Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Експромти з посмішкою
Вишиванка. Число 1
Бериславщина: рік 1905
Микола Братан. Їде батько Махно
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 8
Вісник Таврійської фундації. Випуск 11
Полювання на не дуже дикого оленя
«Охотники»-мисливці
Бібліографічний опис: 

Полювання на не дуже дикого оленя: «Охотники»-мисливці // Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи: Сміх і сльози, гумор і сатира. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 31-34.

Сан Санич у обкомі був вхожий. Свій чоловік. Він директор радгоспу «Шлях до комунізму», в нього і баранина, і свинина, і телятина. Їхати по осетрину теж через його господарство. Можна заїхати, він поляну накриє. У розмові цікавий, відверті анекдоти про походеньки і все таке інше. Він тепер у списку мисливців обкому. Різні там поляни, ліцензії на забороненого сіромам звіра, ще якісь витрати. «Шлях до комунізму» за все сплатить.

Одного разу у телефонній розмові з Першим обкому, той його запросив на полювання. На оленя вирішили полювати. У Цюрупинських лісах є олені. Не так, щоб дуже дикі, але живуть дикими звірами, у лісі.

Коли Сан Санича запрошують обкомівці на полювання, все ясно, — слід належним чином готуватися. Тому запитав:

— А скільки нас, мисливців, буде?

— Небагато, чоловік з десять.

— Єсть десять, – за флотською звичкою, але без ентузіазму відповів Сан Санич.

— Щось не зрозуміло? Ми ж тебе з собою беремо, на оленя йдемо!

— Все ясно, готуюсь до полювання на оленя.

— Ну, от і молодець. В Цюрупинську зустрінемося. До зустрічі.

— До побачення.

Так, десять пляшок коньяку, закуску молодиці приготують, ліцензія…, ще за ящик набоїв слід заплатити. Дрібниці, спишемо.

Цюрупинські ліси. Тут колись були українські Каракуми. Високі дюни пісків та вітер вільний гуляв. Цар Микола ІІ почав тут насаджувати ліси. Сталін продовжив почату справу. І ось на місці пустелі шумлять ліси. Місцями озерця, місцями мальовничі поляни, а полянами ходять голенькі русалки.

Так, так, у Цюрупинському лісі був обкомівський русалочник. У нього на чорних “Волгах” із затемненими вікнами привозили дівиць з міста. Вони походжали полянами, звабно показуючи жіночі приваби, а до них приїздили поодинці, або й компаніями обкомівці. Частіше «золота молодь», отприски обкомівських чинів. Потім русалок розвозили по домівках, а згодом знов привозили. Вони тут немовби працювали, за що непогані гроші мали. А світ — він завжди таким був і буде. Згадайте хоч би Калігулу.

Цього разу обкомівцям русалки ні до чого, цього разу вони хоробрі мисливці, зі зброєю, у камуфляжі. Їхньою здобиччю має бути олень, з велетенськими рогами, які потім будуть прикрашати хатину слуги народу.

Олені тут не лякані, на них ніхто тут не полює. Наш час, кругом населення, невеликий ліс, завезли, як живу природу: оленів, косуль, є дикі свині – любуйтеся!

Ні, захотілося знову дикунами стати, полювати звіра. А щоб було все начебто законно, виписали ліцензію на відстріл одного оленя. Як у тій примовці: «Закон — як дишло, куди повернуть, туди й вийшло».

Єгер привів, точніше приїхав з бригадою мисливців у глухе місце, сказав:

— Тут має бути олень, – та й пішов собі.

Мисливці розійшлися лісом, хтось вже трубив рогом, пробував, як звучить.

Далі поляна.

На поляні стояв олень. Красень! Високо піднята голова, гіллясті роги, округлі ноги, лискуча шерсть. Він римигав соковиту триву, з подивом дивився на ватагу людей у камуфляжі. На фоні зеленої поляни серед лісу – краса, так і проситься на картину, або на килим, якими раніше стіни прикрашали.

І раптом, ба-бах! Луна прокотилася лісом, олень впав, килим залишився голим, бідним, дешевим, не цікавим.

