 |
 |
 |
 |
 |
 |
Не раз я кличу смерть, бо нудно бачить в світі,
Як ходить працівник в жебрацькому лахмітті,
А капосне ніщо блищить у пишнім строю,
А вірність щирая, знай, б’ється з клеветою.
Як славу має й честь огида і облуда,
А чистоту он там сквернить насилля дике,
Як чесноту ганьбить ось стовпище велике,
А власть над всіма зла, як на очах полуда.
Перед надсилою художество німіє,
А дурень мудрому відмірює права,
І правда спутана, безпомічна дуріє,
Моя любов – рожевий квіт
В весінньому саду.
Моя любов – веселий спів,
Що з ним я в світ іду.
О, як тебе кохаю я,
Єдиная моя!
Тому коханню не зміліть,
Хоч висхнуть всі моря.
Нехай посхнуть усі моря,
Потануть брили скал,
А ти навік любов моя, –
Аж згасне сонця пал.
Прощай, прощай, мій рідний край,
Прощай, моя любов,
Та де б не був я, мила, знай –
Прийду до тебе знов!
Палав Майдан. Горіла Україна.
Планетою стелилися дими.
За гідність повставали знову ми,
Бо знали: мрія наша – не руїна.
У тій борні взивала мати сина
Іти до світла разом із людьми.
А правда прикривала нас грудьми,
Бо в ній гула міцна козацька сила.
Аж до небес вознесені правиці –
Документальне вічності кіно.
Народу серце, викуване з криці,
Якому зупинятись не дано.
Історії нетлінне полотно
Яру Славутичеві
Сонет, що написали Ви в Криму
З присвятою мені, степовикові,
Неначе докір праведний, сприйму:
О, як же ми згрішили в ріднім слові!
Кому повім печаль свою, кому, -
Донині мудрагелі безголові
Чужинському слугують, як свому,
Хоч, як-не-як, братки мої по крові.
Мовчав би, так болить же знову й знову:
Ніщо для вас козацька корогва,
Ростини, безкорінні - чинолови!
І як не повторить гіркі слова:
Жирує новочасна "татарва,
Що відреклася батьківської мови!"
Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав
Пишіть реферати та курсові.
При передруці посилання залишайте на місцях!
