Хоч сьогодні я захрип,
Та про вас не забуваю.
Не зважаючи на грип,
З Днем закоханих вітаю!
Де малось би книгам, рукописам буть —
Полиці мікробам в оренду здають,
Отож-бо кого з нас проймає гординя?
“Невидимий світ”. Це ж бо — наші творіння?!
Кандидатур на трон — ого!
І на нозі вже пальці гну.
Обрати ж треба одного.
Не приведи Господь: одну!
Звичайно ж, я у данім разі
Мав Богословську на увазі.
Хай славиться спілка ця здружена,
Любов’ю повита навік.
Дружина Наталя — заслужена!
На черзі тепер — чоловік.
Дядько в термінах блукає,
Тож розгуба на лиці:
Прочитав — і не втямає:
“Техно-лайн”… Де ж “о” в кінці?
Станіславе, пробач ведучому,
Неув’язка була маленька:
Привітання чекав од Ющенка,
А одержав від Симоненка.
О ті людські казкові хотіння,
Таж відомо це нам з давнини:
Абрикоси гальмують старіння,
Тож у нас і не родять вони.
Це запитання — справжня мука
Для надцікавого онука:
— Чи ж вождюки сучасні, діду,
Вік не читали “Енеїду”?
Докупи вже ніщо нас не зведе,
Ну як забуть прощання те горенне?
Так то ж було кохання молоде,
А тут — навіки чарка йде від мене.
Смачного вірша ти засмажив,
Прохаю вибачення — склав.
У дельфінарії пропажа:
Якийсь дивак дельфіна вкрав!
Вмикаю телевізор серед ночі
І чую: знов щось Марущак буркоче.
Отож таке питаннячко йому:
— Коли ти спиш? До тями не візьму.
Я не скажу: ось писати
учись в кого.
Змерк перед “Чучелом”
“Ворон” Кичинського.
Таким в соборній Україні,
Либонь, похваляться не всі.
Безбожник, зроду і донині,
В столиці в ревному молінні
Святкує Хрещення Русі.
Розгнівив я бабу Ганьку
З материнського села:
— Це ж веде її у баньку
Й роздягає догола.
Та мене така неслава
Аніскільки не пройма,
Бо кумасенька, їй-право,
Роздягається сама.
Час, либонь, замовкнуть лірі,
Дурість чуючи таку:
Оголошення в ефірі —
“Цуцик зник в Каланчаку”.
І слова прикольні,
Й музика путяща:
«Голосуй за Юлю,
Бо вона найкраща».
Тяжко, важко, огирі,
Жити в непороччі.
Зі статевих органів
Залишились… очі.
Ох же й буйні іменини!
Між гостей еліти — тьма!
Сам Киркоров, бач, прилинув, —
Дружба поміж обома.
Похваляється людина:
Все гаразд, проблем нема.
І здоров’ячко відмінне:
Не піднявши Україну,
Штангу нині підійма.
Благання-крик з милих уст поетки,
Щонайщиріше в її писанні:
“Коханий, вимкни мене з розетки” —
Вібрує душа в нетверезім стані.
Чим далі “від”, тим ближче “до”, —
Весь час у голові ношу.
Та хай не здумає ніхто,
Що я спішу до фінішу.
Вірші про страви не будуть нам лишніми.
Мама сімейку вгощає смутна.
«Їжте удома вареники з вишнями,
Бо у Поплавського — дика ціна».
Чоловіка просить жінка,
Щоб крутою стать:
“Подаруй мені машинку
Долари листать”.
Виклика в мені симпатії
(Хто сказав: це не к добру?)
Той, що з партії до партії
Скаче, наче кенгуру.
Ви живете в знаменному селі —
Не в кожне їздять шведські королі.
Тут старошведська мова ще луна,
Та, що й Мазепі чулася вона.
Такий він є — нівроку, сміх і гріх,
Стрічаючи колег у будні й свята,
Крізь власну велич дивиться на них,
Не тільки пика, а й душа пихата.
Прочитав твої творіння я
Від і до.
Дуже коротко оцінюю:
Бздо.
З’їла Вінського.
Завтра з’їсть кого?
19.06.2009
Не проспіть, херсонці, не проґавте,
Гостя з білокам’яної славте:
В ККЗ* нечуваний концерт —
Боря Моісєєв на десерт.
*) Кіно-концертний зал.
Збунтувала Мавпа ліс.
— Криза! Криза! — мчить, волає.
Раптом Вовк напереріз:
— Що за паніка? — питає.
— Як же — криза!
