Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Микола Братан. Їде батько Махно
Микола Братан. Знову експромти
Олег Олексюк. Доки живі. Тисячовесни
М.Братан. Парасолька йде по місту
Наталя Коломієць. Дорога до себе
Казка про Степана Бандеру та Красуню Волю Українську

Жив та пробував у прикарпатському краї леґінь на ім'я Степан. І такий уже він був красний та відважний, не по літах поважний, що дівчата аж з острахом на нього позирали. Ходять, бувало, та зітхають, а сльози самі з очей котяться. Який же він гордовитий, кажуть. Бо на них, мовляв, і не погляне. Журяться собі дівчата, а серденько, наче сніг, тане - од вроди юначої, од вдачі козачої.

А Степан і не думав гордитися-хизуватися. Якщо й не помічав тих поглядів дівочих, то не через пиху-погорду. Жив бо він мрією, яку передавано з роду в рід, від покоління до покоління. Марив тією надією - сподіванкою його батько, марив дід, і прадід, і прапрадід. Усі пращури до найвіддаленішого коліна. І все про них казали: оці Бандери просто химерні, все шукають собі в наречену якусь таку Красуню Волю Українську. Летять роки й десятиліття, а вони все кониками вороними скачуть - шукають щастя-удачу. І горять їхні серця полум'ям щирим, палають жагою подвижництва й офіри. Та от тільки удача їх обминає: якщо й зустрінуть оту красу несказанну, то тільки на мить. Махне крильми Красуня Воля Українська - та й жарптицею відлетить. Залишиться на згадку перо жарптиче та й знову до пошуків і подвижництва кличе.

Така й Степанові судилась доля. Якось він зустрів посеред поля дівча неземної краси: дві пишні пшеничні коси спадають у неї злотисто, а очі - мов небо пречисте. А усміхи - зорі іскристі.

Питає Степан:

- Чому ти, дівчино, сумна-невесела?

А та йому й одказує:

- Подивися, козаче, на міста наші й села. Стільки там горя, лиха й біди. Мабуть, сумувати я буду завжди...

- А хто ж ти така? - питає леґінь.

- Я Красуня Воля Українська, - одмовила-прорекла і серце козаче, наче жариною, обпекла.

- Будь зі мною у парі! - гаряче гукнув Бандера. - Для тебе я здолаю всілякі напасті, принесу рідному краєві добробут і щастя. Пригорнися до мене, моя ти доле. Я прожену твої смутки та болі...

- До серця ти мені, козаче! Та не стану твоєю одначе... Доки ходять по нашій землі-матусі хижі звірі-двійнята, до тебе, юначе, я не пригорнуся і під вінець нам не стати.

- А де ж їх знайти, отих хижаків? Що вони за одні?

- У старезної Баби Яги на службі ті звірі страшні. Боїться їх навіть сам Чахлик - нікчемний Кощій. Хто стрінеться з ними, то всяк утікає мерщій. Такі вже кровожерні ті звірі шаблезубі, що кожному несуть смерть-згубу. Отож є у Яги, мені ти повір, Коричневий Звір і Червоний Звір. Вони їй І не слуги і не діти рідні та любі, а якісь зайди жорстокі та грубі. Обоє хитрі-хитрющі, на кров людську ненаситющі. Один - кров людську випиває, а інший - тіло людське шматує-поглинає. В одного на лобі свастика-хрест, а в іншого зірка палає. Та від кожного з них людям нашим життя немає. А сама Баба Яга, коли спати ляга, то з острахом дума, чи до ранку хтось із тих звірів її не схрума. А тому бабця одним оком спить, а другим кліпа. І до світанку її щось ніби мучить і тіпа. Кажуть, кликав Бабу Ягу сам Кощій економкою до себе в палати. Мовляв, усе-таки краще, ніж для тих ненажер сніданком стати...

- Я піду на битву з хижаками отими! А зі мною пліч-о-пліч стануть мої побратими. Станемо проти зайд, як могутня лава. Здобудемо рідній землі величчя і славу.

- Зичу тобі і козакам - побратимам звитяжних боїв, щоби мрію свою заповітну ти здійснити зумів.

Злетіла Красуня Воля Українська у небо жар-птицею, лишивши Степанові злотисте-іскристе перо. Узяв його з собою як талісман Бандера, стиснув у руці дідівсько-батьківську шаблюку, з якою ніколи не розлучався, та й пішов скликати козаків-побратимів на битву з неситими ворогами.

От як назбиралася вояків ватага, то й пішли вони на бій кривавий. Виманили козаки Коричневого Звіра і Червоного Звіра з їхнього лігва, що було в самій гущі дрімучого лісу, у Баби Яги володіннях. І почалася битва. Довго билися вони, і кров текла струмками та ріками. Багато козаків загинуло, а звірі лишалися нездоланними. Відступили вояки, щоб заживити рани, та з новими силами піти знову на зайд-ворогів.

