Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи
Вісник Таврійської фундації. Випуск 6
Анатолій Анастасьєв. Подорожник
Наталя Коломієць. Дорога до себе
Анатолій Анастасьєв. Потоки
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 9
Микола Братан. Поет-земляк Євген Фомін
Поет-земляк Євген Фомін
2008
ISBN: 
978-966-2133-17-2

Братан М.І.
Поет-земляк Євген Фомін. - К.-Херсон: Просвіта, 2008. - 23 с.

 

 

Євген Фомін

 

ГРОЗА

 


Заблудились в степу... а гроза -
Переливний громів передзвон.
Скаче в горах червона коза -
Блискавичний вогонь.


Їхав я, і зі мною пацан,
Та ще третій в компанії дід.
Вибивав колосочків сільван,
Їм шуміли краплі в супровід.


Кінь везе - і не знаєм куди.
Той, що верхи, впустив поводок.
Як на щастя, ковзнувсь молодик
Об небесний льодок.


Посковзнувсь і пробив собі бік,
Пролилась його кров на поля:
Стало видно нам зголений тік
І докупи прибитих телят.


Незнайомі, поснулі двори
Хтось від наших очей застилав,
І руденький ковзун угорі
Рану чорним бинтом зав'язав.


Знов лишились одні ми в степу,
Знов блищали калюж дзеркала,
І, здавалось, мов пес на цепу,
Тінь за нами брела.


Все тинялось таке в голові:
Це б лягти і заснути, як люд.
Наш товариш Гнідко нас підвіз
Аж під самий дитбуд.


Дід зіскочив, ворота одкрив,
Випрягати коня наказав.
Ось я впоравсь, себе передів
І заснув... мені сниться гроза.

1924 р.

 

 

 

 


 

 

Десь на початку 1964 року довелося мені знайомитися з матеріалами Каховського історичного музею про життя і творчість поета-земляка Євгена Фоміна. Саме в цей час, коли ми з працівниками музею говорили про Євгена Павловича, в музей завітала літня вчителька місцевої середньої школи, принісши деякі документи про уродженця міста Каховки, художника і поета в минулому, Михайла Жука.

- Це позаштатний наш працівник, - сказав директор музею і назвав ім'я вчительки, - Іза Павлівна Дерябкіна.

Я поцікавився, чи не знала вона в молодості Євгена Фоміна, коли він ще жив у Каховці. Виявилося, знала, слухала його вірші, зокрема знамениту "Грозу", яку він написав у дитинстві.

Тоді серед її ровесників чимало хто віршував, але у порівнянні з 14-ти літнім автором "Грози" вони змаліли і померкли. Це ж про цей поетичний шедевр писав Тарас Масенко в статті "Творча спадщина Євгена Фоміна". "Несподівано, при такій молодості автора (14 років), вірш дуже щедро був сповнений образними рядками, висловами. Ми знали, що це вплив Сергія Єсеніна, і тут - в цій щедрій образності! - цей вплив був справді корисним".

Херсонська поетеса Марія Фомуляєва свідчила, що твори молодого Фоміна, які він читав перед студентською і робітничою аудиторією в Херсоні, користувалися великим успіхом. В газеті "Рабочий" 3 жовтня 1926 року в звіті про вечір "Наш ли Есенин?" писалося: "…Бурю аплодисментов вызвало прочитанное молодым украинским поэтом, воспитанником детдома Е.Фоминым произведение "На смерть Есенина"". Вірш цей, написаний в єсенінському дусі, ввійшов до першої збірки Є.Фоміна.

Мій учитель з Берислава П.С.Таран розповідав про такий випадок. Будучи студентом педінституту в Херсоні, він ішов одного разу до міської бібліотеки і побачив там невисокого, юного хлопця, заглибленого в читання якоїсь книжки. Юнак був босий, одягнений скромно, якщо не сказати більше. "Хто це такий?" - поцікавився студент. Йому відповіли: поет Євген Фомін. Згодом він ще раз зустрів поета, твори якого високо цінував. Зустріч була не зовсім звичайна. Євген на Воєнці грав у карти з "вуркаганами" (користуємося назвою відомого твору І.Микитенка). Очевидно, не так легко було йому порвати з мешканцями вулиці, яких у одному з ранніх творів назвав він "завзятими і вредними блатними".

Бувши круглим сиротою (батько загинув на громадянській, мати померла), він і сам зазнав долі безпритульного, спав "бездомний в рундуку", але зарятував його дитбуд і любов до слова, до поезії, що прокинулися в нім у зовсім юному віці.

В 1927 році в Херсоні виходить перша невелика збірка віршів Євгена Фоміна з передмовою Херсонської "Асоціації пролетарських письменників" - ХАПП, - була така в свій час. Є.Фомін був представлений, як "молодий поет, відомий своїми творами за межами Херсонщини й відзначений не раз прихильно критикою, яка зважала на безпосередність художнього чуття в поезіях молодого автора".

