Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Анатолій Дунаєв. Жива любов, жива
Ігор Проценко. Мої дороги
Микола Братан. Зорі падають в моря
Олег Олексюк. А у нас був Тарас
Микола Василенко. Сердце - не камень
Вишиванка. Число 4

Береза І. Фрагмент із Черкасенкової Шевченкіани // Вісник Таврійської фундації (ОВУД): Вип. 10. - К.-Херсон: Просвіта, 2015. - С.16-23.

Фрагмент із Черкасенкової Шевченкіани

Літературознавство

 

Інна Береза

 

Фрагмент із Черкасенкової Шевченкіани

 

Однією зі складових духовного світу письменників є їх гуманістичне сприйняття і зображення дітей. Автобіографічна складова прослідковується у творчості багатьох українських літераторів. Значній частині класиків притаманні також прагнення збудити у молодого покоління інтерес до кращих зразків українського та світового письменства. Відтак і до особистостей самих авторів. Показовою у цьому плані є творчість письменників, які працювали на ниві освіти. Серед них – уродженець Миколаївщини Спиридон Черкасенко.
Враховуючи той факт, що довгий час творчість письменника-емігранта була замовчувана, то всі сторони його діяльності, як правило, стали набутком філологів і педагогів після 1991 року. А такий аспект, як популяризація художньої літератури серед дітей та юнацтва та акцентація духовності українських митців у творах для дітей С.Черкасенка, не набув ще достатньої філологічної інтерпретації. Тож на матеріалі його окремих статей та художнього спадку розглянемо, яка аксіологічна парадигма цих педагогічних студій письменника стосовно Т. Шевченка.
Окреслюємо тему творчості С. Черкасенка та її безпосереднього та опосередкованого зв’язку з автобіографічними рефлексіями, на що вже звертали увагу сучасні дослідники [1; 2].
З розумінням непроминальної ролі Кобзаря в національнім духовнім розвої С. Черкасенко впродовж усього життя послуговувався шевченківською темою у педагогічній та мистецькій діяльності. Показово, що саме темі “Шевченко і діти” письменник надає перевагу в статтях до 100-літнього ювілею Кобзаря. Розвідка “Шевченко і діти” та “Шевченко педагог” дають психолого-педагогічний стимул спочатку учителям, аби трансформувати втілену в творчості загальнолюдську гуманістичну ідею про любов до дитини, працю навколо її духовних запитів, передачі дітям та юнацтву поваги і любові до рідного слова, інтересу до культурної спадщини українського народу.
До статті “Шевченко і діти” взято епіграф із поезії без назви написаної Кобзарем у Косаралі 1849 року: “У нашім раї на землі / Нічого кращого немає, / Як тая мати молодая / З своїм дитяточком малим”. Iдеться у шевченковім творі про долю покритки та її любов до сина, як “святої матері, / Що в мир наш Бога принесла...” [9, с. 190]. Але для С.Черкасенка важить перш за все образ жінки-матері, її любов до свого дитяти, адже “у Шевченка питання про дітей нерозривно сполучено з другим, великим і величним питаннєм – про материнство” [10, с. 3]. Черкасенко-філолог наголошує, що половина шевченкових творів присвячена різним нюансам людських стосунків з дітьми. Акцентується і думка про те, що “виховання малих дітей поет уявляє собі нормальним тільки при матері” [10, с. 4].
Цю, студійовану над творчістю Т.Шевченка, думку сам С.Черкасенко відзвучує й у своїх художніх творах. Зокрема, коли мовиться про матір як серце сімейного вогнища, то у п’єсі “Повинен” (1908) маємо картину такої шахтарської сім’ї, де навколо матері – дочка-школярка, старша донька і син, які опікуються однією ідеєю. Але, власне, для молодшої доньки мати не тільки наставниця, але й оберіг душевного спокою, опора і захист.
Не лише ностальгійні мотиви, але й розуміння значення у творчому зростанні ролі рідної неньки репрезентує письменник у поезії “Мати” (1920):
Радий я довго, вічно спати,
Щоб образ твій, о рідна Мати,
Збудив гадки дитячих літ,
Невинні сльози, срібний сміх,
Безжурний рій думок малих –
Святий рясний рожевий квіт! [5, с. 259].
Дослідники вже звертали увагу і на гірку долю та злиденне життя шахтарських дітей в оповіданнях С.Черкасенка, виданих 1912 р. в серії “Ілюстрована бібіліотека для дітей” [5, с. 33-34]. Але, крім зазначеного, в цих творах червоною ниткою проходить думка про важливість материнської любові й опіки для дітей. Виділяється серед усіх оповідань у цьому сенсі “Маленький горбань”. Бідна і нуждена вдова не шкодує сил у забезпеченні своєї дитини-горбаня душевним теплом. У зверненні матері до сина рясніють пестливі слова: “мій любий”, “серце”, “любий”, “соколику”, “моя дитино”. Тож і хлопчина до матері озивається лагідним словом і турбується, аби мати не плакала “од пісеньки журливої”.
