Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Вишиванка. Число 3
Молода муза. Випуск 1
Алла Флікінштейн. Перша сотня
Наталя Коломієць. Дорога до себе
Микола Братан. Семенівське шосе
Ейсмонт Є.М. Юшка по-королівськи
Передзвони. Переклики. Автографи
(Переклади та переспіви з чеської, англійської і російської)


Село моє там, на Волині


з Яна Поспішіла

Село моє там, на Волині,
в зажурі тихій, серце крає,
коли сади посріблить іній,
чи май із квіту визирає.

Та думка душу мені гріла,
коли лишився на чужині,
про Тебе, краю рідний, милий,
що найдорожчий в світі й нині...

Опісля, аж знайшов родину,
заживши біль й безмежну втому,
все ж повертаюсь у дитинство -
у світлі спогади, додому.

Чи білі хатки все ще сяють
крізь зелень саду?.. Над потоком,
чи луки рясно розцвітають,
коли весна прийде, щороку?

Духмяний лан пшениць прегарних
ще пригортається до Тебе?
І чи схиляється безхмарне
в задумі українське небо?

За Тебе я віддав би серце,
та поросло все те травою...
І все ж, повір, мені здається,
що все було те не зі мною...

Коли востаннє тихо: «З богом!»-
прорік тремтливими вустами,
лишив я щастя за порогом,
й безмежний біль поніс світами...

Домівкою звемо ми нині
край наших предків - землю чеську.
В село моє, що на Волині,
крізь серце протоптав я стежку...




Думка


з Яна Поспішіла



Було це так давно, колись, ще вдома.
Був вечір тихий, вогкий, як в цей час...
Десь здалеку долинув спів знайомий
і наспів ніжний легіт ніс до нас.

Було це, пам’ятаю, ще у мами -
летить з думками пісня по рівнині,
а в ній зітхання спраглими вустами:
«Ой, як далеко ж рідна УКРАЇНА!»

Минули роки, відлетіла юність,
і час мій невблаганно струменить...
Поділась десь хлоп’яча безрозсудність -
я п’ю в зажурі чужини блакить.

І знову в темряві густій, віросповідній
Враз, звідкілясь, з’явилась пісня та
і тоскні спомини про край мій рідний
збудила в серці пісня-сумота...

Чийсь голос був голубливо-щемливий,
він жаль і тугу серцю навівав.
Той, хто співав, колись-то був щасливий
і, за тим щастям, гірко сумував.

Чом спомини летять у дні минулі,
адже ж, то не моя була вина?!
Чом скаржишся на мене в пісні чулій,
що залишив ТЕБЕ, УКРАЇНО?!




Українська ніч


з Яна Поспішіла

Любив я землю чарівну, безкраю,
як день згора бентежно і урочо,
в той час німу рівнину огортає
спокійне, загадкове царство ночі.

В звучанні звабнім гармонійних тонів,
в вечірній тузі щнмно серце ниє...
Підпасок жене череду додому
широким битим шляхом. Сутеніє...

Зникає в темряві небесній, каламутній
дим від багать в осиротілім полі.
Мов юні мрії, що не повернути,
мов спомини, що не спричинять болю...

Попругою стяга вузька жаріє,
густіє темінь - тиша та шепоче...
Чарівні сни і таємничі мрії,
тихесенько приходять в казку ночі.

В пітьму загорнута рівнина темна.
Куйовдить вітер ніжно сонні трави,
опісля ж все шепочуться таємно,
про дні звитяг і гомінкої слави.

Ті славні, древні вчинки богатирські,
широкий степ пригадує в ту пору...
Синів, котрі за рідну землю й віру,
серця свої офірували горді!...

Закоханий у чорноброву юнку,
чека козак в степу біля кургану.
Коротка ніч мине у поцілунках
та диво-сни розтануть зі світанком...

Ой, був то лише сон - палкі бажання...
Солодкі чари зникли з співом півня.
Що юні мрії, щирі сподівання?..
Те, що було-була лише наївність.

А вітер все колише буйні трави,
на хвильку лиш притихне на колінах,
і знов летить співати пісню слави,
про землю незрівнянну - Україну!


Сніговиця


з Яна Неруди

У очах зірниці сяють,
в голові тихенько дзенька -
то в душі зродилась згадка
і у серці ніжно тенька:

Сяють зорі, степ розлогий,
біг у шалі карколомнім -
то ми з храму по молитві
летимо в дзінких гринджолах...

