Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Книга пам'яті: Голодомор 1932-33 у Чаплинському районі
Іван Немченко. Квітка України
Вісник Таврійської фундації. Випуск 10
Микола Братан. Голодна кров
Микола Братан. Зорі падають в моря
Олексюк О.В. Поетика творів Миколи Братана

Шлях до комунізму // Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи: Сміх і сльози, гумор і сатира. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 26-30.

Шлях до комунізму

Комунізм не за горами!

Микита Хрущов.

 

Сімдесяті роки.

 В турне за кордон стали вибірково пускати наших громадян. Капіталістам теж стали дозволяти відвідати «страну чудес» СРСР і теж вибірково. Щоправда, з цими для КДБ було мороки значно більше. Кожному потрібно підшукати маршрут, куди повезти, що показати, а це непросто. Не везти ж їх у якийсь задрипаний колгосп. Щоправда, серед іноземних туристів переважали провладні, які й так добре знали наші «чудеса», але політика – велике діло!

Якось у Херсон Москва направила саму королеву, чи то пак дружину короля. Чи то з Андори, чи з Сан-Маріно, а може іншого подібного маленького королівства. За давністю літ забулося звідки саме, що тепер вже не має значення, але сам факт такої події у селі Гаврилівка, де був радгосп «Шлях до комунізму», пам’ятають і досі. Вибір впав саме на цей радгосп невипадково. Тут і справді є, що показати. І очолює цей радгосп Панч Сан Санич, людина надійна, капітан другого рангу, із тих, яких під час скорочення збройних сил направили для підйому села. Військові офіцери, особливо морські, бач, краще розбираються у сільському господарстві, ніж селяни.

Цей радгосп розкинувся степом широким на терені декількох сіл. Поруч Крим і Чорне море, а головне, Північно-Кримський канал — гордість не тільки СРСР, а й всього людства. О, цей канал слід бачити. Не в кожній державі є ріки, які можуть змагатися потужністю з нашим каналом.

Ще недавно, до 60-х років тут навесні й восени бушували Чорні бурі, влітку посіви вигорали вщент, а взимку і люди, і тварини, і техніка в багнюці потопали. Робилося болото таке, ноги не витягнеш. Жили, як на белебні. Тепер інша справа. Що не кажіть, як би ми не критикували радянську владу, хоч і є за що критикувати, але Північно-Кримський канал таки є, факт.

Після приходу великої води жити стало краще. Ось, будь ласка, навіть європейці їдуть, щоб подивитися. Загалом, того часу у радгоспі «Шлях до комунізму» було, що показати. Тут успіхи соціалістичних перетворень, правильність обраного шляху побудови комунізму, необхідність соціалістичної планової системи – все видно наочно.

З райкому у «Шлях» зателефонував перший секретар.

— Сан Санич, є серйозне доручення. Маєш зустріти високих гостей з капкраїни. До тебе зволила сама королева пожалувати. Що правда, її королівство не більше твого радгоспу, та політика велика, на світовому рівні. Так що, не підведи, покажи все у найкращому виді, нехай заздрять.

— Єсть, показати у найкращому виді, – по-флотському відповів кап-два.

— Молодець, я на тебе надіюсь. А за жнива не турбуйся, з області ще вказівки не поступало, встигнемо. Займайся королевой.

— Єсть зайнятися королевой.

В «Шляху» закипіла робота. Стали готуватися до зустрічі королеви. На фермах мели й підмітали, в районній лікарні позичили дояркам на пару днів білі халати, з Дорожного відділу району прислали грейдер, який рівняв довкола села грунтові дороги, біля контори фарбували паркани, підмітали сміття.

Все, як завжди у таких випадках, ну, та ви знаєте.

Дружина капітана, тобто директора, керувала у їдальні. Тут пекли, варили, смажили, все те, що боги послали, а радгоспні боги нині щедрі, всього доволі.

