Літературознавство

Від 90-х років ХХ століття в критичних розвідках усе частіше звертається увага на питання екзистенції в українській літературі. Такі домінантні складові цього філософського напряму, як боротьба, страждання, рішучість, волелюбство є невід’ємною складовою творчості Лесі Українки та інших українських письменників, що творили наприкінці ХІХ – у перші десятиліття ХХ ст. – період раннього українського модернізму. Саме в цей час загострюється осмислення індивідом свого призначення в суспільстві, прагнення його пізнати себе, побороти свої комплекси.

У наш час є досить актуальною гендерна проблематика. Дуже гостро постали питання: чи повинна жінка бути рівною у всьому з чоловіком? чи буде правильним зректися своєї природи та спробувати стати такими, як інша половина людства? Однозначної відповіді немає, але не слід забувати, що перш за все жінка повинна залишатися самою собою, такою, якою її створила природа. Саме такий архетип жінки дослідила Клариса Пінкола Естес [4], але вона не зверталася до українського матеріалу. Творчість Віри Вовк досі не вивчалася в обраному нами аспекті. Усе це дає підстави вважати нашу тему актуальною.

Минуло багато років, як я збираю і досліджую творчу працю відомого в Україні, в далекому і близькому зарубіжжі херсонського письменника, лауреата премії імені Андрія Малишка, нагородженого орденом “Знак Пошани” та медаллю, заслуженого діяча мистецтв України, котрий очолював Херсонську письменницьку організацію з 1971 по 2006 рр.

Скарби таланту і щедрості

Шановні пані та панове! Ви тримаєте в руках перше число "Вісника Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори)" - літературно-наукового збірника, що заснований у Херсоні і покликаний знайомити як наукову й літературно-мистецьку аудиторію, так і широкий загал з набутками українського зарубіжжя, з особливостями входження вітчизняного письменства в світовий контекст.

«Всяка буває душа — одна, як Дніпро, друга часом, як калюжа, по кісточки, а часом буває так, що і калюжки нема...” — писав Олек­сандр Довженко у своїй записній книжці від 1942-го року, примірник якої подарував мені Анатолій Миколайович Анастасьєв, поет, письменник і журналіст Херсонського краю.

Європейське сприйняття Сходу тривалий час було або зверхнім, або ворожим, але розвиток сходознавства сприяв подоланню стереотипів. Виникло поняття орієнталізму, яке за Е.Саїдом є “способом думки, що спирається на онтологічну та епістемологічну різницю, яка проводиться між Сходом і (в переважній більшості випадків) “Заходом” [2, c. 13]. У праці американського науковця зображуються крок за кроком “взаємопізнання” Заходу і Сходу.

Поезія – це вершина розвитку літератури. Вона є одним із найцікавіших та найдосконаліших творінь людства. Неповторність та естетична цінність поетичного тексту залежить від певного, характерного тільки для нього набору та організації лексичних одиниць, притаманних індивідуальному поетичному стилю. Питання індивідуального стилю будь-якого поета завжди цікавило не лише науковців, але й пересічних читачів як України, так і зарубіжжя, зокрема Польщі.

Трибуна молодого дослідника

Тетяна Кухта

Архетип дороги в художній інтерпретації Дмитра Марковича та Валерія Шевчука