поезія, вірші

Відповідальність

Мабуть, щось я вчинив несучасне,

Бо збудилася тінь палія,

І пожежа в Донбасі не гасне,

Пахне димом пожарищ земля.

Мабуть, вірші мої іще сірі

І сказав своє слово не так,

Бо північний сусід у зневірі

Ладен вбити за ржавий п’ятак.

Головну десь прогавив годину,

Не помітив супліддя у млі

І зробити щасливу людину

Не зумів на сучасній землі.

Свій наділ не залишу орати,

Відітну непокірливу лінь.

Геометрія любові

Рівнобедрена твоя фігура,

Що склада прямокутний трикутник,

Там стоїть, площина де похмура

Обіймає кути під руки.

Почуття наші круглі і голі,

А думки – то перлини прегарні,

Ми з тобою, як вектори в полі,

Мабуть вийшли колінеарні.

Якщо з погляду стереометрії

Будемо в мимобіжних площинах,

Де ніколи не перетнемось ми –

Я без тебе напевно загину.

Серця в нас – посмуговані сектори,

Там відомості лежать пластами,

* * *

Ще вчора була я висока, як вежа.

Здається, ще трохи – дістану зеніт.

І раптом, як вибух, – обвал і пожежа.

Розтрощений камінь – уже не граніт.

Руйновище віри, і розпач, і розпач!

Під попелом смутку похований шлях,

Зажурені друзі сахнулися врозтіч.

Посіяне слово не сходить в полях.

На те й погорільці, – будуємо хатку.

Над хаткою небо. А знов голубе.

Найвище уміння – почати спочатку

Життя, розуміння, дорогу, себе.

Молитва

На світанку заспіваю

На Дніпровій кручі,

Та, співаючи, спитаю

Сонечко пекуче:

“Ой, чому Сурозьке море,

В сяйві Слави горній,

Нині, наче з пекла горе,

Розлилося чорним?!

Батьку, батьку! Ви все знали:

Слава як здобута,

І за що ім’ям вінчали

Цю ріку Славута!

Знали, що вожді слов’янські

Не були рабами,

Бо горів у всіх поганських

Порох під ногами,

Як Славуту з Ра-рікою

Осінній ліс

Засіяла осінь небо хмарами,

Залила землю слізьми.

Стоять дуби сумними нездарами,

Ждуть повелінь зими.

А серце плаче, за літом щемить,

Хоч спогади вже зола.

“Ще мить, лише одну коротку мить” —

Не слухає осінь, періщить дощем,

Стоїть між нами стіною.

Ліс ледве шепоче змокрілим кущем

Й сумує разом зі мною.

Засіяла землю слізьми.

Стоять дуби сумними примарами

І бачать літні сни…

І ждуть своєї весни.

16.05.04

* * *

9. Щойно вчора був квітень

А нині листопад одержимий

З торнадами у квартеті

Відрубує голови навіть дубам

Або весь рід з землі вириває

Для вічносмерті

А що буде завтра…?

Стократно одержиміші

Листопади

А торнадосмерчі чортами стануть

Для Землі людства

І не буває в них

Зернини як від зерна гірчиці – чуття

Із заздрісної ненависті

Руйнувати стануть все

А на – кінець себе зруйнують душогуби

Через помилку (хибу)

4. Ательє – майстерня скульптора

А в ній архаїка лише

Скало-гори печери

Щелепи беззубих рік

І фігури дивнолюдів

А між ними

Жінка що із дерева тендітного тіло

Обличчя красуні

Струнка і середньо-висока

Наче яблунь молода

– А це хто?

Володимира питаю

– Бувша дружина моя

Моделем стала

Мого батька

А потім фігуру взяли

У місце таке

Де люди складають

До неї молитви

І просять щоби дала

Здоров’я на довгороки

Любов Віру і Надію

* * *

Будь ніжна, ласкава, як промінь весняний.

Мужньою будь, мов калина в морози.

Які б не зустріла нещастя, погрози –

Гідно сприймай їхній окрик безтямний.

1944

* * *

Я дихала вітриськами негоди.

Вдивлялася у хмари грозові.

Страхи свої зумівши побороти,

Надії в небі бачила нові.

Чим темно більш, тим вогники ясніші!