Лана Світ (Параскевич С.П.)

* * *

У кущах причаїлися роси,
Захіхікали квіти нонетом.
Русонеба володарка осінь
Поцілується з лісом-брюнетом.
І потягне смолою та димом
Із прадавніх степів і земель.
Перевернуті тишком незримо
Зарум’яняться скирти осель.
В глибині пресинявого неба
Засвітився великий квадрат,
Перестигле цвітіння Денеба
Вже не сипле промінь променад.
І принишкну я разом зі світом,
Позіхну і розслаблю ноги.
Десь світанок очима закліпав,
Перемотаний осінню в тогу.
Чи не можна сказати Цефею,

СЛОВО ДО ЧИТАЧА

Я жінка, що дарує вірші
Відкритим серцем і душею –
То кращі, то, можливо, гірші,
Та тільки Вас я визнаю суддею.
Для мене це не хобі, не робота,
Не відпочинок, не розвага.
Це стан душі, її найвища нота,
А іноді ще й мужність і відвага.
Ніколи не шукаю рим,
Вони живуть завжди в мені.
Диктують їх життєвий ритм,
Проблеми вічні і земні.
Їх шепчуть вітер, квіти, річка.
Виспівують їх солов’ї,
І ясні зорі, й темна нічка,
Що в вірші перейшли мої.

* * *

 

Ми всі лиш пагінці на дереві життя.

Маленькі пагінці. Минуть століття

Що через нас, і вже без нас піде гілля,

Що доторкнеться неба верховіттям.

Ми всі лиш гості на вселенському балу,

Запрошені на цій святій вечері.

Коли я вся у тихий спокій перейду,

Залишаться рядки ці на папері.

Вони мої, мої… Але і їх віддам.

Віддам усе вам без жалю. До крапки…

Щоб дерево життя своїм-моїм гіллям

Допомогло і вам колись, нащадки.

 

 

 

* * *

 

Вже тільки спомином

Торкнусь твого чола.

Вже тільки поглядом

Тихенько поцілую.

Між нами прірва

Самоти, зима

І щем. Болючий щем

Далекого відлуння.

Вже тільки мрією

Прийду до тебе в сни.

Вже тільки зіркою

Загляну в твої очі.

Між нами безмір

Тиші й самоти.

І ніч, коли усе єство

Кохати хоче.

 

21.11.04

 

---

 

Осінній ліс

 

Засіяла осінь небо хмарами,

Залила землю слізьми.

Стоять дуби сумними нездарами,

Ждуть повелінь зими.

А серце плаче, за літом щемить,

Хоч спогади вже зола.

“Ще мить, лише одну коротку мить” —

Не слухає осінь, періщить дощем,

Стоїть між нами стіною.

Ліс ледве шепоче змокрілим кущем

Й сумує разом зі мною.

Засіяла землю слізьми.

Стоять дуби сумними примарами

І бачать літні сни…

І ждуть своєї весни.

16.05.04