Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Нариси з історії Бериславщини. Випуск 9
Микола Братан. Знову експромти
Анатолій Дунаєв. Жива любов, жива
Анатолій Анастасьєв. В яблучко
Нариси з історії Бериславщини. Випуск 7
"Виселити як колишнього дідича"

На центральному Бериславському кладовищі досі зберігається кілька напівзруйнованих надмогильників членам колись великої і заможної родини Полудьонних. Такою вона була до буремних подій 1917-21 рр., пов'язаних з т.з. "Жовтневою революцією" і захопленням влади більшовиками. З першого ж дня свого панування останні узялися за безупинне моральне і фізичне знищення заможних родин, як мовиться, до останнього коліна. Ті, хто уцілів у братовбивчій громадянській війні і не утік галасвіта за кордон, на короткий проміжок НЕПу отримали свого роду індульгенцію. Але вже з кінця 1925 р. почався новий рішучий наступ комунізму на трудящі верстви. У сільській місцевості це проявилося у виселенні з рідних і облаштованих місць проживання "колишніх дідичів" та членів їх сімей. І ось 28 листопада 1925 р. "Міжвідомча комісія по виселенню колишніх поміщиків, крупних землевласників, крупних орендарів з колишніх їх маєтків" Херсонського окружного виконавчого комітету (ОВК) на чолі із зав. загальним відділом Гольцманом ухвалила серед інших "Полудьонного Олексія Спиридоновича виселити як такого, що мешкає у своєму хуторі"(!). Через чотири дні президія Херсонського ОВК також вирішила "лічити за необхідне виселити за межі Херсонської округи" Олексія Полудьонного "як колишнього дідича та великого орендатора". Оце й уся "вина" бериславського землевласника.

А ним він дійсно був… За 8 років до того. Ще у 1902 р. при одруженні Олексій Полудьонний отримав від батька Спиридона Михайловича дарчої 200 десятин землі поблизу с.Червоний Бургун (нині - у межах с. Львове). Та ще 50 десятин перейшли до нього як придане дружини Ганни. Разом з землею отримав він і банківський борг за ту землю у 22 тисячі 800 крб. Оскільки земля була маловрожайною, борг той завдяки відсоткам та постійним позикам усе збільшувався і на 1917 р. становив уже 42 тисячі карбованців. Після революції землю у Полудьонних відібрали (разом з боргами) і лишилися у Олексія Спиридоновича будинок у Бериславі, землянка на хуторі, кінь, корова. Мав дружину та семеро дітей. Будинок невдовзі націоналізували (себто відібрали), а бериславський райвиконком заявив Олексію, що "ліче за неможлівим зоставіти його в окрузі". Так О.Полудьонний опинився у Миколаєві (за кілька років таких як він, зокрема, й членів родини, виселяли відразу до тундри за Північне сяйво). Там він оселився на розі Радянської і Спаської вулиць у будинку фабрики шипучих вод на квартирі якоїсь Марії Крилової. Звідти він пише до Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету (ВУЦИК) клопотання, у якому доводить (кому?), що "в сущности не был полным собственником этой земли, а по уши закабаленный долгом банку, все время представлял собою не более как приказчика в банковском земельном имуществе". Щиро вірячи, ніби причини його негараздів полягають у цифрі належних десятин, Олексій Спиридонович переконує (кого?) у тому, що на своєму хуторі з 4 будівель селянського типу вів скромне польове господарство, був у гарних стосунках з місцевим селянством, але тепер "не только уничтожено мелкое трудовое хозяйство, вырванное из рук опытной, трудоспособной хлеборобной семьи, но и самая семья, вопреки целесообразности, в конец разорена и пущена по миру в кадр нищенствующих, так как устроиться в новых местах без всяких средств и с дипломом "изгнанного помещика" ни в коем случае невозможно". Олексій Полудьонний ще у щось вірив, на щось розраховував, не відаючи про політику партії щодо таких, як він: "Не видя никакого выхода из невыносимо тяжелого положения, явившегося, очевидно последствием ошибочного отнесения меня к классу помещиков, я лишь питаю надежду на милость Советского Правительства ко дню 10-ти летия ОКТЯБРЬСКОЙ РЕВОЛЮЦИИ и прошу возвратить меня из места ссылки в Херсонский округ для водворения едоцкую норму, чтобы этим дать возможность моей мощной семье работать на земле в составе трудящегося пролетариата". До клопотання О.Полудьонний додав протокол загальних зборів с.Львівські Отруби (нині - у складі Бериславського району) від 21 грудня 1925 р., на яких 35 будинковласників переймалися питанням "1. О одобрении гражданина ПОЛУДЁННОГО Алексея. Слушали: словесное заявление граж. Полуденного Алексея Спиридоновича о том, что его выселяют из пределов Херсонского округа. Общее собрание выслушало и принимает во внимание то, что гр. ПОЛУДЁННЫЙ А.С. за время проживше 14 лет по соседству никому никакого вреда не сделал кое о чем некоторым гражд. помогал, а именно хлебом, а также и кормом за все время Революционного движения ни в каких контр-революционных выступлениях не участвовал. Хозяйство вел без никаких посредств а также и сам своим трудом работал совместно с рабочими…". Рішення зборів завірили голова та секретар сільради.

