Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Наталя Коломієць. Я щаслива
Сергій Гейко. Проти комунізму та російського шовінізму
Молода муза. Випуск 1
М.Братан. Парасолька йде по місту
Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи
Ігор Проценко. Вечірні вогні
Вечірні вогні
Вірші
2000

Проценко І.М.
Вечірні вогні: Вірші. — Херсон: Просвіта, 2000. — 64 с.


Вечірні вогні

Подорож у нашу молодість

1

Дальня дорога, закурений шлях,
Вітер гуде в телефонних дротах.
Верби плакучі, засмучений ліс.
Листя пожовкле летить з-під коліс.
Наче картини, пливуть іздаля
Села привітні, луги і поля.
Зоряні роси, трави сивина,
Рідна Подільська моя сторона.
Ось незабаром на фоні лісів
Синьою стрічкою Буг заяснів.
Снивода, міст і палац у далі.
Знову я, друзі, у ріднім селі.
Ловить усе затуманений зір.
Тільки подумать: з тих пам’ятних пір
Двадцять вже весен і зим відійшло,
Як залишив я назавжди село.
Довго стояв і повірить не смів…
Тут була площа, базар гомонів,
Місто було, магазинів ряди, —
Нині городи, хати і сади.
Все захопили мої земляки,
Луг і болото аж геть до ріки,
Їхнім талантам немає межі,
Всюди, як доти, стоять гаражі.
Що ж залишилось? Дорога одна…
Йду я до Бугу. Блищить далина.
Тут я купався і рибу ловив,
Тут зустрічали весняний розлив.
Нам не забути, як вічну красу,
В лісі поляну, вечірню росу,
Наші маївки, походи шкільні,
Мрії юнацькі, дівочі пісні.
Друже зелений, Іванівський ліс,
Щиру любов я до тебе приніс
Через роки із далеких країв,
Причорноморських лугів і полів.
З лісом, як з другом, прощаюся я,
Далі до школи дорога моя,
Де клени знайомі, як свідки живі,
І вигін, де бігали ми по траві.
Під вікнами стежка, акацій ряди,
Здається, тут наші лишились сліди,
Згадаєм площадку, де, друзі мої,
Шуміли змагання, спортивні бої.
Зайшов я у школу, у пам’ятний клас,
Де ми навчались, збирались не раз;
Тут зустрічали своїх вчителів,
Тут нам останній дзвінок продзвенів.
Де ви тепер, дорогі вчителі,
Нашої долі сумні ковалі?
Де полягли? Яку долю лиху
Винесли ви на тернистім шляху?
Де ви, соратники милі мої?
Всі розлетілись у різні краї.
Скільки лишилось?.. Кленові листки
Тихо спадають, як наші роки.

2

Прямо зі школи дорога одна:
Вулиця зветься, до речі, Шкільна.
Змалку до школи ходив я по ній,
Вулиця рідною стала мені.
Там, на горбі, кажуть, друге село —
Це кладовище, що геть заросло.
Церква. Доноситься траурний дзвін.
По кому він тужить, кому наздогін?
У гущі вишень, де висока трава,
Мій батько, мій брат і синок спочива.
Низький Вам уклін і пошана моя.
Хай пухом Вам буде Подільська земля!
Я смуток відчув і глибокий докір,
Коли у долині побачив наш двір,
Криницю, з якої ми воду пили,
І батьківський дім, у якому жили.
Життя невблаганне не радість несе.
О, як тут змінилось, буквально, усе,
І люди змінились, померкла краса,
І висох колишній зелений наш сад.
Де віттям шептались каштани, дубки,
Чорніють, як рани, трухляві пеньки,
Не стало калини, тополі, верби, —
Навколо пустеля, як після біди.
Недаром висловлюють люди докір,
Що за господарем плаче і двір.
Хай щастя і радість осилять біду,
Прощай, Батьківщино, я далі піду.

3

Спускається вечір над нашим селом.
Як тихо, безлюдно і пусто кругом!
Не стало колишньої, друзі, краси,
Не дзвонять уже молоді голоси.
Бувало, настане вечірня пора,
Здається, в природі усе завмира,
Лиш пісня дівоча манила у даль,
І краяла душу любов і печаль.
Вокзал залізничний — останній маршрут, —
Небачені зміни помітно і тут:
Завмерло депо, і гудки не гудуть,
І на роботу робочі не йдуть.
Вікна у клубі забиті давно,
Де ми дивились вистави й кіно.
Де ми гуляли, де парк і майдан —
Нині там пустка, трава і бур’ян.
Клуб залізничний — культури плоди —
Запамятаємо ми назавжди:
Наші дозвілля і гомін вистав,
Сцена, де вперше і я виступав…
Все йде і минає в людському житті:
І пісня, і юність, і ми вже не ті,
Приходить на зміну плеяда нова,
І тільки лишається пам’ять жива…
Мирно дріма одинокий вокзал.
Тихий перон — мій останній причал.
Клени по-давньому мрійно глядять
І між собою про щось гомонять.
Листя кружляє, вкриває перон.
Скоро мій поїзд. Зайду у вагон,
Гляну востаннє і мовлю: “Прощай,
Давній і рідний Подільський мій край”.

