Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. І краса, і держава
Микола Братан. Побите серце
Молода муза. Випуск 3
Голос Батьківщини. Випуск 5
Вісник Таврійської фундації. Випуск 3
Михайло Гончар. Селянський повстанський рух на Півдні України: (1918-1921)
Зустріч; Малий Дмитро

Зміст

ДЕБЮТ

Наталія Підкамінна


Зустріч


Чом прекрасна ти така,
Щедра осінь, золота?!
А вона мені в одвіт:
— Я чарую цілий світ!
Як проходжу по землі —
Чую владу у руці.
Господиня гарна я,
І робота вся моя.
Я від цього не журюся,
Вмить за працю я беруся:
Намалюю я діброву
В золотавому вогні,
Ось пройдуся по садочках,
Тут так весело мені!
По стежині я ходжу,
Нові шати роздаю...
— Так ти владарка пори! —
Я вклоняюся тобі.
Ти не лиш одну природу
Полонила на землі.
Ти зігріла людям душі,
За що вдячна я тобі!
Тут з погордою вона
Так мені одмовила:
— Хоч і праця нелегка,
В мене вдача ось така:
Буду й далі чарувати,
Всім вам очі милувати.

Малий Дмитро


І
За вікном розпускалась весна. Сонце вже було високо, коли малий Дмитрик прокинувся і протер очі. Визирнувши у вікно своєї кімнати, він побачив яскраве сонце, що відбило йому в очі так, що аж примружився. І ось... О, що це? Він миттю злетів із ліжка і уважніше придивився. Саме у цю пору буяли квіти і зацвітали дерева. Дмитро побачив у садку вишню, яка пишалася цвітом і гула бджолами.
— Бабусю, бабусю! — весело загукав він і вибіг у веранду. Назустріч вийшла низенька худорлява бабця років 65, тримаючи в руках кухоль з молоком.
— А що трапилось? — стривожено спитала вона.
— Бабуню, швиденько. Погляньте у це вікно. Там у саду наша вишня зацвіла.
— А, вишня, — перевела дух бабця. — Так це ж вже ж одколи вона й цвіте!
— Справді? А чому ж я цього раніше не помітив?
Бабуся вийшла з малим на подвір’я, а далі — стежкою до садка.
— Не бачив кажеш? А як вчора теличку гнав поїти, теж не бачив?
— Ні, — понизує плечима малий. — Їй-богу, не бачив. Коли вчора йшов — було тихо, а сьогодні справжній вулик у саду!
— Так-так, так-так. — Погоджувалась бабуся. — Якби не бджоли, то й не побачив би білої красуні!
Бабця махнула рукою і пішла до порога хати. А Дмитрик стояв і дивився на ту білу красуню, вдихаючи її пахощі ще ранкової свіжості.
“Оце дива!” — думав він. А у душі здіймалися якісь досі ще не пізнані почуття радості і гордості. “Оце краса!”
З веранди почувся голос бабусі:
— Дмитрику, синку, гайда до хати снідати, вже скоро й обід!
— Іду-іду, бабуню. — Відгукнувся він. Зирнув ще раз на вишню, перескочив через поріг і опинився в хаті. Ось саме в цей час бабуся повиймала з печі свіжоспечені рум’яні бублики і подала на стіл.
II
— Бабуню, — промовив Дмитро, підсовуючи ближче до столу важкий стілець, — розкажи мені, навіщо оті бджоли залізли у нашу вишню?
Старенька мудро посміхнулася.
— О, то велика таїна природи! — прошепотіла бабуся, нахилившись до онука. А малий, як завжди, вмощується зручніше, і починає слухати її, широко розплющивши очі. Він так полюбляє бабусині розмову, що лилася так ніжно, спокійно з її вуст, як пісня. Для нього, малого, вона розкривала земний світ. Проживши вже більше піввіку, вона передавала безцінний досвід життя Дмитрикові, розкриваючи йому прекрасність життя.
— То вони запилюють білі, рожеві квіточки дерев, — пояснювала бабуся, — після чого з’являються плоди: вишні, яблука, черешні...
— То вони там тимчасово живуть?
— Ага. Ніби так, — кивала бабця головою і сміялася в душі.
Малий взявся за бублика, підсунув до себе кухоль з молоком і почав смакувати. Бабуся сиділа навпроти нього і перебирала торішнє насіння на висадку баштану.
ІІІ
Весна буяла. Зеленіли безкраї поля, заростали стежки споришем. На городах тепер розвилось всякої всячини. Тут буряки, там кукурудза, а ось квасоля поплелась по тину, а ондечки в кінці городу біліють цвітом рядки картоплі.
Коли Дмитро потрапляв на город, то боявся, якби не заблукати тут. А коли вечоріло, то було страшно, щоб з тієї високої кукурудзи що-небудь не вилізло та не схопило його. Цього Дмитро боявся понад усе на світі. Йому здавалося, що в тих темних заростях хтось мешкає: чого ж тоді б та кукурудза так хиталася б? Та вдень тут зовсім не страшно. Тоді Дмитрик ступає поперед бабусі по стежці, гордо задирає голову, мов господар, позирає на кукурудзу, немов промовляючи до неї: “Бачиш? Бачиш? Я тебе зовсім не боюся!”.
Малий Дмитрик любить допомагати бабусі: куди бабуся — туди і він. Вона на городі — Дмитрик «воює» з бур’яном. Висмикує його та ще й сердиться, бо казала бабуся, що це він не дає дихати картоплі та всьому висадженому. Що це він, прокажений, нищить все довкола. Дмитро всьому цьому вірить, і вважає себе справжнім захисником рослин і ворогом бур’яну.
Поки бабуся висадила рядок баштану, онук висмикав високий бур’ян на буряках і пішов, як він казав, “визволяти картоплю”. Отут точилася справжня війна: бадилля картоплі сягали малому вище пояса, тож “воювати” в ній було не легко.
— Дмитрику, — почувся голос бабусі, — гайда зі мною теличку поїти.
Онук швидко вискочив з картоплі на вузеньку стежку і побіг до хати, аби не пропустити чогось цікавого. Та, зупинившись на мить, суворо насупив брови, обернувся, показуючи кулака в бік картоплі, промовив: “Я ще за тобою повернуся!”.


Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.




Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)