поезія

* * *

Першою
Батьківщиною кожної людини
лишається її серце

вірте снам і видивам
маренням і мріянням

Другою
Батьківщиною кожної людини
лишається її хата

вірте що із-за тину
мати хлібом-сіллю стріне

Третьою
Батьківщиною кожної людини
залишається її Батьківщина

Вірте…

* * *

Україна
хліб мій і сіль
вік мандрувати до неї мені
бо тільки там
істина

Заглиблений у вежу споминів
(замість вступу)

заглиблений у вежу

НАШ ГІСТЬ

Тадей Карабович

ОСТРІВ

Драматична поема в п'яти діях

Дійові особи:

ЗГРАЯ ДУХІВ

(з темним тавром на чолі)

ХОР

ЖІНКА З НАТОВПУ

МУЖЧИНА

ОЛЯ ТА ВІКТОР

ПОДОРОЖНІ: ПАРАСКА І ОЛЕНА

ЖІНОЧІ ВИГУКИ

(в довгих білих сукнях до землі)

ГОЛОС

Богданові Бойчуку

ДІЙОВІ ОСОБИ:

ХРИСТОС

АПОСТОЛИ

ДІЯ ПЕРША

Призахідне сонце освітлює Єрусалим та терпко просочується промінням крізь Гетсиманійські маслини.

Апостол Петро запізненими кроками пробігає вулицю, якась жінка минає його та всміхається. Чути стукіт до дверей, хтось непомітно входить до тихого обійстя Каяфи.

ХРИСТОС

немає ще Петра?

хоча вечеря на столі

і риба пахне з кухні

МОЛОДА ЗМІНА

Тамара Качаленко
учениця 9-го класу Херсонської ЗОШ №33

Весна

У берізки схилилися віти.
Довго-довго їх вітер гойдав.
А сережки, мов сонцем налиті,
Усміхаються зелені трав.
Це - весна! Все буяє навколо:
І квітує, й співа, й гомонить.
Як я хочу, як хочу я знову
Пережити цю радісну мить.

Пробач, Тарасе! І у кращім світі
Тобі спокійно спати кат не дав.
Допоможи ж своїм синам прожити
Так, як ти їм колись заповідав.

Твоя душа болить, не хоче чути,
Як знов дзвенять прокляті ланцюги.
Невже народ і досі ще закутий?
Невже не вгамувались вороги?

Аж ні! Нащадок твій, як вільний сокіл, –
Шляхетний птах з душею козака.
Його хай оборонить від жорстоких
Твоя борцева, праведна рука!

Його дитинство – це війна,
Несла лиш біль усім вона…
Через село ішли фронти,
Руйнуючи сільські хати.

Степан задумав ще тоді
Звільнити край свій від біди.
Державу збудувати знову
І відродити рідну мову.

Арешти, тюрми і знущання –
За що терпів він покарання?
За любов до Батьківщини —
Своєї неньки України!

Мюнхен, Відень, Інсбрук…
Жене неправди крук

***

У тебе так легко це виходить… Знову чую ці слова, давши комусь прочитати свого вірша.

Чомусь здається, що це природжений дар, яким я просто насолоджуюся, і що слова самі по собі просто стають в моїй голові на свої місця. Рима до рими, строфа до строфи – от тобі й вірш. Чим не мистецтво?

Та от тільки ніхто не задумується над тим, чого варті мої вірші. І тут вже не зіграєш на економії масштабу – начебто три збірки, кожна за рік-півтора написана – хіба важко? Так, важко. Надзвичайно важко.

Зібрались ми для вищої мети,
Жіноцтво з усієї України,
Щоб Україну нашу піднести,
Створити непоборну і єдину!

І хоч проблем у кожної сповна,
І доля іноді, бува, обходить,
Є сила Духа в нас і віра чарівна,
Що сонце і для України сходить.

З'єднаємо і силу, і думки,
Відродимо і мову, і культуру,
І працювати будем залюбки,
Неправду всю здамо в макулатуру!

Дітей навчимо працю шанувать,
Завжди за Божим заповітом жити.
Не будемо тужити та стогнать,
А Батьківщині будемо служити!

І заповіт Тараса хай звучить