Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Ігор Проценко. Мої дороги
Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи
Микола Братан. І краса, і держава
Микола Василенко. Сердце - не камень
Сонце на рушнику
Любов Єрьомічева. Дев'ятнадцать
Дев'ятнадцать
Поезії
2004
ISBN: 
966-7551-98-12

Єрьомічева Л.В.
Дев'ятнадцять: Поезії. - К.-Херсон: Просвіта, 2004. - 47 с.

 


 

 

Збагнути незбагненне

Перша збірка віршів Люби Єрьомічевої "Пісня надії" (Просвіта, 2002) при явних ознаках обдарованості авторки була все ж таки з печаттю початківства. Минав час, юна поетеса, тоді учениця, стала студенткою державного університету і, осмілимося твердити, навчання в ньому позитивно відбилося на її творчості.

Про нинішні можливості поетеси багато мовить читачеві вірш "Вона", всуціль з прикметників, епітетів, що завершується таким бага-то-знач-ним рядком: "Осіння, зачарована, даремна". То сумнівно, що "осіння" і "даремна", але поезія - це не задача з фізики чи бодай з логіки, тут свої підтексти, які осягнути не спроста, коли читаєш, або ж і... пишеш.

Свіжість. Краплі. Невимовно…
Каламуть.
Тепло. Світло. Тиші повно.
Не збагнуть.

В часи соцреалізму це підлягало б осудові. Ми ж скажемо: це - поезія.

Економна в слові юна поетеса докопується його чарів і глибин, уже не сприймається як декларація

Моє натхнення - лихоманне.
То - згусток згущених думок.

Думки, справді, згущені, а як де й небездоганно правильні, так є ж іще і згущені почуття, є поезія, що зрідні таїнству.

На жаль, останнього не так багато у вінку сонетів, де форма взяла гору над змістом, але це відважна спроба, певний ризик. В поезії без нього теж не обійтись, на помилках вчимося. Тим паче, що дев'ятнадцять - цим все сказано.

Микола Братан

 

 


 

 

Гордість

Що завгодно… - тільки жалості не треба,
Що завгодно - тільки гордість не чіпай…
У блюзнірстві вже давно нема потреби:
На сміття перетворився серця рай.
Я достоту знаю милість цю нікчемну,
Хоча чую, що і ти не без гріха.
Ти боїшся мене скривдити даремно -
За любов значніше гордість і пиха!…
Що завгодно - тільки жалості не треба,
Я скажу, що ти сказати не посмів…
Відпускаю, проганяю я від себе -
Із думок, фотоальбому, почуттів.

 

Вона

Розтерзана, замучена, забита.
Засмучена, затуркана, розбита.
Замислена, зажурена, печальна,
Небачена, непізнана, прощальна.

Невипита, прихована, красива,
Знедолена, окрилена, вразлива,
Заплакана, зневірена, знесила,
Сплюндрована, скалічена і мила.

Понівечена, кинута, забута,
Освячена, одурена, прикута.
Незвідана, самотня і таємна,
Осіння, зачарована, даремна…

 

Зимова каламуть

Тиша. Спокій.
Бачу світ.
Незбагненний і глибокий.
Дивний світ.
Сніг довкола.
Чистий. Ніжний.
Голий лід.
Світ. Пухнастий. Дивовижний.
Теплий слід.
Тиша. Спокій.
Сліпота.
І туман густий і вогкий.
Висота.
Свіжість. Краплі. Невимовно…
Каламуть.
Тепло. Світло. Тиші повно.
Не збагнуть.

 

Я. Натхнення

Д. М. М.

Я. Зима. Вона в мені.
Чи я у ній?… Не мислю.
Я. Мовчу. Горю у сні.
Тремчу. Повітря!… Тісно…
Злет. Пітьма. Палаю.
Мить.
Щем. Любов. І пульс горить.
Думати? Запізно.
Сон. Не сплю. То океан.
Ні. Живу. Це не дурман.
Подих. Марю. Забуття.
Краплі. Щастя. Каяття.

 

Вина

Щипляю зуби. Стоголосий плач.
Сльоза душі. Штормуюча вина.
Не я… Не я… Знелюднений палач
Не я! Навпіл чуттєвість розтяла.
Знесила лють. До себе. Знову я!…
Чи це можливо? Проклинаюсь.
Каюсь.
Кричу. До серця прислухаюсь:
Вина - вистукує биття.

