Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Іван Немченко. Військова хитрість
Микола Швидун. Ти до мене прийшла
Анатолій Анастасьєв. Територія гідності
Микола Братан. Знову експромти
Іван Немченко. Світло надії
Молода муза. Випуск 2
Молода муза. Випуск 2
Збірка інтимної лірики молодих авторів
Редактор, упорядник: 
2008
ISBN: 
978-966-2152-10-4
Бібліографічний опис: 

Молода муза: Альманах: Вип. 2. - К.-Херсон: Просвіта; Євшан-Зілля, 2008. - 55 с.: іл.

...один вагомий рядок

 

Розпочатий торік молодіжний альманах "Молода муза" знайшов своїх прихильників. Тож маємо радість повідомити про вихід у світ другого випуску "Молодої музи".

Збірка інтимної лірики молодих авторів включає в себе поетичні знахідки в переважній більшості лауреатів Щорічного відкритого конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI".

Приємно відзначити, що цьогорічний альманах значно розширений і за обсягом, і за тематикою - адже включає не лише інтимну лірику, а й філософські твори. Географія альманаху також значно розширилась. Окрім оригінальних творів обдарованої молоді Херсонщини шанувальники рідної мови матимуть радість відчути глибину почуттів поетів Миколаєва, Києва, Одеси, Кіровограда.

Щирість, відвертість, оригінальність, сміливість у відтворенні своїх почуттів та думок - все це характеризує творчість молодих літераторів.

Прекрасно і те, що обдарованість творчої молоді має підтримку на рівні управління у справах сім'ї, молоді та спорту облдержадміністрації.

Сподіваємося, що і надалі молодість буде радувати читачів новими поетичними рядками. Для цього і виходить цей альманах.

Олег Олексюк

 


 

 

Вікторія Афанасьєва

 

Народилася 13 серпня 1989 р. у Черкасах. Навчалася в ліцеї гуманітарних наук Київського Національного університету ім. Т.Шевченка. Нині студентка III курсу факультету правових наук Національного університету "Києво-Могилянська академія", а також студентка III курсу Інституту філології факультету літературної творчості Національного університету ім. Т.Шевченка. Авторка поетичної збірки "Абрикослів" (2006). Лауреат Щорічного відкритого конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI" (2008).

 

* * *

 

Вона запросила - і він увійшов,
І стало їм дихати важче.
Торкаючись крилами ковдр-подушок,
Вона несподівано важчала.
І місяць, поглянувши, зблід і затих...
Так твориться вічна таїна!..
І вдихом став видих,
І видихом - вдих...
І щастя лилось небокрайно!
Він спрагло смоктав із грудей наливних,
І смок той пришвидшував подихи.
Вона набиралася грацій нових,
Нова Зірка на небі вже сходила...

 

Відкушу окраєць сонця

 

Відкушу окраєць сонця,
Нап'юся із глека небом.
Мене, іще трохи сонну,
Підвозить на спині лебідь.
Я викрешу з серця вогник,
Добуду вогонь із серця,
Коли під очима вогко,
Як жити забракло сенсу.
Тоді я струшую груші,
Щоб добре дало в макітру.
І ставлю на місце душу,
В Стрибога прохаючи вітру.
Відкушую кусень сонця,
Впиваюсь по вінця небом.
І все іще трохи сонна
Сідаю на спину лебедю.

 

* * *

 

З мого обличчя падала вуаль,
А з мого тіла падали корсети,
Коли у всесвіті зникала сталь,
І міць, і ґрати, й рамки, і кастети!
Бо ти в ту мить топився у мені -
Бо ти в ту мить наповнювався мною.
Бо ніч тоді наповнювала дні -
Бо я в ту мить впивалася тобою!
З мого обличчя падала вуаль,
Із мого тіла падали корсети.
Ти вибирав мене із сотні краль,
А я тебе - із тисячі естетів!

 

Лялькар

 

Лялькар ліпив із глини чоловіка,
Недоліпивши кинув цей кавалок.
Та раптом чоловік заговорив
І жити став, немов якийсь недоліпок.
Лялькар ліпив дівоцтво з тої ж глини,
Та, захопившись дуже цим процесом,
Він зайве жінці доліпив, та силу дать забув.
І керамічний трансцендент встромив їй замість мозку.
Лялькар ліпив дитину з тої ж глини -
Тоді ще сонце було у зеніті -
Він омивав її водою, змивав людські гріхи -
Дитина вийшла чиста.
Лялькар ліпив людей, а виліпив ляльок,
Бо й без ниток вони усім підвладні.
В міленіумі третім по Христу
Вже й жінка розум здобула, і чоловік його уже утратив.
Лише дитина родиться в зеніті,
Тому ця лялька все ще без ниток.
Лялькар ліпив людей, а виліпив ляльок.

 

 

 


 

Юлія Бережко-Камінська
Народилася 29 травня 1982 р. Випускниця Інституту журналістики КНУ ім. Т.Шевченка. Аспірант КНУ ім. Т.Шевченка.
Автор поетичних збірок "Є задля чого нам жити" (2003) та "Ромашки на асфальті" (2003).
Лауреат обласного конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI" (1999).

