Видання херсонської філії видавництва "Просвіта":

Анатолій Анастасьєв. Просто життя
Вишиванка. Число 2
Василь Мелещенко. Мiй малюнок
Микола Каляка. Рукопис знайдено в каюті Ушакова
Микола Василенко. Сердце - не камень
Олег Олексюк. Доки живі. Тисячовесни
Два голоси
Образок з 1970-х років

I.

Та й сонце ж було в цьому місці! Ну зовсім не таке, як скрізь. Звісно, столичне, і повітря незвичайне. Просто дурманило. І будинки, і самі люди були дивовижними. Вони широко розкритими очима дивилися на довколишній світ, ніби щойно його побачили, і на всі груди спрагло дихали пахощами каштанів, наче дихали вперше. Сказано: столиця.

Нічого цього явно не помічала та, мабуть, і не відчувала одна гарненька жіночка, яка ішла багатолюдною вулицею з двома чималенькими валізами і важко сопіла. Поспішала до тролейбусної зупинки. Губи її постійно ворушилися - щось шепотіла.

Це, може, знаєте, Явдошка. Еге ж, Куценкова, що з нашого села. Ще ото її хату прозвали "ластів'ячим гніздом", бо притулилась на горі коло річки - от-от, здається, відірветься від землі і покотиться у воду.

Так ото ж вона і йде столичною вулицею, час від часу наштовхуючись на перехожих, і ні на що не звертаючи ніякої уваги. Давайте прислухаємось, що вона собі бубонить:

- Оце ж тобі й Катерина. Аякже, живе приспівуючи. Вийшла заміж за столичного та ще й прилаштувалась у міськпромторзі. Вже навіть не пам'ятає чи не хоче пам'ятати про те, що всього якихось кілька років тому разом зі мною, Явдохою, до схід сонця вставала та йшла полоти буряки в поле. Та вже й за те спасибі, що не дуже загордилась і знову ось і сьогодні забезпечила дефіцитом - аж чотирма сотнями пачок синьки.

Жінка йшла і все рахувала, скільки виторгу матиме, коли продасть кожну пачку втридорога, а коли вп'ятеро дорожче, а коли...

Раптом Явдоха ледве не збила з ніг одного худорлявого парубійка і буркнула на нього. Той поточився, але машинально промимрив: "Пробачте!" (Що то значить столичний етикет!). Хлопець зупинився і зачудовано задивився услід Явдосі.

- Що, юначе, закохався? - спитав у нього дідусь, що був свідком цієї сцени.

- Та якась дивачка! Я їй: даруй, мовляв... А вона щось буркнула, здається, якесь число назвала...

- А нічого химерного тут якраз і нема. То у неї вихопився внутрішній голос. Хотіла, можливо сказати: "Чого лізеш?", а мовила те, що на думці було. - Дідусь змовницьки підморгнув. - Та чого ж ти стоїш? Наздожени та допоможи, бачиш, як їй скрутно. Я б за такою кралею півсвіту пройшов, та...

Хлопець зірвався з місця, але Явдошка уже припинила своє каторжне пересування біля зупинки таксі. Внутрішній голос їй вчасно підказав: "Що ти мучишся? Хіба за всі роки, що ти безплатно користуєшся послугами громадського транспорту, ти не зекономила на таксі?!"

II.

Додому Явдошка летіла з легкою душею - справи складались краще, аніж сподівалась.

В пасажирському салоні літака панував спокій, висота заколисувала людей.

Зайнята, як завжди, фінансовими підрахунками, Явдошка байдуже навела очі на сусідок - бач як вирядились та розмалювались, дощу б доброго на вас, аби позмивав трохи вашого гонору!

Ледве літак приземлився на околиці степового міста, як сипонув дощ. Змокла до нитки. Проклинала все на світі, хоча сама й накликала негоду.

Дісталась якось до автостанції, поставила валізи до двох автоматичних камер схову, запам'ятала, як і годиться, поставлені в них числа - суми своїх найбільш вдалих виручок - і поспішно подалась до знайомої, щоб обсушитись.

Згадала, що треба їхати на село, аж під вечір. Прибігла до камери схову - відкрити б та взяти дефіцит, так у голові, як у дідька на хаті - все змішалось і переграло: не згадає своїх найліпших гендлів - і все. Рахувала-рахувала, підбирала-підбирала, а до відходу останнього автобуса лишилось зовсім обмаль часу - аж заплакала з такої біди.

- Допоможіть ради бога! - зі згадкою про святого кинулася до відповідальних працівників станції.

- А ви, дорогенька, не про бога тепер думайте, а про службу порядку. Відкриємо тільки в присутності співробітника міліції.

Привела хутенько міліціонера наша страдниця, а той, коли визволили валізу з однієї чортової скриньки, каже раптом:

- А тепер, громадянко, перерахуйте, що у вашій валізі...

