Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Історія Просвіти Херсонщини. Том 1
Голос Батьківщини. Випуск 5
Микола Братан. Експромти з посмішкою
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 9
Ігор Проценко. Мої дороги
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 7
Вірші
Бібліографічний опис: 
Федорова Т. Вірші // Молода муза: Вип. 3. — К.–Херсон: Просвіта; Євшан-Зілля, 2009. — С. 38-42. - [Зміст: «А ми гуляли на Місяці в схованки...»; «Я стану передвісником зими...»; «А завтра день від страху онімілий...»; «Як страшно...»; «Це — лише джаз...»; «Коли світ тільки пальчик занурив у воду...»; «дзбаночки наповнені хмарами...»; «Ти спробуй мене приручити!...»].

* * *

 

А ми гуляли на Місяці в схованки...

Полохливо все
в пазурах,
в кратерах...
Ми дощами на вік загартовані,
Ми обвінчані
власною стратою!
І очами —
платенозорими,
Розметавши галактики вщент...
Мій Титане,
душею оголений,
П’є, сердега, холодний абсент,
В божевіллі
грою скалічений,
Відфутболений світом, герой.

Гострозубими зорями злічені
всі стежинки твоїх долонь.

 



 

* * *

Я стану передвісником зими...
І ти шукатимеш мене у чорно-білих шатах,
Клянучи те, чим ми колись були...
Будуючи з прощань химерні ґрати...

Я стану чорним круком на гіллі
Пророчити чи смерть, а чи весілля.
Лікуй мене вогнем від божевілля,
Малюй сльозу на просторі, на склі!
Шукай — і не знаходь, мої Віоли
Шли за водою — так і осінь йшла.
Всі ґудзики пришиті на прокльони
Пусте... за все нам відспіва...
Зима.
 


 

* * *

А завтра день від страху онімілий,
Напише на долоні «й це мине».
Ось так пройшли і осінню згоріли...
Парадоксальність долі заплете

На ліхтарі, хмарками у мінорі...
Складатиму у купочку думки.
Візьми мої бурштиносльозі зорі,
Мій бахур милий, згарищ і зими!

Ти бачив те, коли голодним тілом
Посеред міста — гола і сама,
Віддавши все... скубла забиті крила...
Тобі ж хотілось сну і молока...

Цілуй ці яблучка, і залишай на завтра
Цей світ, ці «ми» і це «було»,
Хай грає хаос — сіромацька кварта...
ні ти,
ні я,
Ні ми.
І вже — ніхто....
 


 

* * *

Як страшно,
Нема, де сховатись від тебе...
Це — екшен моїх дуже бецнутих літер
У літрах твоїх ненаписаних слів
Такими, як ти, — заповнюють небо...
Таких же, як я, — у пеклі зустрінь!
Ти хочеш кричати? Тримаючи
Серце за горло?
Ти хочеш цих сліз,
агатово-чорних зірниць?
не треба... це брудно,
це просто
забльоване порно...
забудь, відчепись,
а краще мені усміхнись!
Як страшно,
Нема, де сховатись від себе...
Загравшись, дурна, втрачаю буття
Все ж краще у тіло — розкуту,
Як лезо, ідею!
Ніж гепнутись з хмари
У постіль з сміттям...
Як страшно...
Нема,
Де
Сховатись від....
Часу...
У фарсі бджолиних роїв!
В боях ненароджених світом пегасів
Всі бурі крилаті злягли...
В цих митях, в громах гоготючих,
Нема, де... шукати-знайти...
Розсіяні всі, дощами пекучі,
Розметені «йти... до мети...»

 


 

* * *

Це — лише джаз...
І хто в цьому винен,
Що маревом слухаю
Гру на мальвах дощу...
Що тіло моє, на ниточці звуку
Тріпоче сяйливо: «не відпущу»
Хто в цьому винен...
Що я лише диво...
Мінливість годин
дзьобатих зірок...
Забарвити зиму ...сполохати сіру,
Замурзану вічність... заклясти на кро...
Це лише джаз... палаюча шкіра...
Гранатово лащиться вечір.
Ти грай, я простото дозріла...
До сліз у мовчанні і в втечі.

 


 

* * *

Коли світ тільки пальчик занурив у воду,
Очі Морени з острахом
Злічували кожен подих
Моїх ніжнорозбещених тигрів.
Нас порівнювали з жагою,
З втіленням дикого бунту!
Блискавками розжарені кішки були
Сенсом твого ще молочного часу.
Я любила збирати розбиті свічада в траві.
Ти — кігті занурював в тіло рідкого агату...
Поза звіром людину шукати в тобі,

Наче простір в руках замикати.
Ти —
Вічний звір в первозданній стихії!
Один з моїх тигрів твої
Вії цілував, як небо.
Все чекаючи слабкість від світу,
Пожираючи серце у сонця,
У розпатлану душу пускаєш
Бурштином і кров’ю плетені тенета
Зоряни.
П’яна квітом перших гаїв,
Лоном місячним роджена я
Знаю більше... ти мене розгризай,
Як колись...
знову в злиття до світання світів
Віддаватись....
так просто.

 


 

* * *

Дзбаночки, наповнені хмарами,

Неначе варенням з ожини...

Я буду тобі за дружину...

Небесна чорна левиця!

Громами обережно роздягнута,

Присмак степу на стегнах,

Озоном насичені вени... —

Стонадцять заквітчених див!

 


 

* * *

Ти

спробуй

мене приручити!

Віддати...

схопити...

Змінити!!!

цю спраглість очей-кропиви!

на зламі покори — на вістрі війни!

Відчуй,

наскільки ж бо хочу

Тебе розчинити в собі!

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)