Загороднюк В.

Свободу як духовну домінанту дуже гостро відчувають люди творчі, одержимі її ідеєю не за чиєюсь вказівкою, а внутрішньою душевною потребою. Це одна з визначальних тез, на нашу думку, що пояснює джерела і творчого шляху Кости Левановича Хетагурова (1859-1906) – осетинського поета, художній життєпис якого втілено у книзі «Золото нетлінної душі» (Херсон, 2010) Катерини Савченко. Дослідниця, посилаючись на факти, аналізує твори цього автора в сув’язі з його життєвою долею, що дає аргументоване бачення й розуміння цієї особистості, доля якої пов’язана з Херсоном.

Цього стрункого, з гордим поглядом чоловіка вперше зустрів у товаристві Миколи Братана і Леоніда Куліша. Це був Володимир Куликівський, автор поетичної збірки «Зелені ритми», про яку ходили легенди, адже вона була заборонена радянською цензурою.

Горішкам твого дитинства

Кущі ліщини танцювали

На рідній войківській землі,

Немов на конкурс брали бали

І відганяли сили злі.

Я з ними міцно подружила,

Співала їм свої пісні.

Тому у мене їхня сила,

І гнучкість їхня у мені.

Тому снагу непобориму

І вічності серцебиття

Натхненно людям я нестиму

Без каяття усе життя.

А як горішки достигали,

То я мов білочка була.

Вони зі мною аж літали

У шевченківські дні 2016 року в літературно-мистецький простір Херсонщини проверстав дорогу альманах “Степ” №23. Цього ж року виповнюється 130 літ із часу виходу в світ його першого числа. Виникає закономірне питання, а чому за такий тривалий проміжок часу вийшло друком лише 23 номери? Це в середньому на 5 років – один випуск. Справа в тому, що 1886 року побачив світ перший номер “Степу”, який був конфіскований, а хто був причетний до його видання, розповсюдження, зазнали переслідувань, утисків, арештів.

Шлях пізнання поетом таємниць природи, творчої праці, свого внутрішнього світу, людських перипетій, глобальних космічних проблем був складним, інтелектуально насиченим. Поетично-художнє світосприймання і пояснення світобудови і людського життя у ній було в Богдана-Ігоря Антонича своєрідним, динамічним, суперечливим. Останнє пояснюється молодістю митця, часом навчання і пошуку істини, який для людини не закінчується ніколи. Але поет, хоч не повністю, зумів самореалізуватися, при умові, що Доля відпустила дуже мало часу.

Незнаному воякові УПА

Де Черемош, гори й полонини,

Де Говерла пнеться в небеса.

Пізнавали сутність Ви Людини,

Що є воля, вірність і краса.

Тут Ви кулю серцем зупинили.

Всю Вкраїну вгледівши на мить.

Ось тому у мене є вже сили

Всю її по-справжньому любить.

Олена Теліга

Хіба можна у поезію стріляти

І залізом рвати тіло молоде

І зі струн бандури виробляти ґрати,

Наче Україна їх жагуче жде.

Пам’яті Андрія Шульги, який загинув у 2014 році в зоні АТО

Він двадцять першого весною

Ловив ще мрії, мов зірки,

І, мов щитом, прикрив собою

Від мін прийдешнії роки.

Вони – щоб з миром в небо синє

Несли Андрієві літа.

Його щоб пісня солов’їна,

Що аж до сонця доліта,-

У наші душі проростала,

У хвилі тихі в Інгульці,

У степові одвічні рала,

І щоб літа прийдешні ці

Присіли в Дар’ївці тихенько,

Немов Андрієві посли.

Рукописних назв цього твору було декілька: “Omnia vincit amor” (“Любов перемагає все”), “Згадка рангунського вечора”, “Хміль сонця”, “Діденкова любов”, “Ціна любові”, “Золоті снопи”. Перераховані варіанти говорять про те, наскільки автор виважено обдумував назву цієї новели. Уперше вона була надрукована 1964 року. Зазначення дати появи цього твору не є випадковим. Це вже був час, коли пом’якшувалися цензурні утиски. Образ радянського воїна автор уже міг зображувати не тільки як зразкового, дисциплінованого, безперечно відданого ідеології своєї держави.