Анастасьєв А.М.

Ось і відгуркотів над степом останній літній грім. Блискавки зломилися об холодну сталь осінньої річки. Понесли журавлі за обрій печаль прощального “курли”. І вже осінь стелить під ноги багряне листя. Село купається у дедалі скупіших променях сонця. Сьогодні завітав сюди запашний сосновий вітерець.

З ним все це, друзі, трапилося вчора:

Війна і перший бойовий урок,

Тоді він за командою майора

Разом з всіма зробив рішучий крок.

 

Назустріч роті злісно і прицільно

Ударив терориста кулемет

І падали бійці і рота поріділа,

Але живі, прорвалися вперед...

 

...Димився гай, обвуглений фугасом,

Обвуглена душа димилась від утрат —

Все це було у нього на Донбасі:

І посвист куль і гуркіт канонад...

 

На скронях в нього сивіє волосся,

Зграя Білобрисого

Сільські хлопчаки з малолітства призви­ча­ювалися до всяких робіт, яких завжди вистачало у полі, біля худоби, в майстерні...

Для мене, наприклад, було престижним кру­тити у кузні наждачне точило, на якому дід Тиміш гострив коси для жниварок. Робота поважна, адже від нас, точильників, багато що залежало на жнивах. Та верхом хлоп’ячого вдоволення було отримати у своє розпо­ряджен­ня коня. Далеко не кожному довіря­ли основну на той час тяглову силу.

В кожнім серці, в нашім краї

Бойова тривога.

Віроломні воріженьки

Вже біля порогу.

 

З автоматами зелені

Снують чоловічки,

Пов’язали на рукави

Чорно-жовті стрічки.

 

Ховаються в тих личинах

(Легко розпізнати)

Під зеленим камуфляжем

Путіна солдати.

 

Піднімайся, Україно,

На Заході й Сході,

Час Вітчизну боронити,

Сваритися годі.

 

Піднімайтесь духом дужі

Лицарі-герої.

За єдину Україну

До бабусі на грядки
Поспіша Оленка.
І дарма,  що грабельки
У неї маленькі.

Добра посмішка цвіте
В дідуся у вусах:
“Помічницею росте
Онучка в бабусі!”

У розвалинах протяги свищуть

І встромивши в золу носи

Щось шукають на попелищах

Вже бездомні голодні пси.

 

Терористи в калюжу сіли.

Для Москви вже вони — ніхто.

Зустрічає вогнем Росія

І стискає кільце АТО.

 

Все довкола смердить золою.

Кріки відчаю, дикий мат.

Викидає бандит набої,

Непотрібний вже автомат.

 

Убивати наймавсь за долари,

Сіяв смерть очманіло він.

А теперь неминучої кари

Жде убивця серед руїн.

 

Він сидів біля столу свого,

Він відточував рими і слово

І крилата думка його

Тріпотіла в поемі новій.

 

“Проти кулі і проти вогню. —

Так звучали рядки залізні, —

Протиставлю свою броню —

Силу духа і вірність Вітчизні”.

 

Та поеми не дописав.

Не закінчив рядки і фрази,

Він папери відклав і встав,

Підкорившись наказу.

 

Невідомий героям страх.

У багровім вогні і в димі

Розсипаються в пух і прах

Зграї ворога перед ними.