українофіли

Не можна говорити про діячів доби так званого українофільства, не торкнувшись хоч побіжно характеристики тих обставин громадського життя на Україні, в яких вони виросли та працювали. Тому, говорячи про Андрія Михайловича Грабенка (літературний псевдонім Андрій Конощенко), спробую дати коротенький нарис розвитку українського національного руху перед тою добою, в якій він жив і працював.

Щасливі обставини дали мені можливість не лише особисто пізнати українського письменника Миколу Хведоровича Чернявського, але й майже десять років під його впливом та за його вказівками випробовувати своє перо.
Вперше я його побачив десь у 1906 році, коли написав у російській мові маленьке оповідання “На камені”. Я думав послати це оповідання до ілюстрованого тижневика “Вокруг Света”, яким тоді зачитувалася шкільна молодь. Дуже кортіло побачити своє ім’я не так у друкові, як серед тих осіб, що дістають нагороду за свої літературні праці й даремно отримують журнал цілий рік.

ПЕРЕДМОВА

Тепер, коли так багато говорять і пишуть про значення авіяції, у мене перед очима часто встає постать найкращого свого часу в Росії летуна-авіятора, Лева Мацієвича, а в пам’яті пробуджується спогад про зустріч з ним, коли переїздом з Петербургу до Севастополя загостив він до Херсону, де перебував кілька днів у домі голови Старої Української Громади, Андрія Михайловича Грабенка (Конощенка).

Одного дня в 1908 році син Грабенка, Олександер, запросив до себе кількох нас, молодших своїх товаришів, щоб познайомити з дуже цікавою особою.

Обриси минулого

Деякі останні діячі-українофіли напередодні революції 1917 року

(Продовження. Початкові розділи –  у десятому та одинадцятому випусках)

ОЛЕКСАНДЕР АНТОНОВИЧ КОШИЦЬ

(12.9.1875 – 21.9.1944)