Присів спочити над струмком Степан, промив рани глибокі від звірячих пазурів та й задумався. Коли бачить: старенький дідусь недалечко нахилився над прохолодною водою, а розігнутися вже й не може. Допоміг Бандера дідові, одвів його від струмка та й посадив під кущем калини на травицю зелену.

- Відпочиньте, дідусю! Наберетесь сили, то й підете далі. Певно, далека у вас дорога?

- Та дорога моя вже недалечка. Прожив я довге-предовге життя, то й прийшов сюди помирати. Ось під цією калиною над чистим струмочком і хотів би знайти собі вічний притулок. Смерть у мене вже за плечима, хотів наостанок напитися водиці, та, як бачиш, уже не зігнуся й не розігнуся... Жити мені лишилось якусь хвилину, тож пообіцяй, що поховаєш мене, сину... А я тим тобі віддячу, що відкрию долю козачу. Зможеш ти подолати Коричневого Звіра і Червоного Звіра, але для цього маєш принести своє життя в офіру. Хоч є в тебе неабияка сила, та не зможе вона звести звірів до могили. Тільки кров'ю твоєю гарячою та тілом залізним козачим захлинуться-подавляться ті хижаки та згинуть на вічні віки. Тоді Красуня Воля Українська засяє на всі світи, а в її серці і в піснях величних житимеш ти. Тож у тебе є ще вибір. Можеш відмовитись і жити для себе одного. А можеш померти задля загалу всього - заради землі материнської, задля Красуні Волі Української...

Випив дідусь водиці, піднесеної Степаном, попрощався з білим світом та й помер. Поховав його Бандера під калиною, поклав на могилці перо жарптиче, а сам пішов у глушину лісову, у нетрі дикі, де мешкала Баба Яга одвіку. Вирішив: краще самому згинуть, ніж бачити в муках рідну землю - Україну.

А Баба Яга тим часом звірів-двійнят попереджає: усіх-усіх людей терзайте-поїдайте, але Степана Бандеру не займайте, не чіпайте. Бо такий у ньому дух козачий-клятий, що розірве-рознесе вас на дрібненьке шмаття. А звірі з Баби Яги одно регочуть та вірити її словам не хочуть.

От сіла бабця до своєї ступи, мітлою махнула та й до Чахлика-Кощія на гостину майнула. А звірі-двійнята посиділи-посиділи удома та й пішли на лови. Аж бачать: козак якийсь до них прямує, нічого не бачить і не чує.

- Та це ж один з отих забіяк, що з ними побились ми всмак! От ми ним і поласуєм! - каже один із звірів.

А другий застерігає:

- А може, це той Степан, що Баба Яга казала? Коли б якої біди ми од нього собі не дістали...

- Оце мені іще страхополох! Ти пам'ятаєш, щоб хоч одне казання баби та збулось?!

Отож накинулись Коричневий Звір і Червоний Звір на Степана Бандеру.

А він лише для годиться шаблюкою махає, а сам хижаків до себе підпускає. От упився в його серце Коричневий Звір та й випив усю кров до краплинки. А Червоний Звір теж не чекає ні хвилинки - роззявив свою пащеку бридку-зубату та й ковтнув одразу всього козака. Так то вони потішили свою жадобу. Тільки чом це в одного звіра очі лізуть на лоба, а далі - і в другого. Щось їх стало зсередини роздувати. Почали обидва злякано повітря хапати. Ростуть та круглішають. Стали з них дві здоровенні волохаті кулі та й луснули-розірвались на дрібнесеньке шмаття. Ото вам, кляті, за сльози вдовині, за плачі дитячі, за біди України, за козацькі невдачі.

А Красуня Воля Українська сплела собі віночок з блакитних та жовтих квіточок та й пішла по рідному краю. І задзвеніло понад зеленими лугами та тінистими дібровами:


Будем того пам'ятати,
Що здолав звіриська,
Буде вічно процвітати
Воля Українська!

 

І зажебоніли хвилечки струмочків і річок:


Хай летять лункі хорали
Здалека і зблизька.
Без Бандери не постала б
Воля Українська.

І защебетали жайворонки аж попід білими хмаринами у залитому золотим промінням блакитному піднебессі:


Рідний край всіх пам'ятає,
Хто долав звіриська.
Хай довічно процвітає
Воля Українська.

І полетіли міріади пташок і понесли в своїх клювах квітки - сині та жовті - по всьому-всенькому краю як звістку про те, що більше нема ні Коричневого Звіра, ні Червоного Звіра. А хазяйкою на землі багатій та щедротній стала Красуня Воля Українська.

 

Персоналії: 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 115 книг;
1,417 статей;
327 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Яндекс.Метрика


Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2013-2014 (4) 2014-2015 (10)