вінок сонетів

І

Пишу тобі в далекий листопад.
За обрії летять мої надії.
Щоб долучитись до святої дії,
Не можна взяти совість напрокат.

Нам варто йти вперед, а не назад,
Здолавши всі буденні веремії,
І думати під струни золотії,
І линути до зоряних принад.

Тримають вісь і Слова і Землі
На тлі віків поети й агрономи.
Планети відкривають астрономи

Із піснею та хлібом на столі...
Ми вирушаєм в помисли незлі,
Забувши про абзаци, крапки й коми.

ІІ

І

Воюють хлопці… Скаженіють “гради”…
Гримить удар – і вершник без коня…
Нахабний тиск сучасної армади
Між ночі не вщухає й серед дня.

І землю рвуть на друзки бомбопади
Жахкий вогонь серця перепиня.
Реальність – то далеко не паради…
І звідки та взялася маячня?

Біснуються російські генерали –
Так риє рилом рохлиста свиня.
Мов злякане од грому совеня,

Капрал Шойгу ще вдарить гопадрала…
Давно його когорта не вмирала…
Буває ж так, що плавиться й броня.

Управління у справах молоді та спорту 

Херсонської обласної державної адміністрації

Херсонський осередок Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молода  Просвіта»

 

Голос  Батькiвщини

 

Випуск 5

 

I.

 

Всього сім нот, а скільки варіацій!

Хвилююча мелодія весни.

Вона ще море викличе овацій

І завітає у прийдешні сни…

 

Концерт відбувся … Тихо мовкне скрипка…

Чому ж на серці біль та гіркота?

Невже смичка омріяна іскринка

Згубилася беззвучно й не літа?

 

Як розчавити цю російську зброю?

Мов та змія, вона гримить, сичить.

І хлопцям не дає перепочить,

 

А дим іде, клубочиться горою,

Шаленою заполоняє грою…

 

I

Херсон. Таврійський. Ніч. Кімната по-холостяцькі бідна. У ліжку під червоним одіялом обоє закоханих.

Тарас:

І ми радіємо, неначе діти,
Що загартовані чеканням дива.
Зорі підморгують. Дме тихий вітер.
А у душі відчутна тепла злива.

Чогось прекрасного. Ми разом знову.
За надцять літ від тих часів минуло:
Ти за кордон, а я в країну нову,
Нікуди не рушаючи. О, луно,

Вінок сонетів "Затуманені плачем" є складовою незавершеної повісті в сонетах "Тисячовесни" (IV частина). Одвічна тема відносин розлученої жінки з навколишнім світом у даному творі чарує душевною чутливістю і мудрою простотою. Модальні та експресивно-емоційні конструкції мовлення збагачують соціально-психологічний ліризм твору.


 

---