Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Іван Немченко. Квітка України
Іван Ющук. Якщо ти українець
Микола Братан. Семенівське шосе
Олег Олексюк. А у нас був Тарас
Микола Каляка. Рукопис знайдено в каюті Ушакова
Микола Братан. Відчахнута віть

Гришенко В. Дядько Мишка-поліцай // Нариси з історії Бериславщини: Випуск 4. — К.–Херсон–Берислав: Просвіта, 2005. — С. 316-317.

Дядько Мишка-поліцай
Доля, скалічена війною

У Миловому Полтавченків знають всяк і кожен. Вони — корінні милівчани з діда-прадіда. Старих уже й немає, а молоді зістарились, діти, правда, повиростали й розлетілися хто куди подалі від села, а внуки, ті взагалі мало що знають про Милове.

Я розкажу про діда Михайла, батька цієї великої родини, про його переламану-перекалічену війною долю.

Це був звичайний гречкосій, сільський малограмотний мужик. Незадовго перед війною побрався з кароокою милівчанкою Катериною Жидковою і народилося у них хлоп’я. Назвали Олександром — Шуркою.

А коли німці напали, Михайла в перші ж дні війни призвали в Армію. Де він воював, не знаю, але попав в оточення, звідки вибирався як міг.

Куди діватися? Світу білого він, вважайте, не бачив, бо далі Милового і Качкарівки ніде не був. То ж побрів додому, до хати. Десь розжився на старенькі штани, сорочку. Біженців на дорогах вистачало, от і загубився серед них.

Коли приплентався у Милове, там були вже німці. Більше сидів у хаті — боявся виходити, щоб чого не вийшло. Та не вдалося відсидітись. Якось у вересні зігнали німці усе село на вулицю. Приїхав якийсь чин — треба у селі новий порядок установлювати. Призначили старосту із колишніх колгоспних бригадирів. Треба було ще шуцмана призначити, поліцая, значить. Хтось і ляпнув — хай Мишка Полтавченко буде. Він був в армії, чоловік серйозний. От і виштовхали Михайла на середину. Пробував віднікатись — не вийшло. Пригрозили розстрілом. Німці записали прізвище, де живе, настрахали для порядку, видали чорну шинель, нарукавну пов’язку і гвинтівку системи „маузер”.

Так дядько Михайло став поліцаєм. Милівчани, які пережили окупацію, згадують про нього, як про порядного чоловіка: зла людям не робив, навпаки, попереджав про відправку молоді у Німеччину, щоб могли заховати дітей, про конфіскацію харчів тощо. Коротше, міг так служити, щоб користь була, а вороги щоб не запідозрили.

А коли у вересні 1944 року село було звільнено нашими, дядько Михайло як був у німецькій шинелі, з німецькою гвинтівкою за плечима, так і прийшов здаватись, а за ним прийшло в контррозвідку „Смерш” мало не все село. Сказали люди, як було: що не по своїй волі одяг він чорну шинель, що не зрадничав… Коротше, Михайла не розстріляли і навіть не посадили, а призвали в діючу армію, і пішов він з нею на Захід, добивати ворога.

Воював добре. Не раз кулеметника Михайла Полтавченка відзначали у наказах командира. А в бою на озері Балатон він поклав зі свого кулемета „Горюнова” близько сотні німців. Представили дядька Михайла за це до ордена Червоної Зірки. Представили, а потім кинулись перевіряти, хто він за один і що він робив із сорок першого. І тут на білий світ випливло оте милівське поліціювання. Так дядько Мишка замість ордена за свій подвиг отримав 25 років мордовських таборів.

Вийшов аж під 60-ті, відбувши мало не увесь строк, зігнутим туберкульозником. Діти виросли без батька, сім’я бідувала. Деякі милівчани хто чим міг, тим потроху допомагали, як у свій час він їм, а хто й вовком дивився, докоряв — полі­цай…

Тут у Миловому він і дожив свого віку, в самоті й невеликих достатках.

Ось так війна поламала долю людини.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)