Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Анатолій Анастасьєв. Просто життя
Олег Олексюк. Я для мами намалюю
Бериславщина. Рік 1904
Олег Олексюк. Затуманені плачем
Любов Єрьомічева. Пісня надії
Олексюк О.В. Поетика творів Миколи Братана

Олексюк О.В.
Поетика творів Миколи Братана: Літературно-мовознавче дослідження. – Херсон-Київ: Просвіта, 2004. - 44 с.

2004
Поетика творів Миколи Братана
Літературно-мовознавче дослідження

Актуальність дослідження зумовлена посиленим інтересом до літератури рідного краю. Метою літературно-мовознавчої праці Олексюка Олега Васильовича є спроба проаналізувати та класифікувати творчий доробок, визначити і обгрунтувати його проблематику, місце Миколи Братана в літературному процесі.
Новизна роботи полягає у цілісному дослідженні творчості М.Братана.
Методологічною основою "Поетики творів Миколи Братана" є принцип історизму. Методи дослідження: історико-генетичний, історико-функціональний та системний.
Робота розрахована на широке коло читачів. Видання може бути використане на уроках літератури рідного краю, позакласного читання, на заняттях літературного гуртка, на конференціях, а також у вузівській практиці.
Творчість Миколи Братана займає помітне місце в українській літературі. "Там, на півдні України, в "українськості" якої дехто сумнівається й досі, він був і лишається і кременем, і кресалом національної свідомості, і сином, і духовним батьком своєї Таврії, жагучою любов'ю до якої перейнятий кожний рядок його поезій.
Микола Братан – поет потужного вродженого таланту, полум'яного романтичного серця і доброго хліборобського працелюбства." [59].
Ще недостатньо висвітлено такі моменти, як простота й довершеність письма, глибина роздумів письменника Миколи Братана про такі поняття як любов, життя, доля, враження від баченого й пережитого, художня своєрідність поезії, її індивідуальність. Ця тема не нова, але потребує грунтовного аналізу, і в наш тривожний час надзвичайно актуальна, адже в своїх творах М.Братан прагне гармонії, закликає людину бути людиною, цінувати життя, не допускати фальші й лицемірства, берегти світле почуття любові та багатство своєї душі.
Про творчість Миколи Братана вже дещо написано. Найбільш цікавими на мій погляд є праці Станіслава Золотцева "Пам'ять над колоссям" (присвячена становленню та еволюції яскраво самобутнього таланту поета), Лади Федоровської "Наука поля" (рецензія на книгу "Правда хліба"), Леоніда Куліша "Образ Смаглявої Таврії" (про творчий шлях Миколи Братана), Юрія Голобородька "Горизонти творчих пошуків" (рецензія на поему "Поле з твоїм ім'ям") та "Люди степу" (рецензія на роман "Бережина"). Про мовну культуру нашого земляка слушно зауважив Олесь Гончар у глибокій і схвильованій статті "Цвіт слова народного": "...Лякатися треба сірості, а не тієї бурхливої відваги, з якою молодий поет часом вдається до мовного експерименту, коли він для вислову значної думки шукає неологізмів, переінакшує, оновлює слово затерте... у давніх словах сучасний поет знаходить нову свіжу образність.
Світ земний, немов дитина, –
У шляхах, як в сповитку.
Це пише Микола Братан у циклі поезій про Тюмень: "Ми п'ємо з одного кубка мандрів сонячний напій!.." – не знаю, як для кого, а для мене це образ справді поетичний, наповнений духом сучасного життя" [49].
Письменник Михайло Шевченко розвиває цю тему: "Талант і великий письменницький доробок, синівська любов, глибока освіченість, знання історії культури свого краю, а ще постійна чесність у відстоюванні народних ідеалів – завдяки цьому він став певним символом свого краю. Отак, скажімо, Полтавщина – це Володимир Малик, Чернігівщина – Снаніслав Реп'ях, Закарпаття – Іван Чендей і Петро Скунць, Запоріжжя – Петро Ребро, а Херсон – звичайно ж, Микола Братан." [59]
Як бачимо, оцінки переважно стосуються ідейно-змістових особливостей його творчості. Тобто, коментувалися ті його поезії, в яких поет висловив своє ставлення до суттєвих проблем, своє власне розуміння сучасності і дав відповідну характеристику подіям, що виринали в крутежі складного процесу демократизації суспільтва.
А те, що стосується специфіки його поетичної майстерності, тонкого ліризму та всього того, що відрізняє справжню поезію від посереднього віршоробства, – залишилося, так би мовити, "на інший раз".
Лауреат премії імені Андрія Малишка Микола Братан, за словами Леоніда Куліша, "вперто, твердо і надійно ввійшов в українську літературу. Перші віршовані твори засвідчували, що їх автор неординарний, непересічний поет, щиро закоханий в навколишнє життя з його радощами й прикрощами, болями й надіями... І в кожному творі гранично окреслювалась неперебутня любов до степових людей, серед яких народився й виріс, творчо змужнів письменник. Навіть одну з книг вибраних поезій він назвав "Степові люди". А ще характерною ознакою поетичних і прозових творів митця є колоритне, своєрідне, незашмуляне слово..."
Метою роботи є спроба проаналізувати та класифікувати творчий доробок, визначити і обґрунтувати його проблематику, місце Миколи Братана в літературному процесі.
Акцентуючи увагу насамперед на обсязі проблем письменника, ми передовсім прагнемо грунтовніше представити проблему своєрідності художнього стилю митця, провідних мотивів його творчості. У зв'язку з окресленою метою постало ряд завдань. Нас цікавить, що було привнесене традицією і що трансформовано, осмислено і переосмислено на основі індивідуальних, творчих морально-етичних міркувань, яким був власний художній світ Миколи Братана як поета і громадянина.
Завдання полягає також у характеристиці лексичних та образно-тропеїчних засобів у творах Миколи Братана та розкритті поетичного синтаксису письменника.
У нашому дослідженні ми звернемося до підходу, який ставить перед нами завдання функціонального опису усіх засобів, що являє собою складну цілісність смислових та формальних, внутрішніх та зовнішніх, екстралінгвістичних та лінгвістичних компонентів. Вдаючись саме до такого багатостороннього аналізу, ми маємо змогу описати кожне художнє явище в конкретній функції. Мова йде про те, що дослідження наше базуватиметься передусім на вивченні лексичного шару творів, бо лексика вважається головним будівельним матеріалом. До її аналізу підійдемо нетрадиційно, тобто до вивчення творів не на предметному рівні (як до словникового складу мови), а на функціональному, коли лексика вважається будівельним матеріалом конкретного твору і її не можна відірвати від контексту. Адже саме аналіз конкретної тематики лексики творів М.Братана сприяє розумінню їх неповторної своєрідності, виявленню особливостей поетики художніх текстів.

* * *
Ми щасливі, горді з того, що на білому світі є справжнє диво калинове – наша співуча українська мова, є розкішний мистецький світ, витворений розумом і серцем славних синів і дочок великого народу. З раннього дитинства пізнаємо велику правду художніх образів, які постають перед нами в мелодіях народних пісень, у чарівному світі казок, прислів’їв, легенд, загадок, віршів…
До нас приходить художнє слово, ми спрагло припадаємо і до сторінок поезії, і до прози, і до драматургії.
Юрій Мушкетик писав, що нинішню літературну ситуацію творять три складники: повернуті в літературу імена, так звані твори з шухляд і твори, написані на нинішньому етапі. Ось як він деталізує: "Вони індикатори нинішніх явищ; властива їм неординарність форми, відхід від інформаційно-описової манери викладу, емоційна напруга примушують нас вимогливіше підійти до сучасного літературного процесу". Ці слова певною мірою стосуються і Миколи Івановича Братана – людини непересічної долі, глибокого мислення, високого таланту. Його твори – це цілий світ бентежжя, палких дум, десятиліть боротьби за правду і людяність, високі гуманні почуття, зневага до тупості, зради.
Твори М.Братана гідно вплітаються у вінок української поезії. Слід відзначити, що глибину і суперечливість його особистості ми можемо оглянути лише у тісному зв’язку з тією складною історичною добою, за якої він жив, живе і творить.
Зрілість нашої сьогоднішньої літературної думки (включаючи до неї естетичну самосвідомість і культуру читача) дозволяє принципово і об’єктивно оцінити складне, суперечливе і разом з тим значне явище, яким є в українському письменстві нашої доби поезія Миколи Братана.
Він є продовжувачем традицій Андрія Малишка (використовуючи образи-символи: мати, Україна, дорога, Шевченко, додає нові: Гончар, вітер, степ, колосся)і Володимира Сосюри (тема інтимної лірики), Яра Славутича (жанр сонета), а також творчо збагачує літературні здобутки його сучасників [[ Кичинський Анатолій Іванович|Анатолія Кичинського]], Дмитра Павличка, Івана Драча, Бориса Олійника, Миколи Сингаївського.
Говорити про Миколу Братана дуже складно. І не лише тому, що про нього мало науково грунтовних праць, а й через те, що доторк до будь-якої сфери його буття виявляє потужний пласт подвижницької роботи. Ми – боржники перед Миколою Івановичем, бо ще далеко не осмислена духопідйомна, вибухова сила його творів, сила переконання, витончений духовний світ його ліричного "я", що вимагає від нас особливої настроєності, що прилучає нас до чогось такого щасливого і первозданного, забутого, але художньо закованого в слові. Його робота на совість бентежить, допомагає збагнути минуле й сучасне українського народу. Та щоб осягнути увесь неозорий масив його думки, для цього одного життя замало, бо треба стати врівень з ним.
На нашу думку, певну цінність становлять критичні статті, які з’явилися в пресі в останні двадцять років. Але не всі вони мають аналітичний характер. Частина із них є стислим викладом біографічних та бібліографічних матеріалів про письменника.
Поліфонічний дар Миколи Братана відкриває для нас письменник Леонід Куліш, який згадує, що "за те кругле, опукле, дзвінке слово йому не раз перепадало від чистоплюїв, шаблонщиків, котрі у своїй творчості щедро користувались так званим "зеленим словником", що свого часу був неодмінним підручним "порадником" редакторів." [49]
Відомий український поет Микола Василенко у статті "Жив як людина, не був я святим…" зауважує: "Художній талант – це особлива чутливість душі до навколишнього світу, до радощів і болів, як і до потворності й чорноти. Талант по-справжньому розкривається тільки у відсутність внутрішнього цензора, коли стіна кон’юнктури руйнується і митець виходить на простір моральної чистоти й свободи. Саме за демократії та незалежності М.Братану вдалося написати твори, в яких тема Батьківщини, спадкоємності поколінь звучить вільно й відповідально. Поетичний світ автора багатобарвний і багатозмінний, він радує і засмучує, але і надихає надією на перемогу добра й справедливості. Особливо в цьому плані прозоро прочитується вірш М.Братана "Життя":