Акцентуючи вплив материнського виховання, С.Черкасенко характеризує привабливі риси дитини: “Лагідний, добрий, гарний світ нениних казок зробив і ті думки його лагідними, а серце чулим до всяких пригод, що траплялися створінням малим і беззахисним. Павлик любив звірят, любив пташок і плакав, навіть зомлівав, коли при нім хто з хлопців розбивав пташині яєчка або скручував голови горобенятам” [6, с. 55]. Загалом, якщо говорити про оповідання С.Черкасенка для дітей, то варто взяти до уваги оцінку їх тогочасною критикою. За Л. Старицькою-Черняхівською: “Дитяча література – великий пробний камінь – тільки дійсно талановиті люди вміють писати для дітей чуло, легко, розумно і цікаво. В своїх перших оповіданнях для дітей д. С. Черкасенко виявив саме ці прикмети” [7, с. 92].
Не обійдено у статті “Шевченко і діти” тему сирітства, нелегкої долі дитини, яка залишена без батьківської і материнської опіки. С.Черкасенко серед поезій на цю тему виділяє “На Великдень на соломі” і занотовує: “Яким то мізерним, нелюдським повинно бути те сирітське життя, коли найкращим спомином, найвизначнішим випадком того життя, випадком, якому інші діти, на думку сироти, безперечно заздритимуть, є... попівський шмат хліба”. І далі – “Пишається сердешне, і хочеться ридати від того пишання, від того сирітського щастя” [10, с. 9]. Перегукуються із цими Черкасенковими студіями і його оповідання “Гераськів Великдень” та “Безпритульні”. І в першому, і в другому творах герої замість радості від свята отримують несподівано важку душевну травму. Один з них утрачає матір. Інший – сирота Китька стає свідком тяжкої ситуації в долі дітей-цуценят і їхньої матері. Автор у “Гераськовім Великодні” психологічно достовірно передає трагізм усвідомлення дитиною свого сирітства від нерозуміння людської уваги і жалощів через смерть матері до незгоди з фактом, що маму поховають. Перебуваючи в якійсь прострації, він більше переживав за подарованого панею п’ятака, який видурили діти, через те, що кликатимуть “сиріткою”. А при зустрічі з двома паненятами, хвалиться подарованою цукеркою й, аби їх здивувати, повідомляє: “А в нас мати померла” [6, с. 83].
Тож С. Черкасенко не лише наголошував у своїх працях і художніх творах на Шевченковій любові до матері і дитини, але й сам широко послуговувся схожими темами та мотивами.
Звертаючись до Черкасенкової статті “Шевченко педагогам” натрапляємо на теми і мотиви, які вказують не лише на їх повсякчасне домінування в українській і світовій літературі, але й на відгуки шевченкової діяльності щодо дітей та продовження Кобзаревої традиції у народній освіті, просвіті в цілому, а також – ролі митця в цьому процесі. Він акцентує не лише поетів шлях до вершин словесності, але його віру “у геній народа”, силу пророчого слова Шевченка. Йдеться і про заповіт Т. Шевченка Марії Олександрівні Вілінській – його “духовній доні” [10, с. 18].
С.Черкасенко апелює до творів Кобзаря, в яких наголошується сила правдивого поетового слова, значення мови народу. При цьому він звертається не лише до образів національних інтелектуалів Марка Вовчка, Миколи Гоголя, але й народних ватажків інших народів, як, наприклад, Яна Гуса у поемі “Єретик”. Досить емоційний Черкасенків висновок щодо відстоювання Т.Шевченком права народу розвивати свою рідну мову, як і права інших гноблених народів на їхню національну мову: “... хіба ж можна було скути обо спалити мову цілого народу? Даремна річ” [10, с. 19]. Це і далі Черкасенко наголошує, нагадуючи рядки Кобзаревого послання “До Основ’яненка”, висновок з яких дуже актуальний не лише для педагога, а і для дорослих читачів та дітей на сьогодні. Читаємо: “Любов до рідного слова виходила у поета з органічної, стихійної любові до рідного краю. Він ганьбив усіх тих, хто цурався його, й безсмертними віршами, повними палкого обурення, навіки затаврував т. з. перевертнів” [10, с. 19]. При цьому С.Черкасенко спирається на спогади й оцінку Шевченкової діяльності на утвердження національної освіти, захисту рідної мови з боку поетових сучасників – М. Чалого та О. Кониського.
Згадує С.Черкасенко і про ставлення Тараса Шевченка до Кулішевих спроб у впровадженні української мови в школах, його “Граматки” та потреби в українських книжках учнів недільних шкіл у різних містах України. Досить високу оцінку при цьому С.Черкасенко дає Шевченковому “Южно-Русскому Буквареві” (1860, обсяг – 24 сторінки).
(Читаючи передану С.Черкасенком історію поширення цього Букваря, із сумом відзначаєш, що і через 150 років в Україні проблема з розповсюдженням книг для дітей була і лишається актуальною. Часто все залежить від національної свідомості самих авторів та їх фінансової можливості).
