Публіцистика

Повоєнний синдром.

У Володимира Висоцького є пісня, в якій і показаний цей самий синдром ще тої війни. Підвипивший фронтовик-капітан накинувся на зовсім йому незнайомого чоловіка: «А винтовку тебе! А послать тебя в бой?! А ты жизнь прожигаешь, иуда!».

Після стресів на війні людина стає агресивною, злобивою, психічно неврівноваженою. Про це явище у пресі згадують, розповідаючи вже про Чеченську війну, війну Росії проти Чечні, організовану Путіним.

У 70-х та 80-х роках набули популярності анекдоти. Анекдоти беруться із життя, вони і є копія життя, роздягненого до натури, навіть без фігового листочка. Анекдоти завжди були, але у згадані роки був бум анекдотів. Правду говорити, тим більше писати заборонялося, анекдоти єдина форма гласності, проти якої влада вже нічого не могла вдіяти.

Сміялися самі з себе всюду, навіть у райкомах партії.

Вище я розповів немов анекдот про обшук, але саме так все і відбувалося у селі Новокиївка.

Комунізм не за горами!

Микита Хрущов.

Сімдесяті роки.

 В турне за кордон стали вибірково пускати наших громадян. Капіталістам теж стали дозволяти відвідати «страну чудес» СРСР і теж вибірково. Щоправда, з цими для КДБ було мороки значно більше. Кожному потрібно підшукати маршрут, куди повезти, що показати, а це непросто. Не везти ж їх у якийсь задрипаний колгосп. Щоправда, серед іноземних туристів переважали провладні, які й так добре знали наші «чудеса», але політика – велике діло!

Приглядаючись до діяльності священнослужителів Українсько-Білоруської Православної Церкви у Польщі, навіть нехотячи, мусимо помітити певні аномалії, недоречності і дивацтва, яких трудно погодити зі здоровим глуздом. Відомо всім, що православна церква в Польщі обслуговує українське і білоруське населення. Чому ж тоді її переіменовано на т. зв. «Польскі Косцюл Православни». Це ж примітивний спосіб (розрахований на обмежений натовп) показати стежку до прискореної полонізації. Постає питання: чому ж політичну концепцію винародовлення національних меншин має здійснювати якраз церква?

Якби раніше до нас пускали капіталістів на екскурсії,

Щоб вони побачили наш розвинений соціалізм,

Вони від заздрощів луснули б, і соціалізм переміг би.

Вісімдесяті роки.

Гриміла музика, звучали фанфари, всі паркани обмальовані гаслами: «Слава… Слава… Слава…!!!». На працю йшли, як на свято, а з праці, як… з весільних потрусин.

Вже було від кожного по-можливості і всім порівну. Хоч дехто мав скільки хотів, а дехто скільки зміг.