Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Анатолій Анастасьєв. Територія гідності
Микола Братан. Зорі падають в моря
Микола Братан. Поет-земляк Євген Фомін
Микола Василенко. Усе царство — за коня!
Микола Швидун. Батьківська криниця
Теленчук Н. Твори // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Вип. 12. — К.–Херсон: Просвіта, 2016. — С. 211-217. - [Зміст: “У тебе так легко це виходить…”; Лист від бабусі; “Безмовним ранковим якорем підсвідомості…”; “Клітинки на сорочці із попліну…”; “Дві сльози щокою вниз…”; Самотнiй саксофон; Святвечір].
“У тебе так легко це виходить…”; Лист від бабусі; “Безмовним ранковим якорем підсвідомості…”; “Клітинки на сорочці із попліну…”; “Дві сльози щокою вниз…”; Самотнiй саксофон; Святвечір

***

 

У тебе так легко це виходить… Знову чую ці слова, давши комусь прочитати свого вірша.

Чомусь здається, що це природжений дар, яким я просто насолоджуюся, і що слова самі по собі просто стають в моїй голові на свої місця. Рима до рими, строфа до строфи – от тобі й вірш. Чим не мистецтво?

Та от тільки ніхто не задумується над тим, чого варті мої вірші. І тут вже не зіграєш на економії масштабу – начебто три збірки, кожна за рік-півтора написана – хіба важко? Так, важко. Надзвичайно важко.

Важко виношувати в собі всі ті емоції, що мають схильність не давати тобі можливості сконцентруватися ні на чому – чи то робота, чи важливий іспит, а чи гарячий душ. Важко не з’їхати з глузду та зберігати спокій, при цьому посміхаючись оточуючим. Їм же байдуже до тих смерчів, що плутають твої думки. Важко не їсти забагато солодкого. Важко не віддаватися білій та сухій виноградній спокусі в середу ввечері. Важко вставати зранку, приводити себе до ладу – хоча б зовні – та йти, бігти, їхати, а потім ще йти. Сидіти і їхати назад. Важко робити корисне кожного дня і при цьому насолоджуватися ним. Важко відчувати найменші порухи своєї душі, а потім холодними пальцями хапатися за олівець і записувати слова на першому-ліпшому папірці, зупинившись посеред вулиці та певно скоївши людську тисняву та незадоволення. Нехай буркочуть та не розуміють – байдуже! Це ж не просто слова – це справжнісінька людська душа розливається папером. Важко, коли не пишеться. Важко, коли замість паперу, душа виливається очима. Але ж тому вони і блищать.

Кожен вірш – це одне із прожитих мною життів. Не більше і не менше. Вірші теж мають свою ціну: десятки безсонних ночей, пачки використаних серветок, натерті новими підборами мозолі після танців, сотні відпрацьованих годин, коли від роботи розбігаються всі думки, непередбачені та давно заплановані подорожі, шерхіт шоколадних обгорток, глибоке кохання і безпам’ятна закоханість, радісні моменти і не дуже, мрії і страхи…  

Певно, це той спосіб, що дозволяє мені розкриватися, не боятися бути самою собою.

А мистецтво – це не написання віршів. Мистецтво – це вміння їх розуміти.

 


 

Лист від бабусі

 

З одного краю світу, десь на сході,

Де сонце надто лагідно пече,

Де золото-зерно в пшениці сходить,

Де хустка вже лягає на плече –

Живе моя бабуся.

Там тюльпани

Понад бордюром жмуряться мені,

Доріжками до водяного крану

Там бігало дитинство в мої дні,

Збивало лікті й носа.

Чистотілом

Всі рани лікувались на душі.

Воно там їсти кашу не хотіло

І нишпорило з дідом в гаражі,

Ростило каченят в коробці в ванній,

Чекало на фломастери нові…

Воно пробігло швидко й так неждано.

Воно було.

І ми іще живі.

Тепер я десь далеко, вже не південь,

Не Київ навіть.

Поки що Берлін.

Та ще не відспівали треті півні,

Ще доля десь-то ходить по землі.

Бабуся мені пише лист: про вічне,

Про їх здоров’я, хату чи курчат.

Шматок дитинства як посеред січня –

І всі тривоги враз мої мовчать.

Конверти від бабусі – вічне літо,

Дитяча пам’ять лагідна моя.

І скільки б ще не довелося жити,

Я з гордістю ношу її ім’я.

11.02.2016

 


 

***

 

Безмовним ранковим якорем підсвідомості

Лягає на дно в чашці ситечко із заваркою.

Маршрути – в контрактах з орендою нерухомості.

І враження – лиш на конвертах поштовими марками.

 

Згинаються потяги, звивисто і незвично,

У горах у лоно тунелю пірнаючи з каменю.

А світло в кінці – не що інше, як потойбіччя,

Що понад узбіч під асфальтом ховалось роками.