Вечірні вогні

Над дзеркалом річки в вечірній порі
Схилилися вітами верби старі,
Шепочуть щось лози, шумить осока,
І хвилями берег цілує ріка
І чутно здалека, де гребля крута,
Між заставками шумує вода.
Вже втомлене сонце за обрій зайшло.
Мої подоляни спішать у село.
А там, за рікою, мов зорі ясні,
В селі засвітились вечірні вогні,
Впала на землю холодна роса,
А вдалині бушувала гроза,
Хвилями кидав освітлений Буг —
Тільки дерева тремтіли навкруг,
І до села у вечірніх огнях
Нам простягався запилений шлях.
Стихла гроза, стороною пройшла.
Тиша над зоряним краєм лягла,
Замість негоди стоять до пори
Місячні тихі такі вечори.
Блимають зорі, горять в небесах,
Тільки Чумацький виблискує шлях.
Десь біля станції тужить баян,
Линуть пісні про любов і обман,
Ллються, мов срібло, дзвінкі голоси,
Повні бажання, життя і краси…
Тільки за вікнами неба блакить,
Тихо і лагідно сад шелестить.

Слово про вчителя

Учитель!.. Перед именем твоим
Позволь смиренно преклонить колени.
Н.Некрасов.

Пригадалася мені батьківська порада:
“Будь Людиною. Це, синку — найкраща посада”.
Як це добре працювати на освітній ниві,
Сіять вічне і розумне у душі щасливі.
Хто невтомно по краплині зрошує посіви,
Вирощує, хоч не знає, які будуть жнива?
Це учитель. Щодень божий поспіша до школи,
Як машина, не знаючи вихідних ніколи.
Завжди в русі та в роботі. Все життя — уроки,
Завше клопоти, турботи, суцільний неспокій.
Мов дбайливий садівничий, він кожної днини
Прищеплює кращі риси молодій людині.
Копітні його діяння. Проте кажуть слушно:
Коли вчителеві важко, тоді легко учням.
Є повір’я стародавнє, що кожна людина
За життя своє три речі здійснити повинна:
Посадити деревце, збудувати хату,
Потім виховать дитину, аби зміну мати.
Ну, а скільки наш учитель на людському полі
Зростив дерев? Скільки учнів вивчилось у школі?
Цілі парки зеленіють і сади квітучі
Там, де руки твоїх учнів засипали кручі.
Скільки виховав учитель, — важко передати, —
Славних дочок України і синів крилатих!
І ліси оберігають юні лісоводи.
Ти навчив їх шанувати і любить природу.
І єдине я не знаю, чи за працю щиру
Вчитель має на старості хорошу квартиру.
Все буває. А за працю тобі в нагороду
ПРИЙМИ ШАНУ ВИХОВАНЦІВ І ВСЬОГО НАРОДУ.
Бо майбутнє дітей наших, країни в цілому
Знаходиться у твоєму серці золотому.
Без нашого наставника, без його таланту
Ми не мали б хлібороба ані космонавта.
Не могли б долать простори, плавать проти бурі.
І висохла б жива нива без знань і культури…
Вчитель, воїн і солдат! Скільки пережито!
Твій звитяжний, трудний шлях славою покрито.
Вчитель житиме в віках, в пам’яті народу,
І йому дитячий сміх — краща нагорода.
Нагорода і хвала від роду до роду
За його натхненний труд на благо народу…
…Вчитель, вчителько моя, друзі незрадливі,
Вам бажаю гарних учнів і років щасливих!
А якщо ви на спочинку, — пошануймо старість, —
Щоб Ви довго прожили молодим на радість!
Хай у Вашому житті, як спогад чудовий,
Як музика, не змовкає дзвоник малиновий!

Гнат Сосненко

(Поема)

1

Тривожні думи і надії,
Як незабутні дні весни.
І тягнуться у глиб Росії,
Дві колії у даль Росії,
Як дві натягнуті струни.
Кругом засніжені простори.
Біжать назустріч іздаля
Стовпи дорожні, косогори,
Убогі села і поля.
Йде ешелон за ешелоном.
Зміняють ночі сірі дні.
Ритмічно стукають вагони
І вторять їм сумні пісні.
Це з України новобранці.
І крізь заплакане вікно
Мигтять вогні далеких станцій
І полустанків заодно.
Про що вистукують колеса,
Що пригадали молодим:
Покриті льодом білі плеса
Чи паровозний чорний дим?
Співають дружно і завзято,
А в кожній пісні стільки дум:
Життя майбутнього солдата
І за минулим тихий сум.
Десь там, за дальним небозводом,
Весела, рідна сторона, —
А тут “буржуйка” з димоходом
І вся “команда” край вікна.
Невільні друзі. Поміж ними
Майбутній воїн і солдат
Юнак з очима голубими
І наш земляк Сосненко Гнат.
Під звук бувалої тальянки
Він по домівці затужив,
Згадав дівчину подолянку
І рідний край, що залишив.
Далекий шлях. Та він щасливий.
Хіба можливо позабуть
Той голос ніжний, образ милий,
Що в серці квітами ростуть?

