Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Іван Немченко. Корсунські світанки
Анатолій Анастасьєв. Потоки
Молода муза. Випуск 3
Микола Братан. Футбол з парасолькою
Микола Швидун. Ти до мене прийшла
Микола Тимошенко. Мій степосвіт
Мій степосвіт
Поезії
2008
ISBN: 
978-966-2133-23-3
Бібліографічний опис: 

Тимошенко М.П.
Мій степосвіт: Поезії. - К.-Херсон: Просвіта, 2008. - 211 с.
 

Лірична сповідь степовика

Постійно ловлю себе на думці про те, що справжні поети народжуються, як правило, не в столиці, а серед земних просторів. І якою б не була глухою провінція, вона формує індивідуальність митця слова, даруючи йому крила творчості.

Саме до таких літераторів належить наш земляк Микола Тимошенко. Він народився в сім'ї вихідців з Полтавської губернії у Джанкої, а дитинство і юнацькі літа провів у селі Білоцерківка Чаплинського району. Там же здобув середню освіту.

Степова Чаплинка стала для поета саме тією духовною територією, котра упродовж десятиліть нараює його на творчість. Тут Миколу Тимошенка знають і шанують. Свого часу він працював на журналістських посадах у редакції районної газети "Радянська Таврія". Поезії земляка друкувалися у газетах "Ленінський прапор" (нині "Новий день"), "Наддніпрянській правді", в колективних збірках "Хай лунають пісні голосні", "Степова арфа", "Кришталеві роси", "Сонячна Таврія".

На вірші поета композитори таврійського краю створили чимало пісень, які й сьогодні беруть до своїх репертуарів самодіяльні колективи та співаки.

Життя складалося так, що плодовитий автор, попри активні зв'язки з періодичними виданнями та різними літературно-мистецькими часописами, не поспішав з виданням своєї окремої поетичної книжки. І ось тепер, уже в доволі зрілому віці, вирішив підготувати до друку об'ємне видання своїх творів.

З читанням власних поезій Микола Тимошенко часто виступав перед трудівниками полів і ферм, військовослужбовцями, робітниками заводів і фабрик. Тож охоче його зустрічали краяни в Чаплинському, Каланчацькому, Каховському районах, шанувальники поетичного слова Херсона і Нової Каховки, Берислава і Севастополя, Каховки і Скадовська…

Доля поета тісно переплелася з навчальними аудиторіями Архангельської школи механізації сільського господарства, Херсонського сільгоспінституту, факультету журналістики Київського держуніверситету ім. Тараса Шевченка. Навіть встиг здобути знання у Севастопольській гірничопромисловій будівельній школі. А ще працював різноробітником, причіплювачем, трактористом, комбайнером, будівельником, гірником (у підземних штольнях Севастополя), обліковцем і лаборантом на тваринницькому комплексі, радіотехніком, вагарем.

І завжди писав вірші. Писав рядки, які бентежили душу, сколихували серце.

Таврія прихід весни стріча
З сіллю Сиваша й озимим хлібом,
Де в серцях горить надій свіча
І над кожним щирість сяє німбом.

Отож побажаємо нашому землякові приємних зустрічей зі своїми читачами. Він довго ішов до них, сподіваючись на тепло розуміння, на відверту підтримку його поетичного Слова.

Валерій Кулик,
поет, чл. Національної спілки
письменників України

 


 

1 розділ

Квітограйна моя сторона

В степу Таврійськім присиваськім

Дарує берег нам сиваський
Творіння вже не чорнові -
Прості-простісінькі ромашки…
А квітограй, як зорецвіт.
Й червоним золотом тюльпани
Регочуть в небо на "Аду…"*
(Криваві роси там упали,
З бійців, що в пам'яті ще йдуть…)
Замаскували шлях чумацький
Густі наряди бур'янів.
Там, крім тюльпанів і ромашки,
Давно ратай не бовванів.
Й земля про соняхів сонцята
Лиш снить, мов кожен хлібодар,
Бо влад зажерливість проклята
Сичить їй в уші: "Розпродам!.."
Це все в краю благословеннім,
Де карий усміх виграє
На кожній скибі красивенній
Між кучерявим кураєм.

* Ад - народна назва прибережної сиваської плантації, де точились запеклі бої і щовесни цвітуть тюльпани.

 

 

Літній репортаж

Колись розджохані ізранку,
Тепер з небес, де синь сліпа,
Непотривожену осанну
Співають жайвори степам.

І причувається в хвалінні
Якийся сум, тяжка журба, -
Скрізь бур'янів бали невпинні.
В них погляд зранено стриба.

