Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Нариси з історії Бериславщини. Випуск 1
Вишиванка. Число 3
Микола Кабаків. Переяславська угода 1654 року
Історія Просвіти Херсонщини. Том 1
Вивчення творчості Яра Славутича в школах Херсонщини
Вісник Таврійської фундації. Випуск 3
Микола Швидун. Ти до мене прийшла
Ти до мене прийшла
Лірика
2006
Бібліографічний опис: 

Швидун М.Є. Ти до мене прийшла: Лірика. - К.-Херсон, 2006. - 59 с.

 

 

 

* * *

Моя думка в просторах шуга...
Микола Вороний

І моя у просторах шуга,
Навіть в душу заглянути хоче,
Та заліплює дика пурга,
Б'є і коле розплющені очі.

Так і хоче, щоб я їх закрив,
Щоб не бачив і збився з дороги.
Я по світу немало ходив,
Ранив душу і стоптував ноги.

Та очей своїх не закривав.
Бачив. Бачу. Осмислено дію.
І якщо десь круте щось сказав,
То сказав його тільки злодію.

Важу все на терезах життя.
Що було і що є - добре знаю.
А яке нас чека майбуття -
Я, як в формулі "ікс", визначаю.

Хто там локшину віша мені
Знов на вуха - дивлюсь я за обрій.
Не повірю ніколи, о, ні!
Що добро нам сотворить недобрий.

* * *

Вітер за обрій на травах тікає,
Ніби козак на коні.
Сонце з-за хмари жартує... моргає
Прямо у душу мені.

А жайворонок розложисту пісню
Дзвінко над ланом співа.
Мислям становиться в пісні тій тісно,
Серцем хапаю слова.

Вітер жартує... Вітер цілує
Збуджені щоки мої.
В боки штовхає. Кружляє. Танцює,
Співи заводить свої.

Ніби із жайвором хоче змагатись,
Чи перейнявся його почуттям.
Лагідно шепче... Й я хочу сміятись.
Жить з ним чарівним життям.

КЛЯТВОПОРУШНИКИ

Не завидую тим, хто виходить з народу,
Але заздрю тому, хто з народом всякчас.
М.Братан.

З народу вийшли кучми, кравчуки...
Та саме так... Не залишились. Вийшли!
Взяли кнути у руки й канчуки
І крутять Україною, як дишлом.

Та за бугор повзуть... у пошуках ума!..
Стають за цим товаром на коліна
І моляться. (Бо власного нема.)
Яка ж нещасна ненька-Україна,

Що терпить ще таких поводирів.
Таких бездарних, ницих і безчесних.
Другий давно б із сорому згорів,
А він ще й жде якихсь дарів небесних.

Ви ж на святім писанії клялись
Буть вірними Закону і Народу,
А як у мантії правителів вдяглись -
Забули все. Й товчете в ступі воду.

Клятвопорушники із лисячим хвостом!
Злодюги у злочинному законі...
Та прийде час, ви ляжете пластом
Перед Народом в довгім марафоні.

Вас "беркути" не зможуть зберегти -
Опричники новітньої епохи,
І не спасуть вас мантії й хрести,
Бо ви в історії... немов чортополохи!

2003

* * *

Зорі з води піднімалися в небо
І шикувались у віршів рядки...
Ой, як мені в цю хвилиноньку треба
Знов доторкнутись твоєї руки.

Знять з неї біль і напругу, і втому.
Взяти собі їх, почути твій сміх,
Радість і біль розділить по закону.
В світі їх вистачить, знаю, для всіх.

Хай очерет безкінечно шепоче
Щось там мовчазній, стоячій воді.
Що він там шепче? Що він там хоче?
То їхні справи, вони - молоді.

А ми ж удивляємось в зоряне небо
Та у хмаринки в озерці на дні,
І спілкуватися маєм потребу
В час, коли вдвох ми з тобою одні.

Зорі і небо, і вітер, і віти,
І очерет, і безмежні світи
Нас оточили. А ми, ніби діти,
Знов на ромашці гадаєм: "Де йти?"

МИТЬ ПОВАЖАЙ

В юності думалось - вічність відкрилась.
Тихо в ній. Мирно пливи.
Тільки цій мудрості мить не скорилась.
Думай. І в митях живи.

В вічності є свої болісні роди.
Ти в ній - як блискавки змиг.
Мруть покоління і цілі народи
В бурях підступних і злих.

