Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Тимошенко. Мій степосвіт
Книга пам'яті: Голодомор 1932-33 у Чаплинському районі
Наталя Коломієць. Дорога до себе
Вісник Таврійської Фундації. Випуск 8
Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи

Письменна М. Символіка рослин у поезіях Емми Андієвської // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Випуск 11. — К.–Херсон: Просвіта, 2015. — С. 47-51. - [Трибуна молодого дослідника. За матеріалами VI Всеукраїнської студентської наукової конференції “Література української діаспори у світовому історико-культурному контексті”]

Символіка рослин у поезіях Емми Андієвської

Традиція використання флористичних символів розпочалася ще у стародавній літературі, у таких жанрах, як міф, легенда, переказ. Вони виражають національні та загальнолюдські архетипи, їхнім джерелом слугують найдавніші міфологічні уявлення про світобудову. “Необхідно детальніше дослідити поняття, на яких ґрунтується поклоніння деревам і рослинам, – твердить Джеймс Фрезер. – Світ в цілому представляється дикунові одухотвореним; дерева і рослини не становлять винятку з правила. Дикун вірить, що вони володіють душами, подібними до його власної, і відповідно поводиться з ними” [7].

Первісна символіка рослин із часом вбирала у себе нові відтінки значення, “бо поетична природа слова криється в етномовнiй пам’ятi, а корiння його метафоризацiї – в глибинах нацiональної свiдомостi” [4, с. 22]. Фітоніми з кожним поколінням авторів використовувалися все частіше і набували нових якостей, які формували систему значень рослинних символів. Зі зростанням майстерності авторської мови зросла і частота використання зазначених вище одиниць, особливо це прослідковується у ХХ – ХХI ст.

Згадуючи українських авторів, які активно використовують у своїй творчості фітоніми, варто відзначити поетесу Емму Андієвську. “Вона завше пропонує читачеві прийняти правила її поетичної гри, спробувати вийти за рамки стандартизованої буденщини, перевтілитися, подивитися довкола себе за своєрідними законами її світобачення, яке, синтезуючи українську фольклорну магію та західний модернізм, робить прорив в інші виміри, які нам видаються фантастичними. Її несподівані, багатозначні асоціації апелюють до емоційної сфери читача, його образного мислення” [6].

Полісемантичним символом є троянда. Для різних національних традицій вона має своєрідне значення. Для Заходу – це близький аналог східного лотоса із значенням завершеності, таїнства життя й невідомості. У традиції поховальних обрядів символізує вічне життя, воскресіння, мовчання і таємницю – sub rosa (“під трояндою” – наодинці). Не можна забути про алхімічне значення троянди як духовного центру, що означає мудрість, відродження після смерті. Християни у червоній троянді вбачають символ крові Христа, а у білій – смерть. До цієї системи значень ми додамо іще одне, розглянувши вірш Емми Андієвської “Видиво троянди”:

…Й там, де, здавалося, усім – капець –

Вздовж просвітку троянда закипа [1, c. 30].

Символічний образ Емма Андієвська згадує лише раз за всю поезію, як у кращих традиціях італійського сонета, але він проходить червоною ниткою через увесь твір. Можемо трактувати його як образ абстрагованого спостерігача, на якого не впливають буденні проблеми.

Продовжуючи аналізувати квіткову символіку, слід згадати образ айстри. В українській міфології айстри не зустрічаються, отже, у своєму символічному наповненні не мають міфологічного стрижня. Згідно з етимологічним словником української мови, слово айстра прийшло з латинської, де мало прозору внутрішню форму, оскільки її квіти нагадують формою зірку, то й названі за схожістю (латинською мовою – “зірка”).

В уривку з сонета поетеси “На вічні теми” айстри є символом забутих людством чеснот: чистоти, добра, любові.

Уздовж життя лиш ідоли лобаті

Та на стоянках, де ще людство, – бруд.

Відсунули від себе в прірву острів,

Де дух плекає півники та айстри [2, c.88].

Якщо ж порівнювати авторський погляд на цей фітонім із традиційним, то в айстрі закодовано образ чистого кохання, з одного боку, а з іншого, – символ витривалої краси, яка зберігається навіть тоді, коли все інше спотворилось.

Від квіток-символів авторка переходить до дерев, які несуть об’ємніший підтекст. Таке смислове навантаження можна пояснити тим, що одним із перших міфологічних символів було Світове Дерево. У творах Емми Андієвської використовуються як узагальнені образи (праліс), так і більш конкретні (тополя).

