Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Коломієць Н.А. Відлуння душі
Вишиванка. Число 4
Микола Братан. Семенівське шосе
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 3
Вісник Таврійської фундації. Випуск 5
Леонід Куліш. Зізнання

За своє життя Сергій Іванович Сиворакша змінив цілу низку посад, у трудовій книжці вже немає вільного місця для записів. Ким він тільки не був. Починав з комсорга радгоспного відділку, виріс до інструктора райкому комсомолу, працював у конторі "Вторчермет", у райспоживспілці, в автоінспекції, в міліції, нарешті ось має високий, далі нікуди, чин- підполковник, начальник виправної колонії суворого режиму, призначений на цей делікатний пост іще за рекомендацією обкому КПУ, а тепер він позапартійний галушка, але твердо стоїть на сторожі законності в незалежній, суверенній...

Просторікувати на цю тему Сергій Іванович не любить, але доводиться. Останнім часом його служба ненастанно в полі зору державників, ідемо ж до Європи, треба, щоб і в тюрмах пахло нею. А спробуй-но прирівнятися до замежних в'язниць, у нас іще ті залишки від Гулагу, від соціалізму. По правді кажучи, Сергій Іванович не вельми який поборник демократизації довіреної йому ділянки триклятої роботи. У державі безліч знедолених, гнаних і голодних, а тут, за гратами, триразове, у міру калорійне харчування, надійне тепло в бараках тоді, як у містах і селах люди мерзнуть у студеницю, ба навіть є випадки - замерзають. А лікування, уявіть собі, не те, що на волі, - тут безплатне, за сучасними методиками.

Про ці та інші "вигоди" утримання засуджених розповідає він письменникам місцевого розливу, які мало не за календарним планом навідують колонію, виступають перед засудженими, а відтак обідають у ній - певна річ, за ексклюзивним меню, де є таке, що зекам - зась. Надто цікавиться справами колонії один із "інженерів людських душ" (зараз так не кажуть, а було). Усе йому розкажи, розкрий поспіль таїнства виправного закладу, який настільки виправний, наскільки й навпаки. Той, хто сюди потрапляє, святим та гожим не стане, бодай буде щоденно замолювати свої гріхи в церкві, що ось уже десятий рік, як відкрита в їхній конторі. А втім, нівроку, бувають винятки. Ба навіть - хочеться вірити, - є тенденція справді до позитивних наслідків його нелегкої роботи. За минулий рік не було жодного "возвращенца" - як це буде по-нашому? "Поверненця"? Дике слово, не дуже благозвучне.

Серед тих, котрі "мотають строк", трапляються усякі, з одними можна розмовляти по-людському, він тебе якщо не зрозуміє, то хоч десь там сам себе збагне: сволота, не лише своє життя зламав, а ще ж і мамоньці рідній серце вразив, родину власну лишив поза межами сімейної радості. Інша справа - садисти, вбивці, запеклі бандюги. З-поміж останніх на особливому рахунку один жевжик, онук секретаря райкому партії, з того району, де починав свою трудову біографію Сергій Іванович. Уже неоднораз колишній партійний вожак просить його допомогти вирвати безпутнього онука з-за грат, але щоразу доводиться розчаровувати Микиту Сергійовича (так зовуть бідолашного діда), ну, як ти цього подонка порятуєш, як у нього це вже третя "ходка", та ще ж і яка: дорогоцінні серги виривав разом з жіночими вухами. Дідусь через нього інсульт пережив, та онукові абсолютно байдужки, крав і далі крастиму, плював я на марксистську мораль. Так, чого доброго, пришиє собі політичну статтю, але ж у нас тепер політв'язнів не значиться.

Потрапив на зону не зовсім звичайний фрайер, колишній рибінспектор Артьом Кукуруза - за спробу зґвалтування. Стаття вельми делікатна, за таку, згадується, мало не сів колись його начальник, академік Пищик. Ну, тоді обком допоміг уладнати справу, зарятувала і сім'я недоґвалтованої - тут зробили свою невідворотну справу гроші, на які невдатний ґвалтівник не поскупився, воля і кар'єра над усе!

Артем Кукуруза грошей таких, як у начальника, не мав, тож мусив провести на нарах сім довгих років, хоч міг би й на волі залишитися, якби хто-небудь йому запоміг так, як його другові Юліанові Кібчику, з яким обціловували з прицілом теличку разом, а каратися мав самотужки. Ясно: того з тюрми вигородила матуся, її соратники були і є скрізь, у тому числі і в правоохоронних дебрях. Ну, та хрін з ним, з тим найсправедливішим у світі, не вмре, відсидить, вийде на волю, поквитається, з ким треба. До нього докотилося, що стерво Юліан десь у монастирі зачаївся, він його і там віднайде, Кукуруза, хоч і християнин, одначе образ не прощає.

