Дупляк М.С.

Перед нами об’ємна документально-аналітична праця польського автора-дослідника Аркадіюша Слабіґа про те, як і чому в післявоєнній комуністичній Польщі сприймали українську меншину та хто, в основному, вирішував її долю. Автор зібрав досі засекречені матеріaли польської служби безпеки від часу закінчення Другої світової війни до 1989 року, коли Польща нарешті позбулася “братньої опіки” СРСР.

Українська мемуарна література збагатилася новою книгою спогадів, що вийшла у твердій обкладинці в друкарні Комп’ютопрінт у Кліфтоні, Н.Дж., під редакцією Галини Пельнюк з числом Конґресової Бібліотеки. Вже сам факт наявности редактора заохочує читача ставитись до даної публікації з увагою, а коли автор сам собі редактор, — спонукує нас ставитись до неї з застереженням, бо можна мати дуже добру пам’ять і вміти розказувати про цікаві події зі свого життя, але далеко не завжди мати змогу це все правильно написати, бо ж треба достатньо знати літературну мову.

Українська філологія збагатилася монографією кандидата філологічних наук, історика українського перекладознавства Тараса Володимировича Шмігера. Друк офсетний, тверда обкладинка, тираж – 1000 примірників. Науковий редактор і автор вступного слова – д-р філологічних наук, проф. Роксолана Зорівчак, рецензенти – д-р філологічних наук проф. Олександр Чередниченко та кандидат філологічних наук, доцент Ольга Івасюк, відповідальний за випуск – Ростислав Семків, літературний редактор – Юрій Петік, випусковий редактор – Наталія Ксьондзик.

Щорічним двотижневим семінарам для підвищення рівня вчителів Шкіл Українознавства, які влаштовує Шкільна Рада при Українському Конґpесовому Комітеті Америки для своїх педагогів на Союзівці, виповнилося уже двадцять п’ять років. З цього приводу назріла потреба зробити необхідні підсумки та дати їм об’єктивну оцінку. Про те, що ця оцінка позитивна, свідчать щорічні дописи учасників семінарів в українській пресі.

До 100-річчя від дня народження Григорія Порфировича Кочура (17 листопада 1908 – 15 грудня 1994) – відомого перекладача світової літератури, переважно поезій – від античних часів до ХХ століття; літературознавця, енциклопедиста, критика та теоретика перекладацької справи, у в-ві «Смолоскип» у Києві з датою 2008 року вийшла вагома своїм змістом і розміром нова публікація «Григорій Кочур. Література та переклад», том перший. Книжка вийшла на офсетному папері в твердій обкладинці, на 610 сторінках друку.

З датою 2008 року в друкарні Комп’ютопрінт у Кліфтоні, Н.Дж. появилася друком гарно видана пропам’ятна книга п.н. «Українська Гімназія Реґенсбурґ, Німеччина 1945-1949. Наші зустрічі і спадщина». Двомовна публікація вийшла у твердій обкладинці на 470 сторінках друку. Головний редактор – Богдан Маланяк, співредактори — Людмила Ярко-Почтар (український варіянт) і Олександер Рівний (англійський варіянт). Гарне мистецьке оформлення – Іван Яців.

У житті трапляється, що деякі вихідці з села приховують своє сільське походження і на запитання “звідки родом”, подають назву найближчого великого міста, бо так “престижно”. Люди, які здобули вищу освіту та пошану в суспільстві, не приховують свого сільського роду, а навпаки – вони горді з нього. Такі інтелігентні люди хочуть якомога глибше пізнати своє родове та національне коріння, бо вони не хочуть бути нічиїм перекотиполем. Вартість людини визначається не місцем її народження (місто або село), а добрими ділами, тобто тим, що ця людина залишає по собі.

Приписуючи собі звання найбільшої української твердині за океаном, Український Народний Союз зробив чимало корисного для добра української спільноти в Америці й Канаді. Одним із корисних і добрих діл нашої найстарішої заокеанської установи було кожнорічне публікування добре оформлених і потрібних читачам aльманахів УНС. Значення цих книжкових збірок-річників, особливо в часі поневолення Українського Народу, безперечно, було великим.