Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Каляка. Рукопис знайдено в каюті Ушакова
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 1
Ігор Проценко. Вечірні вогні
Олег Олексюк. Доки живі. Тисячовесни
Микола Каляка. Збуджені альманахом “Степ”
Вишиванка. Число 4
Побите серце
Драматична поема
Братан М.І.
Побите серце: Драматична поема. - К.-Херсон: Просвіта, 2009. - 59 с.

 

 


МІСЦЕ ПЕРШЕ

Поштовий тракт на під'їзді до Орської фортеці. 
Невисока облисла гора. 
Тарас Шевченко у супроводі поручика Почешева 
підіймаються на вершину. 
Чути зморене форкання коней.

Шевченко 	Чому - не знаю, а мені їх шкода,
		Адже занадто часто їм в очах
		Смугасті верстви мерехтять в дорозі.
		Мене до Оренбурга зі столиці
		Фельд'єгер Віддер, як шалений, віз -
		За вісім діб таку здолав просторінь,
		Загнав до скону бідну кобилицю.
Поручик  	Себе, Шевченко, пожалів би спершу.
		Подумай лиш: на тебе жде казарма,
		Щоденна муштра, знав би, що це значить,
		Не повставав би супроти царя.
		Я все про тебе відаю. Художник,
		Поет, притім хохлацький.
Шевченко  		Український. 
		Таж пан поручик також не кацап,
		А росіянин, я не помиляюсь?
Поручик 	Я єсть слуга Отечества й царя.
		І ти віднині, рядовий Шевченко,
		Служити будеш збройно, як і я,
		Йому, кого ведмедиком назвав.
Шевченко  	Звідкіль відомо?
Поручик 		Федір Лазаревський
		Краянин твій, достоту розповів.
		Читав про мордобитіє в палатах. 
		Скажу по честі: ловко ти утяв!
Шевченко 	Але ж тепер: писати й малювати
		Суворо заборонено Самим.
		Мені неначе руки відрубали,
		Жахнішої покари не буває.
		Чи ж уявити: ця рука - без пензля.
Поручик  	Зате вона триматиме рушницю.
		Поглянь: уже зринає перед нами
		Яман-кала, що значить "місто-погань".
Шевченко  	В брунатнім облямівку біла пляма,
		Хвалений Орськ, моя тюрма-могила.
Поручик  	Пустиня, звісно, та живуть в ній люди.
Шевченко  	А чи пісні в Яман-калі співають?
Поручик  	Молитви правлять. Це ж біліє церква.
		Брунатна облямівка - то казарми.
		А поза ними - звідсіля не видко - 
		Камінний плац, солдатів там муштрують
Шевченко   	Хай розіпнуть - солдатом я не стану.
Поручик  	Наказ царя виконувати слід.
		Це ж справді злочин: супроти Самого!
		Не вперше конфірмованих вожу,
		Було, що й декабристів супровадив.
		Але Тарас Шевченко - це апостол,
		Сказали благодійники твої.
		Наказано мені - тебе в дорозі,
		Немов зіницю ока, берегти.
		Отож бо перед смородом казарми
		Скуштуємо божистого напою -
		Дав на дорогу Федір Лазаревський,
		Аби тебе в журботі приспокоїть.
Шевченко  	Не допоможуть нині пива-меди.
		Колись було - пилося і співалось,
		Тепер - хіба що з горя та з досади
		Закуску гарну маю з Острівної,
		Справдешня українська ковбаса,
		Хіба німецьку порівняти з нею.
		А ще ж ось і солоні огірки,
		Такі, як їв, у Ніжині бувавши.
		Ти бач, куди їх занесло, вкраїнців.
		Я плакав, як забачив родаків,
		Почувши рідну мову за Уралом!
		То випити б годилося за них.
		Куди ж нам закусенцію покласти?
Поручик  	На скатерку  - ось "Русский инвалид".
		Згодилась, бач, газета вельми знатна,
		До речі, зчаста вірші в ній друкують.
Шевченко  	Якщо то вірші - що ж тоді бридня?
Поручик  	Але ж яка хвала російській зброї.
		Либонь, і я таке створити б міг.
Шевченко  	А я хвалу цій сатанинській силі
		В своїм "Кавказі" вельми ясно склав:
			Отам-то милостивії ми
			Ненагодовану і голу
			Застукали сердешну волю
			Та й цькуємо. Лягло костьми
			Людей муштрованих чимало…
Поручик  	Але ж поміж муштрованих і я,
		І ти, Тарас Григорович Шевченко,
		Віднині не художник, не поет - 
		У п'ятім батальйоні  рядовий.
		Тож вип'ємо.
Шевченко 		Щоб дома не журились.
		Ох, журяться, поручику, мої
		Згорьовані і братики й сестриці.
		Варвара Миколаївна, княжна,
		Яка мене, здається що, любила,
		Художника, поета, гультяя.
Поручик  	Невже направду був таким?
Шевченко  		Нівроку.
		Мав певний гріх:пристав до мочеморд,
		За що вона частенько урікала,
		Та я не дуже слухався її.
Поручик   	Ну, а любив?
Шевченко  		Кого?
Поручик  		Княжну.
Шевченко  		Не знаю.
		Можливо, так, ну, а можливо, й ні.
		Кохав напевне іншу, не княжну,
		Але й не бідну, красовиту збіса,
		Земля таки горіла на три сажні
		Під нею - отаких сподобав здавна.
Поручик  	Тож за таких, чи за таку. До денця!
		А я, признатись, до жінок байдужий.
Шевченко  	Стривай-но, їй-же право, чую спів.
		Погляньмо, що попереду за рух.
Поручик  	Вирівнюють дорогу варнаки.
		Авжеж, не нам - високому начальству.
		Дивись, небавом до Яман-кали
		Сам губернатор краю завітає.
Шевченко  	Невже отак шанують Обручова?
Поручик  	Та як сказати. Він для нас - ого, 
		Як ця гора, що Яшмовою зветься.
Шевченко  	А ми для нього - то підніжки, грязь,
		Раби німі.
Поручик  		А що подієш: служба,
		Статут, порядок, хоч-не-хоч - по фрунту
		"Тягни носок" - отак здебільш співають
		В тій кріпості, яка на тебе жде.
		Говориш, що солдатом ти не станеш,
		Примусять. Як оцих, що кайлом б'ють
		Твердий безладний камінь на дорозі.
Шевченко  	Я не варнак, нікого не вбивав,
		Не різав.
Поручик  		Та й вони не всі злочинці,
		Але багато хто супроти  пана
		Повстав - і ось тепер несе покару.

Проходять стомлені, озлоблені, мовчковиті вирівнювачі дороги. 
Шевченко звівся на повний зріст, рвійно ступив до них, 
тримаючи в руках буханець хліба й кільце ковбаси.

Поручик  	Не руш, Тарасе, генде їхній пастор,
		Сердитий батальйонний командир.
		До варнаків приставлено. У пеклі
		Такий служив би, грішників каравши,
		Хоча не менший грішник сам. Узавтра
		Тебе він прийме під свою команду.
		Отож згортаймо наш обід похідний.
		А втім - не треба, хай до нас пристане
		І вип'є з нами вкупі за знайомство.
		У капітана Глоби, щоб ти знав,
		Непогамовна пристрасть до горілки.

Надійшов капітан Глоба.

Глоба  		Це що, питаю, діється отут?
Поручик  	Це, ваше благородіє, обід.
		Здорожились, від Оренбурга тріски
		Не мали в роті. Тож доповідаю:
		З указом згідно рядовий Шевченко
		У кріпость допроваджений як стій.
Глоба  		Оце такий служака? Чом кашкета
		Не зняв? Та не правицею, сарака,
		А лівою. Поручику, навчи.
Поручик  	Таж він солдатом зроду не бував.
Шевченко  	Атож. Уперше будуть муштрувати
		Старого дурня
Глоба  			Що ви тут п'єте?
Поручик  	Будь ласка, пригощайтеся.
Глоба  			Горілка?
		А звідки ці ковбаси не тутешні?
Шевченко  	Дали мої краяни з Острівної.
Глоба  		Ти бач, а я того й не знав, що там
		Така закуска ловка. Варто буде
		Заїхать по дорозі в Оренбург.
		Так, значить, кажеш, рядовий Шевченко,
		Старого дурня будуть муштрувати?!
		Не бійся, я навчу тебе прийомів,
		І не таких обтесував.
Шевченко  		Даруйте,
		Я не колода, пане капітане.
Глоба  		Гордливий, бачу. Ну, та це нічого.
		Горілку п'єш?
Шевченко  		Та щось не п'ється нині.
		До того ж кварта спорожніла.
Глоба  			Жаль.
		Погано, що вже нічого хильнути.
		Приїдеш в кріпость - купиш для знайомства.
Шевченко 	Та нібито я вже начальство знаю.
Глоба 	Мене так зразу, спроста не пізнаєш,
		Я правильно, поручику, сказав?
Поручик  	Авжеж. Ви з-поміж інших офіцерів - 
		Як ця гора.
Глоба 		Бреши, та міру знай.
		Образиться бригадний генерал.
		Гора - це він. А я лише підгірок.
Шевченко 	Ну а солдати - то і зовсім кузька.
Глоба  		А це збагнеш достоту невзабарі,
		Потрапивши у п'ятий батальйон,
		Зустрінемось на муштрі, на плацу!

(Виходить)

Поручик  	Не заздрю я Шевченкові-солдату.
Шевченко  	Напевне знали милостиві ми,
		Куди мене спроторити безжально.
		Я, автор "Катерини", - в москалях.
Поручик  	Ото дались вам москалі, хохлам,
		Якби не ми - ходили б ви під турком,
		Або під шведом, як жадав Мазепа.
Шевченко  	Цього в його жаданні не було.
		Пильніш читайте Пушкіна, поручик.
			Но независимой державой
			Уже Украйне быть пора,
			И знамя вольности кровавой
			Я поднимаю на Петра.
Поручик  	Намислили криваву незалежність.
		Так само, як поляки. Доборолись.
		У Оренбурзі, в Орську їх кишить.
		Дивись, іще подружишся із ними.
Шевченко  	Не відцураюсь. Я багато думав,
		Які ж то сили нас порозвели.
		Ксьонзи, магнати - тільки не народи.
Поручик  	Ну, а зі мною хто тебе розвів?
Шевченко  	Та я ж такого не сказав.
Поручик  		Подумав.
Шевченко  	Поручику, наврочувати гріх.
Поручик  	Гаразд. Поїдем далі. Орськ чекає.

Увіходить циганка

Циганка  	Куди ж ви, дорогі мої, хороші.
		Спиніться, маю вам поворожити.
		Позолоти, прошу, вусаню, ручку,
		Повідаю всю правду, що на тебе
		Чекає в цій пустині.
Поручик  		Ми й без тебе 
		Напевне знаєм: жде казений дім,
		Казарма, тобто.
Шевченко (дає гроші)  	Боже, як ти схожа
		На ту, котру колись я змалював
		У нашій незрівнянній Україні.
		Чи ж ти про неї чула, про мою
		Чужу і рідну безталанну землю?
Циганка  	Ми кочували вашими степами.
		Хіба їх із оцими порівняти?
Шевченко  	А як же ти потрапила сюди?
Циганка  	За месником своїм помандрувала.
		Він кучером служив у того пана, 
		Якому, бач, забаглося мене.
		То ж він - Роман - його засік до крові.
Шевченко  	Знайома пісня.
Поручик  		Звик батожить коней,
		То, бачся, збасаманив  чоловіка.
		Ходи, циганко, нам не по дорозі.
Циганка  	А ворожити?
Шевченко  		Долю не вгадаєш,
		Її сам Бог нам звіку посилає.
Циганка  	Страждати будеш…
Шевченко  		Я уже страждаю.
		Як проживу: без України й волі?
Поручик  	Отак, як без Росії я живу.
		Бо ж Орськ - таки пустиня бусурманська,
		Її іще зросійщувати  слід.
Шевченко 	А Україну, бачся, вже угріли?
Поручик  	Учись язик тримати за зубами.
Шевченко  	Невже ж бо заборонено мені
		І думати, і слово в світ пускати - 
		Нехай  ширяє.
Циганка  		Саме через нього
		Стерпів і стерпиш муки немалі,
		Читаю по очах твоїх судьбу.
Поручик  	А по моїх?
Циганка 		Нічого не вчитаю.
		Але, здається, я тебе впізнала:
		Це ж ти мене прогнав у Оренбурзі,
		Як я там у солдатиків питала,
		А чи мого не бачили Романа.
Поручик  	Таж захисник твій в Орську, щойно тут
		Пройшов із варнаками, стелить шлях,
		Либонь, для губернаторського цугу.
		Пан капітан без нього жить не може,
		Слугою став у нього твій Роман.
Шевченко  	А може, підвезем її до Орська?
		Я заплачу за неї ямщикові.
Поручик  	Ох, дуже ти, Шевченко, жалісливий.
Циганка  	Спасибі тобі, добрий чоловіче,
		Та я піду, ще ж ноги молоді.
Шевченко  	Візьми ось, прошу, сала на дорогу
		І трохи ковбаси із Острівної.
Циганка  	О, то село, скажу я вам, привітне.
		Там земляки твої отаборились,
		Такі ж заблуки, як і ми, цигани,
		А тільки як уже вросли у землю,
		То їх не вирвеш, наше ж плем'я всюди,
		Як перекотиполе… Прощавайте.