 

Межа себе

За межі власного єства.
Втекти. Не бачити. Не чути.
Вже натягнулась тятива.
Немає сил. Нема спокути.
Туди. Де вже душі нема.
Де глухо. Темно. Безсвідомо.
Де розчинилась. Де сама.
Де тихо. Порожньо: у кому.
Не знати. Спати. Забувать.
Втекти. Втекти. У небування.
Не смерть. Не сон. А благодать.
Без слів. Чуття. Розчарування.

 

Не та…

Я не така. Це страх перед собою?
Це я? Така, як і усі.
Невже? Не матиму спокою.
Такі ж думки і плутанина слів?

Ворона біла, краще бути нею!
Сама. Не та. Та інша проти всіх.
П'янка від волі сповненого хмелю.
Не та любов, не той облудий гріх.

Я не така. Я не боюся цього.
Свій власний світ.
Своє туманне: "Я".
Тікаю геть. Тікаю від простого.
Щемлива мить -
Для себе я своя.

 

Божевілля

Доторкнулись очі до очей.
Запашіли полум'я і подих.
Німота. І тисячі дверей.
Божевілля, драма, несвобода.
Блідість щік.
Вологість пальців рук.
Образ зник.
Димовою сльозою.
Назавжди. Не витримавши бою.
Божевілля. Марева розлук.
Лусне щось.
Зболіле, зчервоніле.
Почуття незначеної сили.
Сон страшний. А може все здалось?

 

* * *

Неминучість спалаху надій.
Не потрібно мріяти занадто.
Не твоя… і ти, повір, не мій.
Почуття? Спотворити, приспати!
Не дзеркальні душі і серця.
Дві ріки - на північ і на захід.
Хоч брехня мені і до лиця,
Ти не небо, я ж у нім - не птаха.

 

* * *

Заметіль нескошених чуттів.
Не скажу, що ти далекий берег.
Лицемірно ти мене звільнив.
А думки вертаються до тебе.
Ти сказав далеко не усе,
А поставив три великі крапки.
Не кричу, а думаю про це.
У словах шукаю певні знаки…

 

* * *

Спрагло поглинаю божевілля.
Страхом заворожує свіча.
Неміч і підкорене безсилля.
Пульс несамовито закричав.
Темінь у безсонному проваллі.
Місяць незворушливо мовчить.
Боязко собі я знов лукавлю,
А годинник відрізає мить.
У безжаллі подих зачаївся.
Гострий біль у серці, наче кіл.
Так повільно опадає листя.
А до ранку вже немає сил…

 

* * *

Розміняла тисячі облич.
Забобонно обирала ролі.
У душі не чула тихий клич.
Та й собою не була ніколи.
Не пізнала сутності себе.
Скільки масок - справжньої немає.
Зрозуміла тільки лиш одне -
Все життя себе я уникаю.
Змалювала якісний портрет.
Не розмитий фарбами й чуттями.
Де тут я? Душі моєї злет?
Розчинилась, певне, поміж вами…

 

Лист

Звук холодний пам'ять поверта.
Це було учора - наче зараз.
Затремтіли пальці від листа.
Слів жорстких удавана примара.
У думках незібраних рядки.
Повертаю кожної секунди.
Не хотілось душу обпекти,
Та слова чіпляються усюди.
Замокріє списаний листок,
По шматочках зібраний болюче.
І гнітючість власних помилок
Забирає пам'ять в неминучість.

 

* * *

Відлетіло, наче не було.
Спорожніло пусткою печалі.
Відболіло тихо, відпекло.
По уламках ми не позбирали.
З несміливим подихом весни.
Все розвієм порохом розлуки.
Не зуміли ми… Не зберегли.
Відпускаєм вже зчужілі руки.
Відгоріло. Змовкла самотінь.
Не шепочуть зап'янілі зорі.
Ти про мене думати покинь.
Я ж тебе не знатиму ніколи.

