Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Швидун. Ти до мене прийшла
Олег Олексюк. Доки живі. Тисячовесни
Іван Немченко. Військова хитрість
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 3
Іван Немченко. Шлях на Снігурівку
Олег Олексюк. Я для мами намалюю
Рудницький Г. На початках кримськотатарської Шевченкіани // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): Літературно-науковий збірник. Випуск 8. — К.–Херсон: Просвіта, 2012. — С. 42-48.
На початках кримськотатарської Шевченкіани

Літературознавство


Григорій Рудницький


На початках кримськотатарської Шевченкіани


Уперше кримські татари познайомилися з творами Т.Г.Шевченка в перекладах рідною мовою після виходу збірки “Сайлама шиирлер” (“Вибрані поезії”). Готувалася вона на відзначення 125-ліття від дня народження Кобзаря, і до роботи перекладацький колектив узявся ще 1938 року, однак появилася друком книга лише при самому початку 1940 року, коли організовані по всьому СРСР ювілейні заходи вже відбулися.
Причина як на той час легко зрозуміла. Протягом усіх 1930-х років совєтська репресивна машина нещадно і послідовно винищувала кримськотатарську творчу інтелігенцію, і чи не найтрагічнішим став тридцять восьмий рік. Досить пригадати, що тільки однієї ночі, 17 квітня, в сімферопольській тюрмі було розстріляно до двадцяти вчених, літераторів, педагогів, музейних працівників, серед них сподвижники академіка Агатангела Кримського у тюркознавчій науці Осман Акчокракли та Абдулла Лятіф-заде. Це така ж найчорніша дата, як для української культури розстріл її представників 3 листопада 1937 року в карельському урочищі Сандормох.
Отже, за тих умов, коли щодня очікувалися нові арешти, робота видавців повністю спаралізувалася.
І все ж, хоч і з опізненням, книжка вийшла у світ накладом 3 000 примірників. Під її зеленою оправою на 48 сторінках були вміщені “Заповіт” і “Муза” (переклав А.Алім), уривок з “Гайдамаків”, балада “Тополя”, “Садок вишневий коло хати...” з назвою “Вечір” (О.Аміт), “У тієї Катерини...” (І.Бахшиш), “Доля” (М.Сулейман), “Не молилася за мене...” (Г.Мухамедова), “В неволі, в самоті немає...” (З.Келямов), “Сестрі” (Ш.Алядін), “Бували войни й військовії свари...” (Ю.Теміркая) та кілька інших творів з долученням п’яти ілюстрацій з мистецької спадщини Т.Г.Шевченка. Збірка “Сайлама шиирлер” стала прологом безпосередніх зв’язків між кримськотатарською та українською літературою.
Як же склалася подальша доля перших перекладачів поезій Шевченка?
Амді АЛІМ (справжнє прізвище — Ганієв; 1905 — 1942), який відтворив рідною мовою “Витязя в тигровій шкурі” Ш.Руставелі, “Отелло” В.Шекспіра, комедію “Іспанський піп” Лопе де Вега, вмер від тяжких ран у фронтовому шпиталі.
Зінабадін КЕЛЯМОВ (1910 — 1943) поліг на полі бою.
Османа АМІТА (1910 — 1942) розстріляли на території радгоспу “Червоний” під Сімферополем гестапівці, а енкаведисти з поверненням Червоної армії депортували його родину в Середню Азію. Син поета, нині відомий у Криму літератор Еміль Аміт, згадував:
“У солдатів, які до нас прийшли, на пілотках були зірки...
— Іменем радянської влади!.. За зраду Батьківщини!.. Зібратися через п’ять хвилин! Брати не більше двадцяти кілограмів на одного!