(Пішла).

Поручик	Ось і зажив товариша по службі.
		Він в третій роті. Шекеров Роман.
Шевченко   	Як - циган у солдатах?
Поручик 		Він не циган, 
		Говорить, що від роду - караїм. 
		Казарма - це для нього зло не з гірших,
		Потрапив би на каторгу за те, 
		Що панові своєму вибив око.
		Спасибі, губернатор пожалів.
		Сказав, для війська ліпше він згодиться.
		Меткий, стожилий і лукавий збіса,
		Горілку Глобі носить без затримки,
		При цьому гроші смиче з-під землі.
		Поїхали, затримались ми тута.
		А все тому, що ти жалієш коней.
Шевченко  	Які горілки все-таки не п'ють.
Поручик  	Поганий жарт.
Шевченко  		Пробачте. Постривайте.
		Погляньте, ген на обрії - верблюди,
		На торг, либонь, простують бедуїни.
Поручик  	Киргизи.
Шевченко  		Змалювати б!
Поручик  		І не думай!
		Царів указ - як сонце в небесі.
		Під ним усі ми ходимо.
Шевченко  		Під сонцем - 
		Не заперечу. Та не під указом.
		Ось вас же той указ не зачіпає.
		Пишіть, малюйте, прошу.
Поручик  		Побалакай.
		Якби ж то вмів, а то ні те, ні се.
		Не дано… Тільки й втіхи: ліва, права,
		Тягни носок!..  А ще, зізнаюсь щиро,
		До чарки вдатний, як не вип'ю - мучусь.
		Не подивуйся, в кріпості таких
		Не полічити. Хочеш мати спокій - 
		Неси пляшчину, а ще краще дві.
		Дивись, і Глоба гляне не з-під лоба.
		А що: зумів би я зліпити вірша?
Шевченко  	Ще, може, змалював би й верблюдів,
		Якби не пив.
Поручик  		Я й п'яний намалюю!
		Тож кроком руш. Ямщик уже гукає.
		Свята душа: не п'є, не їсть ковбас.
		Башкир. Авжеж, не те, що ми, слов'яни.
Шевченко  	Моголи ми.
Поручик  		Неправда! Запевняю,
		Я не могол, я руський чоловік!
МІСЦЕ ДРУГЕ

Орська кріпость. 5-й лінійний батальйон. 
Шевченка ставлять під аршин.

Глоба   	Цього намарне ставить під аршин,
		Я й так скажу - ти, писарю, карбуй
		У формулярнім списку: рядовий
		Шевченко - 2 аршини 5 вершків.
Лаврентьєв  	Але ж потрібно зміряти.
Глоба  			Пиши.
		Я достеменно виміряв на око
		При Яшмовій горі, крізь певну призму.
Лаврентьєв  	Яку, даруйте, призму?
Глоба  			Ну й цікавий.
		Постарієш, як знатимеш багато.
		В ранжирнім списку, отже, він, Шевченко,
		Сто дев'яносто перший. Низькуватий.
		Але ж солдата міряють не зростом,
		А як-то він царю й отчизні служить.
(До писаря.)
		Що вирячив очиці? Занотовуй.
		Обличчя має чисте, чуб русявий,
		І брови також. Очі темносірі,
		Ніс…
Шевченко  		Прямо, далебі, портрет з натури.
Глоба  		Звичайний ніс, це значить: не плескатий
		І не горбатий, як у іудея.
Шевченко  	Бог милував.
Глоба  			Від чого?
Шевченко  		Таж від горбу.
Глоба  		Ох, і жартуєш, рядовий Шевченко! 
		З якого стану - закарбуй доконче.
Шевченко  	Мужик, хоч в Академії мистецтв
		Навчався й закінчив її на славу.
Глоба  		Читати і писати вміє.
Лаврентьєв  		Знаю.
Глоба  		Що знаєш? Дописався. Був поетом,
		Художником, а ниньки рядовий.
		Цар наказав - писати й малювати
		Суворо заборонено.
Шевченко  		Листи,
		Даруйте, під указ не підлягають.
Глоба  		Підляжуть, як не матимеш паперу,
		Та заодно і часу, щоб творити
		Посланія - куди, кому, їй-право,
		Як той мовляв, не станем уточняти.
Шевченко  	Княжні - найперше, то свята душа,
		Пережива, либонь, мою покару.
Лаврентьєв  	Папір добудем, гроші б тільки мати.
Глоба  		У нього благодійників немало,
		І в Оренбурзі, і в столиці, й інде.
		А тільки, чуєш, рядовий Шевченко,
		Не здумай лишень тут горілку пити,
		Казарма - це не Яшмова гора.
		Служи і знай: за Господом молитва,
		А служба за царем не пропадуть.

Входить Оттон Фішер

Фішер		Дозвольте, пане капітан, приніс
		Мундир жовніру, вибачте, солдату.
		Язик не повертається Шевченка
		Іменувати рядовим.
Глоба  			А ким же?
		Фельдфебелем, поручиком, чи, може,
		Ще й офіцером? Хай послужить спершу.
		На вислугу йому дається право,
		Ось тільки вигляд в нього не армійський
Лаврентьєв (Пише.) Будова тіла, запишу, міцна.
Шевченко  	Вважають так і милостиві ми.
		Того, однак не відають, що в мене
		Знедавна приключився ревматизм.
		Болячка, що солдату не до шмиги.
Фішер		Мундир новенький, проше пане.
Шевченко  		Боже.
		Іще ж недавно, йдучи до театру, 
		Фрак одягав, а нині…
Глоба  			Честь мундира
		Це вище, аніж панські витребеньки,
		Бодай і фраки. Цар також в мундирі.
		Ну, звісно, не в такому, як у мене,
		Тим паче в рядового.
Шевченко  (Одягнув мундир)	Затісний
Лаврентьєв  	То може, замінити?
Глоба   		Похудніє.
		Ще буде, наче Шекеров, жилавий,
		Стрункий і спритний.
Шевченко  		Він у третій роті?
Лаврентьєв  	В реєстрі вам стояти майже поруч -
		У нього номер на два пункти менший.
		Хоч і варнак, але солдат удатний.
		Одна лиш вада…
Глоба  			Прогріх невеличкий:
		Свої й чужі не розрізняє речі.
		Знічев'я цупить.
Лаврентьєв  		Змушений.
Глоба  			Лаврентьєв,
		Тобі  в суді б служити адвокатом.
Лаврентьєв  	Я не супроти й писарем у нас.
Глоба  		Отож. Пиши: мундир, кашкет, пальчатки.
Лаврентьєв  	Ви хочете сказати: рукавиці.
Глоба  		На пальці надівати, так, до речі,
		Казав мій дід, їх не носивши зроду.
(До Шевченка)
		Ану кашкет приміряй. Теж малий?
Фішер		Але ж бо голова не помаліє.
Шевченко  	Чого там, може всохнути й вона.
		Така спекота в цій пустині клятій.
Глоба  		Не плюй в колодязь… А солдата з тебе
		Ми зробимо, чи хочеш ти, чи ні,
		Наказ царя - це як веління Бога.
Шевченко  	Різниця є. Цар теж під Богом ходить.
Глоба  		Не богохульствуй!
Шевченко  		Я ж не проти Бога.
Глоба  		За баламутні виступи покара -
		Крутіша, ніж за п'янку.
Лаврентьєв (пише)  	Рукавиці,
		Дві штуки. Білі. Місце у казармі -
		Біля вікна, а чи біля дверей?
Глоба  		На вибір. Що бажає сам. Хай знає.
		Ми, я завважу, не якісь киргизи, - 
		А християни.
Фішер			Й католики теж.
		Я радив би йому: коло дверей.
		Там смороду поменше, ніж при вікнах,
		Якщо, звичайно, двері відчинити.
Глоба  		Ох, панська вдача! Сморід… Це ж казарма,
		А не палати а чи навіть хата.
		До того ж двері як тут відчиняти,
		Коли мороз або ж піщана буря.
Лаврентьєв  	Не вельми добрий клімат Зауралля,
		Та жити можна. Ми ж бо живемо.
Глоба  		Солдат і в пеклі мусить знати службу.

Входить Шекеров.

		Ось як Роман - варнак із караїмів.
Роман  		Я не варнак.
Глоба  			А міг би стати ним.
		Довіку губернатору молися, 
		Що служиш в третій роті - без тавра. 
		Я так гадаю: все ж бо ти з циганів,
		Якщо ця відьма любиться з тобою.
		Жартую, звісно. Роздобув, приніс?
Шекеров  	Так точно, пане капітан. Служу!..
Глоба  		Ім'я царя, однак, не згадуй всує.
		Поставив де? 
Шекеров		В цейхгаузі, як завжди.

Шекеров виходить.

Глоба  		Ну, добре. Отже, рядовий Шевченко,
		Небавом познайомишся з тим місцем,
		Де будеш що не день марширувати,
		Аби мундир не видававсь тісним.
		Фельдфебеля тобі дамо такого, 
		Щоб сім потів із тебе витискав.
Лаврентьєв  	Можливо, для початку -  щоб не дуже?..
Глоба  		Ох, адвокат! І Фішер теж - не дуже?
Фішер		Не бардзо, так…
Глоба  			А буде огляд - то
		Мені ж таки дістанеться за нього,
		Коли ось так ледь ґудзики не луснуть
		На животі нещасного мундира.
Шевченко   	Нещасний, пане капітан, не він,
		А той, хто в нього вбраний, себто я.

Входить комендант кріпості - генерал-майор Ісаєв.

Глоба  		Тож струнко всі! Доповідаю, ваше
		Високоблагородіє: прибув
		У третю роту рядовий Шевченко.
		Занесений до списку. У казармі
		Уже йому означена місцина.
Ісаєв		А часом не поквапивсь, капітане.
		Людина геть цивільна і притьмом - 
		В казарму. Чи не розумніше буде
		Дозволити йому найнять квартиру,
		Допоки уживеться в нашу службу?
Фішер		А певне що - я можу підшукати
		Недорогий і затишний осідок
Ісаєв		А як Тарас Григорович вважає?
Шевченко  	Я щиро, красно дякую вам, ваше
		Високоблагородіє, за добрість.
Ісаєв		Подякуйте при цьому землякам,
		З якими ви зійшлися в Оренбурзі:
		Вони просили мучить вас не дуже,
		Я так гадаю, капітане Глоба,
		Що зважимо на просьбу земляків.
Глоба  		Та знаю тих завзятих Лазаревських.
		Іще б таки: Шевченко - їхній друг.
		Ба навіть більше - побратим.
Ісаєв			Це ж добре
		Що між людьми таке єсть родичання.
Фішер		Авжеж, і між народами воно 
		Повинно бути. А, можливо, єстем.
Глоба  		Це що ж, киргиз і руський - родаки?
Ісаєв		Про це в Александрійського спитаймо,
		Він попечитель цих аборигенів.
Александрійський (Входячи)   Дозвольте, пане генерал-майор,
		Звернутися до вас в нагальній справі.
		Киргизи пропонують нам три юрти - 
		Згодяться для Аральського походу.
Ісаєв		Ось, бачиш, родичаються киргизи.
Шевченко  	Вони такі, нівроку,  мальовничі.
		Оригінальні й вельми простосерді,
		Які прекрасні голови, самі
		Аж просяться під олівець. Це ж мука - 
		Дивитись і не сміти малювати!
Ісаєв		Не можем вам зарадити в цій справі,
		Указ Його величності - закон.
		А ми - солдати, ми підніжки, слуги.
Глоба  		Звичайно, так.
Ісаєв			То що, купуєм юрти?
Фішер		У них жилось би краще, ніж в казармі.
Ісаєв		Ох, мрійники, романтики. Гаразд,
		Поживемо і в юртах у виправі,
		Як станем бівуаком серед степу.
		А поки що в фортеці живемо.
		Приходьте, Фішер, із Шевченком в гості.
		Між руськими, вкраїнцями й ляхами,
		Як ви сказали, родичання єстем.
		У мене вдома - школа, вчителів
		Бракує. Може, станете в пригоді
		І ви, Тарас Григорович. 
Шевченко 		Та з мене
		Учитель, як з дяка, що я у нього
		Пройшов школярування незабутнє.
		Ось тільки різок вік не брав до рук.
Глоба 		У нас вони шпіцрутенами звуться,
		Накажуть - візьмеш.
Ісаєв			Дай Бог, щоб не брати.
Глоба  		Але ж солдати різними бувають, 
		Такими, що заскніють без покари.

