Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вісник Таврійської фундації. Випуск 10
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 1
Вісник Таврійської фундації. Випуск 3
Іван Немченко. Шлях на Снігурівку
В Росії // Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи: Сміх і сльози, гумор і сатира. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 53-57.
В Росії

Россия – дистанция огромного размера.

Майже за Грибоєдовим.

 

Однозначно сказати, як у Росії, неможливо. Навіть про Москву кажуть, «Москва – не Росія, це щось інше».

Підтверджую, саме так. Півстоліття тому мені довелося декілька разів подорожувати Радянським Союзом, аж до миса Дєжньова, що на Чукотці. Росію бачив.

І в Москві одного разу місяць жив. Отже й москвичів зблизька бачив. Скажу вам: дійсно, Москва — не Росія. Москва, це щось нахабне, погорде, самолюбиве, якось зверхньо дивиться. Народ там – суржик, росіян чи й половина набереться.

 

А Росія туди далі, за Москвою, вона інша. Росіяни добродушні, довірливі, чуйні, їхня душа пластична, як пластилін. З неї Путін солдатиків ліпить. Рабська свідомість привита ще царями: Іваном Грозним, Петром І, Катериною ІІ, Сталіним. Рабські тяготіння передаються генами. Росія завжди бідувала, «лаптями щі хлєбала».

Що змінилося? Чи змінилися за цей час люди?

Ось, що мені розповів про сучасну Росію знайомий мені очевидець, Степан Іванович.

Він повертався із… «глибини Сибірських руд…, де золото риють в горах». Його товариш, Петро Сурков, попросив заїхати до його рідних, під Москвою, і передати грошей, ще дещо. Казав, від Москви до Нєвєдово «недалєче», рукою подати.

Далі розповідь Степана Івановича, слово в слово.

 

«Приїхав я в Москву, маю шукати дорогу до того Нєвєдово. Спочатку до містечка Вороново автобусом. Справді недалеко, кілометрів 25. А далі? Далі автобуси не ходять. До якогось села Вєдово можна ще попуткою добратися, а вже до Нєвєдово прийшлося пішки.

Нєвєдово свого часу потрапило у список «неперспективних сел». Ну, так і в Україні свого часу було. Неперспективні села — це такі села, які «якщо розваляться, вони і так розваляться», допомагати не потрібно. В цьому були переконані і генсеки, і вся партія на чолі з ЦК, і наступні президенти теж.

Село Неведово — одне з них; таких сел багато. Хати розвалені, електрики нема, про газ не варто й згадувати. І це менше, як за сто кілометрів від Москви!

З дороги виднівся калічений порубщиками ліс, поміж лісом збур’янені поля нечорнозему. У селі — як після нашестя дикої орди. Руїни і пустки. Електричні стовби без дротів, інші звалені.

Так оце і є та Росія, яка хоче пригорнути ще й Україну до себе? А що ж тоді з Україною станеться? Хай Бог боронить!

В кінці села ще жива хатина-чотиристінка. До війни у таких хатах жили по-чорному. По-чорному — це так: хатина лише чотири стіни, у стелі дірка для виходу диму, посеред хати багаття, а довкола багаття на долівці лігва, в яких спали. Не дивуйтеся, у глибинці в азіатів у чумах ще й нині подібне можна зустріти. А тут тепер вже є стеля, облуплена плита, полаті. Так вони називають подобу ліжкам чи металевим койкам.

Заходжу в хату. Сморід і темрява. Через маленьке віконце ледь пробивається світло похмурого дня. Поступово очі звикають. Кімната, якщо це житло можна назвати кімнатою, постає у всій своїй «красі».

Під стінами стоять дві металеві коєчки, сміття плавно переходить у постіль. Спочатку це було не сміття, а трава, осока і куга з болота. У хаті долівка земляна, щоб земля не так вибивалася, накосили на болоті трави і постелили, але оскільки по тій траві замести неможливо, то чимало набралося і сміття. І сама постіль за кольором не відрізняється від землі, тому перехід від долівки до постелі непомітний. Так що справді, сміття плавно переходить у постіль. На цих лігвах лежать дві постаті і не ворушаться. В кутку облуплена плита, біля вікна подоба стола. Навхрест збиті ніжки, зверху некрашені дошки. Біля плити на землі стоїть відрізана півбочки з оселедців, своєрідна діжа. В цій діжці рідина, з неї стирчать якісь палички.

Оце і все, що можна розгледіти.

 

Вітаюся.

Росіяни знають лише одну мову, російську, та й ту із словником. Тому зустріч подаю російською.

 

— Здраствуйте, господа. Вы живы?

На одній койці щось заворушилося, підняло голову, повільно піднявся мужчина.

— Здраств-в-в.