Світ не запався! І чари в нім – є!
Що там троянди – картопелька квітне.
Дощ крапотить, і зозуля кує,
Й серце клекоче, брехні не підзвітне.
Жив, як людина, не був я святим,
Тягнучи плуга і трудячи жили.
Гріх мій – вклонявся богам, та не тим,
Що на поклони людські заслужили…"
[36, 5]

Справді, непередбаченим, нежданим і все ж закономірним у поетичному світі була з’ява цього художника, який пише вірші настільки здавалося б, прості, традиційні і в той же час сповнені глибиною пошукової думки, напруженого драматизму, суворої правди часу.
Микола Братан – лірик у найвищому вимірі цього слова. І романтик. Він не "виписав – виспівав свою Таврію: і Херсон, і рідне село (особливо у вінку сонетів "Правда хліба"), і кораблі, що виходять в море від таврійських берегів, і ці дивні журавлі, що не дають спати чутливим серцям, - все зігріте його душею. Більше того, свою рідну Таврію він "визбирав" у своє слово з усього світу."[59]

* * *
Микола Братан народився в перший день 1935 року на славній Каховщині. Батько його, сільський механізатор, своєю працею утверджував істину, що поля існують не для битв, а для мирного хліба. Син же про землю, що "в колоссях стелиться за обрій, купається у маревах тремких", про "незбутній, всемогутній дух зерна" говорить у своїх віршах, і взагалі, до хліба, до людей, що його вирощують, у Миколи Івановича почуття ніжне, ласкаве: "Лише камінне серце не степліє від золотого слова "хлібороб".
Здобувши семирічну освіту в рідному селі Семенівці, майбутній поет вступив до Бериславського педагогічного училища. Тоді ж і розпочав писати вірші та друкувати їх у періодиці.
Так поезія стала другою долею. Бо й пізніше, проходячи службу в Радянській Армії, навчаючись в Одеському державному університеті імені І.І.Мечникова, перебуваючи на посадах завідуючого відділом культури і побуту, заввіділом, заступником редактора районної газети, багато років працюючи відповідальним секретарем Херсонської обласної організації СПУ, поет не розлучається з кобзою художника слова.
Поетичний доробок Миколи Братана щедрий: книжки поезій "Смаглява Таврія", "Луни", "Веселку – людям", "Поступ", "Свято на Перекопі", "Правда хліба", "У дорозі до вас", "Від першої особи", "Я – Сиваш", "Степові люди", "Озерниця", "Добрина", "Портрет з дороги", "Небо над долиной", "Експромти", "Поезії", "Царина", "Листопад переходить дорогу", збірки віршів для дітей "Слон на стадіоні" та "Равлик на пляжі", а також дотепна книжка сатири і гумору "П’ята група крові" (вірші із цієї книжки увійшли до Всеукраїнської антології гумору). І поет він такого рівня, за яким не дозволяється давати поправку на "віддаленість від центру", а навпаки, сам "центр" збагачується з ним навзаєм. Його вірші друковані на багатьох мовах за межами України.
І річ не в тому, що в цих книжках немає слабин (вони є, як і в книжках будь-якого поета), а в тому, що з них постає "зріла майстерністю і духовно цілісна особистість, натура, в щирість і добротворчі сили якої віриш" [53, 82]
Творчість М.Братана – приклад шляхетного служіння поезії.
Визначальна риса таланту – високий рівень думання. Долання висоти, що стала нормою, для неталанту недосяжна. І справа тут не в підставі, а в духовному подвижництві, що возносить поета на вищий щабель читацького сприйняття.
В поетів буває так. Якщо рядки писалися байдужою рукою, то хоч би які у словах бушували пристрасті, вони не сколихнуть нашого серця. А коли писалося від щирої душі, сповненої радістю та болем, то якимсь чином, якому й раціонального тлумачення не знайдеш, ці емоції закріплюються в маленьких чорних значках, що їх люди звуть літерами. І тоді не можна байдуже читати хоча б такі нехитрі слова:

І запевняє п’яний кат,
Котрий хлоп’ят у пекло кинув,
Що вмер усміхнено солдат
За неділиму і єдину!
В краю, де в шані – добрий гість,
Де бережуть і честь, і пам’ять,
Веде полки безумна злість,
Усе довкруж плюндрує й палить.
[6, 8]

Саме внутрішній драматизм, який виникає від гострого прагнення гармонії в світі, в соціальному середовищі, в людських взаєминах, і так само гострого відчуття наявних у них дисонансів, і є справжньою домінантою його творчості.
Поетична образність М.Братана свіжа, приваблива, умотивована глибоким відчуттям естетичної міри. Таке мислення допомагає у формуванні естетичних оцінок, насторожує критичну увагу й розширює виміри різних понять як у зображенні реального світу, так і в уявних образах М.Братана.
У жанрах поезії й прози наш земляк починав малими формами, серед яких вагоме місце займає вірш-пісня, якому характерні усічені форми слова, деколи рваний ритм, співуча, більш насичена голосними звуками мова тощо. Наприклад:
Осіннім днем збираємо бавовну,
Що догнива обаполи Дніпра.
Моя студентська золота пора,
Крізь часоплин тобою серце повне.

В труді отім – безглузде щось, жертовне,
Але й таке було, що не вмира:
Смаглявиця – кохана чи сестра? –
Співала в полі чисто, пречудовно…
[36, 24]

Слід зазначити, що серед малих форм прози Микола Іванович більш полюбляє нариси, серед яких солодиться родзинкою його прекрасний нарис "Сила любові", присвячений визначному письменнику сучасності Олесю Терентійовичу Гончару.
Майстерно оволодів Микола Братан і формою класично унормованого сонета. Він набув розвитку, дякуючи творчій натурі художника, еволюціонувавши у букет сонетів-монологів. Наприклад:
Я не затим в долині розцвітала,
Щоб хтось до мене по розраду йшов,
Пробач: я вам такого нагадала,
Від чого втратиш віру у любов.

Чи ж ти сама не відала, не знала,
Хто був ковач ласкавих тих оков,
Що з іншими ти їх не порівняла,
Допевнившись: таких не буде знов.
[36, 33]
З малих форм Микола Братан еволюціонував до поеми (наприклад, "Поле з його ім’ям"), легенди-бувальщини ("Відчахнута віть"), думи ("Вірність і зрада"), до поетичних циклів ("Австалійські слайди"), до повістей ("Діждались весілля"), романів ("Бережина"), драматичних творів (“Туга”).
Треба відзначити широкий розмах різнотематичної поезії Миколи Братана. Тут і поезії-присвяти братам по перу (наприклад "Плоть від плоті", присвячена поетові Іванові Драчу), і патріотичної лірики ("Акація"), і інтимної лірики (наприклад, "Сонет пристрасті"), і вірші воєнної тематики ("Фронтивики стоять у черзі за пайками"), і дотепні експромти, типу:

Не чекай на Лазаренка,
Марно його ждеш.
Голосуй за Симоненка –
Це одне і те ж!
("Експромти передвиборні")

Я уже наголошував на тому, що у жанрі сонета Микола Братан досяг помірного успіху, нагадує, до певної міри, сучасного замежного брата по хисту Яра Славутича. У своїх нових збірках вони один одному, навіть, присвятили вірші, і не будь-які, а саме у жанрі сонета. Наприклад, "Віддячливий сонет Ярові Славутичу":

Сонет, що написали ви в Криму
З посвятою мені, степовикові,
Неначе докір праведний сприйму:
О, як же ми згрішили в ріднім слові!
Кому повім печаль свою, кому, –
Донині мудрагелі безголові
Чужинському слугують, як свому,
Хоч як-не-як, братки мої по крові…
[36, 47]

* * *
Позицію Миколи Братана в поезії можна означити як атакуючу, пошукову, розвідувальну.
Таке враження, що поет, як натура цілісна, перебуває в злагоді з самим собою, в душевній гармонії, та в його творчості постійно конфліктують певні людські характери, стикаються суперечливі ідеї.
Виникає питання: як говорити про таку лірику? Як "розшифрувати" її чаруючі диференціали почуттів? Яким інтегралом стиснути цей непіддатливий вир пристрастей? Найкраще, мабуть, – читати самі вірші, в яких поет силою таланту відвойовує у життя, його теперішнього, минулого поетичний простір. Тут відчуваєш натхненну силу поезії, що вириває душу із зубожілого мороку буднів.
Микола Братан урізнюманітнює образні засоби своєї поезії, у нього розвинене зорове живописання, метафори динамічні й контрастні, у своїх віршах він використовує весь спектр метрики (найбільш уживані-двоскладові ямб та хорей).