Злочин найбільший - коли ти лінивий,
Тратиш хвилини життя
Пусто...
Бездарно...
Та ще і чванливо...
Часу нема вороття!

Мить поважай!
Бережи!
Їй клонися.
В митях життя твого суть.
Тільки добро ти творить не барися.
Дольки у вічність вимощують путь.

* * *

 

Нашого цвіту по всьому світу,
Тільки німого і без привіту.
Гіркого цвіту цілі суцвіття...
Їх туди гонить зле безробіття.

Їх туди гонять голод і злидні,
Що можновладцям і досі не видні.
Їдуть учені. Їдуть таланти,
Дома лишаються злодії й франти.

Що ж, Україно, на тебе чекає?
Хто про це відає? Хто про це знає?
Ми всі сумирні, ми всі тихенькі.
Слізно клянемось в любові до неньки.

Пісню співаємо всі солов'їно:
"Любимо... Любим тебе, Україно!
Палко кохаєм... Тільки не знаєм,
Чому так швидко ми вимираєм.

Думать не звикли ж бо самі про себе.
Просимо в Бога, в зірок і у неба
Щастя людського, доброї долі,
Тож в чужинецькій і ходимо льолі.

8.04.2003

* * *

 

Зброя слова в народу в руках.
Дмитро Білоус

Наше слово у нас на устах.
І це та нержавіюча зброя,
Що була і пребуде в віках
Прославляти у герці героя.

З ним ми врізались в зоряне небо
І пірнаємо в клекіт морів,
А коли виникає потреба -
Ставим міцно свої якорі.

Тільки в душу людини проникнуть
Не змогли ще. Закрита вона.
І до цього не можемо звикнуть
Ніби в чомусь є слова вина.

Вже за серце взялися рукою.
В колбі створено нове життя.
Та немає... Немає спокою.
На яке ж нам чекать майбуття?

І на це дасть нам відповідь слово
І розкриє душі таїну.
Моя рідна, вкраїнська мово,
Хто зневажив тебе - клену.

* * *

 

Підпер червоне небо дим.
Теодор Курніта

Небо червоне дим підпирає
Супроти варварства дійство святе.
Бореться мужньо Багдад... й помирає.
- Чому? За що? - Хто повіда про те?

Тигр і Євфрат стали слізно-криваві,
Та на коліна вони не стають
Навколо вибухи. Попіл... Заграви...
Так проклада Мінотавр собі путь.

І Вавилон... І закон Хамураппі.
Варвари нові в часи НТР
Циніки підлі в звірячому храпі
З хитрістю лиса і люттю пантер.

Топчуть і рвуть життєдайнії струни
В бурях піщаних, в кромішній імлі,
Мов з небуття, увірвалися гуни
Й нищать святині на древній землі.

10.04.2003

* * *

 

Ти до мене прийшла, ніби з неба,
Чи з росою, чи в краплі з дощем.
Ой, не треба, не треба, не треба
Знов будить у душі моїй щем.

Наша юність уже не вернеться,
Не повторяться дощ і роса,
Й не тим порухом вмить ворухнеться
Твоя ніжна в сріблинках коса.

Та для мене ти завжди із неба
Непізнанна й чарівно-нова.
Тож в житті моїм є те, що треба...
Ти - загадка у ньому жива.

* * *

Юрмилися над полем тучі
Страхіття грюкало, гуло.
І все те рухалось в село
Неначе привиди летючі.

Мені ж привидивсь сорок перший,
Той грозовий, кривавий рік,
Що в пам'ять врізався навік
Й сьогодні мислями ще вершить.

Мов круки з чорними хрестами
Накрили батьківське село.
У небі блискало, гуло,
Стріляло, рвало, рило ями.

Горнулись діточки до мами,
Земля стогнала і тремтіла,
До неба вирвами летіла,
Крові розбризкуючи плями.

Коли ж те круччя відлетіло,
Село неначе заніміло...
В мовчанні мертвих хоронило,
А в душах горе тліло... тліло.

Те ж, що сьогодні пронеслось,
Грозою й ливневим дощем,
В душі не залишило щем.
Добром колосся налилось.
Й вагомим в закрома влилось.

Тож лагідні вітаю тучі
І блискавиці грозові.
У нашім у житті кипучім
Лиш добро вічні і живі.

Автор: 

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)