Як ми зазначали раніше, першим символом, в якому було закодовано концепцію будови світу, став образ Світового Дерева. Така міфологічна свідомість була сформована як у слов’ян, так і в інших народів. Була змодельована триєдина структура Всесвіту: “небо — земля — підземний світ”. Квітучий стан дерева асоціювався з життям, сухий – зі смертю. Світове Дерево у міфології об’єднувало усю світобудову: крона – небо, стовбур – земля, коріння ж пов’язує все із пеклом. “Дерево – це земний образ божественної сутностi, а також знак приреченостi всього живого, будучи пiдпорядкованим природному ритму: розквiт – плодоносiння – зiв’яння – смерть” [4, с. 38].

Емма Андієвська не відходить від традицій і також використовує дерево як поняття буття:

Дерева, наче щойно із реторт, –

Самі бурулі, як форпости суті

Буття, що – невимовного касети, –

Їх черговий вмикає аватар [2, с. 22].

Звертається поетеса до символу істинної віри і спасіння душі (як можемо побачити у віруваннях давніх християн), до пралісу. У віршіНагадування” акцент на пралісі, як частині дійсності, яка відокремлена від решти світу. Згідно з позицією автора, у світі все відносне, адже межі (які встановлює природа, чи, частіше за все, людина) можуть бути змінені чи зруйновані:

Межу посунули, і праліс зник,

А решту дійсности забрала повінь [2, с. 75].

Наступним ключовим фітонімом виступає у поетичній творчості Емми Андієвської тополя. Найчастіше це дерево асоціюється з образом дівчини. В одному випадку вона чекає свого судженого, в іншому – постає як символ смутку та самотності. У поезії “Між дахів” поетеса подає образ тополі у контексті шляху, зв’язку земного світу із Всесвітом, який у кожної людини є індивідуальним:

Без руху – рух, – антени, сквери, вілли.

Сум однорукий (спалах) – за штурвалом.

Шлях – серце, що – до місяця – тополі [1,c. 120].

Неодноразово у поезіях можна помітити образ-символ саду. Це символ розкоші та порядку; у християн – чистоти, цнотливості. В індійській міфології цей символ має еротичні мотиви, в китайській (сад із зарослими стежками), – природність, натуральність.

У поезії “Шлях” згаданий нами фітонім стає образом світобудови, в якій мають бути присутніми всі елементи природи у поєднанні з людською діяльністю:

І крізь стіну прозору – сад, ротонда,

Дарма що – все ще – по коліна – тундра…

Й аеростат – ніяк – гаки й вужівку… [1, с. 76].

Найбільш яскравим у розглянутих нами віршах виступає символічний образ яблука. УНародній поемі про яблуко” він постає в космічному контексті як частка всесвітньої душі. Для порівняння, у Книзі Буття кругле яблуко втілює цілісність і єдність, смерть. Греки ж його присвячували Венері на знак любові та жаги. З цього можемо зробити висновок, що архетипний образ яблука виступає і як еротичний символ. “Яблуко нараз стає усім – віддзеркаленням і сутністю моря, сонця, вітру, хаосу, світу, міту, життя, смерті й воскресіння...” [5, c. 35].

Яблуко прямо з галактик – в кров,

Яблуко п’яне кричить з-під ключа,

Мече бісер і мече ікру.

Божевільне яблуко, одержиме яблуко!

Як зазначає Л. Тарнашинська, “поетична творчість Емми Андієвської перейнята, безперечно, езотеричним світобаченням, тільки та езотерика присутня не як “сухий матеріал”, а у вигляді самих тільки полисків, як отой наліт на сливі. Хто цікавиться цим — той неодмінно помітить, а хто ні — буде думати, що то метафора” [6].

Своєю лірикою Емма Андієвська спонукає читача інтуїтивно мислити, адже якимось іншим способом неможливо проникнути у підтекст і розкрити для себе всі образи, які були закодовані поетесою.

 

Література

1.     Андієвська Е. Хід конем: поезії / Емма Андієвська. – К.: Вид. дім “Всесвіт”, 2004. – 168 с.

2.     Андієвська Е. Хвилі: поезії / Емма Андієвська. – К.: Вид. дім “Всесвіт”, 2002. – 160 с.

3.     Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов / пер. с нем. Г.Гаева. – М.: КРОН-ПРЕСС, 1998. – 512 с.

4.     Войтович В. Українська міфологія / В.Войтович. – К.: Либідь, 2002. – 664 с.

5.     Сорока П. Емма Андієвська: літературний портрет / П. Сорока. – Тернопіль: Стар Софт, 1998. – 240 с.

6.     Тарнашинська Л. Емма Андієвська / Людмила Тарнашинська // Літературна Україна. – 1994. – 24 березня.

7.     Фрезер Дж. Золотая ветвь: исследование магии и религии [Электронный режим] / перевод М. К. Рыклина / Дж. Фрезер. – М.: Политиздат, 1990. – Режим доступа к электронному варианту: http://psylib.org.ua/books/freze01/.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 121 книг;
1,513 статей;
345 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)