вірші

Зібрались ми для вищої мети,
Жіноцтво з усієї України,
Щоб Україну нашу піднести,
Створити непоборну і єдину!

І хоч проблем у кожної сповна,
І доля іноді, бува, обходить,
Є сила Духа в нас і віра чарівна,
Що сонце і для України сходить.

З'єднаємо і силу, і думки,
Відродимо і мову, і культуру,
І працювати будем залюбки,
Неправду всю здамо в макулатуру!

Дітей навчимо працю шанувать,
Завжди за Божим заповітом жити.
Не будемо тужити та стогнать,
А Батьківщині будемо служити!

І заповіт Тараса хай звучить

Таврійський край

На теплих вкраїнських просторах,
Де ллються пісні солов'я,
Є перла степів неозорих -
Славетна Таврійська земля.
 
Приваблива, ніжна, мінлива,
Чаруюча, гарна, стрімка.
Немов наречена - красива,
Немов перемога - п'янка.
 
Там кличуть духмянії роси
В щасливий, веселий танок,
Дрімають на сонці покоси,
Ховається в травах струмок.
 
Летять у далекі блакиті
Проникливі мрії людські,
Живуть у таврійськім зеніті
Легенди далекі й близькі.

Тетяна Лiсова

Із парості людяності

Сни навівають щемні рани,
Вітчизною здобуті у бою.
Біль матері їдкий, кривавий,
Сочиться знову на вівтар,
Іде війна разючою ходою,
У чорній куряві здійнято стяг.

"У грізний час злочинно буть байдужим,
Довбаймо нашу скелю до кінця,
Віддаймо свої сили Батьківщині", -
Газета "Нова Рада" заклика.
"Записуйтесь до "Куреня Стрільців", -
Андрій Омельченко згуртовує "бійців"

...I у вечірній сніжній хуртовині
Зів'яв навіки славний цвіт країни!!!

Дебют!

Тетяна Лісова

студентка 3-го курсу Інституту філології та журналістики Херсонського державного університету. Дійсний член Літературної студії ім. Василя Вишиваного.

* * *

А ми гуляли на Місяці в схованки...

Полохливо все
в пазурах,
в кратерах...
Ми дощами на вік загартовані,
Ми обвінчані
власною стратою!
І очами —
платенозорими,
Розметавши галактики вщент...
Мій Титане,
душею оголений,
П’є, сердега, холодний абсент,
В божевіллі
грою скалічений,
Відфутболений світом, герой.

Гострозубими зорями злічені
всі стежинки твоїх долонь.

Тетяна Федорова

* * *

Краду, бунтарка, твій подих вустами,
Лащусь, як сонечко, рухами крил,
Словами своїми, твоїми словами,
Наповнююсь небом в картузиках гір.
Я раптом стаю незмінно твоєю,
У кожному русі кленових створінь,
Лавандові очі чорнявої ночі!
Я - тінь, і ти все ще хочеш?
Тобою народжену тінь…
Зачерпує море, палаючи, пристрасть,
І ось вже я інша - яблуневоруда,
Твоя безкінечна, запалена вічність
За мить розчинилась в зелених очах!
І палить!
І палимо!
Несемось над серпнем

Краплі волі

Чай, вікно і тихий подих.

Мов червоний, падав сніг.

Несли ріки свої води,

Несли відблиски доріг.

Душу краяла тривога,

Серце рвали почуття…

Я питала все у Бога:

– Чом не ціниться життя?...

Чашка руки обпікала,

Горло спазм тяжкий душив.

Та крізь сльози помічала

Лиш екран, де Київ плив.

Там брат брата бив нещадно,

Падав левом і вставав.

Наче то було нескладно,

Наче він не помирав…

Мов за мить не бачив очі