Знову Шекеров.

Шекеров  	Мене побили, ось на лобі - гуля.
Ісаєв		Хто і за віщо?
Шекеров  		Мій сусід по ліжку.
		Говорить, я поцупив ніж у нього.
		Так хай шукає, нишпорить, у мене
		Його нема.
Лаврентьєв  		А був?
Шекеров   		Він у киргизів.
Фішер		Продав, псявіра?
Шекеров  		Прошу, без образ.
Ісаєв		Звідкіль тобі відомо, що в киргизів?
Шекеров  	Так той… так цей…
Ісаєв			То розберіться, Глоба.
		Повинного скарати.
Шекеров  		Я не винен!
Глоба  		Розберемося. Гауптвахта вільна.
		Щури сумують, нікого вгризнути.
Шекеров  	Прошу, благаю, тільки не мене!

МІСЦЕ ТРЕТЄ

Козацька халупа, невеличка окрема кімната - 
осідок конфірмованого солдата Тараса Шевченка, 
який сидить біля каракатого столика, 
парить у дерев'яних ночовках ноги.

Шевченко  		Думи мої, думи мої, 
			Ви мої єдині.
			Не кидайте хоч ви мене 
			При лихій годині…
		Писати заборонено. А думать?
		А почувати? А плекать надії
		В побитім серці? Хай затямить цар,
		Цього не буде, поки й сонця світу.
		Солдата з мене виліпить не вдасться.
		Не здам я іспит з муштри, як не бийтесь.
		Не відчуваю ніг опісля неї.
		До того ж ревматизм іще діймає.
		Звідкіль вона взялася, ця болячка.
		Коліна люто крутить на негоду,
		А після муштри то і поготів.

Входить Оринка.

Оринка  	Григоровичу, ще нести окропу?
Шевченко  	Спасибі, ти, Яринко, золота.
Оринка  	Я не Яринка, я Оринка.
Шевченко  		Вибач,
		Мені здається часом: ти - звідтіль,
		Де я зростав, достоту - українка.
Оринка  	Козачка я. Мій дід ходив на пана
		Із Пугачем.
Шевченко  	А ти пішла б - за волю,
		За правду?
Оринка  		Але ж я, кажу, козачка,
		А не козак.
Шевченко  		У нас на Україні
		Були такі повстанці - гайдамаки,
		Так з-поміж них траплялися й жінки.
		Ішли супроти ляхів з рогачами.
Оринка  	Проти поляків, отаких, як Фішер?
		Але ж він добрий, нащо з ним боротись?
Шевченко  	Яка ж бо ти розумна. Справді: нащо?
		Сьогодні я і сам над цим мізкую.
			Ще як були ми козаками, 
			А унії не чуть було…
Оринка  	Не чула звіку я такого слова.
Шевченко  	О, то не просто слово - то ж бо розмир,
		Бодай ніколи більше б не верталось,
		Коли народ з народом ворогують.
Оринка  	А чом на вас, на українців, кажуть,
		Що ви… забула… що воно за слово,
		Згадала, називають вас - мазепи.
Шевченко  	Так нерозумні і недобрі кажуть.
		Мазепа - то великий чоловік,
		Славетний гетьман України, волі
		Народові своєму він жадав. 
Оринка  	Йому в церквах анафему співають.
Шевченко  	Яриночко, Ориночко, боюся,
		Що і мені анафему співали б.
		Але навдивовижу цар забув
		Іще й таку мені призначить кару.
Оринка  	Який же ви - проти царя повстали.
		Як Пугач.
Шевченко  		Є різниця: в нього військо,
		А в мене слово та душа. Та думи.
Оринка  	Хороший ви… То я запоможу вам
		Ночовки з хати винести.
Шевченко  		Не треба,
		Я сам іще ж, бодай-таки зі скрипом,
		Ходити здатен.
Оринка  				То вікно помию,
		А то у вас воно скрадає сонце.
Шевченко  	Яка ти славна. І на Дуню схожа.
Оринка  	А хто ж та Дуня?
Шевченко  		Молодість моя.

(Виносить ночовки)

Оринка (миє вікно)  	Яка ж вона? Невже на мене схожа?
		Хіба б таку Григорович злюбив?
		Але ж таки дізнатися цікаво:
		Який-то він у молодості був?
		Авжеж,  либонь,  без бороди й без вусів.
		І, мабуть, був залюблений у Дуню,
		А де ж вона і хто вона тепер?
		Чи пам'ятає, згадує солдата,
		Якого я, зізнатися, милую,
		Хоч, звісно, я не Дуня, так - дівча,
		Козачка недоросла й норовиста,
		Матуся хоч не б'є, та зчаста лає
		За те, що в очі квартиранту стрягну.
		Але ж який це дивний квартирант!
		Ви б чули, як виспівує він стиха
		Про зіроньку вечірню, про любов,
		А ще, спостерегла я, нишком пише,
		Ген на столі якісь листки лежать.

Входить Шевченко.

Шевченко  	А сонечка й направду більше стало,
		Їй-право, чародійні в тебе руки!
		Яку ж подяку скласти маю їм?
		Хіба ось це, голубонько, послухай:
			Ой стрічечка до стрічечки
			Мережаю три ніченьки,
			Мережаю, вишиваю,
			У неділю погуляю.
			Ой плахотка-червчаточка,
			Дивуйтеся, дівчаточка,
			Дивуйтеся, парубки,
			Запорозькі козаки.
			Ой, дивуйтесь, лицяйтеся, 
			А з іншими вінчайтеся.
			Подавані рушники, 
			Отаке-то, козаки.
Оринка  	То це - про Дуню?
Шевченко (сміється)  	Часом, не ревниці
		Тебе взяли? Таж Дуня, проше пана, 
		Була полячка, тут же Україна.
		"Дивуйтесь, запорозькі козаки".
		А може, зауральські, себто ваші.
		Напевне ти мережити умієш?
		Ось тільки цей рядок тут не до шмиги:
		"А з іншими вінчайтеся".
Оринка   		Отож,
		У пісні тій про зіроньку вечірню -
		Таж там про вірність…
Шевченко  		Наслухала?
Оринка  		Гріх?
Шевченко 	Анумо разом стиха. Пам'ятаєш:
			Ой, зійди, зійди, зіронько
			Та вечірняя,
			Ой, вийди, вийди, дівчино
			Моя вірная.

Входить Фішер.

Фішер		Співаєте. А гауптвахта плаче.
		Таки потрапив  Шекеров туди.
(До Оринки)
		Ходи, Оринка, це тобі не треба.
Шевченко  	Тож він таки ножа того поцупив.
Фішер		Та як сказати. Не Роман тут винен,
		А Глоба, що послав його по кварту,
		На те не давши грошей ні копійки,
		Ну, Шекеров ножа того й "позичив",
		Загнав киргизам і купив горілки.
Шевченко  	Вигадливий, нічого тут не скажеш,
		Одначе ж капітан - хіба не шкура!
		І це зоветься - благородний сан.
		Я вислужитись маю на такого.
		Нізащо в світі! Та осел, їй-богу,
		Він до людини ближчий, аніж ці.
Фішер		Не всі, не міряй на один аршин.
Шевченко  	Ти, може, й правий. Є й поміж панів,
		Сказати б, певні винятки із правил.
		Я з декотрими з них заприязнився.
		Писав, благав, аби-то обняли
		Найменшого знедоленого брата.
		А нині ось листів од них чекаю.
		Мовчать. Хіба злякалися, можливо,
		Щоб од мого переступу на них
		Не впало царське зло непогамовне.  
Фішер		Намарне так зневірився у друзях,
		Я певен: ще від них надійдуть вісті,
		Але ж і ти до них озватись маєш,
		Вони, либонь, не знають, де ти нині.
Шевченко  	Писав і до Андрія Лизогуба,
		І до княжни - завдав я їм мороки,
		Варварі Миколаївні осібно.
		Хоча у чім, скажи, вони повинні,
		Що я посмів свій сон повідать людям, - 
		Таке, сказав, лиш сниться юродивим.
Фішер		Хіба лиш "Сон" - мене "Кавказ" вражає,
		Тарасе, хто ж бо ще з поетів світу
		Отак повстав за серце Прометея.
Шевченко 	Сьогодні, друже, мушу я зізнатись,
		Орлом двоглавим і мене побито,
		Подовбано. Та в серці кров живуща,
		Хоч, звісно, я не Прометей - поет,
		Кобзар свого народу, плоть від плоті,
		Такий же безталанний, як і він.
Фішер		Все так, одначе слід поберегтися,
		В Яман-калі, вчуваю, будуть зміни,
		Наш добродійний комендант фортеці
		Попав до губернатора в немилість.
		Коли б йому не вийшли боком юрти.
		Таж за борги - звідкіль вони взялися -
		Описують його майно, в родині
		Переполох, дружина й діти плачуть,
		А генерал тримається, не гнеться,
		У мене руки й совість, мовить, чисті.
Шевченко  	Не вірю, що Ісаєв - казнокрад.
		І що тут красти, в цій Яман-калі.
Фішер		Та нишпорки, як бачиш, докопались.
		Мені здається, тут причина інша:
		Аж надто м'якотілий генерал,
		Надміру, справді, людяності в ньому.
Шевченко  	Мій друже Оттон, ти мене дивуєш:
		Людина мусить людяності мати
		Достоту, скільки наділив їй  Бог.
		Інакше - хто ми й що ми.
Фішер			Йде Лаврентьєв.
Шевченко  	Смутний і невеселий, як у Квітки, - 
		Славетний був письменник в Україні.
Фішер		Радіти, мабуть, ні з чого.
Шевченко  		Я певен,
		Що комендант хаптурником не був
		І руки до казни не простягав він.
		Людей хороших, Оттон, видно наскрізь,
		Урівні, як і погань, як яман.

Входить Лаврентьєв.

Лаврентьєв  	Приніс вам нехорошу новину:
		Нема над нами генерал-майора,
		Звільнили - щойно надійшов указ.
Фішер		Так ще ж, либонь, майно не описали?
Лаврентьєв  	Йому завчасно описали душу.
		Комусь наш Миколайович дорогу
		По службі необачно перейшов.
Шевченко  	Заздренний люд не знає переводу.
		Побитий червоточиною влади,
		Він був і є, і у майбутнім буде.
		А надто  поміж нас - братів-слов'ян.
		Згадаймо, як змагалися за трон,
		За булаву, за місце біля того,
		Хто дулю чи півдулі дасть, як в "Сні".
		Нехай мені простить Господь, одначе
		Мені здається, в заповідях Божих
		Бракує однієї, що звучати б
		Могла отак: "Не поривайсь до влади".
Фішер		Цікаво, хто ж тоді б над нами правив?
Шевченко  	Народ.
Фішер			Так не буває.
Шевченко  		Мусить бути!
		Царі не вічні. А народ не згине,
		Бодай би як його не катували.
Лаврентьєв  	Тарасе, погамуйся, не гріши.
Шевченко  	Який тут гріх. Страшніш, либонь, мовчати.
		Ото вже гріх, коли раби - німі,
		Коли спимо, як варто гомоніти,
		Отак, як в Коліївщину… Пробач, 
		Оттоне, друже, грішні ми з тобою
		За ту велику спільну кровосіч.
		Але подай же руку козакові
		І серце праведне подай.
Фішер			Подам.
Лаврентьєв  	Ось так то ліпше, справді, ми ж брати.

Увійшла Оринка.

Оринка  	Григоровичу, там до вас циганка.
Шевченко  	Поворожити хоче?
Оринка  		Ні, в сльозах.
		У неї, каже, горе. Чоловіка
		Щури гризуть на цій... на гауптвахті
Шевченко   	Нехай заходить. Але ж Глоба - погань!
		Повинен бути сам серед щурів.
Лаврентьєв  	Для них би це була велика честь.

(Сміються.)

Фішер		Пся крев, і Глоба теж сюди простує.

Входить циганка.

Шевченко  	Знайома врода. Чом, голубко, плачеш:
Роман твій аніде не пропаде.
		Проти щурів горілка - певна зброя.
Циганка  	Купити? Але ж грошей-то катма.
		Я уявляю, як йому в холодній.
		Ходив на  вовка, а щурів боїться.
Шевченко  	Поворожи, я заплачу - на кварту.
(Дає гроші.)
		А втім, не трать часу на ворожіння.
		Піди, купи скаженої.
Циганка  		Для кого?
Шевченко  	Та звісно - для начальника щурів.
Циганка  	Для капітана?
Шевченко  		Далебі, кмітлива.
		Для нього постарався твій Роман,
		А нині має отаку віддяку.

Входить Глоба

Глоба  		З яких причин збіговисько? Шевченко,
		Як бачу, ви відкрили тут базар.
		Що треба цій заблуканій циганці?
Шевченко  	Вона до вас пригналася з проханням, 
		За чоловіка викуп принесе.
Глоба  		Що ж, це похвально. Та коли ж він буде,
		Той викуп?
Циганка  		Гроші маю, тож куплю.
Глоба  		Іди, купуй. У нас тут річ таємна.

