Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Іван Немченко. Військова хитрість
Микола Братан. Побите серце
Микола Василенко. Лаодика - царица Селевкидии
Микола Братан. Танго над лиманом
Анатолій Анастасьєв.Осінній дисонанс
Вісник Таврійської фундації. Випуск 7

Про Другу світову війну // Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи: Сміх і сльози, гумор і сатира. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 85-90.

Про Другу світову війну

Про Другу світову війну

 

Далі я хочу показати вірш, присвячений названому моєму брату Анатолію Тітову. І тут потрібна невеличка розповідь про те, як ми стали братами, як «ворогами», про війну.

Війна. Ми з мамою втікали з Бессарабії від фашистів. Нас туди примусово переселили після домовленості Сталіна з Гітлером, які світ ділили. Мій батько вже загинув, «звільняючи» Фінляндію від фінів. Адже ми «освободітєлі». Ми були удвох з мамою.

На Хортиці наш обоз біженців німці розбомбили. Далі ми з мамою потрапили у фашистський концтабір у Гуляй-Полі. Там у них була сортувальня. Комуністів окремо, солдат окремо, офіцерів окремо, євреїв окремо.

У мами були документи, — ми просто біженці. Нас через тиждень відпустили.

Далі через всю окуповану Україну на Хмельниччину, на мамину батьківщину. Дорога далека, а мені лише п’ятий рік ішов, довга історія. Занесла нас доля у село Просковієвку, неподалік Донецька. Тут мати вирішила зимувати. Знайшли покинуту втікачами від війни хату, поселилися. Є покинутий город з картоплею і капустою, — можна жити.

Одного разу мама пішла на город, і там застала трьох поранених радянських офіцерів, оточенців. Вони їли капусту, голодні. Мама забрала їх у хату. Анатолій, Іван і Данилко. Данилко єврей.

Нагодувала, помила, переодягла, дякуючи сусідам. Стала лікувати. Через місяць, може менше, вони пішли переходити лінію фронту. Невдовзі їх половили.

Данилка відразу розстріляли, єврей. Анатолія та Івана вкинули у табір військовополонених. Це не концтабір, тут охорона із німців, які з села, старшого віку. Вони полонених, якщо приходили родичі, відпускали за могорич.

Мама викупила Анатолія і Івана. Іван тяжко хворий, прийшлося місяць лікувати. І знову пішли хлопці шукати дорогу до своїх. Розділилися, може, хоч один перейде лінію фронту.

Іван перейшов, а Анатолій знову попався. Проте цього разу сам втік. З пересильного табору було не складно втікти. Перейшов таки лінію фронту. Як комсомолець, все розповів особісту, як на духу. Як уполоні був, як втікав. Його засудили за те, що був у полоні. Десять років штрафбату! Він у штрафбаті дійшов до Берліну! Рідкісний випадок, штрафбат посилали на кулемети, довго рідко хто живий зоставався. Анатолій вижив.

Після війни його не звільнили, заслали у табір ГУЛАГУ, за Урал, відбувати покарання до кінця призначеного терміну. Він писав, добивався, маму виставляв як свідка. До нас приїздили з КДБ, я добре памятаю чорну ЕМКУ. Мама була талановитою, розбиралася в людях, вміла ворожити на картах, вміла говорити. Вона так справу повернула, немов Анатолій організовував підпілля, вів партизанську війну.

Повірили — Анатолія випустили достроково. Доля. Пізніше зняли судимість. У тому велика заслуга мами. Він мою маму мамою називав. Так ми немов братами стали.

Він досягнув багато у житті. Кар’єру закінчив начальником технічного відділу міністерства енергетики і електрифікації РСФСР, мало не замміністра.

А мені судилася інша доля. У 47-му голод, мені комуністи внутрощі повідбивали «за 5 колосків». Був такий закон. Далі село, колгоспна бідність, злидні, безпритульні блукання.

Ніколи я не вірив комуністичним байкам. Їхня ідеологія — блуд, розрахований на люмпенів. Життя є конкурентна боротьба за місце під сонцем. Батьківщина — основа щастя, а не комунізм у всьому світі.

Коли Анатолію Івановичу у 2003 році виповнилося 75 років, я йому вірш присвятив. Російською мовою, адже Анатолій москвич. А у 2013 році цей вірш прочитав зі сцени у клубі Жовтневому. За що впав в немилість владі комуно-регіоналів. Комуністи страшно не люблять, коли їм про злочини компартії нагадують. Велено на сцену більше не пущать!.

А що поганого я показав?! Я лише фронтовикам у вірші показав мить війни, окремий випадок. Ще скажу про війну, а тоді вже й вірш. Адже сьогодні на Україні знову війна, тепер вже з російським фашизмом. Тут вина не тільки Путіна, а й компартій, КПСС і КПУ.

 

Друга Світова війна почалася стараннями комуністичної партії. Саме так. Це переконливо довів письменник Суворов у своєму творі «Льодокол». Якщо не вірите йому, читайте твори Леніна, а головне Сталіна. Комуністична теза: «Світова революція, комунізм зможуть перемогти тільки завдяки Світовій війні». Про Світову війну мріяли, її чекали, на неї надії покладали.