На жаль, лаври вдалого мисливця дісталися не тому, кому слід. Другорядний дурень випередив Першорядного, бабахнув. Яке ти мав право! «Йолоп!!». Заради кого полювання! Як тільки й совість дозволила. І що, тепер тобі роги? Жінка твоя наставить тобі роги! Будеш ти тепер полювати на плешивих зайців десь у Іванівському районі, або ще далі. Що за дурний народ? Ну нема, нема з ким працювати.

Постріл почув єгер, який далеко і не відходив. Він знав, ліцензію відстріляють мигом. Як би цих неандертальців більше не потягнуло на подвиги, за ними слід прослідкувати. Єгер вийшов на поляну, звернувся до Сан Санича. Адже мисливські докумепти саме в нього, він платив за ліцензію, він бригадир мисливської бригади.

— З успішним полюванням вас! Ліцензію, видану вам, ви відстріляли. Забирайте свого трофея і самі забирайтеся з лісу. Все, щасливої вам дороги.

— Зажди, шановний, випий з нами.

— Я на роботі не п’ю.

— Ну то візьми з собою пляшку коньяку, ми тут ще пройдемося.

— Ні, досить з вас! – найшла коса на камінь.

Єгер круто розвернувся і пішов з галявини. Мисливці якийсь час розгублено мовчки дивилися йому вслід. Сан Санич весело хлопув руками, запропонував:

— Так, то й так. Сприснемо трофея. Час і перекусити, чим бог послав.

Від його оптимізму настрій не покращав. Думали: що ж тепер?

Проте це непоганий вихід справу зам’яти.

Водії їхніх автомашин миттю розстелили килими, накрили поляну. Всі розсілися, похапцем шваркнули по стопці, потім ще по одній, потім ще по одній. Попустило.

Загомоніли, почалися анекдоти, до речі, такі ж самі, як і простий люд розповідає. І, як казав Сталін: «Жить стало лучше, жить стало веселей». Хтось тихенько проспівав: «И сразу дышать легче стало…». Обстановка розрядилася, благодать невидимим омофором повисла над поляною, над командою дружніх мисливців.

І тоді…

На поляну з іншого боку вийшов ще один олень. Красень, ще з більшими рогами. «Здрастє», — махав головою. Всі спочатку заціпеніли від несподіванки.

Тоді піднявся той, кому конче потрібні були роги. Він прицілився з гвинтівки, не з мисливської рушниці, ні, йому дозволено й гвинтівку вдома мати, підвів у самісіньке око, і …Бах! Олень так і перекинувся. Оце так мисливець! Ворошиловський стрілок! Снайпер! Завалив одним пострілом! Оце да…

Всі задоволено усміхалися, очі радісно світилися, хвалили ворошиловського стрілка. А той гордовито підійшов до мертвого оленя, торкнувся ногою і недбало сказав:

— Мені роги, решта вам.

І тоді на поляні знову з’явився єгер. Підняв дудку-рога, над лісом рознісся тривожний сигнал. Він викликав лісника. Прибіг лісник. Немов недалечко й стояв. Мабуть, зговорилися.

— Так, браконєрнічаємо, як вас тут записано? Ага, Сан Санич Панч. Будемо складати протокола. Лісничий свідок. За вбивство оленя (він так і сказав, вбивство) передбачено штраф 2000 карбованців. Новими!

— Та ви що! Де я такі гроші візьму? Я не буду платити, – Сан Санич розгублено поглядав на Самого, але той стояв, опустивши голову.

Йому аж ніяк не виходило світитися.

Ех, Саня, Саня, що ти з п’яну мелеш? Кому? Єгера через який час з роботи знімуть, а ти гроші все рівно заплатиш. Система! Мовчки бери копію того акта, мовчки знімай з власної зберкнижки гроші і плати. Згодом здаси десяток радгоспних свиней, як власних, і повернеш свої гроші. І все буде шито-крито. А він кричить. От дурень! А ще флотський офіцер, капітан другого рангу. Чому тебе на нашому флоті вчили?! «Той прав, у кого більше прав!»

Заплатив Сан Санович 2000 карбованів, та ще дружбу з обкомом партії втратив. Там базікал не шанують. Для них комунізм вже є, а тих, хто проти комунізму, вони гонять втришиї, а то ще й у тюрму посадять. Але це вже інша історія. 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)