2

Весняний сад, знайому школу
Наш вінничанин пригадав
І випускницю, милу Олю,
Яку він палко покохав.
Це перше їх було кохання.
В депо Сосненко працював
І кожний вечір з хвилюванням
Її, мов сонце, зустрічав.
Щасливі дні летіли птахом,
Як води, бігли вдалину,
А він, бентежний, линув шляхом,
Щоб привітать її весну…
Минала осінь золотиста.
Кружляли галки серед нив.
Ще на деревах грало листя,
Як сніг простори оповив.
Тривожна даль блищить огнями,
На серце роздуми лягли…
У грудні разом з юнаками
В танкісти Гната прийняли.
Спливали хмари над рікою.
В селі останній вогник згас.
А там, під тихою вербою,
Для них настав розлуки час.
Немає гіршого на світі,
Як неподілена любов…
Злий вітер бився в верховіття,
З тополь скидаючи покров.
У голові думки тіснились,
Згадать минуле боляче.
Мовчала Оля і схилилась
Покірно Гнату на плече.
І перед ними знов постали
Травнева ніч, цвіли сади,
Коли уперше прозвучали
Визнання в дружбі назавжди.
Зелений гай. Над Бугом школа.
Щаслива юності пора,
І незабутня, мила Оля
Йому ввижалась, як зоря.
Блаженна мить, доба весняна,
І хто їх, друзі, не зазнав?!
Гнат нахиливсь: “Прощай, кохана!” —
І міцно дівчину обняв.
“Ну, що ж?.. Учися, моя Олю,
Ще рік учитися тобі,
Не вір нікому про злу долю,
А долю куй сама собі.
Я командиром, — от поглянеш, —
Повернусь в осінь золоту,
Тебе студенткою застану,
І сам учитися піду.
Чого мовчиш ти?” І дівчина
Всміхнулась: “Що тобі скажу:
Служи ти вірно Батьківщині,
А я кохання збережу…
Мені пора”. — сказала Оля
І зникла з Гнатом в темноті…
Пора і нам. Хай їхня доля
І мрії збудуться в житті.
Хай на життєвих перелогах
Їм пощастить! І щоб вони
Зійшлися спільно на дорогах
Після походів і війни.
Щоб дружба й вірність не згасали
В розлуці довгій і труді,
І щоб завжди вони лишались
Душею й серцем молоді.

3

Немало літ і зим змінилось,
Із Бугу витекло води,
Як наші друзі розлучились,
Іще не звідавши біди.
Вони не знали, що чекає,
Хто потривожить мирні сни,
Що незабаром запалає
Пожар жорстокої війни.
На Заході згущались хмари,
І скоро вдарив перший грім:
І в небо звихрились пожари
В червневій ранішній порі.
Війна і смерть, народне горе.
На битву першим встав солдат
На неосяжному просторі
Від Біломор’я до Карпат.
В боях важких проти сваволі
В зимову стужу, снігопад,
На Староруськім дикім полі
Упав на сніг Сосненко Гнат.
Подробиць я не знаю толком,
Вже по війні у їх село
Прийшла на Гната похоронка, —
І горе в хаті залягло.
Батьки й сини. Їх спільні болі,
Та їх чекають на зорі
Батьки безрадісної долі
І посивілі матері.
Немало дивного на світі
Там, де війна і грім гармат.
Неначе привид з того світу,
Прийшов живий додому Гнат.
Картина є така “Не ждали”,
Але солдата всюди ждуть.
На жаль, не завше ідеали
В житті знаходять певну суть.
Стоїть безрукий біля брами.
А де ж подруга — ідеал? —
У сорок першому з батьками
Відбула Ольга на Урал.
Служила, кажуть, у санроті
В авіаційному полку
І вийшла заміж за пілота…
Всього буває на віку…
Весняний сад, зелене поле,
Далека юності пора,
Тепер чужа і рідна Оля
Йому ввижається щораз.
Та все, що втрачено навіки,
Вже не догониш, не вернеш.
І Гнат знайшов на рани ліки.
Від себе, кажуть, не втечеш.
Щоб жаль і біль затамувати,
Вступив до вузу, — всім на зло, —
Рішив істориком він стати
І згодом виїхав в село.
Працює в школі на Поділлі,
Вивчає край свій, давнину…
І любить пісню, — на дозвіллі
Він пише повість про війну.
Війну, бараки і завали
Навіки він запам’ятав,
Коли його вівчарки рвали,
Як із концтабору тікав.
А потім, кинутий у мури,
Прикутий, наче Прометей,
Він виніс злигодні, тортури
І морок камерних ночей.
І хто повірить, що людина
Здолає смерть і до пори
Пройде вогонь і хуртовину,
Німецькі й наші табори…
Літа, як дим, не те здоров’я,
Покрила скроні сивина…
Та Гнат довів своєю кров’ю
І ще не згаслою любов’ю,
Яку біду несе війна.
Життя іде… Судить не будем
Любов і дружбу двох сердець,
Нехай живуть на щастя людям.
А ми позначимо: “Кінець”.

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!





Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)