Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Василенко. Сердце - не камень
Іван Немченко. Квітка України
Вісник Таврійської фундації. Випуск 5
Михайло Гончар. Селянський повстанський рух на Півдні України: (1918-1921)
Микола Швидун. Батьківська криниця
Вісник Таврійської фундації. Випуск 12
Топос міста у романах Емми Андієвської та А. Дебліна
Бібліографічний опис: 

Богачук В. Топос міста у романах Емми Андієвської та А. Дебліна // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Вип. 12. — К.–Херсон: Просвіта, 2016. — С. 8-12.

 

Стрімкий розвиток міста спричинив зміни у тематиці та проблематиці мистецтва. Урбаністика стала важливою складовою європейської літературної традиції, як і саме місто в житті та світосприйнятті сучасної людини. Про це свідчить значне поширення її в українській та німецькій літературах. До урбаністичної теми зверталися такі вітчизняні письменники, як М. Хвильовий (“Вступна новела”, “Арабески”), М. Івченко (“Місто вмерло”), М. Могилянський (“Честь”), В. Домонтович (“Доктор Серафікус“) тощо. Серед німецьких авторів міська тематика була відображена в прозі Т. Фонтане (“Грішниця”, “Еффі Бріст”), В. Раабе (“Хроніка гороб’ячого провулку“), Е. Кестнера (“Еміль і детективи”) та ін. Звернення в аналізі літератури до явища топізації не є випадковим, адже осмислення топіки “обумовлюється певним способом осмислення літератури. Воно передбачає існування системи, яка перебуває між літературним твором і “життям“, “дійсністю“, колективним підсвідомим, уявою чи свідомістю, яка виростає з екзистенційного або історичного досвіду – поколіннєвого, класового тощо” [5, c. 360]. Матеріалом для статті обрано романи Емми Андієвської та А. Дебліна, оскільки в їх творчості чітко простежується образ мегаполісу.

Міський текст, міський хронотоп, урбаністичні мотиви – це на сьогодні доволі важливий інтертекстний інструментарій розкодування авторської міфотворчості Емми Андієвської, яка посідає специфічне місце в українському літературному процесі. Будь-який топонімічний образ у романістиці письменниці має додатковий культурологічний код, що відсилає до історіософської проблематики й, таким чином, прокладає місток до історичного часу. Авторка оригінально творить образ України у “Романі про людське призначення”. Образами-епіцентрами Всесвіту є і Дніпро, і Київ, окремо Хрещатик, тобто цей образ є рухомою віссю світу. У площині української топіки з історіософським звучанням особливе місце посідає топос Києва, адже він представлений дрібнішими екстер’єрними образами (Дніпра, Лаври, Хрещатика тощо). Київ виступає “землею обітованою”, оскільки його торкнулася Божа благодать у вигляді чаші. Образ цього міста можна зрозуміти як символ рідної землі в цілому, який укладається в етичні параметри сюжету. Топосові Києва у романах здебільшого протиставлено топос Петербурга: на семантичному зрізі образ Києва має позитивну якісну характеристику, на відміну від антитетичного йому образу.

У мареннях персонажів центром світу виступає Хрещатик, проспект набуває семантично-символічного коду. Вказані топонімічні образи невіддільні від додаткових семантичних ключів-образів, що слугують ландшафтними зарисовками кожного окремого топоніма. Славко з “Роману про людське призначення” бачить Хрещатик в апокаліптичних видіннях. Простір Хрещатика охоплює всю територію планети Земля, на нього виходять усі сходи й вікна, тобто те, що існує навколо Хрещатика, стає тимчасово дійсністю в уяві Славка. Образом безмежного Хрещатика галюцинують також інші герої романів Емми Андієвської. Наприклад, Стецько (“Роман про добру людину”) під час фантасмагоричної подорожі до країни-спогаду, тобто в Україну, обсервує весь світ, оскільки він локалізований в образі Хрещатика. Марення Стецька, звісно, нежиттєподібне, а знаковість цього образу в такому сенсі, якого надає йому авторка, значно підсилює ознаку нежиттєподібності. Насамперед відбувається процес ротації локального простору, змінюється ціле архітектурне планування проспекту: вздовж нього скупчуються пам’ятники Т. Шевченкові, І. Франкові, Лесі Українці, М. Грушевському та іншим.

Одним із виявів вимріяної держави в “Романі про добру людину” є макет міста на воді. Зображене у формі казкового замку місто на воді виявляє ознаки соціальної утопії, означеної ідеєю всепереможного добра. Попри географічну невизна­ченість міста, його абстрактний характер, чітко проступає образ України, омовлений у спосіб спеціального неназивання речей своїми іменами. Образ міста на воді фігурує як компенсоване в майбутньому благо для розпорошених по світу українців.