Тогочасна критика належно оцінила дебют юного херсонського поета. В №9 журналу "Молодняк" за 1927 рік в розділі "Бібліографія" надрукована рецензія Івана Момота на першу збірку Євгена Фоміна. Критик зокрема зазначає: "Безперечно, у Євгена Фоміна знайдеться чимало талановито написаних рядків. Поза всякими формальними ознаками в них відчувається якесь особливо ліричне, юнацьке світовідчування".

Рецензент відзначає автобіографічний ухил в поезіях молодого автора, насиченість їх широкою фантазією і творчим поривом до нових стежок і людей. Були в рецензії і критичні зауваження, з-поміж яких, на нашу думку, найбільш сутнім було застерігання від літературщини. Ось що написав І.Молот: "Там, де автор не гукає Аполлона, де намагається заспівати своїм голосом, і, головне, про те, що сам бачив, відчув, там ліричний струмок стає прозорішим, сильніше звучить і глибше вражає", і далі - автор "…опинився на слизькому ґрунті, коли почав писати "під дорослого", коли вступив у "побратимство з покійними класиками".

Як на найкращий вірш, де автор "співає своїм голосом", критик справедливо вказує на поезію "Гроза", яка, за його словами "справляє враження немовби довершеного образу степової грози, тільки по-своєму, по-дитячому спокійно й тонко переданий". З-поміж інших віршів збірки І.Момот відзначає "бездоганно талановитий вірш з більшим і глибшим соціальним змістом" (ніж поезія "Міщанській дівчині") - вірш "Слухай, брате", з циклу "Розправа".

Ось вона, ця невелика поезія, що зветься "Перемога" в новій редакції.

Слухай, брате, тобі розкажу,
Як усіх їх вели за межу.
Зшикували в нестройні ряди…
І прослався над трупами дим.
І в гіркому, густому диму
Довелось лише жить одному.
Це було саме, знаєш, тоді,
Коли сонце пливе по воді
І його золоті промінці
Застромляють у гори кінці.
Тихо-тихо гайдалась трава,
Шелестіла берізка "вставай".
А по той бік села, на краю,
Перемога родилась в бою.
Вже червоні звелись прапори,
Затихали стогнання і хрип.
І прийшов розповісти живий,
Що брати… за селом… на траві…

 

Ми навмисне процитували весь вірш, бо він настільки цільний, що з нього, як з пісні, слова не вилучиш. За своїм змістом, за емоційністю цей вірш не менш значимий, ніж написана на таку ж тему Є.Фоміним поема "Трипільська трагедія". Він перегукується з відомим віршем П.Тичини "Зразу ж за селом".

У першій збірці привертали увагу читача також ліричні вірші "Розцвітає мак", "Міщанській дівчині", "Любов у дитбудинку", "Сергію Єсеніну", "Сором, пекучий сором". На частині віршів був помітний благотворний вплив Єсеніна, Сосюри, Тичини. Особливо відчувається тичиненське у вірші "Розцвітає мак":

Розцвітає мак:
Я ходжу сама,
Леле.
Ой були громи,
Дощ поля полив,
Леле.

…Мак кругом посох,
Ходимо удвох,
Сміхи…

 

Тут і побудова строфи, і ритмічний малюнок, і поетичний синтаксис - від музикального Тичини. А вже вірш "Міщанській дівчині" більш зрідні сосюринській ліриці:

Електрики світло цілує браслет,
Їй мало, що я - комсомольський поет…

Основна тематика віршів і поем Є.Фоміна
1924-1927 року - це оспівування подвигу героїв громадянської війни,
боротьба з міщанством, це неповторний світ дитинства, дитбудинок,
"перші і несмілі промені кохання". Художній рівень поезій цього
періоду не однаковий, якщо "Гроза" , "Розцвітає мак", "Перемога"
написані сильно, пронизливо, зважаючи на вік, то деякі вірші, такі
як "Любов у дитбудинку", "Міщанській дівчині", тощо носять ще печать
учнівства.

Незрілі в художньому відношенні поеми "Трипільська трагедія" (видана окремою книжкою), "Берислав". У першій з них позначений вплив Маяковського, автор навіть рядки розбиває "драбинкою". Отже в цей період Євген Фомін ще не знайшов свого голосу, не вподобав сталих (але ж не догматичних!) манер, художніх засобів, хоч наяву одно: перед нами лірик, поет здібний, шукаючий і до всього цього - сімнадцятилітній!