 

IIІ.

Суд проходив у просторому приміщенні Пупсиківського сільського клубу в урочистій обстановці, адже не так часто збирається майже все село на подібні зібрання.

За столом на сцені сиділи судді, а в залі, попереду, - замовниці Явдощиних дефіцитів. Ну, а сама вона стояла побіля столу - плакала ридма, переступаючи з ноги на ногу, шкодуючи за втраченими виторгами та своєю неуважністю. Тільки й цікавило бідненьку хіба що одне - погони незнайомого чоловіка із міста, що сидів з краю столу.

Громадський звинувачувач говорив про те, що давно б уже треба було вдарити на сполох. Бо це ж уже далеко не вперше. Така гарна здорова жінка і, повірите, до того занехаяла своє домашнє господарство, до того занедбала свого чоловіка, що повіявся на край світу, аби тільки її не бачити, їй би про дітей подумати, поки молода. А скільки б користі могла принести людям своєю працею? У селі ж виросла, не десь. І вміє усе робити, тільки б бажання. Ну а що ж Явдошка? Навпаки. Шукає щонайменшого приводу, аби не вийти в поле, обманює бригадира хворобами своїх дідусів і бабусь, які в неї, як виявилось, живуть по всіх обласних центрах України. Хіба це не позорище - отак жити?!

- Так! Так! Вона така! - підтримали замовниці обурливі слова громадського звинувачувача, хитали головами і водночас устигали зі слізьми на очах підбадьорити подругу: - Тримайся, Явдошко! Ми проти тебе ні-ні!..

- Іване Платоновичу! - наче раптом згадав щось громадський звинувачувач, звертаючись до місцевого комсомольського секретаря Вані Перепічки. - Так Явдоха ж, мабуть, ще й комсомолка?! Як там вона, ходить на збори, робить щось по комсомольській лінії?

Ваня, який прийшов на суд відсидітись і виступати аж ніяк не збирався, зарум'янився, сказавши про себе: - А ти ніби й не знаєш? - а вголос додав трагічно:

- Не ходить... не робить ...

Все село знало про нещасливу любов комсорга до Явдошки і про те, що він не раз уже доводив свою принциповість, закликаючи на зборах (правда, дуже тихо) заочно виключити її з комсомолу за негідну поведінку. І, звичайно, не Ваня винен, що завжди у відповідь звідусіль значно голосніше чулись милі його серцю гуки: - Та хай ще лишиться! Може, виправиться...

Перепічці здалося, що і зараз залунає зусібіч: ходитиме! робитиме!.. Але зала мовчала.

- Обіцяй! Та швидше ж бо! - дав себе знати внутрішній голос Явдохи, і за хвилю весь клуб здригнувся від несподіваного лементу:

- Я піду! Я буду ходити на всі-всі збори!

В голові у Явдохи знову почали було бігати числа, та внутрішній голос цього не схвалював: - За внески забула! За внески скажи!

- Я членські внески сплачую! - значно спокійніше, але гучно й урочисто на всю залу повідомила вона.

Ваня Перепічка засяяв так, що це сяйво відбилось на обличчях усіх присутніх, і знову погас: - Все одно не прийде! - прошепотів з гіркотою.

Приблизно те саме подумала і Явдоха, адже через рік-два вона вибуває вже з комсомольського віку, то навіщо їй ламати "свої принципи".

- Ой, яка ж то вона нещасна! Та як же вона переживає! - голосно забідкались Явдощині подруги, згадавши, що сьогодні їм знову доведеться прати вдома білизну без синьки.

Настала черга нарешті сказати слово і їм. Виступаючи як потерпілі від хижацьких вивертів спекулянтки, замовниці товару щоразу нагадували суддям і про робоче обличчя підсудної, з якого так і видно природженого трударя, і про її душевну м'якість і готовність допомогти своїм товаришкам. А що, мов, візьме іноді трохи більше собі, так то ж за труди. Працівники ж магазину, мовляв, не полетять же для них у столицю за синькою...

І ось, наче грім серед ясного неба, - вирок. Коли назвали суму штрафу, Явдошка мало не впала і хотіла вже кричати:

- Людоньки, грабують!

Але внутрішній голос швидко її заспокоїв: - Ти ж боялась більшого! А це такі дрібниці. Та, врешті, можеш перейти на овочі або квіти. Ото спекульнем! Головне: не рви серця.

Явдоха справді погодилася з рішенням суду, востаннє легко схлипнула, і тут її прорвало:

- Якщо ви з мене берете гроші за те, що я вожу синьку покупцям, то візміть удвічі більше з тих, хто не привозить! - і не пішла, а побігла з зали. Поки вистояла на суді, згадала Явдошка шифр другої камери схову.

 

IV.