* * *
Любов, як взимку райдуга, неждана,
Прийшла – не кликав, кликав – не прийшла.
Журба вчорашня, – вже мені нерано, –
Не журить нині серце і чола.
[36, 20]

Читаємо ці пройняті ніжним ліризмом та глибиною роздумів поезії, і крок за кроком пересвідчуємось, що ліричний герой та поет (в більшості випадків) одна й та ж людина. Тому й не дивуємося, коли в розкішний узор щастя вплітаються сумні сиві нитки – життя будь-якої людини ніколи не складається з одних радостей.
Поет при потужній мислительній напрузі його образного світу глибоко ліричний і почуттєво просвітлений. Теплом, м’яким ліризмом, справжньою любов’ю позначені вірші М.Братана кінця дев’яностих "Царина". Миколі Івановичу вдалося зрозуміти фарисейський світ колишніх безбатченків, засудити його і не відійти від світоглядного мистецького правила: іди своїм шляхом, нікого не наслідуючи.
Є поети, які з’являються раптово й галасливо, шумно рекламують свій випадковий успіх в літературі, але минає час, порив згасає, і їхня творчість стає буденною і нецікавою. Вони, як оранжерейні рослини, не витримують відкритого вітру, при раптових суспільних негараздах ховаються під свій ізольований дах, усамітнюються, очікуючи зворотньої переміни. Микола Братан є іншої долі. Він належить до генерації поетів, які несуть у собі Україну. Для них вона – не красива назва, географія, а сутність життя, і їхня працездатність гідна подиву.

Вже скільки літ змайнуло, а й донині
Моя душа – мов чайка проквиля.
Немає України в Україні,
Все та ж бо наша, не своя земля.
[36, 5]

Поет усім серцем сприймає національне відродження і закликає співгромадян вірити в перемогу демократії, бо тільки той є справжнім українцем, хто іде, долає дорогу. Для нього минулий час – це пройдений степ, що безповоротно відійшов, і повторювати його не збирається. Про це вірш "Царина":

Я тебе в минувшину не кличу,
Та своїх вподобань не втаю –
Царину сьогодні возвеличу,
Вкриту потом в хлібному краю.

І вже в наступній строфі розкриває усю ідею твору:

Хай новітній день тобі докине,
Де турбот, нівроку, вистача:
Царина – це поле України,
Що свого чекає сіяча.
[36, 19]

Тут царина набуває символічного значення. Це не околиця села, не поросла травами галявина, а духовне поле України, яке ще потребує дбайливих рук і розуму господаря, аби не повернувся колишній режим терору, в Сибір не повезли. "За віщо "в Сибір повезли?" Може, він учинив розбійництво: когось убив, пограбував? Ні: йому заборонялося: "Не тільки що згадувать – думать облиш, хто Вишня Остап чи Микола Куліш".
Не чужі авторові теми кохання і краси природи українського півдня, де "мальва вуха нашорошила", і наддніпрянські квітучі луки, і дорога в молодість, як не чужа авторові і тема війни. Пам’ять про воєнні роки, які запам’яталися з дитинства, охоплює смутком серце, але і надихає надію, що колишнє "допущене людиною зло" не повториться.
Через конкретні образи й ситуації він підводить читача до рішення загальних проблем. І навіть у тих поезіях, де автор, здавалось би, відходить від спогадів, відчувається відгомін війни. Тож цілком природно, що визначальною темою майже всіх понад тридцяти збірок є доля українського народу. У кожного поета є свій символ Батьківщини. У Миколи Братана – це рідний край в образах степу ("Степ нічний. І вогник в далині", "Степові розгонисті дороги пролягали крізь доленьку мою", "Добрий ранок, степе, добрий ранок, тату, я любов до тебе в пісню переллю", "Ми стоїмо на перевалі, одначе серцем я в степах" та ін).
Його самовимогливість, максималізм, коли йдеться про гідність професійну, відомі. Адже творчість, як пише В.Романенко, "безумовно починається тільки тим, де є усвідомлене прагнення вийти за межі загально відомого" [55, 13]
За такої передумови кожний творчий здобуток у царині поезії є одночасно й новим відкриттям у складному процесі розуміння життя, бо поезія показує нам складну багатогранність світу в різноманітних образних асоціаціях. І що сильніший творчий інтелект поета, то складніша й цікавіша асоціативність образного мислення.
Саме таким прагненням – вийти за межі загальновідомого – і наповнені майже всі збірки поета.
Микола Братан повний творчою наснагою, а це означає , що на нас, шанувальників його творчості, чекають нові твори, як нові сходи до вершин майстерності художника слова.
Шлях до самовдосконалення у М.Братана надзвичайно складний, а душі доводиться пропустити через себе все: і погане, і хороше, й залишити криштально-чисте. Саме через це в його поезіях все справді просто. Але це та простота, що є антиподом примітиву і синонімом віртуозності. Це та простота, що в українській поезії йде від Шевченка, Франка, Лесі Українки. Це та простота, яка поєднує в собі красу, мудрість, тонку душевну чутливість і хороший смак.
"Середнє покоління українських літераторів, незважаючи на всі випробування, які випали на його долю, виростало в умовах села із ще не втраченою поезією народних традицій. Те село не тільки плакало, але й співало. Нинішнє село майже не співає, зникає мальовничість побуту, чарівне таїнство гаїв, перелісків, левад – джерело натхнення цілих поколінь. Процес закономірний, і тут нічого не вдієш. Та біда в тому, що разом з цим слабшає й відчуття родоводу [1, 186] А саме ним передовсім сильна кожна культура. Тому-то творчість М.Братана має значення принципове. Письменник, як вказував В.Базилевський, "належить до тих, хто здатний крізь вселюдське бачити національне, а крізь національне прозирати вселюдське".[1]
У доробку нашого земляка є численні переклади з карачаївської, черкеської, чеченської мов тощо. Микола Братан відкрив українському читачеві Шайхі Арсанукаєва, Алваді Шайхієва, Хасмогомеда Еділова, Саїда Чахкієва, Славчо Николова, Івана Мінтяка тощо. Наш земляк звертається лише до тих творів, які пропустив крізь серце, перехворів ними, глибше пізнав історію створення цих рядків і лише тоді майстерно виклав на папері біль, що прийняв у автора оригіналу.

Наприклад:
Спитав я знічев’я у діда старого:
– Чом гори горбаті, скажіте, від чого?
– Тут горе людське полишило свій слід –
І згорбились гори під тяжкістю бід.

Чому ж, поясніть, я не можу збагнути, –
Їх стогону-болю нікому не чути?
– Навчались вони у людей, далебі,
Страждання свої тамувать у собі.
[42, 133]

* * *
Характеристика лексичних одиниць творів Миколи Братана базується на тому, що “в слові закладені – в різних комбінаціях – такі компоненти його змісту, як інформація, яка ототожнює предмет, вказує на окрему ознаку його, інформація про приналежність предмета думки до певної категорії явищ – лексичної, лексико-граматичної, граматичної, інформація про переважне вживання слова у певній сфері, про емоційно-експресивні якості, інформація про наявність образних, асоціативних зв’язків, про синонімічні та антонімічні властивості, про сполучуваність та ін" [48, 11]
У словниковому складі української мови є слова і звороти стилістично немарковані (непозначені), вживані у всіх сферах мовного спілкування, і стилістично марковані, тобто мають більш або менш обмежену сферу вживання.
Ця особливість і покладена в основу поділу лексики на загальновживану, стилістично нейтральну, і лексику вузького стилістичного призначення.
Найбільшу групу становлять слова з стилістичного погляду нейтральні. Вони належать до загальновживаної лексики, якою вміло користується поет. Слова цієї групи можна об’єднати за провідною ознакою чи за характерною деталлю в окремій підгрупі:

1) назви явищ природи: дощ, сніг, злива, повінь, блискавка,
сонце, місяць, небо, зорі, мороз, вітер, ніч, день, ранок, весна, зима, осінь, літо, грім, листопад, тощо.