Мама попросила дозволу викопати в саду чемодан. Добре, що згадала про нього. Перед самим приходом німців батько закопав у саду чемодан зі своїми рукописами... Чемодан зітлів... Коли капітан вирвав його з материних рук, він розпався, посипалися аркуші, книжки, фотографії. Капітан розворушив усе те ногами і, не знайшовши нічого цінного, загорланив: “Заради оцього ти, суко, морочила нам голову?!” Мама згребла папери докупи, запхнула їх разом із землею в чемодан. Повернутися в будинок їй вже не дозволили, і вона, притискаючи до грудей чемодан, рушила до машини”.
Ібраїм БАХШИШ (1907 — 1951), який під час німецької окупації півострова друкувався в газеті “Азат Къырым” (“Вільний Крим”), був репресований, і його життя обірвалося в одному з воркутинських концтаборів.
Максуд СУЛЕЙМАН (1909 — 1951) на війні командував артилерійською обслугою, пораненим потрапив у полон і за ту “провину” зазнав репресій. Умер у депортації, в узбецькому Андижані.
Відповідальний редактор шевченківської збірки “Сайлама шиирлер” Амет МЕФАЄВ (1917 — 1976) після війни розшукав свою сім’ю у Ферганській області, працював у газеті “Ленин байрагьы”. В Ташкенті вийшло кілька його книжок поезій та прози.
Автор написаної в депортації повісті у віршах “Амет Хан”, присвяченої прославленому льотчикові, двічі Героєві Радянського Союзу і борцеві за права кримських татар, Юнус ТЕМІРКАЯ (1915 — 2004) змушений був трудитися чорноробом, потім учителював у наманганських школах. Лише він та Ш.Алядін дожили до повернення на предківську землю.
Зовсім загубилася в буревіях жорстокої доби Гульсум МУХАМЕДОВА. Навіть літератори старшого покоління не змогли нічого посутнього додати, опріч того, що вона якийсь час працювала в татарській редакції Кримвидаву і готувала до друку Шевченкову збірку.
Друга світова війна та вигнання в 1944 році кримських татар з рідної землі (сталінська тиранія таврувала цілий народ як “зрадників”) надовго обірвала переклад Кобзаревої спадщини.
У депортаційний період з матеріалів шевченківської тематики маються лише поодинокі окрушини. 9 березня 1961 р., до сторіччя з дня смерті Т.Шевченка, видавана в Ташкенті газета “Ленин байрагьы” (“Ленінський прапор”) оприлюднила “Заповіт” у перекладі Амета Мефаєва. В тому ж виданні друкувалася присвячена Тарасу Григоровичу розвідка письменника Біляла МАМБЕТА (1935 — 2009), але в уцілілих підшивках Республіканської бібліотеки імені І.Гаспринського її не знайшлося. Не збереглася вона і в архіві автора.
Ще один переклад “Заповіту” дочекався публікації — в журналі “Йылдыз” (“Зірка”; 1987, №5) — вже по смерті перекладача. Виконав його класик кримськотатарського письменства Ешреф ШЕМ’Ї-ЗАДЕ (1908 — 1978), ще на початках свого творчого шляху високо оцінений академіком А.Кримським. За невтомну діяльність на ниві національної культури поет постійно переслідувався тоталітарним режимом. 1937 року його виключили зі Спілки письменників. А в 1941-му — етап у далекий Іркутськ. Відбувши присуд, після неймовірних перипетій повернувся 17 травня 1944 р. в Сімферополь — за день до зловісної депортації. Восени 1949 р. знову потрапив за ґрати, і тільки наступна “відлига” перервала 25-річне ув’язнення. В Узбекистані нескорений митець створив багато взірців волелюбної поезії, вершинною серед яких стала поема “Стіна сліз”. Умер у вигнанні і все-таки на Батьківщину повернувся — незважаючи на всі тогочасні перепони, патріотично свідомій громадськості вдалося поховати свого класика на мусульманському цвинтарі в селі Долинному (до 1944 р. — Акчора). Взагалі в страдницькому житті Ешрефа Шем’ї-заде та його незламності дуже багато спільного з долею Тараса Шевченка.