(Циганка виходить.)

		Отож бо слухай, рядовий Шевченко.
		Твій благодійник генерал Ісаєв - 
		Уже не комендант Яман-кали.
		А через те - вертайсь притьмом в казарму,

(Побачив лист паперу)

		Це що таке - порушуєш указ?!
		Складаєш вірші?
Шевченко  		Пісню записав.
		Будь ласка, прочитайте.
Глоба  			Сам співай.
Шевченко  	А й справді, цар співати не боронить.

(Наспівує.)

			Ой стрічечка до стрічечки
			Мережаю дві ніченьки…
Фішер		Тарасе, це ж таки й направду пісня,
		Притім народна.
Глоба  			Свідчиш?
Фішер			Проше пана,
		Аби ви знали, хто він, наш Тарас.
Глоба  		Іще б таки мені не знати, Фішер:
		Шевченко - конфірмований солдат.
		І жити мусить не в оцій халупі,
		Але в казармі!..

Увійшла Оринка.

Оринка  		Вибачте, Тарасе
		Григоровичу, самовар поставить?
Глоба  		Який ще самовар! Притьмом в казарму.
Шевченко  	Ось так, Яринко.
Оринка  		Ідете від нас?
Шевченко  	Ведуть. Такий наказ. Бувай здорова,
		Спогадуйте незлим і тихим словом
		Цього, пробач, страшного квартиранта.
Глоба  		А то і ні - проти царя й цариці?
Фішер		Вспокойтесь, проше пана, онде бачу:
		Циганка спішно викуп вам несе.

МІСЦЕ ЧЕТВЕРТЕ

"Смердяча хата" - казарма. 
Шевченко читає, 
Шекеров видивляється в огризок дзеркала, 
Фішер латає сорочку. 
Гам, сморід.

Шекеров  	Ось подивись, Тарасе: це щури
		Мені вві сні таки надгризли вухо.
		Ти бач, розпухла мочка. 
Шевченко  		То блошиці.
		Солдатське тіло дуже їм смакує.
Шекеров  	Але ж болить, заснуть вночі не можу.
Шевченко  	Я теж не сплю, мені також болить,
		Якби ти знав, Романе, як-то давить
		І самота, й неволя.
Шекеров  		Ще б не знати.
		Я, хоч не циган, але в них навчився,
		Як мусить серце звіку прагнуть волі,
		Хіба шатро з казармою зрівняти!..
		Ви лишень не подумайте: Роман
		Ізроду-віку тільки й знає - красти.
		На біса той різак мені потрібен,
		Так мусив же крізь землю провалитись,
		А роздобуть горілки пану Глобі.
		І він же впік мене на гауптвахту.
		Хіба не гад?.. Та випустив, одначе,
		Порятувала бідна Маріула.
		Наворожила грошей десь на кварту.
Шевченко 	Хороша в тебе жінка.
Шекеров  		Через неї
		Ледь варнаком не став. Довбав би камінь
		На Яшмовій горі, як каторжанин.
		Тож справді губернатор оберіг.
		І не тому, що був до мене добрий - 
		На пана злий: споганив Маріулу,
		А він циганок, грішний, сам любив.
		Хоч служба і не каторга, одначе
		Тут пекло теж. Караюсь, та не каюсь!
Шевченко  	Як ти сказав? Ануж бо повтори.
		Караюсь, мучуся, але не каюсь - 
		Їй-богу, так говорить і моє
		Побите серце.
Шекеров  		Я отак не годен
		Сказать про серце. Я, зізнатись мушу,
		Не відаю, яке воно у мене,
		І чи на лівім, чи на правім боці.
		Тавроване - оце напевне знаю.
Фішер		Щось ви таке говорите, панове,
		Не вєм, чи філозопи, чи солдати.
Шевченко  	Найперше  - люди, стверджуєш, Романе?
Шекеров  	Були людьми, а ниньки - кроком руш,
		Тягни носок… Тягли б чорти з вас жили!

Входить Мєшков

Мєшков  	Це хто тут чортихається так ловко?
Шекеров  	Та це я так, знічев'я. вибачайте.
Мєшков  	Ох, Шекеров: за вами стеж та стеж.
Шекеров  	Але ж Тарас Григорович не винен,
		Він говорив про серце - не про чорта.
Мєшков  	Залиште із Шевченком нас удвох.

(Шекеров і Фішер віддаляються)

		Як служиться, як можеться, Тарасе 
		Григоровичу?
Шевченко  		Рядовий Шевченко. 
		Забуду скоро вже своє ім'я
		По-батькові - і поготів.
Мєшков  		Згадаєм.
		З помогою сердечних ваших друзів.
		А їх у вас, до речі, багатенько.
Шевченко  	Було колись.
Мєшков  		Чого там, є і нині 
		Братів, котрі уболівають вами,
		Не полічити спроста.
Шевченко  		Трохи є.
Мєшков  	Хороше - "трохи". Всі ж вони прохають,
		Аби ми до солдата до Шевченка
		Поставились якмога м'якше. Просьба, 
		Скажу, по-християнськи зрозуміла.
		І я ж таки не турок, не киргиз,
		Та зважте, опріч їхнього прохання, - 
		Указ царя, наказ від Обручова:
		Шевченко мусить конче стать солдатом.
Шевченко  	Мені уже від муштри світ не милий.
Мєшков  	Навспак: таж від солдатської науки
		Мужик стає потужним і статурним,
		Радіти має, що живе на світі,
		І Господа хвалити. А "До того
		Не знаю Бога", - це ж великий гріх.
Шевченко  	Невже ж таки ви "Заповіт" читали? 
Мєшков  	Читав напам'ять Федір Лазаревський.
		І навіть цей крамольний наскрізь "Сон".
		Тож зрозумійте, рядовий Шевченко,
		Того, хто написав таке, нема.

Входить Александрійський.

Александрійський	А я не згоден, вибачте, майоре.
		Якраз отой, що був, Тарас Шевченко,
		Він буде і в потомних поколіннях.
		Та й заборона ж царська не довічна,
		Іще Тарас Григорович, гадаю,
		Воскресне як художник і поет!
Мєшков  	Поганий ви пророк, Александрійський.
		Як може він колись - не уявляю - 
		Воскреснуть без солдатської науки.
		Шаную вас як лікаря, що ревно
		Простежив, як то спека на солдата
		У наших дебрях негативно діє.
		Так ось, Тарас Шевченко ще як слід
		Не звідав тої спеки, а погляньте,
		Як важко він шикується у фрунт.
Александрійський Так він же хворий, ревматизм у нього.
Мєшков  	Киргизами, шановний, клопочіться,
		А рядовим Шевченком хай і далі
		Командує непогамовний Глоба.
Александрійський Негоже нам сваритися, майоре,
		Я ж хочу вас в гостину запросити,
		На вас Лариса Дмитрівна чекає,
		А ще просила: з вашої ж бо ласки -
		Хай і Тарас Григорович приходить.
Мєшков  	Шаную волю вашої дружини,
		Але ж…
Александрійський 	Але ж ми з вами християни,
		Гостинність красить не лише киргизів.

Входить Глоба.

Глоба  		Я, ваше благородіє, звиняюсь,
		Мені потрібен рядовий Шевченко,
		Він іспит з муштри мусить готувати.
Мєшков  	Я не перечу.
Александрійський Але він же хворий.
Глоба  		Хай довідку від лікаря несе.
Александрійський Я, лікар, свідчу: ревматизм у нього.
Глоба  		Найкращий лік від цього - "Кроком руш!
		Бігом на місці! На к'раул! В атаку!"
Мєшков  	У капітана Глоби - знатний досвід,
		Вам вельми поталанило,  Щевченко, 
		Що маєте такого командира.
Шевченко  	Йому, одначе, повезло не дуже,
		Що має він з таким солдатом справу,
		Солдатчина мені байдужа змалу.
Глоба  		Мовчати! Ображати не дозволю
		Високе звання руського солдата.
Мєшков  	Негоже так, Шевченко, про людей,
		Що є щитом, а ще й мечем Росії.
Шевченко  	Мені б до ладу - пензель, олівець,
		Ото моя, сказати б, вірна зброя.
Мєшков  	Не смійте навіть думати!
Глоба  			Атож.
		Узявсь народні списувать пісні.
		Дивись, отак свої почне писати.
		А нашу "Солдатушки-ребятушки"
		Не втямить заспівати до ладy,
		Йому до шмиги  зоренька вечірня.
Александрійський Не зоренька, а зіронька.
Глоба 		А звідки
		Ви знаєте малоросійську мову?
Александрійський Так, може, я корінням з України.
		Та, може, й ви…
Глоба  			Пробачте, я русак,
		Я, може, Глобін, а не Глоба.
Шевченко  		Може.
		Як Кирпа-Гнучкошеєнков.
Глоба  			Це ж хто?
Шевченко  		Та був такий. Напевне, й досі є
		В моїх пенатах поміж паничами.
Мєшков  	Але ж, я знаю, Глоба з мужиків,
		А дослужився, бач, до офіцера.
		Тож служба за царем не пропада,
		І вам, Шевченко, їй же єй, не зайве
		Здійнятись на подібну височінь!
Александрійський Даремно, що рівнина доокола,
		Та ще пустиня, спека неймовірна,
		Або ж навспак - сибірська холоднеча.

Входить Оринка.

Глоба  		Хто пропустив? Чого цій дівці треба?
Оринка  	Та ось, Тарас Григорович забув.

(Подає олівець)

Мєшков  	Як ви сказали, рядовий Шевченко,
		Це ваша вірна зброя - олівець?
Шевченко  	Ще ж і папір годилося б до нього,
		Нема листів мережати  на чім.
		Хвалити Бога, їх писати можна.
		Спасибі тобі, доню. Будь здорова,
		Вітання тату й мамі передай.
Оринка  	Приходьте в гості.
Глоба  			Жде на нього служба.
Шевченко  	А після неї - вже не до гостини.
		
Оринка пішла.

Мєшков  	Вам, Глоба, справді жалість мати слід.
Глоба  		Коли я був солдатом, то до мене
		Ніхто її не мав, та я й не прагнув,
		Я одного жадав: піднятись д'горі!
Шевченко 	А слово ж то, пробачте, українське.
Глоба  		Наверх!
Александрійський 	Їй-Богу, ви - як поліглот.
Глоба  		Прошу не ображати, що це значить?
Мєшков  	Хороше слово
Глоба  			А неначе - мат.

Сміх. Входить Лаврентьєв.

Лаврентьєв   	Я, ваше благородіє, звиняюсь.
		Звиняйте, себто, ось приніс листи
		Тарасові…
Шевченко  		Мені? Не може бути!
		Від Лизогуба? Спогадав, нівроку,
		Озвавсь Андрій Іванович! А це -
		Якби ви знали, хто іще озвавсь, -
		Варвара Миколаївна, княжна!!
		Свята душа!
Глоба  			Ти бач, не убоялась.
		А що ж вони, цікаво знати, пишуть?
Шевченко  	Невже вам роля цензора до шмиги?
Мєшков  	Листи читати в самоті годиться.
		Не будем заважати. Хай читає.
Шевченко  	Я певен, тут ніякої крамоли.
		За те - що дружній голос подали - 
		Хіба ж їх звинувачувати можна.
		Та це ж для мене - ліки.
Глоба  			От і добре,
		Злікуєшся - притьмом на муштру.
Александрійський 	Глоба,
		Не загашайте радість чоловіку, 
		Чи ж вас хіба листи не потішали?
Глоба  		Ніякий біс до мене їх не пише.
		Батьки були неграмотні… Померли.
		А друзів, як у нього, я не маю.
		Ти, бач, княжна, а пише рядовому…

(Усі троє виходять).

Шевченко  	Молюся вам обом, мої єдині
		І любі друзі, що не відцурались
		Тараса безталанного. За щирість,
		За ласку вашу Бог заплатить вам.
		Розважили ви щирими словами
		Мою тяжку непроминальну тугу
		У бусурманській лютій цій пустині,
		Варваро Миколаївна, частенько
		Душа прекрасна ваша у неволі
		Навідує мене. І ось до мене
		Неложне ваше слово промовляє.
		І я з пекельних мук на батьківщину
		Лечу у ваш божистий Яготин,
		Ввижаю тих, що згадують мене.
		Я розмовляю з вами… Вибачайте
		Болящому моєму серцю нині -
		Чи ж я колись це горе переплачу?
		Але ж таки й веселіє зі мною -
		Я не забутий, я живий, живий!

Входить Фішер.