Наприклад:
Дощ уночі підкрався до вікна,
Постукав раз і два, постукав тричі.
І серце дивне спокою не зна:
Це хто ж мене, це хто в негоду кличе?
[17, 28]
2) назви рослин і тварин: слон, равлик, акація, яблуня, айстра, м’ята, барвінок, ковила, троянда, чайка, голуби, береза, ялинки, тополя, явір, любисток, їжачок…
Наприклад:
В зоопарку вийшов слон
І побрів на стадіон.
Буде грати, як охота, –
Захищатиме ворота.
[32, 2]
3) назви людей за їх родинними стосунками: чоловік, жінка, мати, батько, син, донька…

Наприклад:
“…Синочку мій… Та звідки ж виглядати?”
“…Не плачте, мамо, я до вас прийду,
Ще ви свого обнімите солдата,
І вкупі ми збідуємо біду.”
[26, 31]
4) назви різних органів тіла: голова, чоло, губи, плечі, обличчя, очі, серце…

Наприклад:
Невже меженний час її настав
І голубінь очей не заясниться?
“Хлоп’яточка, прошу вас, зупиніться,” –
Затрепетали спалені вуста.
[26, 127]
5) назви приміщень та їх частини: вікно, поріг, хата, будинок, двері.

Наприклад:
Вікон привітних у місті без ліку,
Чом же зваблює, кличе одно?
Тільки твоє серед тисячі вікон,
Тільки твоє таємниче вікно.
[17, 21]
6) назви засобів пересування: автомобіль, автобус, поїзд.

Наприклад:
От і поїзд підійшов, заполонює тиша
Сумовитий вокзал, де прощалися ми.
Пам’ятай і люби, як любилось давніше
Наше літо візьми в холодини зими.
[17, 26]

7) назви основних почуттів людини, її психічного стану: радість, печаль, біль, страх, журба, кохання, марення, сум, любов, сон, туга, біда, неспокій, розпач, бентега.

Наприклад:
Радість недопита, не вернути літа,
Та не час поклони бить журбі.
Квіточка тендітна, квіточка блакитна,
Я сьогодні кланяюсь тобі.
[17, 19]

8) назви якостей, кольору й інших загальновідомих ознак предметів: добрий, злий, високий, малий, великий, солодкий, гіркий, чорний, білий, сірий, червоний, синій, смаглявий, блакитний…

Наприклад:
Грудень був. Та й ще ні заметілі,
Ні морози влади не взяли.
Берегом густі тумани білі,
Мов казкові лодії, пливли.
[36, 19]
9) слова, зв’язані з загальновідомими поняттями культури і мистецтва: музика, книга, кіно, папір…

Наприклад:
Забуте ожило, немов кіно німе,
Крізь сон мені прийшло у барвах і у звуках.
[17, 10]

10) назви числових понять: десять, п’ять, чотири, два, сімнадцять, сто…

Наприклад:
У вагоні контролер спитав,
Скільки літ малому пасажиру.
І Митько бадьоро відказав:
– Дома – п’ять, а в поїзді – чотири.
[32, 7]
11) назви ряду абстрактних понять: життя, каяття, воля, свобода, уява, доля…

Наприклад:
І яка у кого доля,
У поході не зважай
Стане житом серед поля,
Хто поліг за рідний край.
[17, 32]
12) назви дій і станів, місця, часу, простору: життя, шукати, ходити, їхати, бігти, тут, сьогодні, завтра, далеко, близько…

Наприклад:
То ж сьогодні, як брат,
Наче друг незрадливий
Наслуха листопад
Недоспівані співи.
[17, 2]
Характерним для творчості М.Братана є те, що до кожного слова (яке б воно не було) старанно добирає ознаку. Сказати точніше ця ознака є “природньою”, поетові вдається її тільки визначити, зосередити на ній увагу, і вона зливається воєдино зі словом, утворюючи “живий” образ. І тоді не можна бути байдужим до життя героя поезії.

Наприклад:
Журавлиними ключами
Осінь хмари протина,
Крізь усі мої печалі
Серцю світиш ти одна.
[17, 4]

Нейтральна лексика переосмислюється, набуває певного стилістичного забарвлення і слова, які виступають тоді паралелями до загальновживаних. При переосмисленні у таких словах з’являються додаткові емоційно експресивні відтінки: ходити (нейтральне) – вештатися, брести, гасати (розмовне); думати (нейтральне) – гадати (розмовне); обходити (нейтральне) – обминати (розмовне); знає (нейтральне) – зна (розмовне) тощо.

Наприклад:
І ми, як ві сні, залюбки переходили
Знайомі стежини, доріжки й мости.
І знову брели, брели між теплом і між холодом,
І знов, як троянда, світилася ти.
[17, 30]
Наведені слова – приклади виражають різні почуття, а також емоційні відтінки в оцінці явищ дійсності, осіб, подій і т.п.
Відомо, що не кожне слово збуджує почуття, настрій чи уяву читача або слухача. Існує багато таких слів, з якими всі звикли, і такі сприймаються без будь-яких емоцій. У творах же нашого земляка емоційне забарвлення певних слів є доконечною умовою, без цього не можливий глибокий вплив на читача. Як, наприклад, по-новому звучить уже згадане слово “брели” у “Чарівному сні” М.Братана:
Загублена печаль, з яких вона стежин
У сни мої знічев’я завітала?
По вибалках брели рясні гурти ожин,
І синява, як хустка, трепетала.
[17, 10]

Деякі слова означають назви певних почуттів: є емоційними вже своїм лексичним закінченням, наприклад: печаль, радість, біда, сум, туга, жаль, щемить душа, радіє серце та ін. Вдале поєднання їх у поезіях надає емоційного забарвлення висловленій думці (про що вже говорили раніше):

Щемить душа. Порушено в ній лад,
І я не знаю, хто у тому винен.
Пливе у ніч засніжений мій сад,
Зазвичай – у мороз, у хуртовину.
[36, 37]
Емоційними за своїм лексичним значенням є також слова, які виражають позитивну чи негативну оцінку явищ і предметів дійсності, або почуття й стан людини: добрий, злий, малий, ніжний; радісно, боляче, сумно; любити, кохати, радіти, сумувати. Їх так само, як і попередню групу слів, активно використовує поет для емоційного забарвлення:
Хто мовить, що любить до віку не дано?
Підступна солодінь весільного напою.
Причому тут вино, та ж винне не воно,
Що доля розвела мене з тобою.
[17, 13]
До емоційної лексики належать і такі слова, як емоційно забарвлені у звичайному значенні: пес – до слова собака; прекрасний, чарівний, чудесний – до слова гарний.
Окрему групу емоційної лексики складають слова, емоційність яких досягається засобами словотворення, використанням спеціальних суфіксів. Значення пестливості досягається за допомогою суфіксів -к-; -ок-; -ик-; ин-; -еньк-; -ят- та ін.: дівчина, хлопчина, сніжинки, оченята, доріжка, колосок, землячок, їжачок, бочок та ін.

Наприклад:
Їжачок
На бочок
Не лягає спати:
Від своїх колючок
Може постраждати.
[32 ,3]
Слово, означаючи назву предмета, дії властивості, кількості, за допомогою певного комплексу виражає поняття про них. Поняття ж – “це форма людського мислення, в якій узагальнюються основні ознаки речей і явищ об’єктивно існуючої реальної дійсності” [45, 156]
Отже, слова створюються в мові не для назв окремих, одиничних речей та явищ, а для назв узагальнених понять про них, тобто одним і тим же словом називаються в ній однорідні предмети чи властивості, процеси й інші явища, ознаки яких узагальнюються в одному понятті.
За допомогою мови одиничне пізнається через загальне, назвою якого є слово, бо загальне містить у собі багатство особливого, індивідуального, окремого.
Слова, які означають назви, співвідносності з конкретними речами, властивостями і діями, називаються словами з конкретним значенням. Таких слів у поезіях М.Братана велика кількість, наприклад: рука, очі, явори, береза, тополя… Згадаймо хоча б “Тополиний наспів”:
Наді мною, й над тобою, і над нами,
Щось нашіптує тополя вечорами.
Щось нашіптує тополя, щось нашіптує тополя,
Щось нашіптує тополя вечорами.
[17, 7]
Крім слів з конкретним значенням є чимало таких слів, які означають назви понять уже не співвідносних з конкретними речами, ознаками, діями. До цієї категорії належать іменники, вживані для означення назв процесів і властивостей, що не відносяться до якихось певних предметів, як їх дії чи ознаки, а мисляться поза зв’язком з ними, як існуючі незалежно від них, наприклад: радість, уява, гнів, смуток, біль. Ступінь узагальнення, ступінь абстракції в усіх словах цього типу значно вищий, ніж у словах з конкретним значенням, а тому їх і називають словами з абстрактним значенням.
До слів з абстрактним значенням належать і узагальнені назви кількісних понять (два, десять, сто), а також інфінітиви, що означають дію без її відношення до діючої особи (ходити, рости, знати). Проте найбільшу частину слів з абстрактним значенням становлять іменники, що складають спеціальну лексичну групу так званих абстрактних слів, що характеризуються деякими стилістичними особливостями, властивими їм. Це такі слова, які утворені за допомогою книжних суфіксів, а саме:
1) - ість: гордість, юність, мужність, ніжність, молодість.