 

* * *

 

Біла сукня - насмішка
Над чистотою вінчання.
Грішного тіла сховати
Важко прозорій фаті.
Плід передчасної ласки
І недозріле кохання -
Що їм, зухвалим, нині
Звичаї предків святі?

А наречена наївно,
Сором'язливо сміється,
Гордо іде до РАГСу,
П'є прохолодне вино.
Жовта, стальна обручка -
Не запорука серця.
Видно, кохати вічно
Людям уже не дано.

 

* * *

 

Якось дивно сьогодні квіти
Сіють в полі духмянії чари…
Якось дивно лоскоче вітер,
Розплітаючи коси мені…
І на сонці, незвичнім сонці,
Розгляглись й вигрівають хмари,
Що незримо злетіли з калюжі
Й вітром збилися в крем в вишині.

Якось дивно сьогодні очі
Твої в душу мою зазирають.
На щоках розцвітають троянди,
Гарячиші за сотні пожеж.
Ти мовчиш. Подаровані квіти
Про чуття лише розповідають.
Я беру їх. Це просто значить,
Що тебе я кохаю теж.

І чому я тоді дивуюсь,
Що незвичним і сонце стало,
І якісь дивовижні квіти,
І хмарин чудернацький крем?
Оберемок звичайних квітів…
Як же треба людині мало,
Щоб побачити світ інакше,
Щоб трояндовим стліти вогнем!

 

 

 


 

Олена Галаган
Народилася 11 вересня 1986 р.
Випускниця Херсонської гімназії № 6. Закінчила Інститут філології та журналістики Херсонського державного університету. Навчається в Інституті міжнародних відносин КНУ ім. Т.Шевченка.
Лауреат Всеукраїнського конкурсу молодих літераторів ім. Василя Симоненка (Київ, 2003).
Лауреат Щорічного відкритого конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI" (2008).

 

* * *

 

Кохаючи, стаєш добрішим,
Світліє небо над тобою,
Здається сонце яскравішим.
Ти не один. Тепер нас двоє!

Милуюсь мужністю твоєю
І відчуваю ніжний дотик,
Немов пливу я над землею,
В душі мажорні грають ноти.

Кохання - дар життя безмежний,
Я збережу його, як душу,
Щоб жоден рух необережний
Про нього мріяти не змусив.

 

* * *

 

Я знаю, що кохатиму довіку,
Лише з тобою крокуватиму життям.
Собі на щастя чи тобі на втіху,
Але нікому, чуєш, не віддам.

Заплющу очі - ти переді мною.
Далеко - поруч ти в думках.
Тож нап'ємось удвох росою
Й очистимось в ясних струмках.

Ти - подарунок мій нескромний,
Цей скарб найбільше я ціную
І видасть погляд красномовний:
Без тебе мить - і вже сумую.

 

 

 


 

Інна Губочкіна
Народилася 1 листопада 1983 р. у м. Херсоні. Випускниця Херсонської ЗОШ №5.
Закінчила Інститут філології та журналістики Херсонського державного університету. Нині працює завідувачем відділом реєстрації та статистики в Херсонської обласній універсальній науковій бібліотеці ім. Олеся Гончара.
Лауреат Щорічного відкритого конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI" (2008).

 

* * *

 

"Люблю", - тобі сказала,
Ти ж посміхнувся і пішов,
Бо й не любив, а я не знала
І з грою сплутала любов.

Та ти ж дивився так звабливо,
Так ніжно пестив, обіймав,
І поцілунки - справжнє диво -
Такі гарячі дарував.

Шалено серце в грудях билось,
Тремтіло тіло кожну мить -
Невже це все мені наснилось?
А наяву тоді як жить?

"Люблю" - одне лиш слово,
А після нього журба без меж.
Та я сказала б його знову,
Аби почути: "І я теж…"

 

* * *

 

"Люби, - казало серце. -
Без пам'яті кохай".
А розум говорив: "Минеться.
Забудь. Скажи "бувай!"".

"Тікай, - кричали ноги. -
Він ворог, твоя згуба".
"Та ні. Відкинь тривоги.
Цілуй!" - благали губи.

 

* * *

 

Тебе не бачачи любила…
Як не побачу - розлюблю.
І знов розправлю вільні крила,
Ані сльозинки не проллю.

Злечу у небо я щосили,
І вітер в пригорщі зловлю.
Тебе не бачачи любила…
Вже й не побачу - розлюблю.

Не спиниш птаха у польоті,
Бо, вчувши волі подих, серце
Тремтить і рветься гордо з плоті
І вже до тебе не озветься.

Була синичкою для тебе,
Тримав в руках, гадав - твоя.
Але я вирвалась у небо.
Тепер помрій про журавля.

 

 

 


 

Світлана Дриль
Народилася 24 серпня 1983 р. у смт.Оржиця Полтавської обл.
Закінчила Харківський університет Повітряних сил. Студентка III курсу Миколаївського державного університету ім. Василя Сухомлинського.
Лауреат Щорічного відкритого конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI" (2007).