Фішер 	Хвалити пошту будемо, Тарасе,
		Листи ж бо принесла із України?
Шевченко 	Передовсім хвалу складемо друзям,
		Чий голос, бач, долинув і в пустиню,
		Приніс мені сподівану розраду,
		Щоб люте горе серця не точило.
Фішер		А з  Речі Посполитої - ні згуку.
		Що значить - конфірмований солдат,
		Рідня і та цурається. 
Шевченко     		Озветься. 
		Я теж було втрачав уже надію, 
		Щоправда, родаки мої мовчать, 
		Та й, далебі, не навчені писати,
		Але ж бо друзі - це також рідня!.
		Збагнув у горі, Оттоне: з ляхами
		Нам, козакам, не велено чужатись,
		Слов'яни ми, сусіди, ось і тут,
		В неволі поєднались наші стежі,
		Забудем, друже, наш днедавній розмир. 
Фішер	Ти знатне написав до нас послання, - 
		І руку й серце подаєм тобі!

Потиск рук. Входить Шекеров.

Шекеров     	Приємно бачить, як солдат солдату 
		Стиска правицю.
Фішер		Люди ж ми, Романе, 
		А що нас цар поставив під аршин,
		Так це ж душі, нівроку, не міняє
Шекеров    	А в капітана Глоби є душа?
Шевченко  	Була. Він офіцером не зродився.
Шекеров    	Авжеж. Псує отак людину влада.
		Я вам приніс, Григоровичу, борг.
Шевченко  	За що?
Шекеров    		За ту помогу Маріулі,
		Коли горілку Глобі купувала,
		Щоб вивільнить мене із гауптвахти.
		Вона ж наворожила нині дещо,
		І повертає Вам.
Шевченко  		Облиш, не треба -
		Вважай, Романе: боргу не було.

МІСЦЕ П'ЯТЕ

Квартира Михайла Александрійського. 
Господар і дружина Лариса Дмитрівна 
чекають на гостей.
		
Дружина   	Бували важні гості в нашім домі,
		Купці, попи, ваш гоноровий брат,
		Але Тарас Григорович Шевченко, 
		Уперше зустрічаємо поета,
		Художника.
Александрійський 	На жаль, таки солдата.
		Ти при Мєшкову про "Кобзар" не згадуй.
Дружина  	А про картини? Вчився ж у Брюллова,
		Таж так цікаво…
Александрійський 	І про це помовч.
Дружина  		Про що ж тоді з ним говорити мушу?
Александрійський Про Україну, про Дніпро і кручі.
Дружина  		Я чула, він співає пречудово,
		Оринка-яворинка наслухала
		Тоді, як він у них квартирував.
		В казармі то, напевне, не співає.
Александрійський   	Чому ж, ві сні, буває, що й співа.
		Все ту ж таки про зіроньку вечірню.
		Учув ту пісню Глоба ненароком - 
		І, уявляєш, розбудив солдатів,
		Заборонив співати уві сні!
Дружина	У цього капітана щось катівське.
		Як влада зіпсувала чоловіка.
Александрійський До речі, сам же був давніш солдатом.
		А нині, бачся, вибився у люди,
		Чи поправніше - вибився з людей.
		Мєшков так само вислужився знатно,
		Цього ж і від Шевченка вимагає, - 
		Даремна гра, як мовиться! Я певен, 
		В Шевченкові художник і поет
		Живуть понад найвищі заборони.
Дружина 	Але ж - ні малювати, ні писати.
		Воістину жорстокість незбагненна.
Александрійський Про це, однак, ні слова при майорі
		Адже Дмитро Васильович не любить
		Те, що згори, крий Боже, не сприймати.
		Дарма, що чолов'яга  він і добрий,
		Та все ж таки це фрунтовий солдат.
Дружина 	Чому ж приятелюєш з ним?
Александрійський		Без нього
		Не уявити Орської фортеці,
		Осиротів би п'ятий батальйон. 
Дружина	Жартуєш.
Александрійський		Я, можливо, трохи цинік,
		Та більше все ж практичний чоловік.
		В житті найбільш доладне обираю,
		Що зваблює мене, а не когось,
		Отож і, медицину вподобавши,
		Церковний сан, про що мій тато мріяв,
		Полишив - і нітрохи не шкодую.
Дружина	А воїнство - також уподобав?
Александрійський	Можливо, й так - у цьому ти повинна,
		Як обер-офіцерова дочка.
Дружина	Стрічай гостей, практичний чоловіче.
Лаврентьєв.	Сам. А де ж Тарас Шевченко?

Входить Лаврентьєв.

Лаврентьєв	Вітаю вас, укохане подружжя.
		Так в Україні мовлять?
Александрійський		Призабув,
		Либонь, Тарас Григорович напевне
		На це питання відповість.
Дружина		Та де ж він?
		Чом не прийшов?
Александрійський		Не міг же він, їй-право,
		Раніше за Мєшкова завітати.
Лаврентьєв	Тим більш, наразі рядовий Шевченко
		Підлогу замітає у казармі.
		Наказ того ж Мєшкова.
Александрійський		Дивний тип.
Дружина	Гадаю, ти йому цього не скажеш.
Александрійський	Побачимо. Таж він не заперечив,
		Аби Тарас Григорович до нас
		Прийшов у гості.
Лаврентьєв		Служба над усе.
		Заради неї він і батька згрів би,
		Якби той був живим, служивим в Орську.
Дружина	Ну ж ви, Михайле, й скажете таке.
		Щоб син та командиром був над батьком.
Лаврентьєв	Так це ж до слова, так в народі мовлять
		Про тих, котрі занадто люблять владу.
			"Дери та дай - і просто в рай,
			Хоч  і рідню всю забери".
		Ви знаєте, хто так сказав? Шевченко.
		Ну, як же пан Мєшков із ним вживеться?
Дружина	А може, треба навпаки чинити,
		Щоб він, Тарас Григорович, ужився?
Александрійський	Цьому, Ларисо Дмитрівно, ніколи
		Ні за яких обставин не бувати.
		Шевченко має серце Прометея.
		Живлюща кров клекоче в нім, бунтує.
		А те, що він, буває, часом плаче,
		Так це ж його душа до нас волає:
		Коли гірка печаль її оступить,
		А надто в цій пустині, у неволі,
		Чи, як писав він, бувши у в'язниці, -	
		Сказать по правді, волі й не було.
Лаврентьєв	Просив Тарас Григорович дістати
		"Листи до друзів" - Гоголів новий
		Скандальний твір - Бєлінський критикує,
		І нам би теж годилось прочитати.
		Невже ж таки Віссаріон тут правий?
Александрійський	Я певен одного, що він не Бог. 
		Хотів на порох стерти і Шевченка,
		Та й не лише його, а й нашу мову,
		Якої так таки і не збагнув,
		Мовляв, ось  "жінці" - це у них "жена".
		Але направду не "жена" - "жене".
		З граматикою розійшовся критик.
		Так роздобув-таки "Листи" чи ні?
Лаврентьєв   	Пообіцяли друзі з Оренбурга.
		А поки що приніс я том Шекспіра,
		Адже Тарас Григорович до нього
		Прихильність має - сам писав для сцени, -
		"Назар Стодоля". Романтична п'єса.
		А що як, справді, нам у ній зіграти.
		Ви як, Ларисо Дмитрівно, не проти?
Дружина  	Яка ж артистка з мене? Аніяка.
Лаврентьєв  	Я теж ніякий. Але ж трохи грав
		У "Москалі-чарівнику". І з мене,
		Говорять, непоганий був москаль.

Сміх. Входить Мєшков.

Мєшков  	Звиняюся. Я трохи запізнився.
Дружина  	Та ні, іще ж зібралися не всі.
		А де ж Тарас Григорович?
Мєшков  		На службі.
		Він прийде, не хвилюйтеся за нього.
		Тим паче, нині має певну поміч:
		Роман мести підлогу помагає.
		З одного боку, це приємна річ - 
		Солдати мусять діяти пліч-о-пліч,
		А з другого: чому ж то цей варнак
		Шевченкові прислужувати має?
Дружина  	Рука, до пензля звикла зневіднині,
		Сьогодні звично віник затискає.
Мєшков  	У нас не академія мистецтв.
Дружина  	Та певне що, казарма - це казарма.
Мєшков  	Ваш батечко такого не сказав би,
		Він про казарму іншу думку мав.
Дружина  	Але ж ніяк не вихваляв той сморід,
		Що сповнює-таки її по вінця.
Мєшков  	Михайле, повпливайте на дружину.
		На воїнство дивитись так не гоже.
		Читати варто "Русский инвалид".
		Там нашу службу славлять ще ж і як.
Дружина  	Облишимо, панове, цю розмову.
		Перейдемо на підобідню тему.
		Сьогодні чай готую по-татарськи.
		Ви як, Дмитро Васильович, п'єте 
		Із молоком?
Мєшков  		Хоч я і не татарин...
Александрійський А як щодо борщу?
Мєшков  		На честь Шевченка?
Александрійський Йому, либонь, солдатська баланда
		Проїлася.
Мєшков  		А я її глитав
		Хіба як він: вважай, усю дорогу.
		І, бачте, дотепер живий-здоровий.
Дружина  	Покіль зберуться гості, я прохаю
		В альбом для мене кілька слів у віршах.
Лаврентьєв  	Так це ж кебету мати слід, їй-право,
		Я писар, переписувач, а вірші -
		За сімома замками.
Мєшков  		Відімкнем.
		Таж нам не заборонено, панове,
		Писати й малювати, як йому,
		Для кого ви сьогодні борщ зварили.
Дружина  	Ревнуєте?
Мєшков  		Ревниць не знаю зроду.
Дружина  	Не майте  зла, майоре, на Шевченка,
		Він стільки звідав лиха. 
Мєшков  		Сам же винен,
		Ось ми ж таки із вашим чоловіком
		Медведем імператора не звали.
Александрійський Так віршів нам писати ж не дано.
Мєшков  	А я ось написав: "Хазяйці дому,
		Крім мужа, не всміхатися нікому".
Лаврентьєв  	А що? Таки скидається на вірш.
		Подивимося, що Тарас напише.
Мєшков  	Він не напише і не намалює.
Дружина  	Бодай в альбом?
Мєшков  		А якщо взнає Глоба?
		Якщо дійдуть чутки до Обручова?
Дружина  	Усім їм до мого альбому зась!

Входить Шевченко.

Шевченко  	Дозвольте вас вітать у власній хаті.
		Пробачте, що спізнився. Звісно: служба.
Дружина  	Добридень вам. Проходьте в залу, прошу.
		Ми зголосились тут перед обідом
		Моєму прислужитися альбому.
		У нім Дмитро Васильович лишив
		Віршований цікавий вельми запис.
		Для вас, Тарас Григорович, осібне
		Зосталось місце: вірш або ж малюнок…
Мєшков  	Ні в якім разі!
Шевченко  		І на тім спасибі.
		Мій командир недремне має око,
		Отак мене від зла оберігає.
Дружина  	Яке ж тут зло: хіба в альбом жіночий
		Вписати кілька слів - це є крамола?
Шевченко  	Про це питати треба не в майора, 
		Є вищий суд, якщо він справді є.
		Залиште місце у своїм альбомі.
		Настане час - напишемо, що треба.
		Що в серці закарбоване побитім.
			Думи, мої, думи мої,
			Ви мої єдині,
			Не кидайте хоч ви мене
			При лихій годині.
Мєшков  	Ще що таке?
Шевченко  		Це дума.
Мєшков  			Це ж бо вірші.
Александрійський Записані у серці. А цього
		В царевому указі не боронять.
Дружина  	Либонь, обід - не час для суперечок,
		Прошу до столу, знатне товариство.
		Його величність - борщ жадає слова.
Мєшков  	Ну ж ви, Ларисо Дмитрівно, жартунка:
		Зрівняти борщ з високочтимим панством.
Шевченко  	Помию руки, що тримали віник.

(Виходить).

Дружина  	Михайле, покажи, де рукомийник,
		Дай свіже полотенце чи рушник.
Мєшков  	Неначе той рушник не полотняний!
		Вигадуєте малоруську мову.
Лаврентьєв  	Про нашу, сиріч про великоруську,
		Вкраїнці теж отак сказати можуть.
Мєшков  	Нехай лише попробують. У нас
		Опора всіх основ - це імператор,
		Він, бачиш, як Шевченка опустив
		З небес на землю, в дику цю пустиню.
		Нікому похитнути Русь не вдасться,
		Така потужна сила - наше військо.

Входить Шевченко.