Десь о десятій ранку показався кортеж з королевою. “Мерседес” і дві чорні “Волги”. “Волги” вже наші. Чинно підкотили до посвіжілої контори радгоспу. Їх зустрічали директор і вся конторська свита. Секретарка Маня у вишиванці тримала на рушнику величезну, у три кіло вагою семижанівську паляницю. Директор почепив на груди військові медалі. Працівниці контори не мали вишиванок, але достойний одяг вже мали і причепурилися, як на свято. Оркестр для зустрічі замовляли, але в останню мить відмовилися, райком заборонив. Все має виглядяти природньо, як кожного дня.

Кортеж зупинився, з автомашин виходили гості, попереду сама королева.

Така собі, звичайна жінка, одягнена у дорожній костюм, який проте сидів на ній гарно і навіть викликаюче. Поруч очевидно її рідня, двоє елегантно одягнені чоловіки. З Волг повиходили переодягнені міліціонери, вдвічі більше, ніж гостей.

Традиційні вітання, посмішки. Королева чемно поцілувала хліб, передала своїм. Офіціоз, бач, як тебе зустрічають, так і веди себе. Королева бачила і розуміла цю бутафорію, тому відразу попросила показати господарство. Поїхали, попереду тепер директор на Газику.

Спочатку поїхали на ферму дійного стада. Різні ями не встигли зарівняти, але у корівнику заметено, чистенько. Королева обережно ступала, обминала нерівності, і кізяки. Корові не вкажеш, де і коли ляпати оте, що ззаду випадає. Вона одночасно поглядала на корів, зглядала на вим’я, поцікавилась:

— Скільки молока дає така корова?

Завфермою чітко, як школяр, відповів:

— Десять літрів.

 Сан Санич повів бровою. Завфермою уточнив:

— За один раз.

Сан Санич кивнув головою. Королева усміхнулась.

З ферми дійного стада поїхали на вівцеферму. Тут овець тисячі, і всі на шашлик годяться, вгодовані. Так вирішили супроводжуючі з Херсона. Королеву вівці не цікавили. Біля радгоспного гаража та майстерні не зупинялися, хоч і тут до зустрічі готувалися. Нашу техніку королева на дорогах бачила.

Просила показати поля. Пшениця не погана, є бур’яни, таке буває, а ось рис! Рисові чеки вона ще не бачила.

— Який врожай дає рис?

— В цьому році плануємо зібрати не менше, як по 100 центнерів з гектара.

— О!

— А то може й більше. Рис — наше біле золото.

— О’кей!

Далі поїхали Турецький вал дивитися, щоб найдавнішу історичну пам’ятку показати. Лекція на історичну тему мало вразила королеву. Власне про це вона читала. А коли вийшли на берег Північно-Кримського каналу, королева вигукнула:

— Ріка! Рукотворна ріка! Це чудо! Ваш народ – великий народ. Руками створити таку ріку! Чудо!

— Чому руками? Що, у нас техніки нема? Це ж не…, – і осікся. Він хотів про Біломор канал, та своєчасно прикусив язика.

— Це я фігурально, люди ж будували.

— Якщо так, тоді вірно. Наш народ і не таке може, – і знову осікся. Що це його заносити почало? Аби не розвивати далі слизьку тему, запропонував. – Час обідній, не відмовтеся з нами пообідати?

Королева запросто, немов чекала запрошення, погодилася

— З задоволенням. Я давно мріяла ознайомитись з українською національною кухнею.

— Тоді поїдемо до моря. Тут не далеко, а на лоні природи цікавіше буде.

Всі, в тому числі і три бобика із «Шляху до комунізма», рушили до моря, де поруч Солоне озеро, тут райкомівське мисливське угіддя. Так би мовити, мисливські угіддя слугам народу. Бо самому народу угіддя де інше.

На березі моря вже була накрита поляна. Розстелені домашні килими, а на них… ізобіліє!! Чого тут тільки не було! Гірки чудових херсонських помідорів, у тарелях малосольні огірочки, а поруч смажені кури, качки, гусі і навіть величезний індик. Ковбаси, окорока, салтисон і тарелі з котлетами по-київські. Стіл прикрашала чорна ікра у полумисках. Осторонь парувала юшка з осетрини. Осетрина смажена, варена і просто так, копченими шматками. По центру частокіл пляшок з горілкою, коньяком, і вином місцевого винозаводу, що у Роздольному. Сільські жіночки, вирядившись у білі фартушки, готові були приступити до виконання доручення Сан Санича.