 

* * *

 

Не кажи,
що земля плакала
тугими чорнобривцями.
То порепані були
твої очі.
І не ми жовтіли
під засмаглим сонцем.
Я ж сама ганяла його,
аби змокріло.
І навіть не ми
кроками вимірювали слова.
І навіть
розмита приблуда-втіха
жила не нами.
Тільки ж…
одне-єдине повітря
видихало нас…

* * *

Я не лукавила з тобою
лише учора…
…ти не смів блукати пальцями
у розкуйовдженому мною
блакитному волоссі неба.
І навіть зуби конюшини
букетом усміхнулися тобі.
Ба-ні, не млів хоч трохи
ти переді мною.
Любов сумирно мліла
у стакані.
Я нею тенькну знову,
щоб радо парами
зліталися червоні снігурі.

 

* * *

 

Душа роздяглась до останнього слова:
набридлива тінь, я давно не людина.
В строкатій калюжі згублюся єдина.
Душа роздяглась до останнього слова.
І сіль хижим щемом навіки вже зловить,
постелить свідомістю затхлий будинок.
Душа роздяглась до останнього слова:
набридлива тінь, я давно не людина.

 

* * *

 

Згадай і доторкнись до мене,
коли вранці прокинешся,
неохоче розплющивши очі.

Згадай і доторкнись до мене,
коли вечір огорне і зійде місяць
Лише над тобою і наді мною!..

Ще хотілось би вдень,
але ти заклопотаний.

Тож згадай мене…
Іноді.
Хоча б тому, що завжди
пам'ятать неможливо…

 

* * *

 

Я вічно лоскотатиму твою любов,
хоч у тобі живуть прудкі сюжети.
До ніг впадуть бліді примари-злети,
гарячі блиски наших змучених розмов.

Не всіх безкрилих стиснуть кількасот оков,
ти ж - день у день молитимеш: "Ну де ти?"
Я вічно лоскотатиму твою любов,
хоч у тобі живуть прудкі сюжети.

Безглуздо покидати вівтарі промов,
як перемелють чвари нас із дертю.
Коли б змогли безликі маски здерти,
якби ж не поспішали наламати дров?..

Я вічно лоскотатиму твою любов.

 

 

 


 

Любов Єрьомiчева
Народилася 4 жовтня 1984 р. у смт. Білозерка Херсонської обл. Випускниця Білозерської ЗОШ №1 та інституту психології, історії та соціології ХДУ.
Лауреат обласних конкурсів молодих літераторів "Покоління-XXI" (2000), "Зоряний карнавал" (2001).
Автор поетичних збірок "Пісня надії" (2002) та "Дев'ятнадцять" (2004).

 

Після кохання

 

Впасти в глибоке
безлюбів'я на всій швидкості крил.
Ґвалтовно витерти пилюку
вчорашньої любові.
Запертись на всі замки,
щоб зализувати до кінця
життя рани.
Поколоти твої очі безмовним
страхом.
Сплюнути десять разів з язика
присмак троянд.
Палити нетверезі цигарки
і слухати "Нірвану".
По чотири рази на день
не згадувати про любов.
Обривати мову посередині
почуття.
Не вдихати ароматів вчорашнього
ліжка.
Не римувати прозу сьогодення.
Промовисто обходити твою
територію.
Щоранку розчесувати коси
своєї роздратованості.
З розбігу стрибати у "ніщо"
і виколупувати звідти тебе.
Забувати тебе у супермаркеті,
у вагоні, у воді, у пеклі…
І щораз глибше провалюватись
у трясовину безлюбів'я.

 

 

 


 

Тарас Кремінь
Народився 10 червня 1978 р. у смт. Казанка Миколаївської обл.
Кандидат філологічних наук,
доцент кафедри української літератури Миколаївського держуніверситету ім. Василя Сухомлинського, переможець літературного конкурсу "Золота арфа", призер конкурсу ім. Богдана-Ігора Антонича "Привітання життя", фестивалю "Рукомесло" та ін.
Лауреат Щорічного відкритого конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI" (2008).

 

ЕСКІЗИ МОРЯ

 

* * *

Такі солоні пасма берегів
Прийдуть вночі, мов зоряна утома.
Я на землі Гомеровій, не вдома
Пізнав твої чесноти, не гріхи.

І, як колись, крізь марево доріг
Пройти незнаним шляхом, загубитись.
Крізь хіть землі і неба, таємниці
Й знайти тебе і доторкнутись ніг.

У променаді - мовби на вітрах.
Коли чола торкнеться синій птах,
Та на пастелі Середземномор'я

Немовби сніг воскресли хмари ті,
Які були, мов крила золоті,
Тепер - екстракти мандрівних історій.

 

* * *

 

Моя Аланіє, небачені твої
Виразні очі проковтнули вії.
Святих фортець освячені вогні,
А брам твоїх - оголені стихії.

Ти не гостри ні списа, ні образ,
Коли ж загинув у штормах пекельних.
Довічно будь у мареві прикрас.
Я ж - флот тобі, а ти мене - до скелі.

На ешафоті - й прапор на чоло.
Ти пригадай: лилась вода в шолом,
Й життя, немов узором на сорочці.

А все ж було похрещено до бою,
Коли жили без тіні під стрілою
В твоєму? Яничара оці.