Над горизонт, що, мов екватор,
Поміж небів й землі постав,
Знялася гордо і крилато
Жар-птиця сонця і пуста

Огрому чаша (вся) небесна
Промінним сповнилась вином
Й замиготіли в степ колеса -
По "срібло" й "золото" - зерно.

...Між бур'янів німі, бездимні
Пожежі соняхів горять
Й ворони в них - ланів газдині -
Все зазирають до зачать.

А теплоросі і трависті
Поля - ждуть череди корів...
Лісок у сяючім намисті
У повінь сонячну забрів.

...Пірнаю в повінь цю змаленства
І в серці більшає тепла.
...Ріка жниварського шаленства
Ще так бурхливо не текла.

Пливуть, воркочучи, комбайни,
Машини бджолами снують,
Потік скарбів дзвенить врожайний
Й злітає радощів салют.

 

Екран уяви...

Екран уяви часом осяйне
Залита сонцеграєм чорність поля, -
На ній видіння бачу чарівне:
Галопом кінь здичілий скаче поряд.

В оброті він, але без сідока...
Сідок поодаль дибає і тепло
Примхливого гнідого приклика,
Хоч той швиргнув його у болю пекло.

Й здалось, те поле - лан мого життя,
А кінь здичілий - власна зрадна доля...
Сідок - то щастя...
Боже, як летять
У безвість дні - аж крильми серце колять.

 

...та не навчено

Скільки людності вже тут роджено,
Де снарядами землю орано
Та осколками густо сіяно,
Надій попелом де все вдобрено

Й щедро кровію предків зрошено,
Дощем сліз удовиних скроплено,
Де печалей без ліку ношено,
Де розпуки возами їхано

І серця ними важко давлено,
Де між предками щиро казано:
"Я люблю тебе!.." Й ніжно шептано...
Де криниць для коханих копано...

Скільки? Й досі ніким не лічено.
Живемо на землі, де рубано
Древо роду Вкраїни холодно
Й смерть на всіх задивлялась голодно.

Живем, де ще біди не вижато,
Де поля байдужістю вишито,
Де про щастя вилами писано
На воді, хоч про справжнє мислено.

Вже віків та віків - ой, спрагнено
Й нині хочем всім щасть: Чи ж мислимо?..
Скільки ж їх в українців крадено!..
У фольклорі не все ще співано

І землянам не все ще сказано,
А таїн іще більш не викрито,
Що у трунах архівів сховано.
А листочків з архівів вирвано...
(Зайвих свідків безкарно спалено).

Очевидців злочинства згноєно...
Скільки ж тут нас горями - поєно?..
...Живемо на землі, де болісно
Злим Чорнобилем нерви вражено

І де відданих нагло зраджено,
Та нічому, на жаль, не навчено,
І нічого ніким не зважено.

 

Ранок у полі

Прозріла ніч ясним світанком -
У вічність канула доба.
...Дарує жайвора співанки
Безмежність неба голуба.

Сивіють скрізь на карім полі
Родимі плями-солонці...
Там трактористи круточолі
Стрічають перші промінці.

А біля ніг - поема свіжа,
Плугами створена вночі.
І от збентежено і ніжно
Рядки читають орачі.

По скибах-буквах оглядають:
Огріхи, може, в тексті є...
...А небо в шир степів безкраїх
Співанки жайворонка ллє.

1965

 

 

Весінні рядки

(Диптих)

Валерію Кулику

І

Я вдосвіта підслухав ненароком, -
Дівчиськами шептали пшениці,
Мовляв, щедріє примха синьоока,
Дарує більше рос і промінців.

...Синіє ніжним проліском ранков'я,
Мов серед снігу сірого - між хмар:
У лощинах качки ведуть розмови,
П'ють воду каламутну, як узвар.

А жайвори: розучують веснянки,
Злетілись на гастролі і шпаки.
І грубий тон сорочої морзянки
Я слухаю щоденно залюбки.

А квітень, глянь, листочки на жасмині,
З метеликами схожі, посадив...
Русалками вітри стають весінні,
Й сміються зела сміхом молодим.

Бруньки бузків, мов дзьобики пташині,
Пробилися крізь опір холодів.
І степ вбирає виспіви машинні:
Без них-бо, він до болю зголоднів.

 

II

За селом вітри шумлять стокрило
І співають хрипло трактори
Од співання, може, чи простигли...
На белебні ж - що не говори.

Ллє на лан проміння тиху зливу
Хмарка сонця, щиро золота...
Агроном обідає хапливо
Серед степу.
Пісня доліта.