Наприклад:
Ми своє не все іще сказали,
Ще не заблукали в давнині.
Випишіть, начальнице вокзалу,
Бронь – плацкарту в молодість мені.
[17, 25]
2) - ств(о), - зтв(о), - цтв(о): багатство;

3) - нн(я), - енн(я), -тт(я): кохання, враження, життя…

Наприклад:
В той день, коли ховали ми ”вождя”,
Як прапори схилялись в чорнім міті,
Неждано розділило нас життя
На два світи в однім, по суті, світі.
[36, 15]
Однак зустрічаються слова, утворені іншими суфіксами, або й слова з чистою основою: правда, надія, думка, горе, гіркота, порожнеча, провина.

Наприклад:
І земля, і небо, і людина,
Щастя й горе, як їх не діли,
У житті являють суть єдину,
Де б ми не зродились, не жили.
[36, 36]
Деякі прикметники з абстрактним значенням вживаються у функції іменників, але вже з конкретним значенням, наприклад: коханий, чужий…(“Що на серці бринить у чужій стороні”).
Специфіка мови художнього твору полягає в широкому використанні елементів різного стилістичного забарвлення, в естетичній значимості будь-якої лінгвістичної одиниці. Значну роль у цьому плані відіграє термінологічна лексика, і, зокрема, філософська.
Цей лексичний шар української мови дослідники розглядають як сукупність термінів, що знаходяться під постійним впливом тієї мовної системи, компонентом якої вона є. Філософську лексику як засіб образності української мови застосовували І.Франко, П.Тичина, Є.Маланюк, О.Ольжич. Звертаються до неї Д.Павличко, М.Сом, І.Драч, М.Вінграновський та ін. Вживає її і Микола Братан.
Поет, завдяки філософській лексиці, у віршах створює розгорнуті вирази, що характеризують явища з чітко ідеологічних позицій, виявляють авторське ставлення до кожного з них, забезпечують чітке сприймання його в гострій емоційній формі.
Особливі функції виконує філософська лексика в художньому стилі, набуваючи ознак естетичної довершеності у складі метафоричних образів.

Для поезії Миколи Братана характерним є використання дієслівних метафор, у побудові яких важливу роль відіграють слова традиційного словника поезії: сіяти, святити, грати, гриміти. Найчастіше вони входять у словосполучення разом із словами філософського звучання, як-от: життя, слово, душа, розум, почуття, істина. Дієслівні метафори: істина сміється, вічність промовляє, розум говорить у контекстуальному оточенні несуть на собі відтінок персоніфікації.
Художньо виразними є іменникові метафори, де основою понятійних зіставлень виступають значення конкретних і абстрактних предметів: віттячко надії, ріка любові, дно душі, лан життя, душа доби, всесвіт слова.
Емоційно-експресивного забарвлення надають словам філософського звучання епітети. Так епітети палаючий, студений, вогняний, жорстокий виступають у структурі художнього образу разом із філософською лексемою час. Епітети сміливий, глибокий, добрий надають образного значення слову душа. Серед груп стилістичних значень окреме місце займає епітет тихий, який у сполученні із філософськими душа, світ, доля… створює картини емоційного сприйняття дійсності в позитивному плані.
Багата природа стилістичних можливостей лексем філософського звучання розкривається у структурі поетичних порівнянь: “пам’ять – зореносиця – вдова”; “душі, як житній хліб, живі”; “життя, ти мов кладка, між спогадами і незнаним майбуттям”.
У ці і подібні метафоричні образи Микола Братан вкладає власне розуміння суті явищ навколишнього і цим сприяє збагаченню стилістичних можливостей лексем філософського звучання в поетичному контексті.

* * *
Не можна не сказати і про неологізми, які використовує Микола Іванович, зокрема про їх номінативну та стилістичну функції.
Крім лексичних новотворів для називання нових понять, неологізми з’являються й через те, що виникає потреба замінити вже наявну назву точнішою, зрозумілішою, такою, що більш відповідає фонетичним, лексичним, словотворним та іншим нормам мови. Так виникають лексичні неологізми. Наслідком цього є поява неологізмів, які виконують номінативну функцію і в перспективі мають стати надбанням усіх носіїв мови. Нові слова виникають і тоді, коли той чи інший автор хоче дати якомусь предметові або явищу нову, образнішу, емоційнішу назву, яка краще відтворює його бачення світу. Так, у поезії “І учора негода” читаємо:
Сунуть хмари похмурі
Із дощами й громами.
Та нехай грозозлива
Не стоїть поміж нами.
[17, 9]
Неологізми можна поділити на загальномовні й індивідуальні (авторські). Загальномовні називають поняття, тобто виконують номінативну функцію, отже, є нейтральними, як у експромті М.Братана “Через три роки”:
1991 рік
Комуністи-кравчукісти.
1994 рік
Комуністи-кучмісти.
[9, 5]
Індивідуальні неологізми можна вважати стилістичними, оскільки вони покликані до життя прагненням дати нову назву не новому поняттю, а такому, що вже має словесне позначення в мові, наприклад:
Я – Сиваш.
Сивина в моїм імені.
Сива пам’ять стоїть при мені.
[36, 5]
Багато новотворів виникають внаслідок контамінації слів. Як правило, вони вживаються в розмовному мовленні, де є елементом просторіччя. Часом потрапляють і до літературної мови:
Жовтіє листя, глибочіє корінь…
О, скільки людям принесли добра
Зірки його, вишневоспілі, зорі,
Розсяяні обаполи Дніпра!..
[36, 112]

Індивідуальні (авторські) неологізми, що й загальномовні. Доля їх у мові залежить від уміння автора оригінально сполучити слова чи основи слів, дібрати незвичне означення, поєднати відмінні в семантичному або часовому плані поняття:
Я сходив океани й моря,
Чужину, як розлуку, сприймаю.
Світить батьківська пристань моя
Маяки найдорожчого краю.
[17, 1]

У поетичному мовленні загальномовні неологізми, крім функції відтворення колориту доби, мають у собі також заряд певної експресії, надають викладові невимушеності, розмовного забарвлення:
Вкраїну в ярма запрягали
Не тільки батюшки-царі.
Їм залюбки допомагали
Колінногнучі галагани,
Що правували на Дніпрі.
[36, 29]
Стилістичні функції новотворів М.Братана досить різноманітні. Вони виступають засобами надання текстові урочистого, піднесеного звучання:
Прийду до нього весняного,
До споловілого прийду…
[17, 6]
Про М.Братана можна сказати словами академіка Л. Булаховського: “Хай вигадані відповідним художником слова залишаються назавжди тільки його словами, хай вони не надходять до активного фонду загальної мови, - але там, де їх ужито, вони живуть і довго житимуть своїм повним художньо-естетичним життям. На своєму місці вони є збагаченням мови як засобу служити виявом певної дійової образності та емоційності, і, подобаючись хоча б певному колу читачів, тим самим виправдовують своє народження; своє існування”
[41, 151]
У поетичному доробку смислове та емоційне навантаження несуть застарілі слова.
“Традиційно книжна лексика у тканині художнього твору вступає в складні стилістичні стосунки з лексикою публіцистичною, термінологічною та ін., що відбивається і на цих книжних застарілих елементах”. [48, 67]
Вершина поетичної майстерності досягається цілим рядом спеціальних прийомів введення в текст історизмів та архаїзмів.
“Подібних зразків справді свіжих перлин народних у Миколи Братана можна знайти чимало і в поетичних, і в прозових творах. Приміром, він (скажемо, до речі, невтомний шукач давно забутих і маловідомих слів) віднайшов одвічну українську лексему “бережина”. Вона означає приозерну та прирічкову траву. І в його уяві постала ціла картина:
Кують зозулі у заплавах,
Міріє років множина,
А поміж копами – отава,
Бережина… Бережина…
Дніпро – блакитно і розлого, -
Любов, що зроду не мина.
А ми – до нього, коло нього:
Бережина… Бережина…
[26, 163]

Під цією назвою наш земляк надрукував симпатичний, гостросюжетний проблемний роман, що витримав два видання і був свого часу прихильно зустрітий читачами" [49]
Використання цієї лексики зі стилістичною метою потребує великого вміння, адже вона повинна супроводжуватись мінімальною кількістю пояснень і водночас бути зрозумілою для читача. У даному зразку є введення іменників архаїзмів, що допомагає глибоко розкрити дієслова.
Навіть архаїзми з цілком нейтральним значенням надають поетичній мові урочистопіднесеної тональності. Порівняємо: десниця – права рука, вуста – губи.