«Ми маємо зіштовхнути капіталістичні країни у війні, коли знесиляться, на чашу вагів кинемо всю міць Червоної армії». (Й. Сталін). Вже цього досить, аби переконатися в тому, що й компартія винувата у розв’язанні тієї війни.

А втім, сатана винуватий. Сатана бал править у цьому світі.

 

Я бачив ту війну зблизька, я один із «дітей війни».

Коли ми з мамою через всю окуповану німцями Україну таки дісталися Хмельниччини, село Миньківці Славутського району, то потрапили з вогню та у полум’я.

Славутські ліси, партизанський край, вночі партизани, вдень німці. Село декілька разів палили. Я свідок тому. Я бачив, як горять хати з людьми.

У Славуті фашистський концтабір смерті «Грос Лазарет 301». Він від нашої хати всього за шість кілометрів. Тут фашисти розстріляли 140000 (сто сорок тисяч!) військовополонених та ще 13000 (тринадцять тисяч!) цивільних громадян! Чому про цей табір смерті наша пропаганда сором’язливо замовчувала?

Це було таке ставлення Сталіна до наших полонених. А де була при цьому компартія? У нас же «радянська влада»!

Комуністи гарчать, цькують бандерівців, українських націоналістів. Немов німцям допомогали. Те, що справді сподівалися, що Гітлер звільнить нас від комуністів, це було, але спочатку так було повсюди на окупованій німцями території.

Навіть тут, у Каланчаку, німців з хлібом та сіллю зустрічали. Коли розібралися, УПА Тараса Бульби, потім бандерівці воювали проти німців.

А росіяни?! Ось цифри: Була така у Брянській області «Незалежна російська республіка Локоть», з центром у містечку Локоть, під прапором Гітлера. Армія 20000 (двадцять тисяч); РОА Власова 40000 (сорок тисяч); РОНА — ще одна «русская освободительна народна армия» 20000 (двадцять тисяч); Оршська РННА 7000 (сім тисяч); Донські козачі дивізії 94000 (девяносто чотири тисячі). 16 дивізій азійських, в тому числі і чеченці, а ще під Сталінградом стояли 51720 хіві, різний зброд в тому числі і 16000 із наших військовополонених, серед яких більшість росіяни. Це були допоміжні війська фашистів.

Хто «бандерівці»?! Хто фашисти?! Чому Москва постійно по УПА товчеться, а росіян навіть не згадує? Щоб зрозуміти сьогоднішню війну, про Другу Світову війну слід говорити об’єктивно.

Взагалі, слово фашисти походить від італійського фаші, що означає союз, пов’язані ідеєю – Гітлер і Мусоліні. Тоді СРСР теж фашисти, адже фаші, союз. Бандерівці, УПА воювали за незалежність України. А за що воювали згадані армії росіян?

Взагалі, є така цифра: на стороні Гітлера було біля 1 мільйона громадян СРСР! За що вони воювали? Проти комуністичного режиму вони воювали.

А Путін тепер – виродок комуністичного режиму, він із КДБ. Не до дна ми випили чашу сію, не до дна. Така в нас Карма. Розплачуємося за окупаційні війни Росії, в складі якої і ми були. Ніщо на землі не проходить безслідно.

 


 

Пропоную згаданий вірш присвячений брату Анатолію, за який я впав в немилість владі комуно-регіоналів навесні 2013-го. А за що?!!

 

 

ТИТОВУ Анатолию Ивановичу

С глубоким уважением

 

Как годы быстро летят!

Будто вчера отмечал шестьдесят,

Дачную жизнь собирался начать,

А тебе уже семьдесят пять.

 

Всё ниже и ниже солнце садится.

Вот и сей день подходит к концу.

Как-то хочется Богу молится,

Чтоб воздать благодарность Творцу.

 

О тебе и себе я сей стих написал.

Есть разница нашим делам и годам,

Но жизненну суть я уж тоже познал.

В небесах за тобою иду по пятам.

 

Да, пришлось похлебать нам кашицы,

Той, что вожди заварили.

Чаще слышали ложь, а правды крупицы.

Не легки многи годы в нас были.

 

Выходил ты и раненым с бою,

Знаешь, каков фрицевский лагерь,

Давился обиды слезою,

Побывал и у нашем ГУЛаге.

 

И я в детстве фрицев видал.

Да свои мне сказались похуже.

Голод, побои, нищету испытал,

Босой я бродяжил у стужу.

 

И опять наша жизнь не легка.

Только мы не теряем надежды.

Внукам будет легка! А пока

Донашиваем стары одежды.

 

Но судьбу мы свою не клянем.

Как и я, у правду ты верил.

Не тужи, старина, проживем,

Сколько Бог нам отмерил.

 


 

Знову іде війна, тепер вже з Росією, але головний наш ворог — не росіяни, а комуністичний блуд, великодержавний російський шовінізм на чолі з невіженим Путіним.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)