З Херсона поет перебирається до тодішньої столиці України, де вчиться на робітфаку і в педагогічному інституті (всього курсу не закінчив). Він багато пише і нерідко видається. В 1930 році поет друкує в ДВУ книжку поезій "Ескізи", в 1932 році у видавництві "Молодий більшовик" - книгу поезій "Засідання героїв". На жаль, перші дві книжки стали бібліографічною рідкістю, а в подальших виданнях своїх творів поет мало що включав з написаного в 1929-1932 роки, очевидно, тому, що критично ставився до свого доробку. Між тим, згаданий період був для поета переломним як в ідейному, так і творчому відношенні. Як згадує український письменник - перекладач Степан Ковганюк, Євген Фомін у цю пору був до певної міри скептиком, не завжди міг правильно розібратися в боротьбі класів, що точилася, тримався осторонь цієї боротьби, або, як поет сам признавався, "не мав вірного ватерпасу".

Книга "Засідання героїв" і написана в цей період сатирична поема "Пригоди Диркіна" була піддана критиці на сторінках "Літературної газети". Товариші по "Молодняку" П.Усенко, С.Крижанівський та І.Гончаренко виступили з рецензією, в якій критикували Є.Фоміна за те, що в збірці "Засідання героїв" було пасивне споглядання дійсності, ігнорування класово-актуальної тематики - для літератури соціалістичного реалізму позиція аж ніяк не прийнятна. Особливо гостро засуджували автори рецензії сатиричну поему "Пригоди Диркіна", в якій у викривленому світі зображувався новий час. Однак, передрукована в наш час, вона такою нам не видається. Сатира як сатира.

У 1934 році написана і тоді ж видрукувана окремою книжкою поема "Павлик Морозов". Попри тогочасну ідеологічну облямівку цієї трагічної постаті (син доносить на батька), твір нашого поета все ж не позбавлений художнього поступу, поема таки вдалася, хоч у ній ще немало вразливих місць. Але ж є і щемливі рядки, як ось ці - про юного героя поеми:

Он з-за горбочка вироста
Маленька постать
й мчить без тями
З веселим криком на устах:
- Хмарки, біжіть, і я за вами!

 

Гідно, як на той час, показана і класова боротьба, - без цього, либонь, поема не побачила б світу.

Тієї ночі глитаї,
Злобою з'їдені до краю,
Зійшлися в темному сараї
Плекати помисли свої.

 

Як би там не було, а таки відчувається рука художника:

Лякливий вогник каганця
Чадить серед тісного кола,
І таємничість та довкола,
Мов од присутності мерця

 

Загалом же поема пройшла майже непоміченою серед тодішньої критики, і на те були певні підстави.

Більш досконалою в художньому плані була поема про видатного перетворювача природи Івана Володимировича Мічуріна, про якого він у 1935 році пише вірш і в тому ж році створює поему "Мічурін", видану "Держлітвидавом у Харкові 1935 року. Таким чином Є.Фомін першим в українській поезії прославив великого садівника світу. Цим твором він наче відгукнувся на настанову М.Горького радянським літераторам: "Основним героєм наших книг ми повинні вибрати працю, тобто людину, що організована процесами праці, яка у нас озброєна всією могутністю сучасної техніки, - людину, яка в свою чергу організовує працю більш легкою, продуктивною, возводячи її в ступінь мистецтва. Ми повинні вивчитися розуміти працю як творчість".

Поема "Мічурін" - один з кращих великих творів Є.Фоміна. Поряд з такими поемами, як "Рафаель", "Василь Боженко", "Палац", написаними пізніше, вона є окрасою творчості поета.

Визначаючи, що поезія тридцятих років щільно змогла підійти до реалістичного змалювання ліричного і епічного образу свого сучасника - героя будівництва соціалізму, Л.Новиченко пише: "Такі люди, як "залізний виконроб" Мельников - герой Л.Первомайського, як колгоспний бригадир Хома Метелик, що лише за Радянської влади пізнав радість вільної праці ("Урожай" А.Малишка), як старий педагог Анастасія Іванівна у вірші К.Герасименка "Вчителька", як Мічурін у поемі Фоміна, як колгоспники і колгоспниці в поемі М.Шпака "Багатство", як садівник, винахідник, пятисотенниці, агрономи у віршах М.Рильського, - все це постаті по-справжньому героїчні при всій зовнішній "звичайності" і непоказній красоті".

Образ великого перетворювача природи змальований Є.Фоміним досить повно і художньо виразно. Поема написана в ліро-епічному плані, в романтичному ключі. Складається вона з 4 частин, що відповідають епізодам життя героя.

В першій частині Мічурін показаний ще зовсім молодим, він тільки починає свою велику місію.

Так починається поема:
Безмежна мріє далина,
По ній іде стрункий юнак
Крізь сонце, куряву і темінь,
Вступаючи в двадцяте літо
(Природи щиросердний друг),
Йому судилося боліти
При кожнім погляді навкруг.