 

Ранок. Інтуїція

У вікні беззахиснім, прозорім
Залишило слід кривавий сонце.
Змерзлий ранок. Непочуте горе.
Шепіт серця лиш підскаже, що це.
Тихі роси звабливо всміхнуться.
Тільки лячно, холодно, порожньо…
В безвідомість думкою несусь я,
На шляху не бачу подорожніх.
У вікні ранковою сльозою
Розписалось небо у печалі.
А сльоза зрідніла йде за мною…
А сльоза… зі мною поєдналась.

 

Крах ілюзій

Це пустка… Далі вже нема.
Мої шляхи відтялися назавжди.
Позаду далечінь німа.
Я надто довго не бажала правди.
Засліпли очі, звиклі до примар,
Бо світло щедро обпікає крила.
Жила в омані власних мрій і чар.
Та розтоптала вперто, відпустила.
Вже не пірнути у задум глибінь,
В безтямі не ловити щастя.
Це пустка… Мрії самотінь.
Тепер одне - ілюзіям пропасти.

 

Любов моя…

Любов моя магнітом неземним
Заповнює прогалини свідомі
І розуму пустоти невідомі,
В легені проникає, наче дим.
Любов, що напуваються моря,
В кімнату проступає крізь щілини,
Впивається у вуха і клітини
І я - неначе жертва вівтаря.
Нечемності поклони мої низько.
Шпарини розумових осягань
І втрати від затиснених вагань -
Для подиху й підвищеного тиску.

 

Кобзарева свіча

190-річчю Т.Г.Шевченка
присвячується

Смолоскип палаючих думок -
Це вогненне полум'я від слова,
Крізь віки і пекла смертні кола
І потворність вищих помилок.
Кобзарева спечена любов
У вінку кривавім солоніє,
А молитва, скроплена в надії,
Ніби храм освячених основ.
У людській немитості сердець
Кобзарева свічка, ніби пам'ять.
Наші душі землю покидають,
А його - не чує про кінець.
Від землі не зірветься у даль,
На віки стужився в Україні,
Розпустили б крила соколині, -
Кобзарева здійметься печаль.

 

Милість і самість

Так мало тиші і багато зла.
У самості розчинених істот
Я народилась. Я любов несла,
Я - покровитель милості пустот.
Багато думки - серця не знайти.
Вуста людські колючістю лякають.
Дивлюся в очі зраджено. А ти…
Шукаєш тихо путівник до раю.
Так мало НАС, усюди тільки ТИ.
Твій постамент звеличений юрбою.
Жебрачка я. Втомилася іти.
А ти усе не втішишся собою.

 

* * *

Кричати в глухість - дрімота,
Стіна змурована з каміння.
Сповзають дні, ідуть літа.
А за стіною - без прозріння.
Сказати. Голосом своїм.
Веління духу передати,
Щоб затремтілося чужим, -
З руїн податися за грати.
Не спати. Дихати одним
Жаданням вільного повітря.
Нехай згадається чужим,
Як ти свободу почав пити.

 

Ницість і страх

Як ницо падати у страх,
Котитись сходами у безвість.
І заховатись у стінах,
Свою смакуючи нікчемність.
І очі боязко звести
У захололу муть вагань,
Заклякнуть біля висоти
І не звеліти собі: "встань"!
Як ницо падати у страх,
І рештки сил не позбирать,
Та й протерзатися отак
У страсі вдумливих багать.

 

Натхнення

Моє натхнення - лихоманне.
То - згусток згущених думок.
І я в гарячці і тумані
Крізь душу пропускаю шок.
Моє натхнення - лихоманне,
А я - у ньому провідник.
Є я і світ, рядків омана…
Аж космос весь сльозою зник.

 

Отрута меншовартості

Проклята здавна меншовартість -
Краплина труєння огидна,
Шлях в нікуди, заюна старість:
Чаїться тихо - думці видно.
В її зухвалості нещирій
Ми віддзеркаленням постали,
Вона у нас: в крові, у шкірі
І навіть серця їй замало.
Ця панівна крива непутність
Своєю ницістю велична.
Хоч меншоварта - не відпустить.
Краплина труєння - одвічна.

 

* * *

Не важко нудити життям,
Собі приписуючи блідість
І захворіле відчуття
І роздратовану сльозливість.
Жаліти. Бачити у снах,
Що світ тебе топтать повинен
І не твоя у тім вина,
Що ти для себе став огидий.

 

Сторінки

Скачати: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)