 

* * *

 

Облиш мене, мелодіє століть,
Твої слова торкаються узвишшя.
З яких твоїх карпатських верховіть
Мене шука доби тривожна тиша?

Вона війне війною навесні,
В якій моря потонуть з островами.
Корінням в ніч пішли твої ліси,
А верховіттям - зорями і нами.

 

* * *

 


На мене дивилась крізь млу молода течія,
Боспорського царства Османські штандарти й мундири.
Допоки на небі дотліє остання зоря
Мій шлях пролетить, за плащем - Фінікія і Мира.

А час промайне, що не встигне й зотліти стріла,
І жорна доби перестануть гортати потоки.
Невже заметіль степова перекреслить ті кроки,
Коли моя стежка до тебе крізь ніч пролягла?

 

* * *

 

У місті отім,
де на подих гортається світ,
А люди мов круки
На присмак дукатів скажено,
Святий Миколаю,
крізь тисячоліття привіт
Тому, хто пізнав,
Мовби вперше, цю мить навіжену.
Спаситель у місті?
Зоріє обитель його,
Вирує вівтар
мов космічна й несхитна Помпея.
З тобою стою
під розп'ятою Бога зорею,
Де стомлений птах
підглядає в розбите вікно.

 

* * *

 


Останніх імперій глибокий на тілі цей слід
Трофей, що стомився гойдатись на хвилі евксінській.
На Білому морі до неба Мадонна Сікстинська,
А в Чорне пливе незбагненний суфіт.

Розтрощений флот мов до неба прикута рука,
Амвони й тераси, і ложе застигле. І чаша...
Її я різьбив, і на те - воля Божа. А наша
У пазурах чорної міді стріла павука.

 

Яблуневі руки

 

ти поклала яблука на обідній стіл
вони схопили вогні твого дотику
і почервоніли
аромати дерев спрага незвіданих плодів
квітнуть у тобі вічність
одній тобі це кажу
бо світ поділено на полюси
на одному з них шукаємо долю
шляхами якоїсь там безвісті
ти мовчиш
і тиша промовляє проваллям
справді чим наділити мене
того хто зрадив власну мрію
промови біля труни світу
який мов на гойдалці до сволока
у флейти перериваються голосові зв'язки
мов пуп'янком із вічністю
вибачити мені означає
позбавитися осліплого неба
яке враз змінить погляди
напевно так і треба жити
зберігаючи те що лишилося глибоко
а чи далеко
тривале серцебиття мов оті спазматичні рухи
закоханість змучених втомою
яблуневої вологи

 

Пантеони пам'яті

 

прокинувся скільки було їх
далеких мені і тобі
знайомих і не зовсім доречних знайомих
імена промовляли так болісно і голосно
солоні вуста уві сні найближчої людини
гукали кудись і торкались
моєї спітнілої долоні
притрушеної часом пам'яті
торкалися її холодні руки

 

 

 


 

Катерина Кривко
Народилася 14 червня 1989 р. у с.Чулаківка Голопристанського р-ну. Випускниця Чулаківської ЗОШ. Нині студентка III курсу факультету фізики, математики та інформатики ХДУ.
Лауреат Щорічного відкритого конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI" (2008).

 

Мить щастя

 

Мить щастя... Як же ми жадаєм,
Щоб вічною вона була,
Але, на жаль, ніхто не знає
Про те, коли прийде "зима".

Розлука, біль, душі страждання,
Невпевненість і каяття...
Було найпершим це кохання,
Та полонило все життя.

Мить щастя... Як же це казково,
Та час не можна зупинить.
Ми не зустрінемось ніколи, -
Це плата за щасливу мить.

 

 

 


 

Наталiя Кудрявченко
Народилася 11 червня 1990 р. в смт. Білозерка на Херсонщині.
Випускниця Білозерської ЗОШ №1. Нині студентка II курсу факультету "Технологія та дизайн" Херсонського Національного технічного університету.
Лауреат Щорічного відкритого конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI" (2007).
Автор поетичної збірки "Вогонь і погляд" (2008).

 

* * *

 

Я бачу голос, погляд чую,
І ніжні очі серед зір вночі.
Весь образ твій у думці намалюю
Й від щастя нашого шукатиму ключі.

Я чую погляд, голос бачу.
Доносить вітер мені шепіт твій,
…Кохання шепіт… Все тобі пробачу,
Але й мене ти, любий, зрозумій.

Тебе відчую, хай далеко буду:
Цілунок?!
В щоку?..
Вітер…
…Страх.
І знов той шепіт, хоч навколо пустка.
І лиш один цілунок - у думках.

 

Я в полоні очей

 

(акровірш)


Я в полоні очей
Тану й тану сніжиною.
Еліксиром страстей
Безупину ти поїш мене,
Енергійно ведучи стежиною
Кольорових чудес. Весняне
Огортає мене почуття,
Холоднеча відходить, коли я з тобою.
Аромати небес і щасливе життя
Юне серце ведуть за собою…

 

 

 

 

 

* * *

 

 

Вогонь і погляд,
Погляд і вогонь.
Солодкий мед
І дотик двох долонь.