— Ця халепа
Не стосується мене.
Жити буду так, як треба,
Їв і їстиму м’ясне.
Мавпа знов не вгомониться:
— Криза! Криза! Це ж біда!
А назустріч їй Лисиця:
— Що за паніка? — пита.
— Як же — криза!
— Ця халепа
По Лисицях, знай, не б’є.
Жити буду так, як треба,
Я була у хутрі й є.
Стала Мавпа. Смокче палець.
— Лиско-сестро, Вовчик-брат!
Добре ви прилаштувались,
Лиш у мене — голий зад.
16.01.2009
То не дощик осінній закрапав,
То сльоза з моїх віч потекла:
Таж коли я в лікарню потрапив,
Ти банани мені принесла.
Тихо жив і гомінливо,
І не знав цього, єй-єй:
Серце зміщується вліво,
Може вискочить з грудей.
Від болячки, їй же право,
Дійовий один рецепт:
Щоб ні вліво, ані вправо,
Треба йти в “Єдиний центр”.
Як знак вітання, щирий друже мій,
Прийми в цей день мого «стішка».
Ти став заслужено заслуженим
І, головне, не спідтишка.
Клянеться кожен з претендентів,
Що — переможе!
Так скільки ж буде президентів?
Спаси нас, Боже!
Батько постаравсь-таки:
Сина вигойдав.
Вчить нащадка азбуки:
А — Би — Ви — Го — Да.
За порадою прем’єра
Замість газу в нас — курай.
Тож нема проблем тепера,
Йди на поле та збирай.
Де узяти грошики
В продовольчі кошики?
Ось де: облігації —
Порятунок нації.
Дивовижу спостеріг ти
Й не збентежитись не міг:
Голуби на хлібні крихти
Сипонули, наче сніг.
Відчувається, що холод
Узнаки дається їм.
Та завваж: краса і голод
Поєдналися при цім.
Страсної п’ятниці мені
Приснилася чомусь.
А що між нас було вві сні —
Признатися боюсь.
Цвіла душа, співала плоть
В такий божистий час.
Нехай простить мені Господь
Цей прогріх поміж нас.
На ювілейнім старті я —
Летять літа!
Пропрезидентська партія
Мене віта.
Перебуто усе, що було,
Перебудем, нівроку, що буде.
Чей, життя поуз нас не пройшло,
Путь-дорогу верстали, як люди.
По шляхах кострубатих брести
Довелося в ходіннях неспинних.
Інші — спритні, круті — до мети
Ці по наших прогуцали спинах.
Хоч під дахом живемо одним,
Різними клопочемось думками.
Бо ж не знаєм, що робити з ним,
Він же знає, що робити з нами.
Що вже інші ті дивини!
Найдивніша дивина,
Що вона — це Україна,
Україна — це вона.
О, Всевишній, на силу твою уповаєм,
Порятуй нас від горя й хвороб.
Тож якщо ми довершені — чом помираєм?
А якщо не довершені — хто бракороб?
Поміж письменників численних
Переконався я, що він —
І не читач, і не письменник,
Якби ж то був такий один!
19.08.2009
Я від страху ледь не вмерла:
Муж попхався на Говерлу!
Ще потрапить під грозу —
Будуть сироти внизу.
Рядки зі сну, однак не зовсім сонні,
Веселість в них, можливо, що й гірка;
Дівча руками охопило скроні
І щось у голові своїй шука.
Справді, ця проблема світова
Жде свого повсюди розв’язання.
Пізньої любові не бува,
Хай мені при цім пробачить рання.
Громадську думку поважати —
Сьогодні це мораль стара.
Тож дехто — як таких назвати? —
Об неї ноги витира.
Щоб мати вдосталь пити що і їсти —
В доценти йдуть заслужені артисти.
Прощаючись у натовпі вокзалу,
Спокійно так партнерові сказала:
— Як добре, що на мене сіті сплів,
Не бійся ані сорому, ні слів.
Об’їхати ти можеш цілий світ,
Не здумай привезти додому СНІД!
Заголовок «Маяк комунізму»
Ревний шеф замінив на «Маяк»,
Хоч парторг і скривився був кисло,
Ми схвалили редакторів смак.
В тій газеті нам славно писалося,
І не дуже нас шпетив райком.
Бо, як протягом літ з’ясувалося,
Наш «Маяк» таки був маяком.
2007
Курити кинула лахудра
І не поправилась, а схудла!
Вождюк з обличчям непоголеним,
Мені нагадує могола він.
Миколо-брате, не жартую:
Ти геніальний садовод!