З поверненням, майже через півстоліття, татар відроджувалися їхні погромлені осередки культури і духовності. Влітку 1989 року почала видаватися газета “Достлукь” (“Дружба”), згодом перейменована на “Къырым”. Засновувалися національна бібліотека, театр. Усе це відбувалося за шаленої великодержавницької істерії, татаро- та українофобії, пропагандистського галасу, що Крим — “исконно русская земля”.
Одним з викликів п’ятій колоні став щотижня друкований з червня 1995 р. по березень 1996 р. у “Кримській світлиці” газетний варіант словника “Тарас Шевченко і Крим”. Він мав, поміж іншого, засвідчити, що на півострові духовні набутки творилися представниками багатьох народів, а також привернути увагу до глибшого вивчення та розширення взаємин українців і кримських татар.
При укладанні словника велику роботу виконала бібліограф Республіканської бібліотеки імені І.Гаспринського Наджіє Яґ’я. Завдяки їй увійшла в літературознавчий обіг шевченківська книжка “Сайлама шиирлер” і були підготовлені персональні довідки про кримськотатарських письменників (справа в той час обтяжлива, оскільки бракувало не лише друкованих, а навіть машинописних джерел). Допомагали консультаціями також літератори Р.Муєдін, Е.Фазил, Б.Мамбет, Ш.Селім, Ю.Кандим, які працювали тоді в газеті “Достлукъ”.
На появу словникових випусків відгукнувся Шаміль АЛЯДІН (1912 — 1996), який перед війною очолював Спілку письменників Криму та був ініціатором видання вибраних поезій Кобзаря. 1939 року за переклад “Заповіту” він удостоївся ювілейної шевченківської медалі, але під час депортації той переклад утрачено. “Кримській світлиці” Ш.Алядін запропонував новий варіант, відновлений з пам’яті та частково доопрацьований і в такій редакції опублікований 12 серпня 1995 року у підверстках до словникової частини.
Про такі підверстки дотичних до шевченківської теми матеріалів є сенс розповісти трохи ширше.
Так, у номері за 24 червня 1995 року вперше оприлюднено секретний циркуляр №438 від 19 червня 1847 року міністра внутрішніх справ Росії Л.Перовського на ім’я таврійського губернатора В.Пестеля (між іншим, брата страченого декабриста) про вилучення та заборону творів Т.Шевченка, П.Куліша і М.Костомарова. Цей документ розшукав у Центральному державному архіві Криму ялтинський дослідник Олександр Януш.
В нотатці “Вієльгорський... але не той” (29.07.1995) указано на неточність у “Шевченківському словникові” (т. 1, с.127), а саме: в “Прогулке с удовольствием и не без морали” музикант Михайло Юрійович Вієльгорський, який брав участь у викупі поета з кріпацтва, не згадується. В повісті йдеться про дійсного статського радника Михайла Михайловича Вієльгорського-Матюшкіна, відрядженого під час Кримської війни з військово-сухопутного відомства в Сімферополь, де він очолив комітет для розподілу пожертв на поліпшення побуту хворих та поранених у севастопольській кампанії солдатів. Там же, відвідуючи шпиталі та бараки, він заразився тифом і помер 22 листопада 1855 року. Тим-то герой Шевченкового твору і спогадує графа добрим словом (“царство ему небесное”).
Ще розповідь — про внесок кримського поета Михайла ТЕРНАВСЬКОГО (1934 — 1998) в літературу мовою есперанто, до якої він звернувся завдяки знанню латині, італійської та іспанської мов. Перші вірші надрукував 1984 року в журналі “Амікесо” (“Дружба”), що видавався тоді в Естонії і невдовзі, після втручання КГБ, був закритий. Опісля поезії М.Тернавського публікувалися в багатьох європейських та американських виданнях, 1987 року побачила світ збірка “Колір”, що мала гарні відгуки. Зокрема, Ольга Керзюк, англійська перекладачка українського походження, кореспондентка радіостанції “Свобода”, отримала премії в Італії та Іспанії за есе про цю збірку. Активно працював поет і на перекладацькій ниві, найбільше пишався перекладом “Заповіту”, переданим на зберігання до Київського державного музею Т.Г.Шевченка. Першодруком він з’явився у “Кримській світлиці” 8 травня 1996 року.