 

Нас вже не спитають про вічні не-докори совісті,

Ми вище – нам скажуть – за крихітну цю планету,

І правду невигідну швидко назвуть випадковістю –

Щоб тільки самим не утрапити в ці тенета.

 

Про себе рахуємо звичні до болю станції,

Думками весь час переймаючись безпідставними.

Ми, певно, насправді існуємо тільки вранці,

Коли так без пам’яті в рідних обіймах танемо.

 

03.04.2015

 


 

***

 

Клітинки на сорочці із попліну –

Як частки пазлу чи стежки маршруту –

У цей момент зійшлися воєдино.

Подряпини щасливі на колінах,

На чоботах дрібні шматочки бруду.

У цей момент все якось надто просто.

Каштанове волосся ззаду в хвостик,

А пасма вибиваються навмисне.

Вона і він – стара картина, звісно.

Здавалося б, що дві людини різні –

Але у цей момент вони – природа.

У цей момент їм випала нагода

Затамувати подих від краси.

Сприймай. Дивись. Бери її. Неси –

Нехай в душі куточки потаємні

Вливається краса: і гори темні,

Рожеві ледь засніжені вершини,

І синій ліс, і ягоди ожини,

І ледь рожеве світло по блакиті,

Яке спливає сонячно за обрій.

Два серця, неполохані, хоробрі,

Для вражень у безмежності відкриті,

Зливаються в гармонії зі світом.

В такі моменти на вершині літа

Людина віднаходить сили жити.

І вітер

Наспівує, що все в нас буде добре.

 

12.04.15

 


 

***

 

Дві сльози щокою вниз…

Скільки їх стоїть на прощі!

В серці європейських криз

Місто думає про гроші.

 

Натовп у вагонах спить,

Щастя в поглядах замало.

Для одної мене вмить

Тиха пісня залунала.

 

Я навушники зняла,

Дослухаюсь до гітари,

Уявляю: знов мала

Сплю з ведмедиком на пару.

 

Мов осяяне, лице.

Чоловік розправив спину.

Дві сльози щокою… Це

Як маленька батьківщина.

 

Українська пісня вдень –

Серце ніби розквітає.

Не сприймають цих пісень

Тут у вітряному краї.

 

Той музика – чарівник.

Я крізь сльози посміхнуся.

“Замовляйте, діти, сни –

Наче казку від бабусі”.

 

Берлінське, 10.12.2014

 


 

Самотнiй саксофон

 

Минає знову рiк. Вiдкрию знову паспорт,

I там помiж рядкiв читаю: 23.

Цiкаво, чи усi замислюються часто

Про крила, якi нас здiймають догори?

 

Уже розтанув снiг, а чи розтало серце?

Сiчневий водоспад пiд сходами метро.

Знайомi поїзди за розкладом iз терцiй

На колiях душi лишили вже тавро.

 

Ранковi вiдкриття всесвiтнього масштабу:

Мiж променями дня ледь чутно саксофон.

То лiтнiй чоловiк мiж кави та кебабiв

Втручається в думки й залюднений перон.

 

Шматочки пирога в пакетi iз паперу

Настiльки запашнi, як сонце по зимi.

На станцiї така душевна атмосфера,

Що люди вже самi всмiхаються – самi!

 

Життя без коректур – як за словами Лiни –

Приносить знову шанс i ранки все новi.

Самотнiй саксофон у схiдному Берлiнi

Розкаже нам про те, наскiльки ми живi.

 

Берлiнське, 27.01.2016

 

 


 

Святвечір

Це не перше Різдво не вдома.

Ніч у сутінках почалась.

В мене – парта, книжки і втома,

Десь-то – сніг на дахах села…

 

Там теж темно. Вже перша зірка

Замість світла від ліхтарів.

Прохолодно, прикрий кватирку,

Ми ж бо з дідом уже старі.

 

На столі розставляю склянки,

Не пасує до них сервіз,

Хай там що! В комині до світанку

Догорятиме тихо хмиз.

 

Кольорові вогні ялини

Ще відблискують у вікні.

Час відміряв старий годинник

Біля килима на стіні.

 

Вечір тихий, благословенний

В колі звичних, близьких очей.

Я упевнена достеменно:

Щастя – в близькості до людей.

 

На вечерю, як завжди, качур,

Де шкоринка ледь підпеклась.

За здоров’я, врожай, за вдачу,

Хай любов буде немала!

 

Прочитаю для всіх молитву.

Дяка Богу, що всі живі.

Будуть голосно говорити,

Будуть плями на рукаві.

 

Віск у свічки на скатертині.

І очікуваний, святий,

Вечір зближує всю родину,

Паралельні усі світи…

 

Це не перше Різдво не вдома.

Сподіваюсь, що вдома – мир.

Зовсім поруч я – за кордоном –

Прилечу під кінець зими.

06.01.2015

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)