— Вы будете Павел Сурков?

— Я. А што такого? Я ничего не брал.

— Я от Петра Суркова, просил заехать. Кое-что передать.

— От Петрухи?! Маня! Гость от Петрухи, вставай!

— М-м-м…

— А что велел передать?

— Да вот, денег немного, говорит, у вас туго, ещё костюмчик рабочий, новенький.

— Деньги давай. С деньгами у нас действительно туго. И украсть нечего, колхозы то развалили, дурачьё. Это на койку брось.

Павло схопив пачку рублів, порахував, сховав за пазуху. Я кинув на вільну койку пакуночок з переданими речами.

Підвелася Маня. Спустила ноги з койки, тупо подивилася, перевела очі на гроші, які рахував Павло, підвелася на ноги, гойднулася, заточилася, мало не впала. Павло співчутливо порадив:

— Ты, Маня, опохмелись, полегчает.

Маня підійшла до діжки, погойдалася на ногах, нахилилася, взяла з плити кружечку, прогорнула кружечкою сміття у діжці, зачерпнула і повільно випила. Поставила кружечку, похитуючись, вийшла з хати.

— Слушай, Павел, что она пила?

— Как, что? Брагу.

— Брагу? Брагу з сахара делают, а ты же говоришь, что денег нету…

— Э, тёмный ты человек. Брагу ведь можно делать из чего угодно. Вот сейчас конец мая, сосна пустила новые веточки, а они ведь сладкие. Настрогал, залил теплой водой. Три-пять дней – и брага готова.

— А позже, когда молодые почки сосны состарятся, из чего тогда брагу делать?

— Я же говорю, из чего угодно можно делать. Например, коренья куги, коя на болоте растет. У нее сочные коренья. Свари, добавь дрожжей, и снова будет брага. Эт что, вот за болотом деревня была, там один мужик живет, так он из нужника дерьмо берёт, добавляет дрожжи, а з ентой браги гонит самогон. Забористый самогон выходит. Правда, с душком, так какое же вино без запаха? У каждого свой запах. Так ведь?

— Да уж… Ну, а ты пил это?

— Нет, мы с Маней покультурнее. Мы не станем всякое дерьмо пить. А самогон крепкий.

Зайшла Маня. Підійшла знову до діжки з брагою, зачерпнула, піднесла до рота, але спрацював інстинкт захисту.

— Ве-е-е.

— Манька! Туды твою мать! Блевать-то на улицу выйди. У нас ведь гость.

Манька вийшла з хати.

Павло провів її поглядом, промовив співчутливо:

— Перебрала малость баба, бывает. Пройдет.

— А сынишка где? Петр сказывал, сынок у вас есть. Я вот ему игрушку привёз, пистолетик, во, смотри, как настоящий.

— Ванюшка-то? В больницу попал. Алкоголизм признали. Сколько ему говорил: “Ваня, сынок, не пей много, ты ведь маленький, в четвёртый класс только ходишь”. Разве послушает? Хлещет наравне. Вот и дохлестался. Ну, та, ничего, таких там много, их долго не держат. Оклемается маленько, завтра отпустят. Что там еще Петруха сказывает?

 – Да что он может сказывать? У нас тайга, глухомань, работает. Что здесь новенького, столица ведь рядом?

— У нас дела, брат. Украина супротив нас воюет. У меня вот транзистер, Петруха давеча передал, радио все, как есть, рассказывает. Опять же, за хлебушком у Вороново пойдешь, люди бают. Война! Опять бандеровцы. И вот скажи, Степан, что этим хохлам нужно? Кормили их, кормили, нет, дай им эту, самостийную. Разве плохо, когда Единый Могучий Союз? Америка, всё Америка воду мутит. Нет, Путин наденет на их смирительную рубашку, на всех наденет! И на Америку тоже. У нас ведь атом! А коммунисты верно бают. Оно, конечно, перегибы были, так и колхозы были, и свекла на полях была, стемнеет – бери сколь хош, не то, что сосновые ветки. Жили мы хорошо.

— Ну, ладно, поговорили и хватит. Хлебушек-то у вас есть? Я тут колбасы прихватил. Думал, пообедаю, да вот, шел, шел и пришел.

— Колбасу давай. А хлеба нет. Далеко в это Вороново… Берем на неделю, а он плесенью покрывается. Браги-то выпей!

— Спасибо, я сыт. Пойду в Вороново, может, автобус застану. – Отдал колбасу и вышел».

 

Закінчив свою розповідь Степан Іванович.

 

Дійсно, після побаченого — як щось їсти? Тут аби скоріше на свіже повітря!

 

Ось така вона нині — Росія, за сто кілометрів від Москви очима очевидця. Ні, Москва — не Росія.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)