Та усе було марно. З ВУЦИК клопотання переслали до Херсона, а вже звідти за підписами усе того ж Гольцмана і секретаря окрвиконкому Данчева заявникові з єзуїтською чемністю відповіли, "що Ваше прохання про дозвіл Вам переселитися в Херсонську округу залишено без задоволення".

Поки Олексій Полудьонний "бився" з більшовицькою неправдою з Миколаєва, у напівзруйнованій землянці на хуторі Ставки Львівської сільради Бериславського, згодом - Калініндорфського району померла дружина його Ганна "від хронічної хвороби". Семеро дітей лишилися самі: Зоя, 20 років; Агафія, 18; Василь, 17; Віталій, 15; Григорій, 13; Ольга, 9 та хронічно хворий Олексій, 7 років. Останній 15 січня 1927 р. помер услід за матір'ю. І тут дітей також заходилися виселяти. Вважаючи, що уся біда у тім, що "нас виселяла Бериславська міліція" і ще вірячи у комуністичну справедливість, наївні, залишені напризволяще Полудьонні-молодші пишуть "До старости В.Ц.В.К. Петровського Г." (хай дарують читачі за розлогі цитати - горе людське, особливо дитяче, й через 80 років таким лишається): "…прохаєм Вас аби Ви допомогли нам що до залишення жить на свойому господарстві. Як Вам видко самим що завдяки нашому малолітству ми ж не з'являлися експлуататорами, а з самих дітських років сами працюємо й таким чином добуваєм продукти для існування. Батько ж наш залишив нас з серпня місяця біжучого року позаяк ми з ним не мігли жить. В господарстві у нас мається кінь тилиця й троє овець. Крім того мається наший незначний мертвий інвентар як то борона. Завдяки тому що живемо в землянці мати умерла від туберкулёзу в 1926 р. й 15-го січня 1927 р. теж вмер наш брат від туберкулёзу маючи сім років від року народження. Залишившись в такому стані ми звертаємось до Вас з проханням аби Ви надали наказа про те щоб нам виділити норму землі й щоб нас залишили жить в свойому господарстві.

Посилаючи до Вас цю заяву ми покладаєм надію що ви звернете увагу й в як найскоріший час дасте змогу нам продовжить своє існування.

Я самий старший брат сиріт Василь всю зиму теж лижав хворий й тілько тепер мені з'явилась змога надіслать до Вас цю заяву… я Василь Полудённий прохаю Вас щоб Ви вирішили цю справу найскоріше, позаяк з весни роспочнеться в нашій місцевості землевлаштування й ми можем залишитися без пайка землі без якого існування неможливе".

Лист написаний вельми каліграфічно, доволі чистою українською мовою, швидше за усе Зоєю Полудьонною. Підписалися п'ятеро, окрім малолітньої і, мабуть, неписьменної Ольги.

