Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Василенко. Курай для пожежі
Вісник Таврійської фундації. Випуск 10
Вісник Таврійської фундації. Випуск 11
Бериславщина. Рік 1904
Микола Братан. Сузір'я Плеяд
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 9

Софрон Круть (Ф. Василевський). Записки українця з побуту між полудневими слов’янами. Чорногорці в Герцоговині // Вісник Таврійської фундації (Осередку вивчення української діаспори): літературно-науковий збірник: Вип. 12. — К.–Херсон: Просвіта, 2016. — С. 128-141.

Софрон Круть [Ф. Василевський]. Записки українця з побуту між полудневими слов’янами. – Львів: Друкарня Наукового Товариства ім. Шевченка під зарядом К.Беднарського, 1905. – (Літ.-наук. б-ка. Ч. 106-107 / відпов. за ред. Володимир Гнатюк). – Режим доступу: https://catalog.hathitrust.org/Record/100572568

Записки українця з побуту між полудневими слов’янами
Чорногорці в Герцоговині
Записки українського добровольця в Герцоговині

В 1876 році я був охотником у Сербії під командою генерала Алімпіча. Стояли ми з того боку Дріни, в Боснії. У мене був батальйонним командиром один чорногорець, Іванович, чоловічина добрий, відважний і недурний. Балакаючи часто з ним, я чув від нього про одного Малоруса, що до початку сербської війни разом із ним був у Герцоговині і воював там, а тепер був десь у Сербії. Я бажав чути про нього що-небудь більше і кождий раз просив Івановича розказувати мені про Герцоговину і про Малоруса, якого він раз у раз вихвалював. Одного разу приходжу я в курінь до Івановича, а денщик його каже, що “господина командира нема”, пішов до Пая Пушника, майора. Я cів ждати. Через кілька часу Марко, малий, літ 15 чорногорець, що все був із Івановичом, начеб його ад’ютант, увійшов у курінь і, поздоровкавшись зо мною, каже: “Господин Стева (Івановича звали Степаном) іде і веде з собою Малоруса”.

– Якого Малоруса? – питаю я.

– Оног iстог окоме он говоріо вама, што біо у Ерцоговині. – Марко також воював у Герцоговині і знав Малоруса.

Я вийшов із куреня. Справді Іванович ішов із якимсь молодим чоловіком, середнього зросту, з великою бородою; він був одягнений наполовину в сербське, наполовину чорногорське і вів на поводі невеличкого вороного коня. Іванович познайомив нас. Малорус не дуже прихильно здоровкався зо мною, здавалося, він був далеко радіший, побачивши Марка.

– Скажи, Стево, своїм, щоб розcідлали коня та дали йому попоїсти. – А сам Малорус розлігся на cіні.

– Втомились? – спитав я його.

– Ба ні, не дуже. А що тут у вас робиться? – спитав він Івановича і, не чекаючи відповіді, запитав дальше: “Алімпіч ваш ні к чорту не гідний?

– Ні к чорту! – відповів Іванович, стискаючи ще раз руку Малорусові.

Чудний сей і Іванович був. Кілько я не говорив із ним про Алімпіча, він усе стояв за нього, хоч видко було, що й сам не вірить тому, що говорив. Тепер же на радощах він проговорився.

Кільки я не заговорював із Малорусом, він усе якось нехотячи мені відповідав; я вже думав, було, що і не поговориш із ним по-людськи; але ні, через кілька днів, роздививши мене, він почав охітніше говорити.

– Чого вас звуть Малорусом? – спитав я його разом.

– А чорт їх знає. Прозвали так у Герцоговині, то старі знайомі так і звуть.

Через місяць я добре здружився з Малорусом. Раз, розпитуючи його про Герцоговину, він мені сказав: “Коли вже вам так хочеться знати, що я там бачив, то я дам вам свої записки. Я їх писав в часи, коли нічого не було робити. Правда, що там не все записано, але все більш узнаєте, ніж оце я вам розказую, бо всього так не розкажеш”.

Справді, через день чи два він приніс мені свої записки, написані то оловцем, то пером на ріжних аркушах паперу нашою мовою. 2 вересня наше військо перебралось на сей бік Дріни, а днів кілька після сього Малорус поїхав від нас. Він удавав себе дописником якогось листа, але тільки для того, щоб йому було “вільніше воювати”, як він сам казав. Побачивши ж, що на Дріні ніякої роботи більш не буде, він сів на свого коня і подався на Явір на полудень границі сербської, де військо сербське стояло против Нового-Базару. Записки його зістались у мене.

В cічні вже 1877 р. я зустрівся з Малорусом у Бєлграді. Він мав виїздити; був сердитий чогось і на мої питання, що зробити з його записками, він мені відповів: “Хоч спаліть про мене!”

Пройшло більш року, а за Малоруса я ніде нічого не чую. Вважаючи ж, що спаливши його записки, я не зроблю ніякої користи ні йому, ні громаді, я беру смілість видати їх, щоб громада хоч трохи впізналась із повстанням у Герцоговині 1875–76 рр. Не знаю, чи задумає коли-небудь Малорус написати вдруге про своє воювання докладніше, чи ні, я видаю записки його і думаю, що він не буде сердитись на мене за сеє.

Поправок я не робив майже ніяких, хіба тільки де-не-де підрівняв мову, бо записки писались не для друку, але для себе тільки та знайомих, а подекуди вставив сам, що чув із його уст, та в записках не знайшов.

Софрон Круть

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 117 книг;
1,509 статей;
343 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (8)