Наприклад:
Невже меженний час її настав
І голубінь очей не заясниться?
“Хлоп’яточка, прошу вас, зупиніться,” –
Затрепетали спалені вуста.
[26, 127]

* * *
Талановита індивідуальна праця Миколи Братана сприяє безперервному збагаченню синоніміки української мови. Синоніми виступають як неодмінний засіб творення системи образів митця слова. Художні якості його поезій великою мірою визначаються семантико-стилістичними нюансами, які творить Микола Іванович, використовуючи синонімічні багатства.
Поет показує приклад точного вибору слова із ряду майже абсолютних синонімів, зокрема відчуває і передає почуття людини (дії, стан) в різних модуляціях та тембрових забарвленнях.
Шляхом аналізу фактичного матеріалу у поетичній мові Миколи Братана нами виявлені синонімічні ряди, що наповнені семантично й стилістично різновимірними, різнопредметними і різноякісними дієслівними, іменниковими та прикметниковими формами, які показують весь спектр синонімічних значень та художніх властивостей поетичного тексту.
Для дієслівної синоніміки лірики М.Братана характерне вживання більше 5 синонімічних рядів.
Дієслова, які групуються навколо синонімічної пари ходити – йти, означають процес ходіння. Ця група лексем вирізняється великою образотворчою силою. Наприклад: “Граки статечно ходять по ріллі”, “Не проти я на вулицю піти”, “Підемо, тату, підем”, “Я йшов, і йду, допоки світу – йтиму”, ”Йдуть хати з минулого в майбутнє”, “Живі одступали, загиблі з позицій не зрушили”, “В тишині листопад переходить дорогу”, “Піду я від ворожки в самотину свою”, “Бродим плече до плеча над Окою”, “Де він пройшов неквапною ходою”, "І знову брели, брели між теплом і між холодом" та ін.
Отже, на прикладі гнізда ходити-йти можна побачити велику вправність М.Братана. У використанні дієслівних синонімів для урізноманітнення семантичних відтінків при характеристиці персонажів чи зображенні душевних переживань ліричного героя художник слова застосовує різноманітність синоніміки.
Іменникова синоніміка у творах М.Братана хоча й дещо поступається перед дієслівною, але не менш цікава. Ось яких, наприклад, відтінків набуває слово-показник дорога у різних варіаціях: “Безвітрим степом ринула дорога”, “Яку він путь, натруджену, довгу, пройшов”, “Стежини обриваються над кручами”, “Знайомі стежинки, доріжки й мости”, “Між них дорога-мрія ожива”, “Вона шляхи простежує мої”, “Струмує м’яко стежка польова”, “Небавом співучий первопуток покличе нас морозяна зоря”, ”Сьогодні нам з весною по путі” та ін.
Синоніми можуть грати роль посилювально-експресивного засобу, якщо декілька разів підкреслюють якусь ознаку, властивість і т.п.
Синонімічні гнізда у творах нашого земляка свідчать про багатство поетичної мови поета. Представленими синонімами не вичерпується вся різноманітність їх вживання у поезіях Миколи Івановича. Вже на прикладі наведених синонімів можна побачити, що їх семантико-стилістичні функції розмаїті.

* * *
Антоніми відіграють помітне місце у лексиці. При антонімічності слів обов’язковою умовою є логіко-семантична співвіднесеність позначуваних ними понять. Адже в антонімічні стосунки вступають лише слова, які співвідносяться за змістом на основі протилежності. Так, поет вживає слова, що позначають якості (білий – чорний, яскравий – сірий, холодний – жаркий), почуття (радість – сум, щастя – горе), простір, час (день – ніч, мить – вічність, вниз – вгору, початок – кінець), різноманітні дії, стани (світати – вечоріти, відморозити – згоріти).
Наприклад:
Про подвиг радіо глаголить.
Вождеві вуса, де не глянь.
А по Вкраїні суне голод
І в чорний смерк, і в білу рань.
[6, 2]
У системі виражальних засобів мови антоніми відіграють досить важливу роль. Це зумовлюється насамперед тим, що вони допомагають створити контрастну характеристику образів, предметів, явищ:
Візьми, візьми ...
Я часом злий буваю,
Але в душі я добрий
І не жадний.[33, 25]
Антонімія дає невичерпні можливості для створення картин, у яких використовується пряме й переносне значення слова, різке й непідвладне зіткнення різнорідних понять:
Разом підемо вдвох,
Самотою подишем.
[17, 2]
Антоніми є одним із важливих стилістичних засобів не лише завдяки їхнім внутрішнім семантичним властивостям, пов’язаним із назвами протилежних за значенням реалій, а й тому, що антонімічні протиставлення не є застиглим, обмеженим.
Антонімія лежить в основі таких художньо-зображальних прийомів як антитеза та епітет-оксиморон, які також використовує Микола Братан у своїх віршах.

* * *
Достатньо поширеним та надзвичайно ефективним стилістичним прийомом у творчості М.Братана є використання паронімів – слів, близьких за звучанням, але різних за значенням. Здебільшого вони мають спільну морфему, але чимало й таких, як просто співзвучні: манливу – мінливу, простоти – просто йти, снів – спів, плакав – плекав, клітка – квітка.
У паронімів широкі можливості асоціативних зв’язків. Тому-то однією з найважливіших стилістичних функцій паронімів є семантичне переключення. Звукова близькість значеннєво відмінних слів дає поетові можливість розширити політ думки, змалювати яскравіше картину:
Поезія шукає простоти,
Обходячи драгвиння примітиву.
До простоти не так-то просто йти,
Верстати путь манливу і мінливу.
[26, 189]
В поетичному мисленні Миколи Братана образність виявляється в багатоплановому організованому системному викладі. Але часом образна оповідь переривається безпосередньо авторським міркуванням, що зближує твори поета з публіцистикою (в деякій мірі):
В роботі не зрікатися любові
І, якщо треба, гинути за хліб.
[26, 33]

* * *
Розмаїття епітетів у творах М.Братана ще сильніше підкреслює його самобутній хист. Епітети умовно можна поділити на три групи:
1) епітети, які підкреслюють характерну ознаку: перестиглі яблука, взолотіле колосся, не гордий чоловік, проміння голубе;
2) епітети, що пояснюють ту чи іншу ознаку відповідно до певної життєвої ситуації: перемоклий до нитки, приморожений день, виспіла вранці, завітна розмова тощо;
3) епітети, які передають емоції, пов’язані з певним предметом чи явищем у певній ситуації: пізні жалі, заблукані надії…
Найчастіше епітетами у творах Миколи Братана виступають прикметники, але зустрічаються й іменники, а також дієприкметники.
Одна з особливостей поезії Миколи Братана – метафора.
Метафори формулюються на основі семантичних зв’язків між поняттями різного ступеня абстрактності, зокрема між поняттями, що пов’язані з людськими емоціями, переживаннями, психічним станом поета і тими словами, які називають конкретні фізичні дії, процеси.
Микола Братан, використовуючи традиційні поетичні метафори, прагне до їх оновлення, до пошуків таких лексично-семантичних зв’язків, які б давали несподіваний ракурс бачення уже відомого, вживаного. Слово в поетичному тексті набуває більшої смислової виразності. Воно володіє практично необмеженими відтінками значень, які поглиблюють поетичний світ, відкривають, передають читачеві авторське бачення, осмислення дійсності. Переносні значення слів виникають на особливостях асоціативного мислення, мислення за допомогою саме метафор. Метафора як мовновиражальна одиниця характеризується єдністю. Структура метафори визначається співвіднесенням її змісту із змістом синонімічних висловів – прямих номінацій, тобто встановлення місця метафори в повному синонімічному ряду і віднесеністю її змісту до позамовної дійсності. Метафора в сукупності з іншими образними засобами сприяє розрізненню як функціональних так і індивідуальних особливостей мови, робить стиль автора самобутнім, оригінальним.
Завдяки метафорі поетові вдається краще відтінити потрібну йому рису предмета чи явища, досягти більшої точності й образності, особливо виразно виявити оцінку зображувального; він дбає про свіжість і оригінальність метафор і тих асоціацій, які вони викликають, уникаючи штучності, шаблонності й банальності. Арістотель вважав майстерність метафор ознакою таланту митця. “Особливо важливо бути майстерним у метафорах, - зауважував він, - бо тільки цього не можна навчитися в інших. Адже створювати хороші метафори – значить підмічати подібність” [52, 238]
М.Братан – майстер слова у створенні метафор, що збагачують уяву читача і надають сприйманню емоційного забарвлення: “Пливе у ніч засніжений мій сад”, або:
Журба і радість – на орбіті серця,
Якому дано всім переболіть,
Яке, немов та птаха, стрепенеться,
Коли достиглий колос задзвенить.
[36, 33]
Подібні метафори не тільки “не затемнюють” образу, а, навпаки, роблять його інформативно містким, виступають тим ідейно-естетичним стержнем, до якого приєднуються інші мікрообрази, і в такий спосіб сприяють досягненню кінцевого результату.
У творах Миколи Братана найчастіше зустрічаються такі метафори, в яких предметам та явищам неживої природи можуть надаватися властивості тварин і, що більше притаманне для поета, властивості людини:
Лягла на клени позолота.
Летять в заобрій журавлі.
Смуткують різьблені ворота
В моєму рідному селі.
[36, 25]
Як бачимо, метафори М.Братана напрочуд точні, виразні, включають у себе максимум інформації та експресії. Вони виконують важливі ідейно-художні функції, служать для створення яскравої образності, емоційного виявлення почуттів та думок поета.
Часто вживає Микола Братан у своїх творах такий засіб створення образності як порівняння, пояснюючи один предмет або явище за допомогою іншого, подібного, в якому потрібна авторові риса виступає дуже яскраво. Порівняння увиразнюють зображувальне, роблять його більш насиченим, виявляють ставлення поета до нього. Ще Л. Толстой зауважував, що “порівняння – один з найприродніших і найдійовіших засобів для опису, але необхідно, щоб воно було дуже правильним і доречним, інакше воно діє зовсім протилежно”. [52, 328]
У М.Братана порівняння вдало допомагає розкрити зміст зображуваного. Так, наприклад, у поезії “Листопад переходить дорогу”:
То ж сьогодні, як брат, наче друг незрадливий,
Наслуха листопад недоспівані співи.
А між них прозвучить пісня, виспіла вранці,
Що жагою пашить, як осінні багрянці.
[17, 2]
Вибір зіставлюваних предметів залежить від індивідуальних якостей поета. Порівняння характеризуються особливо широким діапазоном зіставлюваних понять, з одного боку, і цінністю – з другого. З допомогою порівнянь відбувається зближення таких віддалених понять, як живе й неживе (”приходять, мов світанки”), як фізичне і психічне (“все було, як сон”).
Порівняння в одних випадках торкається якості та кількості (“неначе писанка, село”), в інших – емоції та експресії (“неначе хвилю круту, плин розлуки борю”).
Отже, у такий спосіб у порівнянні особливо виразно проявляє себе єдність процесів пізнання людиною світу.
Додаткову експресивну барву вносять у цей троп зіставлення далеких понять, зведених в один образ явищ живого і неживого, духовного і матеріального, персоніфікація неживої природи і, навпаки, порівняння живого з неживим:
А літа, мов коні, мчать у перегоні,
А чи то над степом марево сплива.
Зважую не просто колос на долоні,
Це моєї долі золота вага.
[17, 5]
Найчастіше порівняння автор висловлює за допомогою сполучників як, ніби, наче, неначе, мов, немов.
Отже, порівняння в творах Миколи Братана увиразнюють зображувальне, роблять його більш наочним, виявляють ставлення до нього поета.