І нарешті — поява перших у незалежній Україні кримськотатарських перекладів. “Ми перекладаємо Шевченкову поезію, бо любимо її. Тарас Шевченко знемагав у неволі, і наш народ знемагав у неволі. Тому його твори близькі і зрозумілі кримським татарам”, — так сказав Ескендер ФАЗИЛ (1934), який відтворив “І день іде, і ніч іде...”, “Мій Боже милий, знову лихо!” (опубліковані 14 жовтня 1995 р.) і “Думи мої, думи мої...” (25 листопада 1995 р.).
А 11 листопада 1995 року в “Кримській світлиці” були надруковані поезії “Не женися на багатій...” та “Подражаніє Едуарду Сові”, їх переклав Рустем МУЄДІН (1919), літератор і мовознавець, який, вірячи, що його народ повернеться на отчу землю, ще 1944-го року взявся за дослідження з морфології рідної мови без упливу на неї узбецької. В 1950-х роках рукопис удалося передати в Туреччину старшому братові Мемету Севдіяру — визначному громадському діячеві на еміграції.
Мемет Осман оглу Муєдін-Севдіяр, залишивши Крим, наприкінці війни опинився в Румунії, а потім в Італії, де вчився в Сходознавчому інституті Ватикану. З 1948 року жив у Туреччині. За деякими звичаями цієї країни ім’я людини не може вживатися як прізвище, тому він вибрав собі нове прізвище Севдіяр, що означає “люби Батьківщину”. Переїхавши 1961 року до США, він став одним з ініціаторів створення Національного центру кримських татар і Комітету за повернення свого народу на Батьківщину, їх організатори проводили демонстрації і мітинги протесту проти свавілля тоталітарного режиму в СРСР, надавали підтримку жертвам репресій та їхнім родинам. Тісна дружба єднала Севдіяра з правозахисником Петром Григоренком. Разом вони бували в різних місцях Америки, зокрема, в Українському літньому таборі на річці Делавер, де П.Григоренко винаймав дачу. 17 жовтня 1997 року “Кримська світлиця” вперше оприлюднила уривки зі спогадів Мемета Севдіяра про зустрічі кримських татар з Петром Григоренком за океаном. Матеріал для газети надав Рустем Муєдін.
Що ж до початку нового періоду кримськотатарської Шевченкіани, то в значно ширших засягах популяризацію Кобзаревої творчості продовжило видавництво Валерія БАСИРОВА “Доля”, яке 1999 р. випустило книгу “Далекий і близький Шевченко. Узакъ ве якъын Шевченко”, а вслід — у мініатюрному форматі поему “Кавказ” українською, кримськотатарською (перекладач — Юнус КАНДИМ), російською та англійською мовами. У збірці “Далекий і близький Шевченко” вміщено повні переклади “Катерини” у виконанні Шакіра СЕЛІМА та “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм...” у виконанні, на жаль, уже покійного енциклопедиста, знавця тюркських мов Юнуса КАНДИМА. Представлений у збірці й Аблязіз ВЕЛІЄВ — перекладач поезій Тараса Шевченка, Лесі Українки, Агатангела Кримського, книжки Яра Славутича “Скитія. Русь. Україна”, виданої 2003 року в Сімферополі.
Так поступово закладаються підвалини для майбутнього видання мовою кримських татар усієї поетичної спадщини Тараса Григоровича Шевченка.


Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 121 книг;
1,513 статей;
345 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)