К. Лінч, відстежуючи образ міста та значення його форми, вказував: “Результати досліджень дають можливість виявити зміст образів міста, співвідношення з предметними формами, і для зручності класифікувати останні: шляхи, кордони, райони, вузли й орієнтири” [5, с. 1]. Усі ці елементи знаходимо в центральному образі роману А. Дебліна “Берлін-Александерплац”. Зображені автором вулиці та площі точно відтворюють топографію тогочасної столиці. Роман фактично може бути путівником по тогочасному Берліну, бо в ньому відображені описи й назви установ, закладів, архітектурних символів тощо. Унікальними є назви вулиць, які були перейменовані. Проте цікавішим для нас є життя цих вулиць, їх вигляд, орієнтири та локуси, використані автором. Письменник подає назви вулиць (Бруннерштрассе, Лібіхштрассе, Розенталер­штрассе, Софієнштрассе, Пренцлауер, Зьоєштрассе), площ (Розенталерплац, Александерплац, Германплац, маршрутів (трамвай номер дев’ять, маршрут Східне кільце, Германплац, Вильденбрухплац, вокзал Трептов, Варшавський міст, Балтенплац, Книпродештрассе, Шенгаузераллеє, Штеттинський вокзал, церква св. Гедвіги, Галлеські ворота, Германплац), кав’ярень (“Мексико”, “Мокка-фикс” на Мюнцштрассе, “Рюккер-бар” на Рюккерштрассе), магазинів (“Саламандра”), мостів (Варшавський міст), готелів (“Балтикум”). Незважаючи на це, зовнішній вигляд формотворчих елементів “берлінського тексту” автор практично не описує (деякі скупі епітети характеризують міські топоніми: “гомінкі вулиці” [5, с. 3], “вузька вулиця Софі” [5, с. 4], “довга Брунненштрассе … Маленька вулиця безлюдна…”) [5, с.209]. У назві твору “Берлін-Александерплац. Історія Франца Біберкопфа” міститься топографічне найменування, яке відсилає нас до реально існуючої адреси – Берліна та Александрівської площі. Науковці по-різному інтерпретують образ Берліна в романі письменника. Деякі говорять про негативні конотації міста у творі, інші – навпаки. Проте А. Деблін вважає, що не можна сприймати назване місто однозначно. Все залежить від оцінки героєм власного простору. Образи, що містяться у назві роману та є у творі наскрізними, вибудовуються у символічне полотно, яке схоже на коло, що звужується до центру з кожним завитком, зменшуючись при цьому в об’ємі.

Головним топосом роману стає площа Александер­плац, яка не дає героєві остаточно заплутатись у вирі назв та маршрутів. Тут перетинається безліч міських шляхів, проходить метро, біля площі розташований залізничний вокзал. Площа постійно розбудовується й постає перед нами як будівельний майданчик (“Зі східних районiв міста, з Вейсензеє, Ліхтенберга, Фрідріхсхайна, з Франкфуртераллеє виїжджають на Ландсбергерштрассе жовті трамваї і навипередки біжать до Алекса” [5, с. 145]. Вузловою у романі постає і площа Розенталерплац, через яку проходять маршрути номер 68, 41, 99 та перетинаються вулиці Розенталер та Бруннерштрассе. У тексті роману знаходимо основні деталі образу площі, де є завод із виготовлення одягу, магазин “Fabisch und C”, майстерня з пошиття одягу для чоловіків. Цими топосами й обумовлено зовнішній вигляд площі: “У вітринах красувалися манекени: в костюмах, у пальто, у спідницях, у панчохах, у ботинках” [5, с. 3].

Отже, особливістю відтворення урбаністичних картин тогочасного Берліна у А. Дебліна є те, що міські пейзажі в нього стають не просто тлом для певних подій, вони самодостатні, бо мають ще й додаткове навантаження. Топос міста у романах Емми Андієвської та А. Дебліна виконує функцію соціального тла подій твору. А також увиразнює проблему взаємодії людини та середовища, внутрішнього та зовнішнього. Окрім того, образ міста органічно вливається в ідейне тіло роману, створюючи нову образну паралель і розширюючи простір дії.

 

Література

 

  1. Абрамовська Я. Топос і деякі спільні місця літературознавчих досліджень / Я.Абрамовська // Теорія літератури в Польщі: антологія текстів: друга половина XX – початок XXI ст. – Київ: Вид. дім “Києво-Могилянська академія”, 2008. – С. 351-370.
  2. Андієвська Е. Роман про добру людину / Е.Андієвська. – К.: Орій, 1993. – 270 с.
  3. Андієвська Е. Роман про людське призначення / Е.Андієвська. – Мюнхен: Сучасність, 1982. – 454 с.
  4. Смерек О. Романи Емми Андієвської: художньо-філософські шукання; міфологізм; поетика образності / О. Смерек. – Львів, 2007. – 191 с.
  5. Деблин А. Берлин-Александрплац: [Електронний ресурс] / А.Деблин. – Режим доступу: http://su0.ru/I8eg.
Теми: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!





Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)