* * *
У поезіях нашого земляка знаходимо такий стилістично-звуковий прийом організації поетичної мови, суть якого полягає в тому, що на початку віршованих рядків, строф повторюються однакові співзвуччя слова чи синтаксичної конструкції. Відповідно до цього розрізняємо:
1) анафору словесну :
На фотографії – зима.
На фотографії – дорога.
[26, 125]
2) анафору синтаксичну:
Біле диво на білому світі
Взолотіле колосся в політті.
Біле диво на білому світі
Дві долоні у потиску злиті…
Біле диво на білому світі
Все життя для жаданої миті.
Біле диво на білому світі
Ти єдина в любові й привіті.
[17, 12]
Анафора підносить емоційну силу віршів, а також сприяє їх композиційній стрункості й завершеності.
Для емоційного посилення розповіді Микола Братан звертається до використання такого художнього прийому, як кільце, коли певні елементи (слова, рядки, строфи) повторюються на початку і в кінці твору, утворюючи своєрідну рамку:
На розгонистих осінніх на пронизливих вітрах
Сад промоклий і промерзлий до світанку не засне.
Десь там спомин мій витає – степовий заблудлий птах –
Біля яблуні, де в літі ти окликнула мене.
Чую навіть, як за мною навздогін – легкий твій крок.
Ти ім’я своє назвала: “Пам’ятаєш? Не забув?”
Як забути – пам’ятаю. Між густих навислих крон
Свято юності уперше я в тім імені збагнув.
Зими й відзимки минали, я чекав на твій привіт.
І чому не дочекався – не питаю по літах…
Що ти там шукаєш, пташе, між вологих чорних віт
На розгонистих осінніх на пронизливих вітрах?
[26, 208]
Отже, можна зробити висновок, що дослідження та знання образно-тропеїчних засобів художнього стилю поета допомагає більш свідомо проникнути в глибину суті поезій, збагнути хід думок та почуття самого автора.

* * *
Досліджуючи лірику Миколи Братана, варто звернути увагу і на синтаксичні засоби поезій, які мають велике значення. Адже поетичні тексти оформлюються за допомогою речень, використання яких залежить від їх змісту, функціонального призначення, будови та емоційно-експресивного забарвлення.
Говорячи про поетичний синтаксис М.Братана, ми маємо на увазі ті загальні тенденції, які в ньому проявляються і в межах яких вимальовується творча індивідуальність поета. Тому розглянемо найзагальніші з них. Так в ліриці найбільш поширеною є розповідна модальність. Але досить часто у мові поезій переважають окличні і питальні конструкції. Вони вносять у твір схвильованість, піднесеність, багатство інтонацій емоційно-експресивного мовлення:
З літерною швидкістю –
На рокаду!
Ти не будеш, вічносте,
Нарікати!
[26, 121]
Поет широко вживає неповні, еліптичні та односкладні речення, завдання яких – сигналізувати нашій уяві про певні образи. Побудовані таким чином рядки спонукають читача до співпереживання, активізуючи його уяву:
Підступна іскра – спалах…Випадковість.
В статтях – “трагічний випадок”…Не вір!
Не випадково хліборобська совість
Його вела у той вогненний вир.
[26, 30]
Суттєво впливають на стилістичне оформлення текстів номінативні речення, які М.Братан використовує дуже часто.
Вдало митець слова також використовує таку стилістичну фігуру, як апосіопеза (замовчування), яка полягає у недоговорюванні, викликаному схвильованістю змісту (читач має здогадуватися, що невисловлене):
Шепіт листя оспалого,
Над садами – зоря.
Ой, заграйте, скрипалики,
Ой, заграйте, загра
[26, 84]
Як засіб увиразнення викладу і підвищення емоційної насиченості тексту не менш вдало ніж апосіопезу поет вживає іншу стилістичну фігуру – інверсію.
Емоційність та схвильованість у поезіях Миколи Братана досягається і завдяки використанню звертань, які за структурою різні. Поет надає перевагу поширеним звертанням:
Будуть ще і ночі горобині,
Та сьогодні на порі – жнива.
О росо! На листі, на билині,
На могильнім камені – жива!
[26, 46]

Деякі звертання, особливо ліричного характеру, поет вживає повторюванням, посилюючи їх виразність. Це надає поезіям особливого емоційного забарвлення, ніжності:
Добрий ранок, поле, добрий ранок, степе,
Виспіле колосся, маки на межі.
Як до батька діти, так і ми до тебе,
Ми з тобою, поле, звіку не чужі.
[17, 5]
Часто у функції звертань поет вживає іменники у формі кличного відмінку, причому такої форми набувають і іменники неживих предметів. Значно рідше звертання виступають іменниками у формі називного відмінку:
Ми саме поверталися з походу
Взвод, веселіше! Ллє? Не розкисай! -
Відтак зронив усміхнений комвзводу
Родинне, хліборобське:
– На врожай!
[26, 87]
Автор широко застосовує в поезіях складносурядні речення, особливістю яких є плавність і ритмічність:
І перепел кричав у росянім вівсі,
І я шукав заблукані надії.
[17, 10]
Надзвичайно багата поезія і на складнопідрядні речення (в переважній більшості – це часові, обставинні, означальні, хоча зрідка зустрічаються причиннові та наслідкові). Наприклад:
І в радості родина немала,
Що у війну забула про свята,
Зібралась круг тесового стола,
Де дух картоплі солодко вита.
[26, 23]