		Тож я й кажу Шевченкові: служи
		І вірою, і правдою, аби
		У люди вийти, себто в офіцери,
		Хоч це не просто, та, однак, почесно.
		Народ нас любить.
Шевченко  		Не сказав би: всіх.
Мєшков  	Ну, звісно, не без виродка в родині.
		Ну, може, тих, котрі не в міру п'ють,
		В народі пошановують не дуже.
Александрійський То що ж, ми за обідом і не вип'єм?
		Та це ж, їй-право, злочин: є наливка,
		Що третє літо проситься в графин,
		А з нього в ці гарненькі чарочки.
Мєшков  	Я говорив про тих, хто часто й много,
		А в нас душа, як мовлять, міру знає.
Дружина  		Не бачила вас п'яного ніколи.
Мєшков  	Честь офіцерську маю над усе.
		Ось ви, Тарас Григорович, пробачте,
		Що так неофіційно величаю,
		Якби з літами вислужились ревно,
		Та вас би в найвеличніших салонах
		Приймали б достеменно, як свого.
		А так, не научившись у солдатах
		Тягти носок, - засклієте й в салонах.
Шевченко  	Кожух, нівроку, теплий. Тільки шкода,
		Що не на мене шитий.
Мєшков  		А дарма. 
Дружина  		Шановні гості, в мене є прохання:
		Нехай Тарас Григорович докине
		Козацький тост. Дозволите, майоре?
Мєшков  	В застіллі я не командир, їй-право,
		Але чому - козацький?
Александрійський 	Адже й ми
		Були колись-то козаками
Шевченко  		Будьмо!
		Найкращий тост, що так багато важить.
		Живі й здорові, добрі й нелукаві,
		І не раби, і не підніжки, - будьмо!
Мєшков  	Це не козацький, це бунтарський тост.
		Та воля ваша, господине, - будьмо!
Дружина		А перед тим, як скуштувати страву,
		Що десь таки зродилась в Україні,
		Я хочу заспівати те, що чула
		На батьківщині дорогого мужа.
			Іди, іди, дощику,
			Зварю тобі борщику
			В полив'янім горщику.
		Еге ж, Дмитро Васильович, прекрасно,
		Хоча і по-малоросійськи.
Мєшков		Звісно, 
		Про наші "щі" такого не співають.
Дружина		Скуштуймо ж українського борщу.
		Насупний тост - за вами.
Мєшков		Чом - за мною?
Дружина	Вас не хвилюють пахощі борщу?
Мєшков	Таж пахне ловко.
Дружина		Ви скажіть, будь ласка,
		Чим Україна вам не до вподоби?
Мєшков	Так борщ - одне…
Шевченко		…А рядовий Шевченко -
		То зовсім інше.
Мєшков		Вип'ємо за службу.
Лаврентьєв	А ще за дружбу.
Мєшков		Хто ж із ким, цікаво, 
		Здружився в бусурманській цій пустині?
Шевченко  	Приміром я - із варнаком Романом.
Дружина  		А - з нами?
Шевченко  		Та ж здається, щось нас в'яже.
Мєшков  	Ну, як за дружбу - вип'ємо й за неї.
		Та служба все ж єднає нас міцніше,.
		Я правильно, Шевченко, говорю?
Шевченко  	А звісно що. Як віниччя сплелося
		У вінику, отак у війську ми.
		Щоправда, є різниця невеличка:
		Ви - те, що держать, ми ж бо - що мете.
Мєшков  	Занадто мудро.
Александрійський 	Так  бо є насправді.
Мєшков  	А борщ, сказати мушу, смаковитий.
Александрійський Її, Лариси Дмитрівни, робота,
		Люля-кебаб - то твориво моє.
Лаврентьєв  	Либонь, для попечителя киргизів
		Наука їхня теж - не зайвина.
Шевченко  	Мене вони приваблюють, нівроку, 
		Як багатюща і жива натура.
		Намалювати б.
Мєшков  		Ані в якім разі!
		І думати не можна про таке.
Шевченко  		О думи мої! о славо злая!
			За тебе марно я в чужому краю,
			Караюсь, мучуся… але не каюсь!..
Мєшков  	І надарма! Покаяння - єдине,
		Що порятує душу заблукалу!
Александрійський Святе писання - то могутня сила.
		Та ми не в церкві, - в хатньому застіллі,
		Скуштуйте, прошу, мій люля-кебаб.
Лаврентьєв  	А третій тост - мужчини, прошу, встаньмо,
		За вас, Ларисо Дмитрівно, за всіх,
		Що люблять нас або ж колись любили.
Мєшков  	Мене ніхто ніколи не любив.
Шевченко 		"Ніхто любив мене, вітав,
			І я хилився ні до кого"…
		Отак писав про себе, а виходить,
		Що ці рядки торкаються і вас.
Мєшков  	Це ж де, коли писав, не в Орську, часом?
Шевченко  	Не пам'ятаю.
Мєшков  		Як-то?
Шевченко  			Клята муштра
		Геть відбиває пам'ять про любов…
		Люля-кебаб, скажу я, страва ловка,
		Солдатську тюрю з нею не зрівняти.
Мєшков  	От, бачиш, вчити став російську мову.
		Якби ще так осяг солдатські вправи…
		Спасибі вам, панове, за обід.
		Піду.
Дружина  		А чай? Татарський, з молоком.
Мєшков  	Чекаємо високого начальства,
		До зустрічі належить готуватись.
		Ви теж тут не засиджуйтесь, Шевченко,
		Напевне Глоба жде "на репете".
Шевченко  	Дозвольте, вип'ю чаю з молоком,
		Аби сивушний дух не відчувався,
		Його ж бо Глоба, знаєте, не терпить.
Мєшков  	Він офіцер, ви ж - рядовий, негоже
		Отак своє поганьблювать начальство.
Лаврентьєв  	Ми ж Глобу любим, як і він також
		По-батьківськи пантрує грішних нас.

Мєшков виходить.

Дружина  	І слава Богу, що пішло начальство.
		Поп'єм чайку й попросимо Тараса
		Григоровича щось намалювати.
Александрійський Не щось - когось. Передусім тебе.
		Еге ж, Тарас Григорович, хороша
		Натура - наша мама?
Шевченко  		Й дітки теж.
		Покличте їх, синка свого і доньок.
		Люблю дітей. Побачив казашка -
		Таке ж створіння чисте, беззахисне.
		Гаразд, що ваших - тато захистить.
Дружина  	Та скорше мама: він солдатам - батько.
Лаврентьєв  	Оце ж таке й моя дружина мовить.
		Але куди ж подінешся від служби?

Входить Фішер.

Фішер		Добридень. Проше пана, вибачайте,
		Що увірвавсь, як той загірний вітер:
		Притьмом Тарас Григорович повинен
		З'явитися в казарму - кличе Глоба.
		Переполох: вже їде генерал,
		Сам Обручов!
Шевченко  		Таке-то - малювання.
		Нехай Лариса Дмитрівна пробачить.
		Ну, а малі зростають хай щасливі,
		Змалюю радо при нагоді всіх.

МІСЦЕ ШОСТЕ

Тали понад Уралом. 
Бур'ян, осока, де-де звітрені деревця. 
Шевченко простує до заплави, спиняється над берегом, 
студить обличчя річковою водою. Присів на пень, пише.

Шевченко  	…І згадую Україну,
		І згадать боюся.
		І там степи, і тут степи,
		Та тут не такії -
		Руді, руді, аж червоні,
		А там голубії,
		Зеленії, мережані
		Нивами, ланами,
		Високими могилами, 
		Темними лугами.
		А тут - бур'ян, піски, тали…
		О доле моя! Моя країно!
		Коли я вирвусь з ції пустині?
		Чи, може, крий Боже,
		Тут і загину.

Входить Шекеров.

Шекеров   	Знайшов! Тарас Григорович!
Шевченко  		Роман?
		За мною слідом простував. Що сталось?
Шекеров  	Та як же - що? Щоб вас на гауптвахту,
		Яким же треба бути безсердечним,
		Отак карати! Хай мене, сірому,
		А ви ж!..
Шевченко  		   Я конфірмований солдат,
Мєшков, либонь, це добре усвідомив.
Шекеров  	За віщо ж він упік вас до щурів?
Шевченко  	Кашкета зняв, його ж таки вітавши,
		Правицею, а - лівою належить.
Шекеров  	Ох, трапився б мені він в іншу пору, -
		Збатожив би, як недоростка-князя!
Шевченко  	Не вартий він, Романе, батога.
		Ходи здоровий, хай я тут побуду,
		На самоті в пустині… відпочину,
		А то й поплачу, серце не камінне,
		Його ж бо горе точить - як загою?
		Хіба що словом, думами гіркими.
Шекеров  	А ви, нівроку, згадуйте хороше.
		Було ж воно…
Шевченко  		Та вже якось жилось,
		Хоч волі ж бо, здається, й не було.
Шекеров  	Ох, воля, це ж моя щербата доля.
		Я ж був - достоту кінь, крилата грива.
		А нині хто? Червак.
Шевченко		Людина, друже. 
		Ось тільки більше навіть задля Глоби
		Ножа в сусідській тумбі не чіпай.
		Я теж колись, ще бувши хлопченятком,
		В дяка знічев'я позичав п'ятак,
		Але ж хотілось мати власний зшиток,
		Писати в нім, нехай чуже, не власне,
		Як ось тепер пишу, що запеклося
		В болящім серці.
Шекеров		Прочитайте щось.
Шевченко	Романе, почитаю перегодом,
		Я хочу написать про варнака.
		Про земляка з далекої Волині,
		Який із паном - кривдником лукавим,
		З усім, що паном зветься, поквитався
		Не батогом - ножем сліпим і диким,
		Карав без милосердія і зла.
Шекеров  	І що ж йому?
Шевченко  		Просив суда людського,
		Таврований, потрапив за Елек.
Шекеров  	Таж я, либонь, його напевне знаю.
Шевченко  	Чи ж він один такий на Україні,
		Кому ножа до рук пани вкладають,
		Як і тобі шмалького батога.
Шекеров  	Коли ж то я послухаю цю віршу?
Шевченко  	Як напишу. Небавом. Олівцем,
		Що ти подарував мені, спасибі.
		А тільки ж не кажи нікому, друже,
		Що рядовий Шевченко компонує.
Шекеров  	Нікому ні словечка, я - могила.
Шевченко  	Та цур тобі, живи, допоки віку!
Шекеров  	Та житиму, хоч що ж це за життя!

Шекеров пішов.

Шевченко (пише)  	Минають літа молодії,
		Минула доля, а надія
		В неволі знову за своє.
		Зо мною знову лихо діє
		І серцю жалю завдає.
		А може, ще добро побачу,
		А може, лихо переплачу?
		Води Дніпрової нап'юсь,
		На тебе, друже, подивлюсь,
		І може, в тихій твоїй хаті
		Я буду знову розмовляти
		З тобою, друже мій. Боюсь,
		Боюся сам себе спитати,
		Чи се коли сподіється?..
		Якби ти знав, Андрію, любий друже…
		Які недуги я терплю сьогодні.
		Болять, болять і тіло, і душа.
		Той "Заповіт", що написав давніше,
		І денно, й нощно згадується нині.
		Хотів загину в Господа прохати,
			Та Дніпро крутоберегий
			І надія, брате, 
			Не дають мені о смерті
			Господа благати.
		І Україну, й вас, єдині друзі,
		У снах і в думах незрадливих бачу.
		Собі самому боляче зізнатись:
		Наснилося-привиділось-днедавнє.
		Як був ще молодий, безвусий, стрілась
		Пренепорочна Дуня Гусиновська,
		Чи то було насправжки, чи ві сні…
		З костьолу йшла. А я навстріч - "Добридень!"
		Зметнула чорні брівки: як-то, пане,
		Хіба по-польськи привітатись зась?
		Чому ж - "дзень добри". …Так отож, нівроку,
		Ледь не зробився через неї ляхом,
		Хоч не осміливсь їй сказать "кохана",
		Але ж любив, а може, й дотепер
		Люблю… Адже то молодість моя,
		Що наче одірвалась от гіллі.
		То де ти нині? Як живеться, Дуню?
Дуня (видиво)	Далеко я, в Парижі. Маю мужа.
		А ти?
Шевченко  		Я страх далеко. За Уралом.
		В пустелі дикій. Я в солдатах, Дуню.
Дуня		А як же малювання? Як же вірші?
		Я чула, видав книжку. Чоловік,
		Що побував недавно в Петербурзі,
		Розповідав: якогось там Шевченка
		Бєлінський ганив. Муж того не віда,
		Що я ж тебе у Вільні зустрічала,
		Як був ти в Енгельгардта козачком.
Шевченко	Бєлінський - що? Сам цар мене ж бо знищив,
		Розтер, мов кузьку. Я сьогодні, Дуню,
		І не художник, і не віршотворець,
		А рядовий Шевченко. Ти б злякалась,
		Якби мене побачила, їй-право.
		І не пізнала б.
Дуня			Я твоїх очей
		Ні з якими на світі не зрівняю,
		А це чоло, уста, що з них я чула
		Бодай незрозумілу часом мову.
Шевченко  	Воліла, щоб по-польськи розмовляв.
		І я таки сьогодні склав би іспит
		На володіння рідною твоєю.
		Зі мною тут краян твоїх чимало -
		Цих іскор відчайдушного повстання,
		Що подавив великоруський кат…
		Яка ж ти нині?
Дуня			Згасла, вматеріла.
Шевченко  	Не вірю. Брови чорні, мовби ніч
		Безмісячна. У сні такою бачив.
Дуня		Донині сниш - далекою, чужою?
Шевченко  	Краса твоя мені не очужіла,
		Нітрішки ж бо не вгасла. Молодою
		Була і будеш у моїм нещаснім
		Осиротілім серці, що болить
		І плаче, ніби немовля голодне.
		Ти маєш діток?
Дуня		Сина Сигізмунда.
		Уже студент.
Шевченко  	Нехай росте щасливий
		При матері й при батькові. Я знаю,
		Яке-то горе - бути сиротою.
		…Одно-однісіньке під тином
		Сидить собі в старій ряднині.
		Мені здається, що се я,
		Що це ж та молодість моя.
		Не забувай Тараса, люба Дуню,
		Приходь до мене - в снах і спогаданнях,
		Ось так, як нині - шістнадцятилітня,
		Пренепорочна, чиста, мов алмаз.
		Намалювати б - цар заборонив.
Дуня		Який він злий, про це і в нас говорять.
Шевченко  	А я це відчуваю на собі.
		Хвалити Бога, окрім зла, на світі
		Єсть і добро, й надія, і любов.
		По-вашому сказати - "закоханнє",
		Те, до якого "єден крок" - давніш, 
		Колись, а нині - несходимий світ.
		Молись за мене у далекім краї,
		А я тебе лелітиму у снах -
		Цього у мене, слава Богу, царик
		Не відібрав - і снишся, й будеш снитись,
		Життя мене ж бо грішного окрало,
		Та думи, сни, надії - ще зі мною.
		Допоки світу - ними я живу.