 

Терень Масенко у своєму слові про поета зауважує, що перший рядок цього твору претензійний, як такий, що походить від лукавого в літературі. Справді тут маємо так зване "оголення прийому", яке нагадує літературщину. Та все ж у даному випадку такий композиційний хід виправданий, ним підсилюється значимість теми, тим більше, що й подальші рядки виправдовують перший: малюється картина, масштабна в просторі і в часі ("Крізь сонце, куряву і темінь"). Впадає в око інше: поет у цьому великому творі вільно володіє пером, оповідь його проста і разом з тим щедро образна. Візьмімо наступні рядки:

Чи то десь квітка всохне, втане,
Чи рухне груша нежива -
Усе глибинно відбива
Чутливе серце, як мембрана.

 

Цікава метафора - "втане" (квітка), виразний епітет - "глибинно" (відбива), свіже (на той час) порівняння - "як мембрана". Гарне враження справляє звукопис.

Мічурін виступає в поемі як садівник - поет. Показова в цьому відношенні його розмова з деревами:

Чого ж дерева, мов каліки,
Мене зустрінули плачем?!
(рукою: жест)
Ось ти, така суха й мала,
Зате печаль твоя барвиста.
Сама ж ти, люба, й не жила,
А вже розкрита падолистом.

 

Печаль барвиста. В свіжості цього епітета, близького до оксюморона, сумніватися не доводиться. А в поемі таких знахідок немало. Тут і "рахітичне гілля", і "лоза убога", і "грона тужні, звислі", і "вино світлоіскре", і часи "розвіяно-далекі"…Це виписано частково лише з першої частини поеми. Вбачаємо навчання в М.Рильського в творенні складених епітетів типу "світлоіскре", "розвіяно-далекі". Порівняймо, у віршах Рильського тих років - "червонобокі яблука", "живодайні аромати", "проперчено-солоний жарт" тощо. Творчість старшого товариша Є.Фомін любив, Рильському присвятив він вірші і в ньому навчався поетичної майстерності.

Великим учителем був для Фоміна і геніальний Тарас. Ось рядки з другої частини поеми, де Мічурін звертається думкою до Бога:

Дерева сохнуть, квіти мруть,
Тобою творені на вічність.
А ти, бездарний садівниче,
Невозмутимий…

 

"Це - теж від традиції, але доброї, шевченківської і гарно, по-своєму сказано!" - говорить про ці рядки Т.Масенко, і це достеменно так.

В 1938 році поет видає книжку "Лірика". Ліриком він був, як то кажуть, від природи і до кінця не зраджував ліриці, хоч в одних творах вона виражена більше, в інших - менше. В новій збірці полонить глибоколіричний вірш "Мати". Мабуть, немає такого поета, хто б не писав про матір. Є.Фомін теж не в одній із своїх поезій згадує найдорожчий в світі образ, але цей вірш видається нам найбільш сильним. Задумливо, дещо сумовито ллється оповідь про стомлену ходу подорожнього степовим шляхом у весняне вечір'я. Згасав день, розпливався обрій, полонив сон. Подорожній заснув у степу… Приснилася йому "згорьована, за все дорожча мати".

В руці її худій, мов місяць, серп горів,
Горів, палаючи, жагучою сльозою.
Як це давно було!.. Я виріс і змужнів,
Забув, що впала ти, повалена бідою.
Коли прокинувся - палав промінням схід,
До нього гнулася, співаючи, тополя…
Вже потім я збагнув, що мамин любий вид
Я міг побачити лиш тільки серед поля.

 

Чи варто коментувати ці рядки.

Про ліричну потугу його творів цього періоду свідчить блискуча мініатюра "Зацвітають абрикоси".

Зацвітають абрикоси,
І в ласкавому цвіту
Власним дзвоном вкриті оси
Променіють на льоту.

 

Вірш "Спомини" колоритно передає гіркі враження з часів дитинства:

Вже одшуміли зливи куль.
Я сплю, бездомний, в рундуку.
Жорстокий вітер наді мною,
Рожевовиді сни не йдуть…

 

І ось так про перехід до дитбудинку:

Ходімо, хлопчику, до нас,
В наш дім, освітлений вогнями.

 

Поезія "Дніпро" варта того, щоб увійти до шкільної хрестоматії:

Не знаю, як тече і голубіє Сена,
Як Темза піниться, закована в граніт,
Проте на весь широкий многолюдний світ
Нема ріки милішої для мене,
За тебе, Дніпре мій! Стрічаючи зорю,
Зійду на кручу я - ти, шумний, піді мною,
І легко так стає, і глибше я люблю
Цю землю радісну, омивану тобою!

Автор: 

Сторінки

Персоналії: 
Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!





Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)