Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Бериславщина: рік 1903
М.Братан. Парасолька йде по місту
Олег Лиховид. Політичний компас виборця
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 9
Вісник Таврійської фундації. Випуск 5
Микола Братан. Гіркі експромти
Своєрідність пейзажно-медитативної лірики Павла Тичини та Томаса Стернза Еліота

Значне поширення пейзажно-медитативної лірики у перші десятиріччя ХХ ст. було підготовлене попереднім розвитком філософського струменя у поезії. Яскраві й самобутні зразки цієї синтетичної жанрово-тематичної форми створили Павло Тичина, Томас Стернз Еліот. Типологічна схожість між цими поетами виявляється у зверненні до однакових жанрів та деяких художніх прийомів, проте й відмінності між ними значні, оскільки виявляються вже на ментальному рівні.

Українські поети тісніше зв'язані з природою, оскільки їм притаманний своєрідний пантеїзм, глибоке знання села. Для англійців картини довкілля - тільки засіб глибше розкрити сутність людини. Природа у їх творах майже завжди відсунута на другий план. У спадщині Т.С.Еліота домінує медитативно-пейзажна лірика.

Основа художнього успіху Тичини полягає в тому, що він, вбираючи, як губка, у свою художню систему найосновніші досягнення поетичної форми кінця XIX - початку XX ст., зумів у символістських пошуках вибрати для себе найцінніше, піднести його на новий, вищий рівень. Одночасно поет зберіг те основне, чого не могли зберегти символісти, - образну сутність слова. Більше того, П.Тичина зробив те, чого так довго і без особливих успіхів домагалися декаденти, - знайшов не бачений досі синтез словесних і музичних способів вираження. П.Тичина досяг такого синтезу саме тому, що "озвучував" поетичний твір не тільки через сонорику слова, а й через його семантику. Ось один із найпоказовіших прикладів такого "озвучування":

Гаї шумлять -
Я слухаю.
Хмарки біжать -
Милуюся.
Милуюся - дивуюся,
Чого душі моїй
Так весело.

Гей, дзвін гуде -
Іздалеку.
Думки пряде -
Над нивами.
Над нивами - приливами,
Купаючи мене,
Мов ластівку [ 2:10 ].

Ранньому Тичині притаманний світлий, "сонячний" погляд на життя - "символічний кларнетизм" (Ю.Лавріненко), Еліотові ж - похмурий песимізм, апокаліптичне світобачення. У художньому світі першого з них природа і людина гармонійно пов'язані, другий же уявляє людину самотньою і нещасною, "порожньою" на тлі "безплідної землі".

Поезія Томаса Стернза Еліота вимагає надзвичайно уважного та вдумливого читання. Вибіркове читання здатне породити хибні уявлення про зміст і значення його творчості. При поверховому знайомстві може виникнути ілюзія, що поет бачив світ як хаос і відобразив його в потоці свідомості, з якого де-не-де виринають уламки предметного буття, і не можна помітити наполегливого пошуку ідей, які б цей хаос підпорядкували.

Може здатися, що скептицизм поета всеохоплюючий. Не можна не помітити його релігійності, інстинктивної потреби віри.

Поет бачить людину, ув'язнену у великому місті, у ворожому суспільстві, де все кричить про неволю, безвихідь, приреченість. Бачить вітальні, де життя спливає у претензійних розмовах та безкінечних "чаях і кавах", потворні безликі вулиці - місто, освітлене блиском холодних ліхтарів, оповите бурими туманами жовтневої ночі. Еліот не помічає краси природи, любові, весни, а тільки ніч, осінь і продажних жінок у розвалених дверях трущоб. У його віршах немає поетизації світу, як ми бачимо це у Тичини, є лише авторський зір, слух і всепроникаюче почуття відрази до сучасної йому західної цивілізації.

Туман жовтавий, що розлогу спину тре об шибку,
Жовтавий дим, котрий вологу морду тиче в шибку,
Що лиже язиком липким до закутів вечірні.
Що до калюж і до ставнів притискується гілка -
Пічною сажею собі замурзуючи боки,
Через терасу прослизнув, зробив стрімкий стрибок - і,
Уздрівши, що уже лягла м'яка жовтнева ніч,
Кільцем круг дому закрутивсь і в сон заліг глибокий [3:40].

У ліриці П.Тичини - буйство барв і звуків. Колористична гама пейзажно-медитативної лірики Еліота дуже бідна: у ній переважають чорні і сірі кольори, зрідка з'являється білий.

Природа і людина у творах Т.С.Еліота - однаково виснажені і спустошені, ворожі одна одній. Його ліричний герой настільки зосереджений на собі самому, що ледве помічає навколишній світ, а коли й робить це, то відчуває тільки огиду.

Постійно копирсаючись у своїй душі, він зрідка кидає погляд за вікно, де бачить похмурий міський пейзаж.

Коричневі хвилі туману набігають на мене
Круговоротом облич на дні вулиці,
Зриваючи з перехожого, гряззю забризканого,
Безпричинну усмішку, що висне у повітрі
І щезає над низкою дахів [3:15].

Тичининський же ліричний герой сприймає радісно життя на тлі розкішної природи.

Горять світи, біжать світи
Музичною рікою [2:12].

Отже, у творчості Еліота немає суто пейзажної лірики. Картини природи у нього завжди підпорядковані певному медитавному "надзавданню". Найчастіше це - розкриття апокаліптичного стану світу, трагічної самотності й приреченості людини, зображеної на тлі винищуваного нею довкілля.

У П.Тичини тенденція до злиття пейзажної і медитативної лірики виявляється на різних етапах творчості неоднаково: у ранній його поезії медитативний струмінь є ніби "підводною течією" у "музичній ріці": у зрілій же - філософські мотиви виявлені так само яскраво, як і в Еліота, але пройняті оптимізмом.

 

Література:

1. Павличко С. Лабіринти Т.С.Еліота // Зарубіжна література. - 1999. - №16. - С. 3-6.
2. Тичина П. Сонячні кларнети: Поезія / Підгот. текстів, примітки С.Гальченка. - К.: Дніпро, 1990.
3. Eliot T.S. Rhetoric and Poetic Drama // Eliot T.S. - Op. Cit.

 

 

Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!





Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)