Аж з-під сонця лине в степ струмочок, -
Жайворина пісня, дзюркотить ...
В світ луна симфонія робочих -
В ній про мир гримкоче лейтмотив.

 

Поле моє, поле...

Поле моє, поле, - нескінченні гони!..
Пам'яттю твоєю ще козацтво гонить
Турків і татарів, клятих зайд монголів,
Що копитьми коней трав життя спололи.

Пам'яттю ...ще в рабство полонених гонять;
Квітне на кургані одинокий сонях, -
Впала пелюстинка - золота сльозина,
Бранцям же здалося, - плаче Україна.

Йдуть повільно полем, ланцюгами дзвонять
Діти і дорослі. Йде чийсь син чи доня...
Сивіє довкола ковила таврійська,
Сонях одинокий від журби схилився.

...Поле моє, поле, - нескінченні гони!
Бур'янище дике стигле сім'я ронить
В лоно благодатне. Стогне злий оратай,
Бо не в змозі руку помочі подати.

...Поле моє, поле, - у майбутнє гони...
Вже мені почулось, поле ніжно дзвонить
Струнами стеблинок ярих і озимих,
Що наш рід одвіку по життю носили.

...Чую, вже над полем, в пору ранню й пізню,
Давню українську задушевну пісню...
Дай нам, Боже, справді, вічно в нім співати,
Щоб світились щастям людських душ палати.

 

Ранок України

Заозивались солов'ї
В зеленім храмі України,
В соборі неба задзвенів
Струмок любові жайвориний.

Сяйнула степу золотінь -
Жар-птиця сонця підпалила.
Зорять в прийдешнє молоді, -
Несе їх мрія бистрокрила.

На жовтих стернях-скатертях
Копиць духмяні короваї
В росі грайливо мерехтять
В жадання наші неокраї.

Дніпро каналу рукавом
Нас дивувати обіцяє.
Крізь хмари смутку напролом
Майбутнє блиска сонцеграєм.

Надій щебечуть солов'ї
В душі тривожній України.
В соборі неба задзвенів
Струмок любові жайвориний.

 

В гостях у селі

Сплю і чую півень - криком дитинчати
Кличе вперто разом ранок зустрічати.
Встав і шовком бризок сон липкий змиваю
Глядь, а небо повне дивного розмаю:

Схід і павичевим, і пером жар-птиці
Сяє в очі вікон жител білолицих;
Скрізь мандрьоха-вітер править теревені,
Пестить чи куйовдить кучері зелені

Вишень, груш, черешень, яблунь і акацій,
Віє також - іншій зелені строкатій.
Десь кує зозуля клітку молодятам -
Клітку для кохання - довго й заповзято.

Біля двору хлопці землю геть зорали -
Видно там шукали всеньку ніч корали.
Вийшла в світ красуня, глянула спогорда,
Вибухнула сміхом в ті сліди акордом.

Тітка вже в городі рос кришталь збирає
Ще й жуків лупцює віником з сараю.
В таємничість ставу дядько гусенята
Гонить, щоб могли там радість відшукати.
Тирло ген, навшпиньках, жде гостей рогатих...
Пси котів знов прагнуть все-таки здогнати.

Десь пускач зайшовся - служка тракториста...
Музика від сонця лине урочиста.
Небо всім дарує жайвора співанки...
Слухав би і слухав серцем їх щоранку...

1998

 

 

Сільський ноктюрн

(Фрагмент)

...Ховає ніч під чорні крила
Хатини білі, мов курчат,
Які ще довго попід ними
То завмирають, то бурчать.

Частенько місяця хлібину
На зорецвітнім рушнику
Вона закоханим підносить
В кохання залу гомінку,

В якій очей сяйних сузір'я
В світ випромінюють тепло...
(Без нього, певно, на планеті
Уже б і людство не жило).

Садів квітуючих намети
У кару безвість лебедять;
П'янкий, од цвіту й уст дівочих,
Панує всюди аромат.

Солодка музика цілунків
Душі тривожить непроглядь:
В парку із привидами схожі
Невтомні пари миготять.

Слова любові лебедино
На хвилях тиші в чар небес
Пливуть, освітлюючи простір...
Від них і мертвий би воскрес.

Лунають півнячі куранти
В інстинктом визначений час;
Коти з собаками стосунки
В пітьмі з'ясовують щораз.

Княгиня-нічка величаво
У втаємничені світи
Ступа, щоб завтра знов у села
Із таємницями прийти.

1996

 

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)