Долонь торкання,
Як чуття небес…
І все… Прощання…
Рана від колес…

 

* * *

 

Я втечу від снігів
в ніч
І шукатиму щастя
слід.
Я знайду ту єдину
річ,
Що тягнула мене
в політ.

Я питатиму в зір
шлях.
І якщо упаду
з ніг,
Я згадаю, як у
боях
Вірний воїн за щастя
зліг.
Підведуся - і знову
в путь
І нехай не крадеться
страх.
Маю щастя своє
здобуть
І утримать його
в руках!

 

 

 


 

Ніна Кур'ята
Народилася 25 лютого 1978 р. в селищі Зеленогірське Любашівського р-ну на Одещині.
Закінчила біологічний факультет Одеського Національного університету ім. І.І.Мечникова.
Лауреат Всеукраїнського літературного конкурсу видавництва "Смолоскип", дипломант конкурсів "Гранослов", "Південна ліра".
Лауреат Щорічного відкритого конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI" (2008).

 

* * *

 

Наші стріли не влучать у ціль,
Бо, як завжди, вона невловима.
Лиш повільно кружля заметіль
І голосять вгорі херувими.

Невгасимо палають вогні
І зима сумно суне на страту.
Щось завмерло учора в мені -
Те, що мало вродитись крилатим.

Вже казати б: "Оце благодать!"
І радіти новому розмаю.
Я не хочу тебе пам'ятать.
Я і досі тебе пам'ятаю.

 

* * *

 

Некупальські пливуть вінки,
Заставляючи плакать воду
За всіма, що пішли в віки
По незнану якусь свободу.

…Ми створили свій п'яний міт
Під казьонку і оковиту,
Й радо гинули сотні літ
За Велику чи Посполиту,

Ми пізнали свій власний Стікс,
Заплативши ціною крові
За фальшиво-чужий remix
Псевдоправди, недолюбові.

…Правду знайдемо у вині,
А історію втопим в Леті,
А любов нехай
Доживає дні
У останнім живім поеті.

 

* * *

 


В канделябрах каштанів згорить семисвічник суцвіть,
Переживши смертельний двобій з диким нападом зливи,
І розбурхана ніжність раптово лине з верховіть,
Ніби віск небджолиний, гарячий, м'який і пестливий.

І розквітне троянда в душі, і позбудеться сну,
Ніби келія ця їй і справді вже стала тісною,
І в пориві до неба зруйнує незриму стіну -
Ту, що ділить планету на простір між мною й не-мною.

…Що робить зі спокусами світу, котрим несть числа?
Що робити з тим світлом, що - від заповітів Господніх?
Залишається тільки зростити два білих крила,
Захлинутися вітром і стрімко пірнути в безодню.

 

 

 


 

Вадим Лубчак
Народився 14 січня 1986 р. в с.Нововознесенське Високопільського р-ну на Херсонщині.
Студент 5 курсу інституту філології та журналістики ХДУ, переможець Першого обласного конкурсу молодих літераторів "Зачаровані коханням" (2007 рік). Лауреат Щорічного відкритого конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI" (2008). Автор літературно-краєзнавчого нарису "Херсонський альманах "Степ": дискусійні питання, гіпотеза, перспектива" (2006 р.). Головний редактор літературно-художнього альманаху "Вишиванка".

 

 

Istorija pro 8 znakiv zapitannja ta 8 znakiv okliku

 

 

Ти думаєш, що мені
Без тебе легко жити?1
Ти думаєш, що я забув
І зараз кохаюся з іншою?2
Ти думаєш, що коли я
не ходжу на нервах, чи
то пак - не нервую, виходить -
змирився?3 Зюскінда! Зюскінда
тобі б почитати б
Патріка, чула про такого?4
Ти думаєш, гадаєш собі, що це я зрадив нашу історію?5
Ти взагалі про мене думаєш?6
Ти взагалі думаєш?7
Взагалі!1 Я!2 ХОЧУ!3 БУТИ!4 САМ!5
Ти сподівалась на поезію?8
U.Ж.е!!! 6-7-8

 

Istorija pro 8 znakiv okliku ta 3 znaki zapitannja

 

Мені байдуже легко чи ні!1
Мені байдуже сонце і ріки!2
Я живу ніби в казці, у сні!3
Я живу лиш для себе - повіки!4
Ти запитуєш: згадую - ні?1
Я не згадую, я пам'ятаю!5
Ти до мене приходиш у сні
Я з тобо(й) не вітаюсь в реалі!6
Сни пройдуть, я зостанусь з коханим
Він до Києва пішки ходив.
В нього ноги, як в Дона Жуана.
Він - найкращий, не глечик, як ти.
Пустослів, ти химера нікчемна
Говорити, як слід, не навчивсь
Сколіоз і осанка ганебна.
"Чи я згадую?2", ну, "пошутив"!7

Ти очікував прози життя?3
Я в поезію слово ввібрала!..8

 

 

 


 

Ольга Мозкова
Учениця 11 класу Малокаховської загальноосвітньої школи. Лауреат Щорічного відкритого конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI" (2008).