Дуня (видиво) зникає. 
Шевченко пише в захалявній книжечці.
Звучить пісня-заспів до поеми.

		Зоре моя вечірняя,
		Зійди над горою,
		Поговорим тихесенько
		В неволі з тобою.

Це співає Ісаєв, 
що входить з рибальськими снастями.

Ісаєв		Тарасові Григоровичу - щирий 
		Низький поклін.
Шевченко  		Вітання й вам сердечне.
		Рибалили?
Ісаєв			Прощався із Уралом.
		З мостом, що збудував його колись.
Шевченко  	Навіщо так печально?
Ісаєв			Доконали.
		Чи ж вам казати, скільки злих і заздрих
		Довкола нас у цім шаленім світі.
		Мені ж таких налічено гріхів,
		Що я про них не мав ніколи й гадки.
		Щоправда, син таки перестарався,
		В борги заліз, як той мовляв, по вуха.
		То я вже не живу, а доживаю.
		За вас мені болить, скажу по честі.
		Ми - "солдатушки, бравы ребятушки",
		Як пил в пустині - звіяло,  нема, 
		А ви - з печаттю неба на землі,
		Не зникнете, хоч як би хто і прагнув,
		Я прочитав "Кавказ" - та це ж навіки!
Шевченко 	А хто ж вам дав, Михайло Лазаревський?
Ісаєв	Чому ж, і наші, орські, мають список.
		Лаврентьєв, Фішер.
Шевченко		Ризикують хлопці.
		Та вам я вірю, як давніше вірив,
		Якби не ви - Яман-кала для мене
		У перші дні і ночі стала б крахом.
		Не ждав, зізнаюсь: генерал-майор
		Не убоявсь пригріти рядового,
		Та ще ж і конфірмованого.
Ісаєв 		Бог
		Мені простить, а присуд Обручова
		Хай буде з ним йому ж таки на карб.
		Та не про це хотів би я сказати,
		Оці слова, що я їх наспівав,
		Таке створити може сам народ.
		А ще - його кобзар Тарас Шевченко!
Шевченко  	Ой, Дмитре Миколайовичу, ви
		Аж надто щедрі до моїх писань.
Ісаєв		Пишіть, Тарасе! Хай громи із неба,
		Хай блискавки кидають можновладці,
		А слово, пісня, а мистецтво - сила, 
		Що жодні їй укази не страшні.
		Це нам, що присягли служити вірно,
		Зазвичай можуть приписати прогріх,
		Звільнить з посади чи понизить в чині,
		Або ж і запроторити в солдати,
		А пісню - спробуй…
Шевченко  		Та на гауптвахту
		Посадять без мороки пісняра.
Ісаєв		Пробачте, якщо можете, Мєшкову,
		З ним часом щось бува незрозуміле.
		Прохали ж Лазаревські, та і я
		Застерігав: зважай, хто є Шевченко.
		Живе в майорі, звісно, солдафон,
		Як у народі кажуть, з хама - пан…
Шевченко  	Він заповзявся і мене зробити
		Служакою. Але скажу: намарне
		Старого дурня ревно муштрувати
		Жене щоденно - "ліва, права, стій"…
		Майор збагнуть не може: зроду-віку
		Солдатчина не вабила мене.
Ісаєв		Я теж зізнаюсь: у дитинстві мріяв
		На співака навчитися, у хорі
		Церковному співав. А, бач, до війська
		На вічні віки втрапив зненарок.
		Так батькові забаглося. І вийшло,
		Що стала мені піснею пісень - 
		Ця "солдатушки, бравы ребятушки".
		А нині ваше прочитав, не втримавсь
		І заспівав, як серце повеліло:
			Зоре моя вечірняя,
			Зійди над горою.
		Скажу по правді: вже моя не зійде,
		А скорше зайде, чую свій кінець.
Шевченко  	Нехай не покидає вас надія,
		Живіть, заки живеться, задля внуків,
		Хвалити Бога, їх у вас шестірко.
Ісаєв		Онуки - втіха, ось батенько їхній…
		Ах, Миколай, з казною гра погана,
		Це ж через нього служби я позбувся.
		Живу, по суті, не в своїм будинку - 
		Наклали ж бо на нього заборону,
		Так, як на вас - писати й малювати,
		Хоча це, звісно, не одне і те ж.
Шевченко  	Це, Дмитре Миколайовичу, зветься
		Неволя. Нас вважають за рабів.
		О, скільки їх - малих, німих, покірних,
		Та я покори й каяття не знаю,
		Хоч і пече мене у цій хурдизі:
			Як же його у неволі
			Жити без надії?
			Навчіть мене, люде добрі,
			А то одурію.

Увіходить Оринка.

Оринка  	Знайшла! Тарас Григорович, я знала,
		Що ви після казарми - на Орі.
Шевченко  	На талах, люба, дорога Оринко,
		А тільки не з казарми - з гауптвахти
		Прийшов під мій безмовний карагач,
		Приніс йому мою чергову сповідь.
Ісаєв		Не думав я, що на таку покару - 
		За що, спитати? - зважиться Мєшков.
		Простіть йому, Тарасе, добродушно,
		Каравши вас, себе він виставляє, 
		Дивись, по службі на щабель підскочить.
Оринка	Матуся пиріжків передала,
		Як завжди, рибних. Там,на Україні,
		Ви кажете, не ласують такими.
Шевченко	Так я ж,Оринко,нині за Уралом,
		До всього маю звикнути, як є.
Оринка	А ось кумис.
Ісаєв (до Оринки)		У мене взвар навзаєм.
		Скуштуй, солодкий.
Шевченко		П'ють його і в нас.
Оринка	А ще - часник, від скорбуту.
Шевченко		Хороша 
		У тебе мама. Щира їй подяка.
Оринка	Уже згасає літо, йде зима. 
		А в нас морози люті, геть сибірські.
		То я, Тарас Григорович, для вас
		Зв'язала теплі вовняні шкарпетки.
Шевченко	Зими не буде, сонечко-Оринко,
		Твоє тепло морози переважить.
		В цім, Дмитре Миколайовичу, наша
		Надія - в людській добрості святій.
		Та ж як тобі подякувать, серденько?
			Ой, стрічечка до стрічечки…

Співають усі троє.
Заслухалися тали, старий карагач,
недвижна прибережна вода.

МІСЦЕ СЬОМЕ

Казарма. Ніч. Горить свіча. Шевченко пише.

Шевченко	Казарма спить. Не сплять лиш я та свічка,
		Та олівець, дарований Романом, - 
		Пишу щоденник. Гнівом, болем, сумом.
		Єдина радість - голос ваш привітний
		З далекої моєї України,
		Варваро Миколаївно! Не знаю,
		Чим я віддячу в дикій цій пустині
		За вашу добрість, ласку…  Хто я вам,
		Боржник і грішник, ви свята душею,
		Вам доля мала б усміхнутись щедро,
		Невже ж вона вам в душу не дивилась?..
		А я сьогодні в очі глянув лиху,
		Життя моє тепер - бездонна туга.
		Про що писати? Про смердячу хату,
		Де свічка й та конає від задухи.
		Зібрали тут докупи різний люд:
		Солдати, конфірмовані, як я,
		Розпусники й п'яндики-офіцери,
		Що нині офіцерами не є,
		Панами й не були вони ніколи,
		Адже, якщо рівняти з варнаками,
		Вони таки, нівроку, програють.

Підходить Шекеров.

Шекеров  	Я бачу, зовсім свічка догоряє,
		Візьміть нову - дружина принесла.
Шевченко  	Спасибі, друже. Як вона? Ворожить?
Шекеров  	Вона, Тарасе, більше не ворожка.
Шевченко  	Це ж як? Чому?
Шекеров  		Поліція жене,
		Де тільки не з'являється. З-за мене.
		Мене ж таки вважають варнаком.
		Тавро від Глоби спроста не відмиєш.
		Вона ж - дружина варнака. Хоча
		Весілля в нас ніколи не було.
Шевченко  	То що ж вона моторитиме нині?
Шекеров  	Скажу вам - не повірите: за няньку
		В родині можновладній Маріула.
		Своїх дітей не має, так чужих
		Чукикає, співає колискових,
		"Ой стрічечка до стрічечки" так само.
Шевченко  	А хто ж її навчив моєї пісні?
Шекеров  	Оринка, пащекуха козака,
		В якого спершу ви квартирували.
		Дивлюся, вам би й зараз у пригоді
		Згодилася б цивільна кімнатина.
		Хіба ж попишеш в цій смердячій хаті?
		Листи на волю знову пошлете?
Шевченко  	Та ні, Романе. Це писання інше.
		Щоб не забулось наше бідування,
		Щоденник потихеньку компоную.
		Але про це нікому ані слова,
		Отож пишу листи.
Шекеров  		По-українськи?
Шевченко  	Та мабуть що. Ось тільки мову Глоби,
		Хоч десь таки ми з ним і земляки,
		По-нашому не вдатен передати.
		Аж надто він осібну мову має,
		Коли муштрує, грішного, мене.
Шекеров  	А мову ромів хто й коли запише?
		Живе, сокує, наче та трава.
		Мене її навчила Маріула
Шевченко  	Хороша мова. А пісні, їй-право,
		Найвищої достойні похвали.
Шекеров  	Зазвичай їх співають лиш на волі,
		Цигани, що до них я прихилився, -
		Як ті птахи, котрі у клітках мовкнуть.
		Ну а казарма, гауптвахта - це 
		Таке сильце, що геть пісні забудеш.
Шевченко  	А я й на гауптвахті не забув.
		Такі слова приходили в роздум'я,
		Лиш записати змоги не було.
			"Чорніє поле, і гай, і гори,
			На синє небо виходить зоря.
			Ой, зоре, зоре! - і сльози кануть,
			Чи ти зійшла вже і на  Украйні?
			Чи очі карі тебе шукають
			На небі синім? Чи забувають?
			Коли забули, бодай заснули,
			Про мою доленьку щоб і не чули".
Шекеров  	Таж ви, Тарас Григорович, до сліз
		Мене, їй-право, довели. Це ж треба - 
		"Коли забули, бодай заснули"…
Шевченко  	Тебе це не стосується, Романе,
		Гаразд, що Маріула при тобі.
Шекеров  	Але ж стоїть казарма поміж нами,
		Хіба на волі ми отак жили.
		…Поснули шатра. Гомонить багаття.
		Сім'я круг нього. І вона - як зoря.
		І я між них. Сказати б, гість-заблука,
		Закоханий в гордливу Маріулу.
		Вони ж мене вважають чужаком.
		Лише потому, як скарав псяюгу,
		Своїм назвали, тож таки я циган,
		Хоча і народився караїмом.
Шевченко  	В тобі, Романе, схований поет.
		Пиши.
Шекеров  		Так я ж неграмотний, Тарасе
		Григоровичу, хто ж мене учив?
Шевченко  	То я навчу, було б лишень бажання
		В ученика, а в мене - час і сила.
		Здоров'я підупало в рядового
		Шевченка. Що попереду - не знаю.
		Бо ж муштра ревматизмові - не пара.

Входить Фішер.

Фішер		Тарасе, до казарми впхався Глоба.
		Захмелений і лютий. Тож папери
		Сховати б варто.
Шекеров  		Дайте, я прикрию.
		Гарненько під подушкою полежать,
		Допоки цей п'яндика тут никає.
Шевченко  	Журнал сховай. А лист пишу, кінчаю.
		Четверту ніч сповідуюсь у ньому.
		Життя жахне, а думи геть обсіли.
		Журбота серце часом здавить так,
		Не соромно зізнатись - аж заплачу.
		Все те, що я в пустині цій терплю.
		Нехай воно тому сьогодні сниться,
		Хто людям на землі добра не хоче.

