Ейсмонт Є.М.

Ох і живучі ці бандерівці. Вже 100 років Москва з ними бореться, а їх все більше й більше.

Дивись, ще й Москву поборють!

Було це року 2014. Розповів мені про цю подію пасічник дід Панас, з Донеччини. Ми, бджолярі – як рибалки, завжди спільну мову знайдемо. Спочатку, ясна річ, про бджіл. А потім і про мед, і про те, що на пасіці та довкола неї трапляється.

Є багато порід бджіл. Є африканські сумирні бджоли, які взагалі не мають жала. Є амазонські бджоли, які навіть слона можуть завалити. Це бджоли-вбивці.

Россия – дистанция огромного размера.

Майже за Грибоєдовим.

Однозначно сказати, як у Росії, неможливо. Навіть про Москву кажуть, «Москва – не Росія, це щось інше».

Підтверджую, саме так. Півстоліття тому мені довелося декілька разів подорожувати Радянським Союзом, аж до миса Дєжньова, що на Чукотці. Росію бачив.

Депутатом селищної ради я був якраз на зломі епох, з 1989 по 1993 роки. У 1989 році були перші відносно демократичні вибори місцевих рад. Вперше ми обирали депутата не з єдиного кандидата, призначеного партією, а з усіх тих, хто зареєструвався. Під контролем компартії, зрозуміло, реєстрували, та все ж можна було наполегливому й депутатом селищної ради стати.

Але ж це й комедія була!

Перестройка, перестройка… Можна подумати, що вона була одна.

А відразу після революції, коли всяку власність, у тому числі й землю відібрали у господарів, хіба то не економічна перестройка? А НЕП — хіба не перестройка економіки? А колективізація? А індустріалізація? А хрущовська аграрна «кукурудзація»?..

А ще ж не раз були адміністративні перестройки.

Доля радянської жінки, знімімо шляпу,

вклонімося, покладімо букет троянд.

Як епіграф використаємо вірш бабусі Надії Денисової, земля їй пухом. Вона свідок тих подій, отже її вірш є документальне свідчення про долю радянського жіноцтва. Згадує вона і про красуню Оксану.

Як ми жили, як працювали і що з того мали

Минають дні, минають ночі,

Минають місяці й роки,

Тускніють наші очі жіночі,

Лише пам'ять дана на віки.

Збірка публіцистичних, сатиричних та гумористичних творів Євгена Ейсмонта.

Гумор – це коли страшно хочеться сміятись,
а сатира – це коли хочеться засміятись, а страшно.

Павло Глазовий.

Було це на початку 60-х років на Херсонщині. Я тоді ще молодий, після демобілізації з флоту, працював монтером зв’язку у селі Чкалово Новотроїцького району. Обслуговував сім сел, два радгоспи. За транспорт мені слугував мій власний мотоцикл «Ковровець». Люди жили бідно, телебачення на селі ще не було, радіоприймачі рідко в кого, газети відомо, які були. Єдина розрада – радіоточка, провідне радіо. Радіоточки майже у кожній хаті. Роботи багато, ще ж і телефони двох радгоспів.

ДНР і ЛНР – це капкан, розрахований на окупацію всієї України. Він же буде й капканом для Росії.

Гарячі голови вимагають, аби президент оголосив: «У нас не внутрішній конфлікт, а повномаштабна війна з Росією!»

Ні, шановні, саме цього Путін і домагається, саме це і провокує. Тоді він на весь світ заявить: «Україна оголосила Росії війну! Росія захищається! Ми лише гуманітарну допомогу возили в Україну, а вона агресор! Дамо агресору відсіч! Вводимо свої війська, щоб захистити мирних жителів Донецька».