 

І знов по колу…

 

Надвечір'я. Тиха музика луна десь позаду, десь вгорі, над стелею.
Сонце поволі скочується за обрій. За останню небесну грань, у серце степу…
Вистукують колеса: "Тук-туг, туг-тук…"
Усі поснули. Хтось хропе, хтось просто важко дихає.
Такі близькі і зовсім чужі.
У кожного з них своє життя, свій сум та біль, радощі та клопоти.
Кожний бачить свій сон: роботи, діти, чоловік, коханець… окрема історія, власний простір.
Світає… Просинаються люди. Додивляючись на ходу останнє сновидіння, йдуть у тамбур. Байдуже "Доброго ранку" та пусте "Зупинка за годину". Тук-туг, туг-тук…
І знов вони всі разом, у спільному світі.
Востаннє подивляться один на одного, востаннє посміхнуться.
Виносять перші валізи, виходять пасажири.
Надовго. Назавжди. Навіки.
Остання мить. І потяг рушить.
Побіжить по колу карусель облич, байдужих та пустих, як і саме життя.

 

 

 


 

Олеся Мудрак
Народилася 29 квітня 1985 року у м. Легниця (Польща).
Аспірант Київського Національного університету ім. Т.Шевченка.
Лауреат Всеукраїнського конкурсу дитячої поезії "Джерельце" ім. Йосипа Курлати (м.Сєвєродонецьк, 2001, 2002). Лауреат премії каналу "1+1" (2004); Німецької літературної премії "За вишукану розкутість українського слова" (м. Вупертайль, 2006).
Член Національної Спілки письменників України.
Автор поетичних збірок "Шалений спокій вічномиті" (2004), "Оголена самотність" (2006) та ін.

 

* * *

 

Я - та, над якою хочеться кричати.
Я - та, яку хочеться забити
первісними існтрументами з каменю.
Я - згусток енергій,
Котрий здатен закрутити залізні голови
Усім поїздам,
Що хочуть позбавити мене щастя
бути з тобою на відстані…
 

VI

(Уривок з міні-поеми "Незримості контакт")

Ми граємось, як Діти,
У спокусу,
Ми тиснемо у почуттях на "Газ"!
А миті терпнуть
В енергетичнім згустку:
Органно
Організм
Огранює
Оргазм…

…Оргазм
Ви-віль-нює
Із ряботіння
Твоєї осені
Екстазу такт…
А я -
люблю тебе,
Як люблять те світіння
Тіні…
Тому,
Що є
Незримості контакт.

 

 

 

 


 

Наталя Музика
Народилася 31 травня 1975 р. в м. Херсоні. Закінчила факультет української філології Херсонського державного педагогічного інституту.
Член Національної Спілки письменників України.
Автор поетичних збірок "Фантом довіри" (1998), "Фабула весни" (2000), "Монологи забутих декорацій" (2004), збірки віршованих казок "Велике прання" (2004).

 

* * *

 

Де непроханим вітром
березам болить голова,
Шкультигають лелеки
на прощу осіннього суму.
Ти у пазуху вірша
ховаєш пожухлі слова,
Ти у серці ховаєш
любові розірвані струни.

Перекреслюєш день,
мов чернетку кульгавих думок,
Трафаретно недбало
збираєш років перевесло.
І колись то запишеш
один лиш вагомий рядок,
Коли крига душі
від чийогось тепла
тихо скресне.

 

Nota bene для двох

 

1

Бажань циферблат на мить перекреслено совістю,
І принципи стрілок забули дорогу кола.
Подряпана гордість до страчених істин молиться,
Ховає іронія душу під сміху сволок.

По коліях вірша розкидані вкрадені рими,
Як вкрадений дотик від поглядів й слів сторонніх.
Підтоптаний тиждень в роках пантомім незримих
Шукає останню записану зрадником сповідь.

 

2

 

Тіні стомлених скель обціловує вітер водою,
І кошлатиться день, як сузір'я у нетрях сліз.
Ми були лише мить. Та відлунюються тобою
Погляд скошених трав та ночей відгорілий хмиз.

І зависне прощання луною надкушених урвищ.
Зробиш крок в нескінченність. І пам'яті трісне чіп.
І посуне самотній трамвай шкаралупинням вулиць,
Де пліток мегаполіси зручно хворі на грип.

Крихти міста чужого зберу у піщаний годинник,
І відсутність твою перекреслю надмірністю слова.
Nota bene для двох: ми зійшлися лише на хвилину
Історично прозору.

 

3

 

Серце болем німе навзрид
Під розлуки сирим простирадлом.
А пліток засмальцьований слід
Фокусує життя поза кадром.

Відстань костуром пише листи
На душі понатертих мозолях.
Лиш віршів сиротливі світи
Незаписані скрапують болем.

Слів, несказаних вчасно, фантом
Тисне клавіші буднів затерті.
Самоти акварельний синдром
На запнутому смутком мольберті.

 

 

 


 

Олена Остапенко
Народилася 14 березня 1991 р. у с. Верби Нижньосірогозького р-ну.
Випускниця Червонопартизанської ЗОШ.
Лауреат Щорічного відкритого конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI" (2007).