Давай хоч яблуні врятуєм,
Якщо не можемо народ.
Ось рішенець народних мас,
Побий його холера:
У німців третій — Карл Маркс,
У нас — Степан Бандера.
Прокотилась луна над Херсоном,
Ти ж таки незвичайний з мужів:
Народивсь одночасно з Платоном,
Головне, що його пережив.
Незаперечні маєм дані,
В замежні з’їздивши краї,
Він пив, бувавши на Тайвані,
Вино... із пеніса змії.
Може, сьогодні я трішки осліп,
Щось я не бачу тут перших осіб.
Та ні к чому нарікання моє:
Добре, що в них ще заступники є.
Писав про квач і про лайно,
Не уточнив, чиє воно.
Не уточнив чиє — того,
Що те лайно було його.
Як вона, не можу злиться я,
Та й мені оце збрело:
Якщо зграя — опозиція,
Коаліція — кубло?
Хоч давненько це було, нівроку,
Але й нині скажем отак-о,
Що за три дні до Нового року
Народився славний мій тезко.
І не мав він жодного пороку,
Пивши... материнське молоко.
Р.S. Як сьогодні серце заспокоїть —
Жінка, хоч не лає, та бурчить.
Перейшовши на міцні напої,
Він пороків має — не злічить.
Хай нині затямить підступний Лужков,
Що спільні у нас інтереси.
Таж Пушкін великий у світ цей прийшов
На День... української преси.
Друг, не друг, одначе в душу
Ліз, не скинувши взуття.
Допускав, зізнатись мушу,
Та якби ж було знаття,
Що з душі відтак не струшу
Ним полишене сміття.
Наллють для бабці супу миску,
Та спершу: “Покажи прописку!”
В НУНСі буча спозарана:
— Де поділася Руслана?
Перекинулася в БЮТ?!
Значить, друзі, нам капут.
Прозвучав лиш половинний,
А годився б повний звук.
Громадянин України
Українець Яценюк*.
*) У парламенті на запитання про національність він сказав “Громадянин України”
Згадавши вибори минулі,
Роби, як радила вона:
Ти сувенір бери від Юлі,
А голосуй за Литвина.
Братове, ми ягнятами стаєм,
Коли вкраїнську душу продаєм.
Добре пам’ятаємо:
“Маєм те, що маємо”.
Мудрствує й наразі,
Всяк нехай почує —
Весь же він у фразі:
“А вона працює!”.
Як бачу я, воно до того йдеться,
Що змінювать вам назву доведеться.
Тож по Херсону нині тільки й мова
Про того, хто замінить Лавреньова.
30.09.2009
Не ображайте, прошу, нині
Тих, що працюють у Кабміні.
Вгамуйте свій критичний зуд,
Бо покара Печерський суд.
Високим статусом пишаємось,
В трудах згинаємось в дугу.
І це ж бо факт: не залишаємось
Перед державою в боргу.
“До нас в науку!” — агітуємо.
Але проблема виника:
Для чого ж кадри ми готуємо,
Якщо закрито ХБК?
11.08.2009
А таки естрада — сила,
Загинає — будь здоров!
Україна чи дозріла —
Перезрів Пономарьов.
5.10.2009
Очільника питаю одного,
За що возніс підлеглого свого,
Чим пояснити можна подання
На явно не заслужене звання.
А той:
— Про мене знає він усе,
Дивись, іще Гаранту донесе.
Про нього, не про когось:
Даються узнаки
Пиха й душеубогість —
Сіамські близнюки.
04.10.2009
Ви той, хто зерна дружби сіє
І жне при цьому водночас.
Таке ж звання і від Росії,
Либонь, очікує на Вас.
У Грача строптивый нрав,
Но слаба силёнка.
“Симоненко, ты был прав”, —
Что родил ребёнка.
Люди (виборці) чудуються,
Хто, який тут винен блок:
Верховоди не цілуються,
А було ж — все чмок та чмок…
Іще й такий проворний був піїт:
До слави дерся через чорний хід.
Ордени хапайте сміло,
Не ловіть, хлоп’ята, гав.
«Третя сила» попросила —
Президент розщедривсь, дав.
Рано ще журитися, можливо,
Та проймають душу дрижаки:
Вже мені в тролейбусі поштиво
Місцем поступаються жінки.
28.10.2009
Увага, братця! На білбордах зміна,
Поправочка суттєва — хто там проти? —
Працює не вона, а Україна.
У тім числі — і ті, що без роботи??..
|
|
Додати коментар