Поруч дівчина сміється
у м’якім, пухнастім хутрі
тепла, мов весняний легіт,
очі грають перламутром...

В щедрій зливі поцілунків
грішні губи рясно квітли,
що у церкві шепотіли
тихо, пристрасно молитви...

Подаруй ще й ще цілунки -
хміль миттєвостей кохання,
щастя щире, незрадливе,
моя квітко полум’яна.

«Поверни тепер спочатку» -
мовить дівчина лукаво.
Затишно було в санчатах
їм, сп’янілим від кохання...

Стугоніла кров у скронях,
в грудях серце калатало...
Хочеться ще раз прожити
в думці те, що відбувалось...

Та блискучий місяць блідне,
в голові все слабше дзенька.
В сніговиці літ зникає
спогад ніжний веселенький.


Весняне


з Володимира Домріна


Коли твоя кохана знов насумриться,
на допомогу клич добро і сміх...
Хай на землі забагнене все збудеться
у добрих і закоханих усіх.

Вогнем світання сяючим опалена
пірнула в море у ту ж мить гроза!
І знову у очах весни – проталинах -
від сонця заяскріє бірюза!




Передосіннє


з Володимира Домріна



У ніч липневу зацвітає м’ята,
роса спадає вранці на траву,
у лісосмузі спритні лисенята
грайливо переслідують дрохву.

З-під ніг злетіла раптом перепілка,
за нею сокіл - радий свіжині.
В сирім яру, мов вузлувата жилка -
слід вовчий, що зникає в гущині.

Табун гусей на дальнім сінокосі,
серпанкове мереживо полів...
Задумливу мисливську тиху осінь
над нами будять сурми журавлів.




Волинь


з Антоніни Гржібовської



Блакитноока панна -
Волинь, палке кохання...
У світлі променистім
заквітчана, барвиста.
Країна думок мрійних
у згадках обнадійних -
з’являється щоночі
твій образ найдорожчий...
...Зросла під небом гожим,
міцніла хлібом божим,
кропила ноги босі
в рясних, цілющих росах...
Блукала манівцями:
лісами і полями.
Раділа кожній днині,
вклонялась Батьківщині.
Де в колосистім раї
Свавільно мак палає...





На глибині


з Говардa Ашмена



Здається тобі прегарна мандрівка на дно ставка.
Чарівна і різнобарвна вона, наче мед, п’янка.
Була, ти, на дні морському? Заглянь лиш на мить туди -
забудеш про все і втому залишиш там назавжди.

На глибині, на глибині затишно,
тихо, тепло і сиро, а нагорі
спечно і парко, ще й пісок
швидше пірнай до нас, дружок,
час швидкоплинний, музика лине о цій порі.

Коли на горі шалені горби ненаситних хвиль
і крутить шпаркий, навіжений борвій-ураган, мов дріль,
спокійно на дні морському, ніхто не образить нас
ми в себе ж бо, друзі, вдома і сам собі кожен князь.

На глибині, на глибині зграйки чутливі
пливко сягають мовби вві сні.
Не зазіхнем на хробачка, ми недосяжні для гачка -
всі ми щасливі, музики злива вдача така...
Тритон дме в трубу, судак тне в дуду,
Форель - у корнет, тріска - у кларнет,
бичок - в саксофон, а краб - у тромбон.
Оркестру душа - баритон.
На скрипках - плотва. Меч - риба співа...
На арфі про щось нашкварює глось.
На флейті - пегас, на тубі - карась,
шар-риба впада в екстаз...

На глибині, на глибині ми безтурботні,
спритні, природні, мов дітвора...
Поласувати вже пора. Нам би вареннячка з піввідра...
В своїй стихії ми молодієм - на глибині
Світлі надії, гарні події - на глибині.

Всі ми моторні, жваві, проворні
часу не гаєм, в танці кружляєм.
Весело жити нам в безклопітті на глибині!!!


Нічний спів


з Івана Буніна



Як стемніло, довго хтось співав,
в темноті блукаючи по полю,
в співі молодечім сум лунав,
про минуле щастя і про волю.

Я відкрив вікно... І так сидів.
Спала ти... Я ж довго слухав хтиво...
Пахло житом й вогкістю степів
після освіжаючої зливи.

Що в душі той голос розбудив,
я не знаю... Та душа тужила,
І тебе так ніжно я любив,
як колись-то ти мене любила.

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)