 

Ти потрібен мені

 

Ти потрібен мені,
Як зорі для ночі,
Як тепло навесні...
І у очі дівочі
Зазирнуло кохання,
І до самого неба
Долетіло зізнання,
А може до тебе
Посміхнулось востаннє…

Ти потрібен мені.
Я без тебе вмираю.
В твої очі сумні
Знову я зазираю.
Там вмирає бажання.
Не потрібна тобі.
Як жарина остання,
Догорає в вогні
Дивне слово "кохання".

 

 

 


 

Інна Рижик-Нежуріна
Народилася 4 січня 1982 р. в с. Петрівка Станично-Луганського району Луганської обл. Аспірант Кіровоградського Національного технічного університету, старший викладач кафедри економіки Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки.
Лауреат літературних конкурсів "Село моє, для мене ти єдине", "Гранослов". Автор поетичних збірок "Контрасти" (2001), "Мить" (2006).

 

* * *

 

Маленька моя кімната
Шибками світить у небо.
З моїх десяти квадратів
П'ять порожні без тебе.
Порожні пів-ліжка
І навіть пів-раю.
І тільки півсклянки
Вранці наллю чаю…

 

 

 


 

Тетяна Федорова
Народилась 14 червня 1988 р. у м. Брест (Білорусь).
Випускниця Голопристанської ЗОШ №1. Студентка III курсу факультету "Літературна творчість" Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка, лауреат обласного конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI" (2005) та обласного конкурсу військово-патріотичної творчості "Оберіг" (2006).
Автор книжок "Мелодія світанку" (2006) та "Людина під парасолькою" (2008).

 

* * *

 

З'єднання завершено. Система закрита.
Кохання зайшло у чат.
Без сліз, без мрій і без прагнень.

Дилема буднів і свят
Сьогодні на світанні.
Я збуджую час
У чашці зеленого чаю.
Втрачаю зв'язок, втрачаю...
І падаю, падаю, падаю..
Без крил
На сформований простір
Шепотом охриплого серця

Проллється душа десь
Між Enter і exit.
Заб'ється струмінь, заб'ється
Від дня і до літ.

Заб'ється електросвідомість,
Зіб'ються на брехні вуста.
Продам я свою нерухомість
За трішки електротепла.

Проллється душа десь
Між Enter і exit.

Сайт охоплює вірус
Сірості вибагливих слів.
Ніки знайомих облич
Куди ж, куди ви поділись?
Дикі примари снів!!!

Кохання зайшло у чат.
Без сліз, без мрій і без прагнень.

 

* * *

 

Я люблю осінні дощі.
Я клінічно закохана в небо.
Та здіймається злива в душі,
Коли я доторкаюсь до тебе.
Я люблю поза межею слів
Говорити з тобою жагою.
І світанки сторічних рядків
Відпускати вінком за водою.
І коли малюється хрест
Із планет невідомих галактик,
Я шукатиму East або West.
Я збиратиму простір по краплях.
Я люблю... помирати в тобі.
SMS-ки писати вітром.
Ти мене візьми прокляни!
За не стачу energy-цвіту.
І коли мене не знайдеш,
І у часі стерті паролі,
Знаєш, я кохаю без меж,
Просто ми - дощі поневолі.

 

* * *

 

Музика кохалася з повітрям.
- Про що ти думаєш?
Музика лоскотала губи... шпигувала за посмішкою, за диханням.
- Про що ти думаєш?
Музика заскочила в душу і почала розстібати ґудзики.
- Про що ти думаєш?
Один за одним...
Ґудзик за ґудзиком... шматочок за шматочком оголеної душі.
- Я думаю... ні про що! Я щаслива!
- Ти - божевільна!
- А ти не знав?
Ти не знав,
а я дівча крилате,
У шкарлупці сонця сповили,
І мене у небі не дістати,
Ти за мною серцем полети.
Божевільна!
Дика!
Одержима!
Я кохаюсь з вітром у гіллі.
Не кори,
Хіба у тому винна,
Що замало волі на землі?
Не кори, що не твої світання
На вустах так палко бережу...
Я - дитя шаленості кохання,
На бурштинах вічністю пишу.
Ти від жару душу загартовуй,
Забувай ім'я своє і світ,
На скрижалі серця викарбовуй,
Те,
про що співати слід.
Ти весну зірви мені під ноги,
Та вкради і місяць у чортів,
Без любові
Нам нема свободи,
Без любові
Згаяні шляхи!

 

* * *

 

Заблукаєш, і я заблукаю.
Ніч. Шлях. Зорі.
Я кохаю тебе у слові...
Я безтямно тебе кохаю!
Ми заплутані діти ритму,
Ритму часу, людей, ночей.
І здається, що я зникну
У шаленстві твоїх очей.
І я зовсім тобі не потрібна,
І ти зайвим здаєшся мені.
Тільки серце співає
Так срібно!
І горить, і живе у вогні!
Я кохаю тебе у слові!
В ньому я твоя на вічність!
Все згублю: чи прісність,
Чи звичність
У тій мові своєї любові.
І, зриваючи сонну весну,
Ту, що в сніг закутала душу,
Щось я ще сказати мушу
Про слова і про силу небесну!
Та чи треба щось говорити?
Коли я, коли ти, коли ми,
Ми закохані сонячні діти,
Ми закохані в СЛОВО весни!