Нагадаємо, що сам С.Черкасенко так само опікувався написанням і виданням шкільних підручників для початкової школи. Це зокрема його “Початок” (1907) та читанка “Рідна школа” (1912, 1917), до якої входили відомості про Т. Шевченка, Б. Грінченка, Л. Глібова та М. Коцюбинського. Відомим є і той факт, що на еміграції С. Черкасенко редагував шкільні підручники (ЕУ).
Що ж до образу Т. Шевченка, то у 1925 році у Львові було надруковано п’єсу С.Черкасенка у двох діях “До світла, до волі”, в якій головним героєм є малий Тарас. У п’єсі митець використав мотив сирітства, автобіографічні мотиви з Кобзаревих поезій та свої думки, викладені у педагогічних студіях над образом Т.Шевченка – великого національного Поета. С.Черкасенко в узагальненому вигляді і на новому етапі свого життя, в еміграції, в поемі “Наша твердиня” так само оприявнює образ Кобзаря. Остання, восьма частина поеми – “Серед малечі” звернена до дітей. Вона завершується апофеозом рідному слову:
Дитячих уст безхитра рідна мова –
Вся – чар, вся – рух, вперед нестримний гін.
В душі моїй – як великодній дзвін...
Яка містерія велична і чудова! [5, с. 341].
Власне, цей мотив плекання рідної мови відлунює і в інших поезіях діаспорної творчості С. Черкасенка, й завжди він асоціюється з іменем Т.Шевченка. Її краса порівнюється з квітами та “найкращими діамантами” [5, с. 342]. Розмову дітей поет асоціює з “безхитрим жебонінням” лісового потічка, з казкою золотою [5, с. 341]. І захист рідної мови як мотив червоною ниткою проходить через вірші “Нашим поетам” та “Будуємо”. Письменник підкреслює, що пріоритетним для українського співця має стати мова Т.Шевченка:
О, Музо! Досі проста ти селянка.
Миліш тобі Шевченко, а не Дант,
Не Беатріче, а його Оксанка –
В його скарбах найкращий діамант [5, с. 342].
Тема творчості загалом, а зокрема – творчості словесної, постає і в оповіданні “Як вродилася пісня” із збірки “Діткам” (Полтава, 1907). Письменник як досвідчений педагог для формування у дітей поняття про сутність і джерела творчості звертається до фольклорних прийомів. Він подає три легенди про зродження пісні трударями різних професій. Йдеться про закоханого рибалку, самотнього вівчаря та відважного лісника-мисливця. Власне, С. Черкасенко в цім оповіданні демонструє всі найповніші функції мистецтва – естетичну, пізнавальну, ігрову та виховну. Юний читач у цьому творі зустрічається не лише з відлунням щастя і заспокоєння героїв завдяки долученню до процесу народження пісні, але й має насолоду від гарних описів навколишньої природи. Тож ідеться про естетизацію світу. Так кожна легенда про створення пісні починається з чудових пейзажів. Наприклад, коли йдеться про вівчаря: “Давно це було. І вільно та гарно було тоді в степах. Травень. Ранок. Сходить сонце й цілує своїм несмілим, соромливим промінням запашні квіти, купається в сивих блискучих хвилях високої тирси, виблискуючи в прозорій воді поважної, тихої степової річки. Пустун-вітерець степовий давно вже прокинувся і легеньким метеликом пурхає, цілуючи квітки, шелестячи травою, шепочучи з прибережним очеретом високим та ганяючи по воді дрібнесенькі жмурки” [6, с. 7-8]. Звуки навколишньої природи автор далі доповнює описом пташиного щебету та меканням овець, – як означає С.Черкасенко, – “музикою степовою”. Акцентувавши увагу юних читачів на “гарній музиці степовій”, письменник підсумовує природний процес появи творчого натхнення вівчара: “І захотілось вівчареві вилити свій смуток у пісні – такій тихій, як шепотіння очерету, смутній, як кування зозулі, чарівній і щирій, як тьохкання соловейка, дзвінкій, як срібний спів жайворонка, ласкавій і ніжній, як поцілунок ранкового вітру” [6, с. 8].
Не оминає автор і згадки про щасливу для митця мить усвідомлення своєї майстерності і визнання: “Він зрозумів, що пісня його не гірш од пісень степу, коли навіть такий співець, як соловейко, замовк і заслухався її, – вівчар зрозумів це і задоволено усміхнувся” [6, с. 9].
Характерно, що мить зродження пісні С. Черкасенко згадує і пізніше в романі “Пригоди молодого лицаря” (1937), де також чарівна краса степу, відчуття у героя причетності до славного козацького товариства, передчуття подвигів “мимо його волі ринуло з могутніх грудей його буйною, як цей степ, піснею” [6, с. 447].
Отже, Спиридон Черкасенко, будучи навічно закоханий у диво мистецтва, намагався і опосередковано, через навчання вчителів, і безпосередньо – через свої тексти для дітей формувати у молодшого покоління потяг до красного слова. Одним із вагомих чинників виховання почуття краси було для нього возвеличення та опоетизація образу Т. Шевченка, твори якого залишили значний слід у мотивах, образах Черкасенкової поезії, прози і драми.

