роман

За своє життя Сергій Іванович Сиворакша змінив цілу низку посад, у трудовій книжці вже немає вільного місця для записів. Ким він тільки не був. Починав з комсорга радгоспного відділку, виріс до інструктора райкому комсомолу, працював у конторі "Вторчермет", у райспоживспілці, в автоінспекції, в міліції, нарешті ось має високий, далі нікуди, чин- підполковник, начальник виправної колонії суворого режиму, призначений на цей делікатний пост іще за рекомендацією обкому КПУ, а тепер він позапартійний галушка, але твердо стоїть на сторожі законності в незалежній, суверенній...

Гості вже зібралися в повному складі, рівно стільки, як запрошено, столи вже ломилися від напоїв і наїдків, але ювілейні врочистості не починалися: не було головного або ж, поправніше, найголовнішого гостя, ба навіть і не гостя, а хазяїна, господаря і то не району, а всієї області. Іменинника, хазяїна району, Станіслава Станіславовича Куцака, теж, як і того найголовнішого, називали губернатором, це надавало гонору і снаги у вирішенні державних, аж ніяк не районних чи, даруйте на слові, регіональних справ.

Безсоння останнім часом все частіше навідувало Віктора Тарана, фермера, не фермера, заручника земельної реформи, від якої потерпали нині не в одній його Саманівці - по всіх регіонах, по всій Україні. Свої негаразди в цій справі можна ще терпіти, його Бог нагородив, як мовиться, волячим терпінням, у житті не раз переконався в цьому сам і переконував інших. Те, що сталося з ним цими днями, скоріше виняток із правил, а не правило.

Такого шановного, такого високого (донедавна) гостя Попруга не чекав. Одне діло, тоді, коли він кермував у якому, не якому господарстві, мав, чим гостей таких зустрічати (було задля чого), а ниньки хто він, що він, - лісник при куцій зарплатні, обов'язків тьма, прав ніяких, можна з торбою по світу піти, озлиднів би напевне, якби не його фартова судьбина, він і в лісі, вважай, на дні соціального буття знаходив певний вихід з обставин, що його опосіли.

Віталій Халупський такої лютої зими не пам'ятав за все своє фермерування. Неймовірний мороз, у народі пойменований скипнем (кров у жилах скипає), наробив стільки лиха, що він кілька тижнів не міг прийти до тями - постраждали виноградники, молодий яблуневий сад (очікував першого врожаю), про персики й говорити годі. І чи не вперше за декілька років самостійного хазяйнування він запив, як-то кажуть, з горя та з досади.

Саманівка готувалася до свого 85-річчя. У планах сільської ради був чільний пункт - до ювілейної дати відкрити музей села, як це зроблено в декотрих інших перспективних, певна річ, селах.

До телевізії у Попруги за останні роки було майже негативне ставлення. А все - через рекламу. Ото лише тоді, як приїздить до нього і знімає охоронця соснового бору, себто його, давній друг, товариш і братан - справдешній тобі козарлюга Олег Пироженко, з яким не одне барило вкутали за роки знайомства і товаришування, після того він, хочеш, не хочеш, вмикає "Скіфію", подивитися на себе збоку, чи не помітно, що були під мухою і він, і телевізійники.

- Доброго ранку. Що тобі сьогодні снилося?

- Добрий ранок... Слухаю Вас, Давидовичу.