 

 

 


 

Ольга Швець
Народилася 23 жовтня 1978 р. у м. Херсоні. Випускниця Херсонської гімназії №6 та факультету іноземної філології та правознавства ХДУ. Лауреат обласного конкурсу молодих літераторів "Покоління-XXI" (2005) та Всеукраїнського поетичного фестивалю "Летающая крыша" (м.Черкаси, 2008).
Автор поетичної збірки "Філософія ночі і дня" (1997).

 

Лірика кохання

 

* * *

Зірка скотилася з неба…
Може, так жити і треба -
В світі нестверджених мрій?
Зірка та - наче сльозинка,
Що її кинула жінка,
Що їй самотньо одній…

 

* * *

 

Двоє.
Без слів.
З болі
Злі.
Хмарка
Зими.
Сварка.
Ми?

 

* * *

 

Що ти ходиш біля мене,
Не відводиш світ очей?
Прибери свої антени,
Бо лоскотно у плече,

Не цілуй мене у рота.
Взагалі, злізай з колін.
Не знущайся, милий коте,
Бо мені потрібен - він…

 

* * *

 

Де ти був?
Сонце з очей,
Вітер-волосся…
Де ти є?
Посмішки іскри
Опалюють хмари.
Де ти будеш?
Краплі слів
Ось-ось зірвуться
З хиткого неба…
Все буде як вчора,
Тільки зоряний смерч
Розвіє осколки
Кришталевої келії.

 

* * *

 

Хочеш,
Я віддам тобі море?
Воно буде шипіти і пінитися
Біля твоїх ніг,
І хвилі будуть
Бігати навздогін
До берега і назад,
Малюючи вічність
Швидкими мазками
На полотні часу.
Вітер буде
Обіймати твоє тіло
Вологими бризками,
Вкриваючи чоло солоним бісером,
Примушуючи замружитись,
Шепочучи на вухо
Гімни
Земним богам…
А потім раптом
Не стане нічого,
Зовсім нічого,
Окрім ніжного подиху
Десь зовсім-зовсім
Поряд.

 

Молот

 

(прелюдія)


На гігантському ковадлі
Ми стояли, посміхнувшись.
Ти тримав мене за руку,
В очі я твої дивилась.
Навкруги птахи літали,
А трава нам шепотіла,
Що міхи це позіхають,
Навкруги літають іскри,
Що дивлюся якось криво,
Що мене тримаєш - сухо,
Наші посмішки - нещирі,
І висить над нами - молот.

 

 

 

* * *

 

Щоразу, коли ти мене лишаєш,
Встромляю я троянди до волосся,
А в очі - два смарагди, крізь які
Удень і уночі я бачу зорі,
І повний місяць… І собі гадаю:
Якщо ти обернешся, то колись
З тобою ми зустрінемося знову.

А ти не обертаєшся…
Ніколи…

 

* * *

 

Самотній шаман грав на флейті,
І два метелика злетіли з гілки
І закружляли
В обіймах павутиння слів…
Скінчилась гра.
Скінчилися слова.
Лишилось павутиння…

 

* * *

 

Неприбитая підкова,
Недопитая "Міцного",
Раз, два, три - і все готово.
Розійшлись-розлилися.
Бо змінитися не вміли,
Намагалися - в півсили,
А з собою не хотіли
Битись, і не билися.

Час плескає у долоні,
Бо минуле - у полоні,
На шляху - піски солоні
Та неполоті лани.
Все забуто? Шито-крито?
Розпишіться ваговито.
Вам-корито. Що, розбито?
Що ж, кохання не спинить.

 

 

 


 

Надiя Яценко
Народилася 11 травня 1986 р. в смт. Каланчак. Випускниця Каланчацької ЗОШ №2. Випускниця Полтавського університету споживчої кооперації України. Студентка 3 курсу факультету дизайну Херсонської філії Державної академії керівних кадрів культури і мистецтва. Лауреат обласного конкурсу молодих літераторів "Покоління-ХХI" (2005), переможець Першого обласного конкурсу молодих літераторів "Зачаровані коханням" (2007).

 

…Їй…

 

Не можу приховати почуття.
Дивлюсь на тебе - мліють раптом руки.
Безглуздим враз здалося все життя.
Без тебе ніч - це ніч страждань і муки.
Не можу я втекти від своїх мрій,
Не можу йти без тебе і сидіти.
Ти обійми мене і обігрій,
А я зірву усі для тебе квіти.

 

Наостанок

 

Доля зводить, розводить людей.
Хто назад відступа, хто йде далі.
Лише ти не позбувся ідей
Приховати сторін у медалей.
Я ж ступила, зробивши той крок,
Що веде у безглузде майбутнє.
Я здавила на зраді курок
Й закінчилося й сутнє, й непутнє.
За відчуження сплачу сповна.
За віддаленість ти нарікаєш.
Залишилося випить вина,
Бо від мене нічого не маєш.
Так іди ж у безодню надій
І втікай від такої любові.
Не збулося єдиної з мрій,
Бо вина крапля - то крапля крові.

 

 

 

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)