Література

1.    Калантаєвська Ганна. Творчість Спиридона Черкасенка у контексті доби / Ганна Калантаєвська. – К., 1996. – 24 с.
2.    Котяш І. Автобіографічні елементи художніх творів Спиридона Черкасенка / Іванна Котяш // Література. Діти. Час: Вісник Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва. Вип. 4. – Рівне: Дятлик М., 2013. – С. 75-80.
3.    Мишанич О. В безмежжі зим і чужини...: повернення Спиридона Черкасенка / Олекса Мишанич // Повернення: літературно-критичні статті і нариси. – К.: АТ “Оберег”, 1993. – С. 3-42.
4.    Черкасенко С. Вибрані твори / упор. Л.Дмитрова / Спиридон Черкасенко. – К.: Держвидав України, 1929. – 268 с.
5.    Черкасенко С.Ф. Твори: у 2 т. / Спиридон Черкасенкою. – К.: Дніпро, 1991. – Т. 1. Поезія. Драматичні твори / упоряд., авт. передм. та приміт. О. Мишанич. – 891 с.
6.    Черкасенко С.Ф. Твори: В 2 т. / Спиридон Черкасенкою. – К.: Дніпро, 1991. – Т. 2: Оповідання; У шахтарів: Як живуть і працюють на шахтах; Пригоди молодого лицаря: Роман з козацьких часів / упоряд., авт. передм. та приміт. О. Мишанич. – 671 с.
7.    Школа В. Драматургія Спиридона Черкасенка: еволюція індивідуального стилю / Валентина Школа. – К.: Знання України, 2001. – 132 с.
8.    Шевченко Т. Твори: у 5 т. / Т. Шевченко. – К.: Дніпро, 1978. – Т. 1. – 374 с.
9.    Шевченко Т. Твори: у 5 т. / Т. Шевченко. – К.: Дніпро, 1978. – Т. 2. – 366 с.
10.    Щурат В. З життя і творчості Шевченка / Василь Щурат. – Львів, 1914. – С. 3-27.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 117 книг;
1,509 статей;
343 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)