Василенко М.О.

1                    * * *

Коли чкурнули чорні – білі – сизі,

Втекли з олімпу, мов з петлі бабак,

Настала тиша, як в зимовім лісі,

І думалось, що довго буде так.

10 лютого 2014 р.

2                    * * *

Прокинулась пожадлива бацила

На людську кров – поживу сатани.

Відповідальність

Мабуть, щось я вчинив несучасне,

Бо збудилася тінь палія,

І пожежа в Донбасі не гасне,

Пахне димом пожарищ земля.

Мабуть, вірші мої іще сірі

І сказав своє слово не так,

Бо північний сусід у зневірі

Ладен вбити за ржавий п’ятак.

Головну десь прогавив годину,

Не помітив супліддя у млі

І зробити щасливу людину

Не зумів на сучасній землі.

Свій наділ не залишу орати,

Відітну непокірливу лінь.

У кожній нації є знакомиті постаті, які відзначають її духовну сутність, головну прикмету моралі і життєвої цупкості. Своїм подвижницьким життям, наполегливістю й ідейною переконаністю вони стають прикладом для наступних поколінь, указують дорогу звитяжницької слави. У ряд таких постатей можна сміливо поставити автора книжки «Життям в одвіті за Україну» Любомира Полюгу, лікаря за фахом, мемуариста і самовідданого українського патріота за покликанням.

***

Усяка влада і народ – тотожні.

У них порівняно правди і гріхів.

Наскільки душі у низів порожні,

Настільки-то порожні у чинів.

***

Свободівця очорнював нечистий,-

Усі кістки його перемолов.

В Херсоні обзивав неофашистом

За сонячну до нації любов.

***

Колись народ у свій щасливий час,

Згуртований від Сяну аж до Дону,

Вивчатиме історію про нас,

Як ми ішли з імперського полону.

1                                        * * *

Отой фокстрот!.. Оте гілок гойдання,

Карпатський ліс, гориста далина

І незагойна днів минулих рана

Моя остання ще жива струна.

Комета Галлея

(фантасмагорія)

Комету Галлею

Бог зліпив із глею

Зліпив із глею

і на здивування

поселенців світу

звелів самій собі

шукать орбіту

І полетіла комета

на догоду Богу

в незвідану дорогу

Поміж болідами

шмигає

Куди летить?

Не знає

Обіч неї

з очима повними

грайвищ

вертихвістки

(зорі-білогрудки)

на чумаків

що сіль везуть

“Ви чуєте? Це мій народ – як сіль,
Як хрест і плоть мого життя…”

Микола Вінграновський

* * *

* * *

* * *

* * *