Заявився Глоба.

Глоба  		Це хто - кому? тобі? - добра не хоче?
Шевченко  	Ви трохи п'яні, пане капітане.
Глоба  		То що - додати можеш, якщо - трохи?
Шевченко 	Додав би, так немає за що.
Глоба  			Хитрий, 
		Неправду кажеш, рядовий Шевченко,
		Таж гроші маєш. Земляки прислали.
		Якийсь Миклуха - родич твій, чи хто,
		Одарував, я знаю достеменно.
Шевченко  	Дещиця є, та мушу їх сплатити
		За книги, котрі викрали у мене
		І проміняли на горілку.
Фішер			Хамство.
Глоба 	Які ж то книги? Де вони?
Шевченко  		В корчмі.
		Чи в кабаку, по-вашому сказати.
Глоба  		А хто ж украв? Де Шекеров?
Шекеров  		Я тут,
		Але книжок не викрадав я зроду,
		Бо це ж святе.
Глоба  			Ти бач, який святенник.
		Хто ж, як не ти, міг прихопить… Кого там?
Шевченко  	Листи самого Гоголя до друзів.
Глоба  		Це той, що "Мертві душі".
Шевченко  		Ви читали?
Глоба  		Десь бачив. Чи не в тому ж кабаку.
		Я книг, окрім статутів, не читаю.
Шекеров  	Я знаю, де та викрадена книга.
Шевченко  	Узавтра підеш викупиш, Романе.
		Дозволите ж бо, пане капітане.
Глоба  		Дозволю. Тільки викуп мусить бути
		З причіпом. Тобто кварту ачи й більше
		Нехай за того Гоголя дає.
		Інакше ми в поліцію заявим,
		Авжеж, Тарас Григорович?
Шевченко  		Я радий,
		Що на ім'я й по-батькові назвали,
		Усі ж ми не безбатченки, нівроку.
Глоба		То, значить, знову пишемо листи.
		А чи щось інше.
Шекеров		Таж листи, листи.
Глоба		Ти звідки знаєш? Геть же не вчитаєш 
		Ні титли, ані коми.
Шекеров		Ще вчитаю.
		Як не сьогодні, то в прийдешнім часі.
		Ми, пане, також люди.
Глоба		Ти варнак,
		А бач, туди ж - до благородних рвешся.
Шекеров	До вельми благородного в свій час,
		Не заперечу, рвався мій батіг,
		Тому й варнак, та все одно - людина,
		А він, отой недоросток...
Глоба		Замовкни!
		Бо цю ж хвилину підеш до щурів.
Шевченко	Вони, гадаю,сплять о цій годині.
Глоба	Розбудимо!
Шевченко		Нема й щурам покою.
Глоба		Мовчати!
Шевченко		Вам би, пане капітане,
		Німими владувати.
Глоба		До щурів!
Шевченко	За віщо?
Глоба		За провину учорашню:
		Майор Мєшков  звічев'я спостеріг,
		Як на базарі рядовий Шевченко
		Ходив, дивак, у білих рукавичках.
Шевченко	Так холодно ж, морозяно було!
Глоба		Не маєш права! Білі рукавиці -
		То для параду, а не для базару,
		Сказав майор: Шевченка покарати.
Шекеров	Нехай уже за нього я відсиджу
		Щури до мене трохи позвикали,
		А я до них.
Глоба		Ну, а до мене - звик?
Шекеров	Так точно. Бо куди ж од вас подітись.
Глоба		Пся крев, здається, так  поляки мовлять.
Фішер	Стосовно кого? 
Глоба		Тобто?
Фішер		Хто ж той пес?
Глоба		Хіба не ясно? Затуліте вуха,
		З Романом в нас розмова потаємна.
		Міняємо щурів - на оковиту.
Шекеров	Так глупа ж ніч.
Глоба		Таж є кабак безсонний
Шекеров	Немає грошей.
Глоба		Хай Шевченко дасть.
		Забудемо про білі рукавички.
Шевченко	Які ви благородні, капітане
Глоба		Я офіцер, цим сказано усе.
Шекеров (бере в Шевченка гроші. Наспівує виходячи).
		Ай, ромале, ай, чавале… 
Фішер	То, може, нам би час уже заснути.
		Листа допишем завтра спозаранку.
Глоба		За вами треба стежити й ві сні.
		За рядовим Шевченком - особливо.
		Це  він - мені казали - бувши сонним,
		Гукав: "Нащо здалися вам царі".
Шевченко	Так то ж я не про наших.
Глоба		А чиїх?
Шевченко	На білім світі їх - неначе гною.
Глоба		Хіба ж так можна - про царів?
Фішер		Не наших.
		А наших то, звичайно, - мовби квіту.
Глоба	Це інша річ. Ну ж, рядовий Шевченко!
Фішер	Поет Шевченко ще й притім художник.
Глоба		У формулярнім списку - рядовий 
		Шевченко - 2 аршини 5 вершків.
Фішер		Нівроку вищий.
Глоба			Скажеш: і за мене?
Фішер		За нас і за…
Глоба			За кого?
Шевченко  		Прошу, Оттон,
		Не любомудрствуй. Краще заснемо.

Входить Лаврентьєв.

Глоба  		Ось ще один блукає, мов мана.
		Це не казарма нині, а вертеп.
Лаврентьєв  	Майор прохав: удосвіта Шевченка
		До нього в канцелярію прислати.
Глоба  		Вчуваю: будуть білі рукавички.
Лаврентьєв  	Та ні, щось інше.
Глоба  			Гнівавсь?
Лаврентьєв  		Навпаки.
		Казав, що у казармі вільне місце
		Небавом буде.
Глоба  			Себто як? Пошлють
		Шевченка на Кавказ або ж у Крим?
Шевченко  	Певніш - в Сибір.
Фішер			Яман-кала не згірше.
Шевченко  	Мені уже однаково - куди,
		Бодай і на край світа а чи в пекло.
Глоба  		Отож бо спати, рядовий Шевченко,
		Щоб завтра у майора був як штик.

Входить майор Мєшков.

Глоба  		Дозвольте доповісти - ваш наказ…
		Узавтра буде точно, в акурат…
Мєшков  	То завтра, а сьогодні вам би, Глоба,
		Проспатись не завадило б.
Глоба  			Просплюсь.
		Дозвольте йти?
Мєшков  		Ідіть.
Глоба 		За рукавички
		Він буде мати честь по честі.
Мєшков 		Глоба,
		При чім тут зараз білі рукавички?
Глоба  		Так ви ж казали.
Мєшков  		І тепер кажу:
		Закушувати слід, коли п'єте.

Глоба пішов.

		Чекав на вас, Шевченко, завтра зранку,
		Та, бачте, як гора до Магомета,
		Чи навпаки - я сам прийшов до вас.
		Я знаю, ви на мене десь сердиті.
Шевченко  	Ні в якім разі, звідки ви взяли.
		Це ви на мене ображатись вправі,
		Що до пуття я муштри не осяг.
Мєшков  	Забудете про неї невзабарі.
		Вас хочуть в експедицію послати
		Десь на Аральське море. А для цього
		Я мушу написати, як ви тут
		Служили,  як старалися.
Шевченко  		Будь ласка,
		Пишіть усе достоту, як було.
Мєшков  	Поганої ви думки про майора.
		Про гауптвахту і про все неладне
		Ні слова, ні півслова не скажу.
		Рушайте в ті морські незнані мандри,
		Беруть вас - як художника.
Шевченко  		Невже?!
Мєшков  	Послужите картографом.
Шевченко  		Чи зможу,
		Рука вже скільки пензля не тримала,
		Та й олівця.
Мєшков  		Потрошку малювали,
		Я ж знав про це. Але мовчав.
Шевченко  		Спасибі.
Мєшков  	Хороших друзів маєте, Тарасе
		Григоровичу, рядовий Шевченко.
		Таж Лазаревські, всі брати як є
		Про вас, про вашу душу тільки й дбають.
		Я перед ними, каюсь, винуватий,
		Не всі прохання їхні щодо вас
		Удовольняв, чинив навспак, бувало.
		Сказати б, кепська офіцерська звичка.
Шевченко  	А в мене ж-бо мужицька, що подію.
		Пробачте, якщо часом вас оприкрив.
Мєшков  	Усі ж ми люди, і святі, і грішні.
		Я так гадаю: проминуть роки,
		Солдатчина колись-то закінчиться,
		Дозволять вам писати й малювати,
		І ви на посміх виведете нас,
		Сатрапів, хай простить Господь - відомо
		Кого…
Шевченко  			А тут, скажу я не до сміху,
		Мені, зізнаюсь, важко зрозуміти,
		Що скніє під мундиром офіцерським.
Мєшков  	Таж це, Тарас Григорович, жорстоко.
		Під цим мундиром також б'ється серце,
		Як і в солдата.
Шевченко  		Тільки не побите.
Мєшков  	Буває всяк. Он генерал-майор…
		Такий удар за довгі роки служби...
		Хворіє нині, геть на ладан дише.
		Ми також знаєм, як то б'ють у серце,
		На верхотурі - вдатливі стрільці.
		Я вас прошу: не майте зла на мене,
		Я, може, тільки нині зрозумів,
		Який солдат в моєму батальйоні
		Служив.
Шевченко  		Карався, мучився.
Мєшков  			Пробачте,
		Легкої служби не буває звіку.
		Гадаю, там, на морі, буде легше,
		В тім смислі, що обійдеться без муштри.
		Розстаємось, можливо, не навік,
		Яман-кала на вас чекає завжди.
Шевченко  	Спасибі, повернусь, як буду жив.
Мєшков  	Храни вас Боже…  А тепер поспіть,
		Узавтра зрання - в Оренбург поїдем.
		Тож на добраніч. 

Мєшков пішов.

Шевченко  		Ось такі-то справи.
		Ти, Оттон, чув, як пан майор до мене,
		Нівроку, наче серцем прихилився.
Фішер		Таж він утямив, що тебе на море
		Пошлють не без веління Обручова.
		А якщо так, чому б не прихилитись
		До того, хто не гнеться, наче дуб.
Шевченко  	Але дуби ж то, друже мій, не плачуть,
		А я таки пустиню оросив
		Гіркими та пекучими.
Фішер			Я й сам,
		Буває, аж заплачу від розпуки,
		Лише без сліз - на вітрі висихають.
		Мені Александрійський докоряє
		За цю, як мовить він, сентиментальність.
Шевченко  	Надійний він товариш, друже Оттон.
		Я перед ним завинувативсь нині:
		Це ж він мені "Листи до друзів" дав,
		Які тепер лежать у кабаку.
		Негарно вийшло. Треба б їх забрати,
		Але ж мені назавтра - у дорогу.
Фішер		Та викупим, чи ж їм потрібен Гоголь,
		Кабашникам неситим і тупим.
Шевченко  	Е-е, не кажи, і з-поміж них бувають
		Охочі до книжок, хоча в "Листах" 
		Навряд чи їхні мізки розберуться, -
		Великий Гоголь, мудрий і разючий,
		Не гріх нам научатися у нього.

Входить Шекеров.

Шекеров  	Приніс!
Шевченко  		Горілку?
Шекеров  			Викрадену книгу.
		Нехай мене щури гризуть, одначе
		Я так вчинив, як серце повеліло.
		Це ж книга, а не ніж отой злощасний.
Шевченко  	Не вистачило на горілку грошей?
		Візьми. Узавтра купиш, як проспиться
		Наш спільний друг, завзятий мочеморда.
		Спасибі щире, брате мій Романе.
		Ну, а тепер прохання є у мене:
		Щоденник той, що приховав од Глоби,
		Будь ласка, прилаштуй його…
Шекеров  		Куди?
Шевченко  	Віддай вогню, укинь в пащеку печі,
		Аби солдатам спалося тепліше.
Шекеров  	Це ж як? Чому?
Фішер			А й справді, в чому справа?
		Адже на тих померхлих сторінках -
		І дні, і ночі нашого життя,
		Яке й життям не гоже називати.
Шевченко  	Отож нехай воно згорить на попіл,
		Пов'ється з димом і полине звідси,
		З Яман-кали, поганої пустині,
		На батьківщину, на мою й твою...
Шекеров  	І я також не перекотиполе,
		Мій корінь при Дніпрі в Білобережжі,
		В Прогноях десь зарита пуповина.
		Палити, справді? Але жаль, їй-право.
Шевченко  	Живим лишусь - ще напишу, братове,
		Як мордували нас у цій хурдизі,
		А скільки їх в отечестві таких,
		Одна Сибір, кажу, неісходима.
		Довіку злої муки не забуду.
		Все збереже, відтворить і оплаче
		Моє в крові, побите, лиш ні разу
		Не згорбле, не схололе в каятті!

 

м. Херсон
Березень-травень 2008 р.

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)