Явдоха справді нервувала. Останній автобус до міста щойно від'їхав і вже ховався за лісосмугою. А їй хотілося сьогодні ж таки забрати валізу з автостанції, якщо, звичайно, вона там ще є. Жінка сіла на лавці біля зупинки і безпорадно обхопила голову руками.

За якусь хвилю Явдоха вже усміхалась: біля неї загальмувала чорна "Волга", за кермом якої сидів рудий Петько - колись однокласник, а тепер так собі ... однодумець. Він возить самого, а тому в селі величають його не інакше, як Петром Васильовичем.

- Хочеш до міста? Підвезу.

- А де ж сам? - спитала про голову колгоспу.

- Знову захворів, - ліг у районку підрихтуватись: багато в нього таких, як ми з тобою, а серце одне. Казав йому, лягай, Семеновичу, в обласну лікарню, а він, чудний мені: чим я кращий од інших, всі наші колгоспники лікуються в районній, то вже і я...

- То ти тепер вільний, як вітер, - примружилась від задоволення Явдоха. - Їдьмо скоріше. Якщо все буде гаразд, і тобі добре перепаде.

Машина прудко помчала до обласного центру. З неї через відкриті віконця лунала якась одноманітна мелодія, яку незабаром покрили звуки, схожі на нестримний регіт. Збоку можна було подумати, що їдуть двоє закоханних, які тішаться жартами, радіють од відчуття повноти щастя. А все було простіше. Явдоха розповідала про суд.

За віконцями автомобіля пропливали пахучі колгоспні поля, які чекали молодих рук, здаля кликали білі споруди міста, ніби запрошуючи до себе вчитись, працювати, творити...

Все це не потрапляло в коло зору Явдошки і Петька. Їхні внутрішні голоси вирвались на волю і говорили про одне.

Звідки їм було знати, що в ці ж хвилини десь далеко позаду Іван Платонович вже вкотре обіцяв комусь почати перевиховання Явдохи усім комсомольським колективом, а незнайомий чоловік з міста спокійно розповідав комусь у телефонну трубку про якусь чорну "Волгу". І що через кілька годин усього на міському ринку буде затримано двох спекулянтів із синькою: молодих жінку й чоловіка. І що при цьому та жінка скаже досить грубе і категоричне слівце, після якого її внутрішньому голосові заціпить і надовго.

Але найцікавіше, що ніхто з героїв цієї історії не міг навіть подумати тоді, що мине якихось кільканадцять років - і стежкою, котру протоптала Явдошка, не підуть, а підтюпцем побіжать численні її односельці. Не лякатимуть їх ні тавро спекулянта, ні принизливі прізвиська торгаша або човника. І що Явдошка стане першою бізнес-леді в цілому регіоні, а соромливий комсомольський вожак Ваня Перепічка піде все вище та вище по компартійній лінії, невтомно борючись проти олігархів та подвоюючи й потроюючи в цій боротьбі свої капітали. А знаєте, з ким він побрався? З Явдошкою? Та при чому тут вона? Беріть вище! З самою Луїзою Робертівною Безштанько! Чули ж бо про таку? Бачили? Чи не на трибуні найверховнішої з рад? Атож. А ось прозірливий охоронець правопорядку, який переслідував Явдошку та виводив її на чисту воду, подасть у відставку та влаштується її особистим охоронцем з зарплатою, яка нікому й не снилась навіть у фантастичному сні. А найдивніше те, що навпроти сільського клубу - в отих самих Пупсиках - відкриється прижиттєвий бюст абсолютно невідомої нам особи - якоїсь Еудокії Ніколасівни Геніальної-Блакитної. Чи не отієї непередбачуваної та ексцентричної Явдошки-непосиди, що колись погоріла на перепродажу синьки? Можливо, й так. Чого тільки не буває у наші дивовижні часи!

Хто аж надто зацікавиться, то хай спитає у школяриків, які в день народження своєї знаменитої землячки водять хороводи на майдані перед Пупсиківським клубом і читають вірші найкращих місцевих поетів зі славнями на честь пані Еудокії. От тільки сумно, що старий Микола Куценко не дожив до такої славної пори. Хоч би дізнався, що його звати треба Ніколасом. А може, дід Микола це й знав, а нікому не казав? Від кого знав? Та від того ж внутрішнього голосу. Треба тільки вчасно почути його, той другий голос. Не пропадеш!

 

Додати коментар



Корисно? Сподобалося? - То поділіться!
Цим Ви допоможете своїм друзям, культурі України та нашому сайту. Дякуємо!

 

Кількість

Наразі на сайті "Просвіта" Херсонщини розміщено 116 книг;
1,466 статей;
340 авторів.

Нова фраза

Цікава фраза з сайту
Українські афоризми "Нові сучасні афоризми"

Хронологія

1654 (8) 1917 (6) 1918-1921 (6) 1929 (5) 1932-1933 (67) 1941 (4) 2014-2015 (10) XIX ст. (6)