж тремтить
Природа чарівна й прекрасна…
Шумить вітерець і його не спинить,
Він вільний, як вітер у морі,
І серце від радості тої кричить,
Й небесні підспівують зорі.
І все ожива, все шумить, поспіша,
Радіючи сонцю й весні,
І душу мою веселить і втіша,
Промінням живе у мені…

 

 

* * *

Я не від того, щоб забутись,
І полетіти за край неба,
Там віднайти частинку сонця
І повернутися до тебе,
Мій рідний краю…

 

 

* * *

Пахнуть росами світанки,
Сяє сонячна блакить,
Чисті й свіжі рідні ранки,
В серці музика бринить.

В небі синім хмарки линуть,
Он - джерел дзюрчить вода,
Мрії тут живуть, не гинуть,
Радість - вічно молода!

 

 

Образа

Я чую біль - його вам не збагнути,
Німа отрута серце розбива,
Коли б мені миттєвість повернути,
Щоб не почути сказані слова.
Вбивають душу списами отрути,
З'їдають серце в пломенях вогню.
Коли б мені хоча б цього не чути,
Повір же, Боже, й це я оціню.
Лише благаю, щоб слова фатальні
Не прозвучали в другових вустах.
І розростеться прірва на очах.
Я не люблю пустих речей, порожніх,
Що, наче камінь, у степу стоїть.
І холодом лякає подорожніх,
Байдужістю своїх думок ятрить.

 

 

Криниця слова

Життя прожить - не поле перейти,
Життя прожить - пройти криву дорогу,
Щоб для людей наснагу зберегти,
В душі поета селиться тривога…
Поет живе, сприймаючи любов,
Поет живе, сприймаючи недолю,
Як хвилі моря, кидаючись знов
До сонця й вітру, до добра і волі…
Душа поета - хвиля непроста,
Скарбниця духу, скарб людського слова,
Із кожним роком паростком зроста,
Що зацвіте пелюстками любові.
Піде на світло й поклики сердець,
Піде на шлях, копаючи криницю,
Із почуттів сплете краси вінець,
Води дасть людям - мудрості живицю…

 

 

Я знаю

Я знаю, що життя моє - краплина,
Що тоне серед тисяч крапель інших,
Я знаю, що зовуть мене людина,
Я знаю, що немає назв ще гірших.
Я загубилась в людській порожнечі,
Чи варто десь шукати порятунку?
Я вже втомилась від своєї втечі,
Малює в серці холод візерунки…
Я втрапила в провалля, де я гину,
Де вітер закував мене в кайдани,
Де я страждаю за свої провини,
Горять вогнем невиліковні рани…
Десь є на світі божа іскра з неба,
Що захистить мене від пустоти людської,
Що вкаже шлях - де треба і не треба,
Із темної заверне до святої…

 

Коли настане весна…

Пелюстками краса розростеться,
Теплий вітер любов принесе.
Павутинка зими розірветься,
Оживе і прокинеться все…

Подих свіжий весни молодої
Знов запалить вогнем смолоскип.
І душа стане знову новою,
Колихатимуть зоряні сни.

У казковім небеснім вінчанні
Запалає весняна зоря,
У прозорім ранковім тумані
Знов помістяться цілі моря.

 

 

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)