* * *
Микола Іванович Братан – наш сучасник, як митець він органічно "вписався" у контекст доби. Творчість М.Братана – небуденна подія в українській літературі.
Багата за охопленням явищ життя (історичне минуле, національно-визвольна боротьба, морально-етичні пошуки народу, його духовно-культурний розвиток, звичаї, літературні традиції тощо), розмаїта за жанрами (вірші, вірші-пісні, сонети-монологи, поеми, поеми-легенди, драматичні поеми, повість "Діждались весілля", комедії, роман "Бережина", драматична балада "Ковила тече за обрій", поетичний цикл "Австралійські слайди", нариси, літературно-критичні статті, рецензії, вірші для малят) та художніми засобами. Поетична спадщина письменника стала насамперед основою його літературної репутації. Він – і тонкий лірик тужливо-меланхолічного складу, і проникливий співець природи у її динамічному русі, і поет-пісняр (понад 150 пісень, що виконуються на професійній і аматорській сцені), і митець, який культивує класичні форми сонету, і автор гумористично-сатиричних віршів, експромтів, автор дотепних віршів-мініатюр для малят. Але визначальною рисою поезії М.Братана, безумовно, є лірична тональність – від ніжного п’яно до енергійного форте, поєднання різних тембральних настроїв – від меланхолійно-мінорних до радісно мажорних.
Микола Братан дебютував у 1961 році збіркою віршів "Смаглява Таврія". Відтоді видав понад 30 книжок віршів, художньої прози, драматичних творів тощо.
Лауреат премії імені Андрія Малишка Микола Іванович Братан постійно виступає як перекладач з чечено-інгушської, черкеської, румунської, болгарської, російської мов (наприклад "Від імені горян я промовляю" – колективна збірка перекладів, де вагоме слово сказав Микола Іванович). Наш земляк є автором передмов до творів відомих письменників України – Олеся Гончара, Івана Старикова, Віктора Кузьменка та ін., рецензент художніх творів сучасних поетів Валерія Кулика, Євгена Гуцала, Леоніда Куліша, Миколи Василенка. Вагомий внесок М.Братана в розвиток літературно-мистецьких традицій краю (саме він сприяв розбудові на теренах Херсонщини широкого спектру різноманітних літературно-мистецьких гуртів, студій, об’єднань), своїми виступами в пресі завжди надає підтримку талановитим авторам, музикантам, самобутнім колективам чи прекрасно поставленим виставам Херсонського обласного музично-драматичного театру імені Миколи Куліша тощо.
Протягом творчого життя Микола Іванович виховав десятки молодих літераторів, патріотів України.
Дане дослідження висвітлило вроджений талант митця слова, "полум’яного романтичного серця і доброго хліборобського працелюбства". У кожному із його творів неозброєним оком видно неперебутню любов до степових людей, серед яких народився і виріс, творчо змужнів письменник.
Микола Іванович Братан – визнаний лірик степу. Чи не найбільший доробок його творів належить саме тематиці степу.
Степ крізь призму творчості Миколи Братана став своєрідним символом Батьківщини. Хоча він не цурається і традиційних тем: широке полотно пейзажної лірики співіснує з патріотичною; глибокочуйна поезія інтимної лірики співіснує з віршами воєнної тематики; мажорно-піднесена тема молодіжних будівель не вступає в протиріччя з гумористично-сатиричними віршами; дотепні вірші для малят ще ширше відкривають для нас дар художника, неперевершеного автора чималого доробку експромтів, та епіграм.
Дослідження та знання образно-тропеїчних засобів художнього стилю поета допомогло більш свідомо проникнути в глибинну суть поезій, збагнути хід думок та почуття самого автора.
Митець слова дуже вдало використовує у своїх поетичних творах стилістичні фігури: анафору, епіфору, антитезу та апосіопезу, що підносить емоційну силу віршів, а також сприяє їх композиційній стрункості й завершеності. З метою емоційного посилення поезії автор вдається й до використання такого художнього прийому, як кільце.
Ми звернули увагу і на синтаксичні засоби поезії. Усвідомлюємо, що талановита індивідуальна праця Миколи Братана сприяє безперервному збагаченню синоніміки, антонімії української мови. Тонкий і ніжний лірик Микола Братан, муза якого увібрала красу й силу народної пісні, радість і біль, звитягу й муку рідної землі, надзвичайно майстерно використовує такий стилістичний прийом, як пароніми. Звертається як до архаїзмів та історизмів, так і до неологізмів.
Натхненне слово письменника-земляка, закоханого в степове безмежжя рідного краю, знаходить відгук у серцях шанувальників художньої літератури.

Список використаної літератури:


1. Базилевський В. Поезія – як мислення. – К.: Рось, 1994.
2. Братан М.І. Бережина: Роман. – Сімферополь: Таврія, 1981.
3. Братан М.І. Від першої особи: Поезії: - Сімферополь: Таврія, 1977.
4. Братан М.І. В похід "ЛДП" // Наддніпрянська правда. – 1976 – 12 серпня.
5. Братан М.І. В одвічній творящій роботі // Наддніпрянська правда. – 1987. – 28 жовтня.
6. Братан М.І. Відчахнута віть: Легенда бувальщина.-Херсон, 1996.
7. Братан М.І. Грані душ людських // Наддніпрянська правда. – 1990 р. 10 січня
8. Братан М.І. Діждались весілля. – Сімферополь: Таврія, 1977.
9. Братан М.І. Діалектика природи або ж дисидент із КДБ: Комедія. - Херсон: Просвіта, 1996.
10. Братан М.І. Експромти: Вірші. – Херсон: Просвіта, 1994.
11. Братан М.І. Задля життя: [До 70-річчя з дня народження письменника Н.Фогеля] // Наддніпрянська правда. – 1978 – 3 жовтня.
12. Братан М.І. Заради світла // Наддніпрянська правда. – 1992. – 13 травня.
13. Братан М.І. Заслужено заслужені: [Про заслужених артистів УРСР Херсонського обласного музично-драматичного театру А.Толока і В.Чорношкура] // Наддніпрянська правда. – 1981. – 9 квітня.
14. Братан М.І. Із скарбівні літ // Ленінський прапор. – 1986. – 16 січня.
15. Братан М.І. Ковила тече за обрій: Драматична балада. – Херсон: Чиста криниця, 1998.
16. Братан М.І. "Ляп" на першій полосі: Комедія. – Херсон: Губернія, 1996.
17. Братан М.І.Другальов В.В. Листопад переходить дорогу: Пісні. – Херсон, 1999.
18. Братан М.І.Народний подвиг оспівати: [Про літературне життя м. Херсона] // Літературна Україна. – 1977. – 13 травня.
19. Братан М.І. Ностальгія за братерством // Наддніпрянська правда. – 1992. – 14 листопада.
20. Братан М.И. Небо над долиной: Стихи. – М.: Советский писатель, 1985.
21. Братан М.І. Озерниця: Лірика. – К.: Радянський письменник, 1982.
22. Братан М.І. "…Оживе все знайоме до болю" [До 80-річчя від дня народження Якова Баша] // Наддніпрянська правда. – 1988 р. – 7 серпня.
23. Братан М.І. Поступ: Вірші. – Одеса: Маяк, 1968
24. Братан М.І. Правда хліба: Поезії. – Сімферополь: Таврія, 1973.
25. Братан М.І. Почерпнуто життя: [Про виставу "Убий Лева" по одноіменній п’єсі О. Коломійця Закарпатського українського муз. драм. театру в Херсоні] // Наддніпрянська правда. – 1985. – 10 липня.
26. Братан М.І. Поезії. – К.: Дніпро, 1986.
27. Братан М.І. Промовляє музика: [Про заслуженого артиста УРСР, керівника камерного оркестру Херсонської обласної філармонії Вазіна Г.А.] // Наддніпрянська правда. – 1980. – 10 лютого.
28. Братан М.І. Свято на Перекопі: Лірика. – Одеса: Маяк, 1970.
29. Братан М.І. Смаглява Таврія: Поезії. – Херсон: Книжно-газетне видавництво, 1961.
30. Братан М.І. Сила любові: [Слово про Олеся Гончара]. – Херсон: Чиста криниця, 1993.
31. Братан М.І. Сліпий дощ: Драматична поема. –Херсон:Просвіта, 1995.
32. Братан М.І. Слон на стадіоні: Вірші для малят. – Херсон: Чиста криниця, 1996.
33. Братан М.І. Сердитий бог: Драматична повість про Тараса Шевченка. – Херсон, 1997.
34. Братан М.І. Степові люди: Вибрані поезії: - К.: Дніпро, 1979.
35. Братан М.І. У дорозі до вас: Лірика. – К.: Молодь, 1974.
36. Братан М.І. Царина: Лірика. – Херсон: "Айлант", 1998.
37. Братан М.І. Туга: Драматична поема. – Херсон: Просвіта, 1995.
38. Братан М.І. Шлях, що крізь серце проліг // Наддніпрянська правда. – 1974. – 18 червня.
39. Братан М.І. Що записано в серці: [Особливості прози Л.Куліша] // Молодь України. – 1981. – 4 січня.
40. Братан М.І. Я – Сиваш: Поезії: - К.: Радянський письменник, 1978.
41. Булаховський Л.А. Питання походження української мови // Твори: У 5 томах – К., 1975 – 1981. – Т. 2.
42. Від імені гоян я промовляю /Арсанукаєв Ш.А., Братан М.І.
– Сімферополь.: Таврія, 1984.
43. Голобородько Ю. Горизонти творчих пошуків // Наддніпрянська правда. – 1986 – 14 грудня.
44. Голобородько Ю. Люди степу // Літературна Україна. – 1983. – 17 лютого.
45. Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К.: Наукова думка, 1984.
46. Завіха В. На сходинку вище // Наддніпрянська правда. – 1968. – 29 червня.
47. Золотцев Ст. Пам’ять над колоссям // Літературна Україна. – 1985. – 25 квітня.
48. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К.: Вища школа, 1987.
49. Куліш Л. Поліфонічний дар // Наддніпрянська правда. – 1995. –16 грудня.
50. Кулик В. Невже то було з нами? // Ефір. – 1996. - № 31.
51. Лис В. Любов до землі // Слова праці. – 1974. – 28 березня.
52. Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. – К.: Радянська школа, 1971.
53. Никанорова О. Поезії одвічна висота. – К.: Радянський письменник, 1986.
54. Оксаненко Т. Любов і хліб // Наддніпрянська правда. – 1984. – 11 серпня.
55. Романенко В.М. Мистецтво бачити світ. – К., 1969.
56. Поліщук Л. З виру сучасності // Наддніпрянська правда. – 1977. – 16 грудня.
57. Татаренко В. Миколі Братану – 50 // Літературна Україна. – 1985. – 3 січня.
58. Федоровська Л. Наука поля // Вітчизна. – 1973. - № 9. –
с.202-205.
59. Шевченко М. Миколі Братану – 60 // Літературна Україна. -1995. –19 грудня.
60. Шевченко Т. Поезії: У двох книгах. – К.: Радянський письменник, 1989. – Книга перша. – с.413.
61. Ющук І.П. Рідна мова: Підручник для 5-го класу. - 3-є видання. - К.: Освіта, 1994.
Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)