На зоні Артем-ґвалтівник, незважаючи на те, що за цю статтю зеки самовіль карали не гірше судодійних органів, усе ж таки зажив серед співкамерників певної поваги, та й начальство до нього благоволило, може, через те, що його начальника-академіка хто ж не знає!

Була ще одна причина того, що Кукуруза мав до себе прихильників з-поміж табірного начальства. Сам Сергій Іванович виділяв його з-поміж інших, сказати б, дисциплінованих, у міру слухняних зеків. Неабияк підкований у рибництві, Артем Кукуруза вніс пропозицію (і таке в зоні буває) влаштувати у вільному від споруд закутку щось подібне до ставка й запустити туди малька - товстолоба не вийде, а карася можна, теж, мовляв, риба.

Ідея начальству сподобалась, і невдовзі мініставок у зоні було вирито (вручну) і заповнено водою, а під осінь у ньому вже плюскотіло й рибне, яке не яке, царство, щоправда його доводилося охороняти, бо знаходились такі незвичайні риболюби, що нещасних тих карасиків живцем їли, навіть не посоливши.

У віддяку за проявлену ініціативу Артема Кукурузу було запропоновано (знизу) відпустити на волю раніше присудженого строку, одначе він рішуче заперечив:

- Не треба, відбуду від дзвінка до дзвінка. Що мене чекає на волі? Батька-матері нема, я сирота. Дружина знайшла собі іншого, хату продала, чкурнула в Ізраїль...

- Вона що - із шохес-гоїв? - поцікавився Сергій Іванович, почувши таку сповідь далеко не сентиментального Кукурузи.

Той почухав неширокого без жодної зморшки лоба, відказав осміхнено:

- Громадянка України, як і нинішній спікер, - була. А він, той, з ким ожидовіла, то ж напевне обрізанець.

- Не будь злим, Артеме, це не краща риса твого характеру.

- Так на всіх же добра не вистачить. Онде і в Юліанової матері-марксистки його бракує. На сина вистачило, а на мене - ні.

На тому їхня розмова й вичерпалася, Сергій Іванович був дещо ошелешений несподіваним рішенням Кукурузи, якого вони могли б звільнити раніше строку і без його згоди, але щось тут було таке, що не вкладалося у звичайні рамки.

Десь через місяць, однак, він знову мав із ним перемовини, як полюбляють нині козиряти телевізійні ведучі. Викликав до себе Кукурузу з не зовсім звичайної для нього нагоди.

- Гостей чекаєш?

- Я вже й слово це почав забувати.

- Не прибідняйся. До тебе приїхали.

- Хто?

- Альона Рум'янцева. Знаєш таку?

- Бачити її не хочу, продажну...

- Тільки без мату. Це що ж - та сама, що на острові?.. Щось же її привело до тебе. Я радив би зустрітись. Три доби у вашому розпорядженні.

- Сергію Івановичу! - забувши раптом про статутні вимоги, заговорив безпорадно колишній страж морських просторів. - Про що мені з нею базарити, та ще й три дні...

- І три ночі, - додав Сергій Іванович, забачивши перед собою не засудженого, а молодого, власноруч окраденого чоловіка, в очах якого змішалися розгуба, досада, гнів - на кого? Передовсім, голуб, пеняй на себе, а вже потім...

- Зустрінься. Покаятися ніколи не пізно.

- Мені - перед нею?

- Розберіться самі, що до чого. Тут кримінальний кодекс, можливо, й ні причому. А тільки дай слово, що ні в якому разі мене не підведеш. Даєш?

- Даю, - потер хрящатого носа Артем.

У кімнату для зустрічей, облаштовану з класичним аскетизмом, Артем увійшов з геть відключеним самоконтролем, навіть не знав, як йому бути: вітатися чи ні до нежданої гості. Проте, угледівши її в куточку біля вікна на грубому дерев'яному стільці, розгублену, жалісну, але збіса красиву, зодягнену в сучасну, не вельми вибагливу одіж, він як стій уявив її такою, як була на острові, зронив роблено байдужки одне-єдине слово:

- Ну?..

- Здрастуй, - підвелась зі стільця і ступила півкроку назустріч йому.

- Чим зобов'язаний? - поглинав її туманно зблислими, давно не збентежуваними очима.

- Покаятись приїхала. Пробач, прости за те, що було і чого не було...

- Це навіть дуже цікаво. Чого ж саме - не було?

- Можна - без слів?

Виставляла на каракатий пластмасовий стіл "спрайт", цитрусові, горіхи. Помітив - руки злегка тремтять.

- Ти з блоку помаранчевих?

