Анастасьєв А.М.

Коли на сході обрій запалає,
Дихне світанок свіжим вітерцем,
Покличуть у мандрівки ріднокраєм
Маршрути понад синім Інгульцем, 

Легенди нам повідають місцеві
Кургани,  що пливуть із давнини,
В дібровах — довгожителі дерева, 
На пагорбах — шматочки цілини.

Відвідаємо мальовничі села,
Заплави й крутосхили Інгульця,
Розчистимо замулені джерела, 
Біля води посадим деревця.

Хоча нам доводилося рано дорослішати,­ допо­магаючи батькам і матерям відбудо­ву­ва­тись у повоєнні роки, але діти завжди за­ли­шаються дітьми охочими до всіляких витівок.

Того літа на радгоспному баштані, як ніколи вродили кавуни і дині. Бувало ледь торк­неш­ся ножем смугастого красеня, а він тріс­кає, розкриваючи червону, мов жар, солодку душу: “... пригощайтеся, будь ласка, я не жадоба...”.

Я прийшла до вас,  малята,
В дитсадочок в добрий час.
Новорічне гарне свято
Зустрічаю серед вас.
Зустрічаю,  зустрічаю, 
Зустрічаю серед вас.

Запашна,  струнка,  зелена,
У яскравому вбранні.
І дзвенять навколо мене
Ваші радісні пісні.
Ваші гарні,  ваші гарні, 
Ваші радісні пісні.

Кольоровим світлограєм
Лине музика,  і ось
Маскарад розпочинає
Краснощокий Дід Мороз.
Краснощокий,  краснощокий, 
Краснощокий Дід Мороз.

СТЕПІВ НЕМЕРКНУЧА КРАСА

Пробудження

Жив у нашому селі Прокіп Куліш, як дві краплини води, схожий на Якубовича з “Поля чудес”. Одного разу в неділю з кумом Дани­лом вибралися вони “Жигулями” до міста на базар. Без пригод доїхали до перед­містя Херсона, аж раптом з придорожніх кущів випірнув автоінспектор і смугастою па­лицею подав знак зупинитись. Законо­слух­няний Прокіп з’їхав на узбіччя і за­глу­шив двигун.

Дівчину схопили за волосся,

Завдаючи їй жорстоких ран,

І безвільне тіло волоклося

Через закривавлений Майдан.

Над людьми розправа шаленіє. —

Це сьогодні влада в нас така —

Плаче європейська наша мрія

Під кийком садиста-хижака.

Виросли в столиці барикади,

І назавжди подолавши страх,

Захистились від свавілля влади

Українці в селах і містах.