Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Наталя Коломієць. Дорога до себе
Молода муза. Випуск 1
Микола Братан. Семенівське шосе
Микола Василенко. Сердце - не камень
Микола Братан. Від сонця до сонця
Анатолій Анастасьєв. Територія гідності
Вірші
Бібліографічний опис: 

Дементьєва І. Вірші // Молода муза: Вип. 3. — К.–Херсон: Просвіта; Євшан-Зілля, 2009. — С. 16-20. - [Зміст: Герменевтика; Дивися в ніч; За мотивами Стівена Кінга: (Подарунок Дабі-Дабі-Дабі на день народження); «Спадають слова, як шпаклівка, недбало нанесена...»; «сама собі острів...»; «Життя іде розмірено і плавно...»].

Герменевтика

Герменевтика вмістів земних речей

За реальність трохи складніша.

Чи вона, як комп’ютерний чорний дисплей,

Чи як темна церковна ніша?

Чи машини лакований чорний капот –

катафалк старого мотора?

Перед вічністю ми – сліпота сліпот

І свідомість наша – Пандора.

 


 

Дивися в ніч

 

Дивися в ніч. Вона тебе вбирає,

Мов мушля воду. І на глибині

Химерний світ тобі здається раєм,

Допоки не придивишся – аж ні,

Тобі здавалось… Філософським зором

Ти розкладаєш темінь на густу,

Глибоку мудрість і пекучий сором

За власний дур та власну сліпоту.

 


                                

За мотивами Стівена Кінга

(Подарунок Дабі-Дабі-Дабі на день народження)

 

 

Всі, можливо, чекають, що врешті звалишся вниз.

Он як кирпи задерли в шалену цю вишину.

Ти неспішно крокуєш. Ти огинаєш карниз.

Неприродна цікавість аж світиться з їхніх мармиз,

Ти ж – плечима до них, ти тримаєшся за стіну.

 

 

Зосередженим рухам чужі незграбність і страх.

Все ж передні готові ловити тебе на льоту.

Та схитнулась юрба, і крик завмер на вустах –

Розпросторивши руки, злітаєш ти, наче птах,

Над панамками, лицями й липами, що в цвіту.

 

 

І овація дика, розбавлена тихим шумком,

Долинає до вух. Пірнаєш у білий віраж.

Взявши під козирок, вітаєшся з літаком.

Ти ще кинеш курити, та лишишся дітваком,

До останньої миті здатним на епатаж.

 

 


 

* * *

 

Спадають слова, як шпаклівка, недбало нанесена,

з похмурого муру мовчання, зі стін самотинної келії,

Все надбане тими мовчальними зимами й веснами,

Все згущене в сизий туман київсько-львівської колії.

Згадай, як твоє безіменне обличчя, наледве пропхане

між грати старої тюрми, волає надсадно й хрипко:

Я — Фауст, я — Фауст,

я — крапелька Гете,

нехай собі рохкає

стареча юрба на чолі з Пилатом або Антипком,

нехай віддає на суд,

на страту веде без рішення,

з-за рогу чатує з каменем —

це їй вилізе боком.

Чим довша історія бунту й страждання,

тим легше розгрішення,

тим велич прозоріша,

так ти стаєш пророком.

Картини всього минулого

відклеїлись, наче постери,

відпали, неначе фрески,

стьмяніла мережка літер.

І я виплітаюся з лабіринту

до вільного простору,

ні перед ким не звітуючи,

вільна,

нарешті вільна, як вітер.

 


 

* * *

сама собі острів

і дім і фортеця

ше нігті не гострі

й нулі в дисертеці

а хочеться ж свято

нормалізуватись

шикарно взувати

шикарно взуватись

скидати спортивні

вдягати гламурні

щоб тратити гривні

і клеїти дурня

тугрова гутірля

і по телефону

у вуха мов пір’я

настирливе моно

сама собі голос

відчужено вбраний

в динаміки слави

і труби догани

візьми оцю рурку

продмухай вугілля

засипане в турку

мого божевілля

спресоване в кави

робочих авралів

задовбане в клави

редакцій журналів

сама собі постріл

нехай патанатом

посмертний мій постриг

увічнює матом

проводячи розтин

і лоботомію

сама собі простір

інакше не вмію

 


 

* * *

 

Життя іде розмірено і плавно,

Немов кіно. В психологічній драмі

Нема котурнів і трагічних масок,

Лише дрібниці виїдають душу,

Мов кислота, що точиться по краплі.

 

Це враження оманливе, звичайно.

Трагедії шекспірівської сили

Вирують часом у п’ятихвилинній

Розмові там, де почуття захопить:

В маршрутці, кнайпі, офісі, крамниці.

 

Та, слава богу, майже не вмирають

Від тих трагедій люди. Навіть часом,

Знечулені, щоб не страждати в путах

Гидкого болю, корчити беруться

Хорошу міну при поганій ролі.

 

І хто б тут віддавав себе у жертву?

Вони не поспішають на голгофи,

Та й решта їх давно вже не чекає.

Лише на мить безсилого кривляння

Ведуть підмостки вічного театру

Абсурду.

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)