- Соціалістка.

- Навіть так. Звідки приїхала?

- З Криму.

Таке повідомлення Артема не могло не зацікавити. Наскільки йому відомо, вона ж сибірячка.

- Що ж ти в Криму робила?

- Посуд мила в будинку творчості письменників. Там і прилучилася до партії Мороза. Наша завгоспиха загітувала, вона ж там секретар парторганізації. Якби ти бачив, як, бідна, пережила поразку на парламентських виборах: мало інсульту не схопила... Та ти їж, пий. Вибачай, що все пісне. Ну, чого ти хмуришся? Сердишся, злишся? Я ж прошу вибачення, каюсь. По-дурному тоді вийшло. П'яні ми були. А тут ще єгері нагодилися. Вони вас до міліції здали. А я...

- Знаю. Дві заяви написала. В одній: підтверджую, що ґвалтували, а в другій - ні. Юліанові твоє оте покаяння, бач, допомогло, а мені - до фені.

- За нього сплатили круглу суму.

- А мені дали круглий строк. Зрештою, я його заслужив. Ми тоді оборзіли.

- Я була в прокуратурі. Написала третю заяву. Щоб переглянули твою справу. Я на тебе зла не маю. Забула.

- Наївне дитя!.. Як той мовляв, даремна гра. Мені тут обіцяно дострокове звільнення, а я не хочу.

- Як? Чому?

- Не хочу - і квит. Ні до кого мені на волі йти.

- А до мене?

- Блін, ти що - жартувати надумала?!

Артема збурило. Вона, справді, при здоровому глузді? Там, у Криму, либонь, перебрала нашого брата, числа немає.

- Довго ти над цими словами, думала?

- Це не слова. Мене життя дечого навчило.

- Письменники допомогли?

- Ну, навіщо так зневажливо, є й серед них порядні люди. Відпочивав торік два терміни Петро Цокота з дружиною. То справді інженер людських душ. Я йому про себе нічого не розповідала, а він прочитав усі мої ходіння по муках.

- Екстрасенс.

- Людина, душа.

- А дружина ж як на це дивилася?

Альона злегка по-доброму усміхнулася.

- Ми з ними за одним столом обідали.

- Як? Ти - з письменником?

- Він так наполіг, і його дружина теж. А був там ще московський геній Курносов. Той рішуче протестував, що я з ними за одним столом. Чистолюб, бач, а вночі п'яний до мого закамарка придерся, нічнушку мою роздер, я відважила йому кілька ляпасів, зняла ясу...

- І що ж, його не судили за спробу?

- Мене вигнали з роботи. І хто б ти думав посприяв цьому? Партай-геносе, соціалістка! Курносов же - російський комуніст, а в них - дружба, інтернаціонал. Отак мене життя вчить. Після того кримського інциденту, чесно кажу, забаглося мені в знатний пансіонат "Чорномор", на острів Джарилгач, а тільки не задля груповухи, а з тобою, одним...

- Альоно, блін, не дратуй мене, не дрочи!

- Але ж ти тоді, справді, мене хотів, я ж відчувала, в тобі така була жага, і то не від спиртного...

- Згадала...

- А ти - згадував? Хоч раз?

- Чому - раз?

Вона зблизилася до нього впритул, розчахнула легку, строкату кофтину, біло замаяли гордовиті сугірки грудей.

- Цілуй, як там на острові. Тоді смакував одну, а зараз - обоє твої... Я вся твоя, лише твоя!..

- Альоно! Відьмо! Що ти дієш зі мною! Де ти взялася на мою голову!

- Не на голову, на щось інше... Бери мене, увійди в мене, як ти хочеш, як тобі подобається!..

Лежали в обіймах на твердому вузькому ліжку, прикриті простинкою, що вона прихопила з собою. Шепотіла зшерхло:

- Не сердишся? Пробачив? Добре було?..

- А далі що? - запитанням на запитання.

- Заберу тебе звідси, поїдемо в Сибір.

- Що я там робитиму?

- "Сибірячку любити можна, якщо станеш сибіряком". Колись твій земляк отак-о написав, побудувавши на Днях літературу в Тюмені.

- Ти так прямо звихнулася на літературі.

- Це не гірше, на чому в житті можна звихнутися. Я хочу, щоб ти любив сибірячку.

- А вона - мене?

- Не віриш? Доведу, цю ж мить, наразі! Дай-но я тебе обцілую, вицілую, щоб не сумнівався!..

Через три доби Артем Кукуруза прийшов до Сергія Івановича з однією-єдиною заявою:

- Згоден - достроково.

- Я вірив, що так воно і буде. Вітаю - з одруженням.

- Так іще ж...

- Чого там: уже!

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)