Лист, звісно, повернувся у Херсон "до окрвиконкому якій розгляне цю справу за існуючими положеннями в цьому відношенні". Передбачаючи реакцію місцевої влади, шестеро Полудьонних-молодших (за усіх підписалася Зоя) повторно звертаються до "всеукраїнського старця" Григорія Петровського "со своей просьбой милостиво оставить нас жить на своему господарстви с возвратом для нас и нормы вследствие того, что другому труду кроме сельского хазяйства и пастушества мы не пригодны, земля-же нам 2 взрослым и 4 невзрослым давала возможность одеваться и не привыкнуть нам молодым людям бездельничать и отвыкнуть работать, тем более; что в настоящее время трудно найти работу по найму, не имея возможности попасть в союз и для этого еще и жить в городе и тратиться. К возобновлению нашого настоящего ходатайства, побуждает нас кроме молодости, не опытности, страха, что мы не устроимся в др. месте, но и отсутствие средств, давших бы возможность переехать, такой крупной семье, как наша; а также и то что в Окривокнокма [так у тексті, звідкіля молоді селяни могли знати про якийсь окрвиконком] нам сказали, что с ходатайством своим пред Высшим Правительством мы опоздали. И просрочив срок до 1-го сентября 1926 года, поэтому дело о выселении нашем нерасматривали… покорно просим в память празднования десятилетия неоставить и нас безпомощных своею милостью и властной рукою нашего Головы оставить нас на прежнем месте житья своего".

Рятувати Полудьонних кинулися родичі та сусіди. Мабуть, виводячи з-під удару (інших мотивів я просто не бачу) як "колишнього дідича" Олексія Полудьонного, його шурин Іван Ретенко заявив, ніби у того було "Отношение к крестьянству до революции - Плохое из-за буйного характера". А понад 30 сусідів хутора Ставки взагалі "характеризували" Полудьонного-старшого як "расточительного алкоголика". Ті само сусіди (віддамо їм належне) під печаткою Львівської сільради підписалися на захист дітей, які "в настоящее время находятся вследствие еще плохого урожая на их норме обрабатываемой самими, семьею своею, без постороних рук, безпомощном бедственном положении и вызывают наше сожаление и сочувствие; живущие в землянке-кухне почти разоренной, и посему выселение этих детей может послужить им угрозою гибели; по сему к сему удостоверению присовокупляем свое ходатайство оставить эту семью на месте и переселением не подвергать ее несчастным случайностям. В особенности ввиду того что поведением семья весьма скромна, трудолюбива, но по возрасту своему мало опытна…".

З Харкова Зоїн лист знову повернувся до Херсона з приписом "Про наслідки повідомити просителів. Зав. Прийомною Голови ВУЦИКу Неуронів". Як бачимо, столичну владу й Петровського особисто взагалі не цікавила доля якихось дітей якогось "колишнього дідича".

3 січня 1928 р. Данчев з Гольцманом відповіли Зої Полудьонній, що "прийом та розгляд справ, що зв'язані з виселенням; припинено. А тому й Ваша заява залишена без наслідків".

Коло замкнулося!

Цим документом закінчується архівна справа О.С.Полудьонного. Нагадаю, він датується 3 січня 1928 року. За два тижні до цього у Москві XV з'їзд ВКП(б) оголосив курс на колективізацію сільського господарства і "дальший наступ на капіталістичні елементи села" та "підготовку наступу соціалізму по всьому фронту". Полудьонним комуністи визначили бути з іншого від себе боку фронту…

…Два роки тому до Берислава завітали нащадки колись міцних господарів - мати й донька Олена Андріївна Полудьонна з Нижнього Новгорода та Олена Олександрівна Антонова з Підмосков'я. Дехто з їх репресованих і висланих на Північ дідів і прадідів вижив та там, у Росії, й залишився. Полудьонних у нас, в УСРР, сплюндрували. Наслідки більшовицької руїни українське сільське господарство не може подолати й досі.

("Наддніпрянська правда", 24.11.2006 р.)

Автор: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 
Розробка та підтримка

порталу "Просвіти" Херсонщини

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

ВАЖЛИВО!

Оригінальні тексти! Захищено!
Угода про дотримання авторських та інтелектуальних прав

Пишіть реферати та курсові.

При передруці посилання залишайте на місцях!





Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)