Королева, побачивши таку багату поляну, стала озиратися довкола, шукаючи якщо не полк гостей, то не менше, як дивізію. Тут би вистачило пообідати для половини її королівства.

— Кому це стільки наготовано?

— Вам, нам, – щедро відповів Сан Санич. – Прошу до столу. Перекусимо, чим бог послав.

— Щедрі ваші боги, але навіщо стільки?!

— Щоб не було мало, – невдало пожартував Сан Санич. – Сідайте, не соромтесь, будьте як вдома.

— Вдома ми так не робимо.

— Ви в гостях, а гостям ми завжди раді.

Королева присіла на спеціально для неї привезений стільчик. Всім налили по гранчаку — повній стограмовій стопці горілки. Всякі дріньки у нас були ще не модними. Королева знала про наші звичаї, але знати одне, а бачити і пити такі дози — зовсім інше. Вона з острахом чекала, що буде далі. А далі Сан Санич виголосив тост:

— Ну, шановна Ваша Величносте королева, шановні гості, ми раді вас вітати на нашій щедрій херсонській землі. Хай буде мир у всьому світі! Щоб у вас і у нас все було гаразд! Будьмо!

І він одним ковтком випив стопку горілки, немов за себе кинув. Огірком закусив. Гості теж випили, стали закушувати хто що бажав. Королева дивилася, як селяни шклянками п’ють коньяк і їдять столовими ложками чорну ікру. Вона розуміла, це показуха. Насправді серед цих селян рідко хто пробував коньяк, а чорна ікра взагалі рідко коли і рідко кому попадає, хоч і живуть поруч моря. Вони п’ють і їдять, немов показово, демонстративно, не природньо. Власне, так воно й було. Осетра виловили рибалки з артілі у Приморському і віддали директору радгоспу. З дозволу області і під контролем рибінспекції. Радгоспні гроші на все інше будуть списані на культурно-масові заходи. А людям чому б не поласувати на дурничку? Тільки кого ви дурите? Самі себе.

— А що ви кожного дня їсте? – запитала королева в однієї з жінок.

— А ось, будь ласка, лапша домашня з курочкою.

— Дуже смачно, — покуштувавши, сказала королева. – І що, так щодня?

— Чому щодня, ні. Коли качку, коли гуску, а коли індика заріжеш. Взимку кабана заколемо. Як коли, – тримала марку молодиця.

Сан Санич з гордістю подивився на кухарку. Молодець! Так їм, капіталістам, і слід відповідати. Хай знають наших!

— Я чула, що у вас голод був?

— Під час війни. Гітлерівці отримали своє, більше не сунуться.

— О, так, ваша армія сама могутня у світі.

Розмови, тости, пили, їли, як завжди у наших краях. Потім пісні, аж луна морем котилася. Королеву зустріли на найвищому рівні. Час закінчувати.

— На коня! – І знову налили стопки.

— Навіщо це?

— На коня означає на до-ро-гу-у…

«Боже, як вони багато п’ють», — подумала королева.

Тим часом її племінник теж сп’янів вдризг. Не звик до наших доз. Обнімав директора, щось лопотів по-ненашому.

Сан Санич теж був на добрячому зводі, хотів королеву поцілувати, — не далася. А даремно. У Сан Санича такі губи пишні, як спеціально для поцілунків. Вночі згадає, пошкодує. Під кінець директор вирішив форсонути.

— Ану, хлопці, очистити палубу. Всі об’їдки — в море!

Хлопці взяли за кінці килими з наїдками, віднесли до обрива і витрусили все в море. Полетіли в море навіть ще не початі качки, кури, шматки копченостей.

Королева скрушно дивилася на це дикунство, хитала головою, потім сказала:

— Ні, панове, так ви ніколи не доженете Америку, не станете багатими.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)